Тема 5. Домедична допомога при термінальних станах з основами реанімації

1. Загальне уявлення про смерть. Характеристика термінального стану, клінічної та
біологічної смертей

2. Поняття серцево-легеневої реанімації, її загальні правила

3. Особливості проведення серцево-легеневої реанімації в немовлят і дітей

4. Методика проведення серцево-легеневої реанімації з використанням зовнішнього
автоматичного дефібрилятора

    Ситуаційні завдання

    Поліцейський квест

    Список використаних джерел

1. Загальне уявлення про смерть. Характеристика термінального стану, клінічної та
біологічної смертей

Заключною стадією індивідуального існування організму є смерть, унаслідок якої припиняється його життєдіяльність.

На розвиток і прояви термінального стану (лат. terminum – кінець) суттєво впливає патологічний процес, який його спричинив. Так, у разі несумісних із життям ушкоджень – множинної черепно-мозкової травми, розчленування тіла, розриву серця, аневризми аорти – смерть зазвичай настає досить швидко. Якщо вмирання тривале, термінальний стан можна умовно поділити на декілька етапів:

• передагональний;
• термінальна пауза;
• агонія;
• клінічна смерть;
• біологічна смерть.

Під час передагонального етапу відбувається поступове зниження артеріального тиску, пригнічення свідомості та електричної активності мозку.

Потім настає термінальна пауза, під час якої виникає тимчасова затримка дихання.

Наступний етап умирання – агонія означений раптовою активізацією підкіркових центрів на тлі відключення кори головного мозку.

Після агонального підвищення життєдіяльності настає клінічна смерть. За цих умов відбувається найглибше пригнічення центральної нервової системи, що поширюється на довгастий мозок, а також припинення кровообігу й дихання.

Клінічна смерть є зворотнім етапом умирання. Так, організм як єдине ціле вже не існує, проте незворотні зміни в органах ще не розвиваються. У середовищі із низькою температурою, що вповільнює обмінні процеси, етап клінічної смерті може бути більш тривалим. З огляду на це, своєчасне надання домедичної допомоги людині, яка перебуває в такому стані, може повернути її до життя. Медичне вивчення різних аспектів клінічної смерті зумовило виникнення прикладної науки реаніматології.

На відміну від клінічної смерті, можливі випадки так званої уявної (несправжньої) смерті, під час якої протягом кількох годин функції організму внаслідок слабких проявів є непомітними для людини. У цей час жива людина нагадує померлу.

За таких умов виявити зовнішні ознаки життя досить складно. У разі підозри на уявну смерть потрібно негайно надати людині домедичну допомогу.

Етап клінічної смерті через 5–8 хв переходить у незворотній етап умирання – біологічну смерть.

Життя організму передусім залежить від функціонування органів кровообігу, дихальної та нервової систем, які м. Біша в 1800 р. об’єднав у так званий вітальний (життєвий) триніжок (трикутник). Встановлення ознак функціонування серця, легенів і мозку дає змогу встановити наявність життя в організмі людини.

Тому відсутність дихання, діяльності серця та функціонування центральної нервової системи вважають імовірними, або орієнтовними, ознаками смерті (рис. 1). Імовірними їх називають з огляду на те, що за наявності цих ознак факт настання смерті встановити неможливо. Вони нерідко спостерігаються за різних обставин, коли перебіг життєвих процесів відбувається на мінімальному рівні.

Рис. 1. Ознаки клінічної смерті

Згідно з клінічними спостереженнями, навіть після тривалого припинення кровообігу діяльність серця можна відновити. Якщо реанімаційні заходи здійснити протягом найближчих 4–5 хв після припинення кровообігу, надалі можливе повне видужання; якщо ж через більш тривалий період – можуть настати незворотні зміни у вищих відділах центральної нервової системи, хоча роботу серця й можливо відновити. Отже, клінічна смерть – це перехідний період між життям і смертю.

Настання в організмі незворотних змін дає змогу констатувати біологічну смерть. Після припинення кровообігу ці зміни відбуваються в клітинах центральної нервової системи, особливо в корі головного мозку (декортикація), пізніше гинуть клітини в інших відділах головного мозку (децеребрація).

До орієнтовних (імовірних) ознак клінічної смерті належать: відсутність дихання, ознаки припинення кровообігу та відсутність рефлекторної діяльності організму людини. Ознаки припинення дихання: відсутність рухів грудної клітки, ознак проходження повітря через ніс і рот. Ознаки припинення кровообігу: відсутність пульсу на сонній і стегновій артеріях, сірувато-блідий або синюшний колір слизових оболонок та шкіри. Ознаки відсутності рефлексів: непритомність, розширення зіниць та відсутність їх реакції на світло.

До явних (достовірних) ознак біологічної смерті належать: помутніння рогівки та її висихання, трупне заклякання та трупні плями, які утворюються через деякий час після смерті в нижніх ділянках тіла і відрізняються від синців тим, що не зникають під час натискання на них. Наявність цих ознак унеможливлює оживлення (рис. 2). Якщо достовірних (явних) ознак смерті немає, за жодних обставин не можна констатувати її факт та повідомляти родичам і близьким про її настання.

Рис. 2. Ознаки біологічної смерті

Для забезпечення правильного дихання потрібна скоординована робота органів системи дихання, системи кровообігу, нервової системи та опорно-рухового апарату. Будь-які травми чи захворювання, що призводять до порушення функцій цих систем, можуть спричинити розлади дихальної діяльності.

Зупинка дихання унеможливлює постачання киснем організму, унаслідок чого припиняється діяльність усіх його систем. За відсутності кисню протягом 4–6 хв клітини мозку починають відмирати. За умов кисневого голодування протягом 10 хв та більше настає незворотне ушкодження мозку.

Основні причини виникнення дихальних розладів: сторонні тіла у верхніх дихальних шляхах, бронхіальна астма; серцева недостатність; пневмонія; обструктивний бронхіт; ураження електричним струмом; утоплення; травма голови, грудної клітки чи легень; анафілактичний шок (крайній ступінь тяжкості алергічної реакції); отруєння (рис. 3).

Рис. 3. Ознаки обтурації (затуляння) дихальних шляхів стороннім тілом

У дорослих сторонні тіла потрапляють у дихальні шляхи найчастіше під час вживання їжі, а в дітей і немовлят – унаслідок вдихання дрібних предметів, якими дитина бавиться (ґудзики, насіння, дрібні деталі іграшок тощо).

Порушення прохідності дихальних шляхів може бути повним і неповним. Ознакою неповного порушення прохідності дихальних шляхів стороннім тілом є збереження мови та дихання, а також постійний кашель. На повне порушення вказують такі ознаки: постраждалий не може говорити й дихати, хрипить, здійснює безрезультатні спроби кашляти, непритомніє.

Перша допомога за наявності стороннього тіла у верхніх дихальних шляхах передбачає якомога швидше забезпечення їх прохідності.

Алгоритм проведення деобструкції за умов притомності постраждалого є таким:

1. При неповній обструкції дихальних шляхів:

• запропонувати постраждалому покашляти;
• у випадку, якщо спроби відкашлятися були вдалими, прохідність дихальних шляхів відновлено, оглянути постраждалого, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

Слід постійно контролювати стан особи під час надання такого виду допомоги, оскільки легка форма обструкції будь-якої хвилини може стати важкою.

2. При повній обструкції дихальних шляхів:

• нахилити та зробити п’ять легких ударів між його лопатками;
• якщо обструкція не зникає, виконати п’ять черевних стискань;
• повторювати послідовно удари та абдомінальні поштовхи до нормалізації дихання (рис. 4).

Метод Геймліха – це здійснення різких поштовхів у живіт постраждалому, за якого стороннє тіло виштовхується з дихальних шляхів (ніби пробка з пляшки). Цей метод заборонено застосовувати відносно людей зі значною вагою, вагітних жінок і дітей віком до одного року. Алгоритм дій має бути таким:

• стати позаду постраждалого і охопити його за талію;
• стиснути руку в кулак;
• притиснути кулак з боку великого пальця до постраждалого в місці трохи вище від пупка та нижче за кінець грудини;
• охопити кулак долонею другої руки;
• виконати серію із чотирьох-п’яти різких поштовхів у живіт постраждалого в напрямку знизу – доверху, спереду – усередину.

Якщо постраждалий надає собі допомогу сам, йому рекомендовано перехилитися через який-небудь твердий предмет (спинку стільця, поручні чи раковину), тиснучи таким чином собі на живіт.

Рис. 4. Деобструкція дихальних шляхів

У разі важкої обструкції дихальних шляхів та відсутності функції дихання у непритомного постраждалого його необхідно покласти на підлогу, викликати швидку допомогу та почати здійснювати серцево-легеневу реанімацію.

У дітей віком більше одного року звільнення дихальних шляхів від стороннього предмета здійснюють так, як у дорослих.

У разі потрапляння стороннього тіла у верхні дихальні шляхи немовляти зі збереженням свідомості слід вдатися до таких дій:

• підтримуючи голову та шию немовляти, повернути його обличчям донизу так, щоб голова перебувала нижче від тулуба (для цього покласти дитину собі на передпліччя чи стегно);
• основою долоні зробити п’ять енергійних поплескувань між лопатками немовляти;
• за неефективності попередніх заходів повернути немовля на спину та покласти собі на коліна (рівень голови в нього має бути нижчим, ніж рівень тулуба);
• вказівний і середній пальці розмістити на його грудині так, щоб вони перебували на відстані одного пальця нижче від уявної лінії, що проходить між сосками немовляти;
• здійснити серію з п’яти різких поштовхів у грудину на глибину близько 2 см;
• повторювати послідовно постукування та стискання грудей до моменту нормалізації дихання.

За наявності стороннього предмета в роті новонародженого виймати цей предмет за допомогою пальців заборонено, адже він може потрапити глибше в дихальні шляхи. Видаляти предмет слід шляхом стискання грудини. Крім цього, як було зазначено, черевну компресію в немовлят і новонароджених робити заборонено – її замінюють грудною компресією (рис. 5.5).

Рис. 5. Деобструкція дихальних шляхів немовлят і новонароджених

2. Поняття серцево-легеневої реанімації, її загальні правила

Наявність ознак припинення кровообігу чи дихання є показаннями для проведення серцево-легеневої реанімації.

Серцево-легенево-мозкова реанімація – це невідкладна медична процедура, спрямована на відновлення життєдіяльності організму та виведення його зі стану клінічної смерті. Вона включає компресію грудної клітки (непрямий масаж серця) та штучну вентиляцію легень (штучне дихання).

Починати серцево-легеневу реанімацію постраждалого слід якомога раніше. Причому наявність двох із трьох ознак клінічної смерті – непритомність і відсутність пульсу – є достатньою підставою для її початку. Засновником серцево-легеневої реанімації вважають австрійського лікаря Петера Сафарі, на честь якого названо потрійний прийом Сафарі (метод звільнення дихальних шляхів).

До заходів серцево-легеневої реанімації належать (рис. 6):

• забезпечення прохідності дихальних шляхів;
• перевірка наявності функції дихання;
• непрямий масаж серця;
• штучна вентиляція легень методом «рот у рот» або «рот у ніс».
• Забезпечення прохідності дихальних шляхів слід здійснювати за таким алгоритмом:
• покласти постраждалого на тверду поверхню спиною донизу;
• стати на коліна з боку шиї та плечей постраждалого;
• покласти долоню на лоб постраждалого й обережно відхилити його голову назад. Цю маніпуляцію заборонено здійснювати в разі ознак правила шести «В» (див. Тему 4);
• іншою рукою обережно відтягнути його підборіддя вперед та висунути нижню щелепу, натискаючи на підборіддя, розкрити рот (рис. 7);

Рис. 6. Ланцюг виживання

• протягом 10 с (проте не більше) визначити наявність нормального дихання – уважно подивитися, чи рухається грудна клітка, спробувати почути звук дихання або відчути подих щокою чи вухом (поодинокі зітхання не можна вважати нормальним диханням).

Рис. 7. Прийом Сафарі

Якщо після цих маніпуляцій дихання не відновилося, необхідно розпочинати непрямий масаж серця. Послідовність дій під час цього повинна бути наступною:

• постраждалого покласти на тверду поверхню спиною донизу;
• звільнити передню грудну стінку від одягу;
• стати ліворуч від постраждалого та покласти свої долоні (одна поверх іншої) на ділянку між середньою та нижньою третинами грудини;
• натискати на грудину місцями підвищень великого пальця та мізинця (основою долоні) рук поліцейського;
• не згинаючи рук у ліктьових суглобах та налягаючи всім тілом, своєю вагою (а не лише силою рук), натискати точно вниз на грудину з частотою 100–120 разів на хвилину. Передня стінка грудної клітки постраждалого має прогинатися вглиб не менш ніж на 5–6 см, тобто - на 1/3 грудної клітини (рис. 8).

Рис. 8. Техніка проведення непрямого масажу серця

За наявності інформації про те, що постраждалий знепритомнів унаслідок серцевого нападу, а в поліцейського немає навичок надання першої допомоги, штучне дихання такому постраждалому робити не слід – потрібно тільки здійснювати непрямий масаж серця для відновлення його кровообігу.

Штучну вентиляцію легень методом «рот у рот» здійснюють лише після забезпечення прохідності дихальних шляхів. Алгоритм дій має бути таким:

• відкрити дихальні шляхи постраждалого, використовуючи прийом «закидання голови з підніманням підборіддя»;
• у відкритий рот постраждалого ввести маску-клапан;
• затиснути ніс постраждалого, зробити глибокий вдих, щільно притиснути свої губи до клапана для створення герметичності та вдихнути повітря (протягом однієї секунди) йому в рот (грудна клітка постраждалого має підніматися);
• відкрити ніс і тримати дихальні шляхи постраждалого відкритими;
• помітивши рух грудної клітки, зробити другий видих;
• у разі відсутності рухів грудної клітки повторити прийом «закидання голови з підніманням підборіддя» та зробити другий видих (рис. 9).

Повітря вдихають із частотою 16–18 разів за хвилину до появи самостійного дихання. У разі поранення щелепи штучне дихання слід здійснювати методом «рот у ніс» (рот постраждалого має бути закритим).

Рис. 9. Здійснення штучної вентиляції легень

Виконання двох вдихів повинно тривати не більше 5 с. За відсутності захисних засобів можна не виконувати штучне дихання, а проводити лише безперервне натискання на грудну клітку.

Співвідношення непрямого масажу серця і вдихів для дорослої людини має становити 30:2.

Якщо реанімацію здійснюють двоє поліцейських – один із них проводить штучну вентиляцію легень, а інший – непрямий масаж серця (останній після закінчення свого циклу натискань починає рахувати їх уголос для того, щоб його колега приготувався робити штучну вентиляцію).

Правильність виконання масажу серця контролює той, хто робить штучну вентиляцію легень, звертаючи увагу на наявність пульсуючих поштовхів на сонній або стегновій артеріях, синхронних із надавлюванням на грудину.

Через 2 хв виконання реанімаційних заходів (п’яти циклів) поліцейських міняються функціями. Причому кожен із них залишається на своєму місці – змінюється лише їхні дії.

Масаж серця та штучну вентиляцію легень слід безперервно робити до прибуття бригади медичної допомоги. Припиняти проведення серцево-легеневої реанімації до прибуття швидкої слід у разі відновлення в постраждалого дихання та рухової активності чи за умов виникнення реальної смертельної небезпеки для життя поліцейського. Якщо в постраждалого з’являються достовірні ознаки біологічної смерті, попри правильно здійснену реанімацію або ознаки клінічної смерті зберігаються, а спеціалізовану бригаду швидкої допомоги викликати немає змоги (в умовах віддаленої місцевості), реанімацію також припиняють.

3. Особливості проведення серцево-легеневої реанімації в немовлят і дітей

Серцево-легенева реанімація дитини вирізняється певними особливостями.

Рис. 10. Перевірка прохідності дихальних шляхів у дітей

Звільнення дихальних шляхів у дітей раннього віку слід проводити таким чином: відкрити дихальні шляхи, використовуючи рушник або ковдру (підкласти їх під голову та шию) – голова дитини має бути в нейтральному положенні; підняти їй підборіддя та видалити сторонні тіла з порожнини рота (рис. 10).

Якщо після цього дитина закашляла та почала дихати – слід надати їй стабільного бокового положення (рис. 11) та періодично здійснювати повторну перевірку (кожних дві-три хвилини).

Рис. 11. Стабільне бокове положення дитини

Послідовність дій під час проведення реанімації дитини має бути такою:

• виконати п’ять вентиляцій «рот у рот» або «рот у рот і ніс». Для цього ніздрі постраждалого затиснути двома пальцями та зробити вдихи протягом 1–1,5 с (обсяг повітря має бути достатнім для піднімання його грудей);
• відкрити ніс і тримати дихальні шляхи постраждалого відкритими;
• почекати, поки груди повернуться в попереднє положення (видих) перед наступним вдихом поліцейського (рис. 12);


Рис. 12. Штучна вентиляція легень дитини

• помістити долоню однієї руки посередині грудної клітки дитини;


Рис. 13. Непрямий масаж серця дитини

• натискати на грудину місцями підвищень великого пальця та мізинця руки поліцейського;
• натискати на грудину з такою силою, щоб змістити її вглиб на 1/3 грудної клітки;
• робити компресії зі швидкістю щонайменше 100–120 за хвилину (рис. 13).

Серцево-легеневу реанімацію немовляти до одного року проводять у такій самій послідовності, як і в інших вікових груп. Водночас звільнення дихальних шляхів означене певними особливостями. Компресію грудної клітки немовляти проводять за допомогою двох пальців, розташованих на середній частині грудної клітки. Грудну кістку слід натискати вглиб на 1/3 грудної клітки. Компресію грудної клітки потрібно виконувати зі швидкістю щонайменше 120 натискань за хвилину (рис. 14).

Штучну вентиляцію легень здійснюють за аналогією до старших дітей.

Рис. 14. Компресія грудної клітки немовляти

Для немовляти співвідношення непрямого масажу серця і штучної вентиляції легень становить 15:2. Реанімацію немовля здійснюють лише одноособово.

Техніка проведення серцево-легеневої реанімації новонародженого дуже схожа на алгоритм реанімації немовляти. У цьому разі реанімацію здійснюють також одноособово. Аналогічними є звільнення дихальних шляхів, здійснення п’яти перших рятувальних вдихів і заходів штучної вентиляції легень. Специфічним є проведення непрямого масажу серця новонародженого: для цього рятувальник використовує два пальці, які розташовує на середній частині грудини новонародженого (можна застосовувати два великі пальці обох рук). Співвідношення непрямого масажу серця новонародженого і вдихів має становити 3:1.

4. Методика проведення серцево-легеневої реанімації з використанням зовнішнього
автоматичного дефібрилятора

Серцевий ритм (частота серцевих скорочень) - важлива характеристика фізіологічного стану організму. Зазвичай вона розраховується як число скорочень серця за хвилину та визначається в кількості ударів за хвилину.

Найпоширенішим методом вимірювання серцевого ритму є пульс. Проте, цей метод може бути неточним у випадку низького серцевого тиску, наприклад при аритмії, - при цьому пульс стає нижчим, ніж серцевий ритм. Точніший метод вимірювання серцевого ритму вимагає використання стетоскопа та електрокардіографа (ЕКГ).

У серці є клітини, які створюють нервовий імпульс, що викликає певну кількості скорочень міокарда в хвилину. Вони знаходяться в синусовому та атріовентрикулярному вузлах, а також у волокнах, які знаходяться в тканині серцевих шлуночків.

Синусовий ритм (нормальна робота серця) на електрокардіограмі означає, що імпульс генерується саме синусовим вузлом (при нормі - 50). Якщо цифри інші - це означає, що імпульс генерується іншим вузлом, який видає інше значення кількості ударів. У нормі, здоровий синусовий ритм серця регулюється з різною частотою серцевих скорочень, що залежить від віку.

Асистолія (зупинка серця) – це раптове та повне припинення ефективної діяльності серця з відсутністю біоелектричної активності.

Фібриляція (або миготіння) – це хаотичні різночасові скорочення волокон серцевого м’язу (фібрил), при яких серце не в змозі постачати кров до судин.

Фібриляція серця може настати внаслідок проходження через тіло людини на шляху рука-рука або рука-ноги змінного струму більше 50 мА з частотою 50 Гц впродовж кількох секунд. Струми силою менше 50 мА та більше 5 мА тієї ж частоти не викликають фібриляцію серця у людини.

Дефібриляція – це відновлення механічної активності серця через 5 с після застосування електричного розряду в разі зупинки серця.

Дефібрилятор - прилад, призначений для ліквідації порушення серцевої діяльності (фібриляції) шляхом впливу на серце електричного імпульсу.

Проходження струму (імпульсу) через серце та успішна дефібриляція залежать від: положення електрода, контакту електродів зі шкірою постраждалого, сили струму, розміру тіла постраждалого, часу між установкою електродів і першим імпульсом.

Пристрої, що відновлюють фібриляцію серця, бувають різних видів:

• професійний дефібрилятор, що має ручне управління, володіє необхідним набором програм; електричний розряд такий пристрій передає за допомогою електродів у вигляді прасок; перед виконанням дефібриляції їх притискають щільніше до тіла;
• імплантований дефібрилятор — це прилад, який відрізняється від інших апаратів своїми компактними розмірами; його досить часто використовують спільно з кардіостимулятором для пацієнтів із серйозними патологіями серця;
• автоматичний дефібрилятор - розпізнає серцеві недуги, після чого пропонує оператору зробити розряд. Для виконання дефібриляції спочатку треба включити прилад, наклеїти на груди постраждалого електроди і натиснути необхідну кнопку. Робота з ним не вимагає особливих умінь, тому проводити лікувальну процедуру можуть навіть не медичні працівники наприклад, тренери спортивних команд, рятувальники, стюарди, вчителі і так далі.

Автоматичний зовнішній дефібрилятор (АЗД) (рис. 15):

• аналізує серцевий ритм (аналіз ЕКГ в автоматичному режимі);
• після застосування електродів здійснює підготовку до розряду;
• АЗД має такі переваги:
• потребує менш кваліфікованої підготовки;
• інтерпретація ЕКГ не потрібна;
• автоматично розпізнає серцеві ритми та рекомендує або не рекомендує дефібриляцію;
• підходить для використання як у кареті «швидкої допомоги», так і в програмі «громадської дефібриляції».

Рис. 15. Автоматичні зовнішні дефібрилятори

Ефективність проведення дефібриляції залежить від способу проходження струму (імпульсу) через серце, зокрема від положення електрода, площі контакту електродів зі шкірою пацієнта, сили струму й розміру тіла постраждалого.

Під час цієї маніпуляції слід щільно прикладати електроди до грудної клітки постраждалого (у передній боковій позиції один електрод розташовують в ділянці верхівки серця, а другий – у підключичній ділянці праворуч від грудини). Це збільшує силу розряду, а отже, підвищує ефективність дефібриляції (рис. 16).

Рис. 16. Алгоритм використання автоматичного дефібрилятора

Використовуючи дефібрилятор, рятівник має обов’язково дотримуватися таких заходів безпеки:

• прибрати від дефібрилятора джерела кисню на безпечну відстань (не менш як 1 м);
• не використовувати пристрій під час дощу або в умовах підвищеної вологості;
• витерти насухо всі сліди бруду та рідин із грудної клітки постраждалого;
• під час дефібриляції не торкатися постраждалого безпосередньо (шляхом дотику) та опосередковано (за допомогою металевих поверхонь, нош або інфузійної крапельниці).

Використання зовнішнього автоматичного дефібрилятора має такі переваги:

• потребує менш кваліфікованої підготовки;
• інтерпретація ЕКГ не потрібна;
• автоматично розпізнає серцеві ритми та рекомендує або не рекомендує дефібриляцію;
• підходить для використання як у «швидкій», так і в програмі «громадської дефібриляції».

Алгоритм застосування автоматичного дефібрилятора передбачає такі дії:

• увімкнути пристрій;
• дотримуватися аудіо-, відеоінструкцій;
• розташувати електроди згідно зі схемами;
• не торкатися постраждалого, слідкувати за аналізом ритму дефібрилятора;
• після рекомендації дефібрилятора здійснити розряд;
• після розряду негайно здійснювати серцево-легеневу реанімацію (2 хв з обов’язковим завершенням циклу 30:2) до наступного аналізу (переоцінки) дефібрилятора;
• припинити реанімацію, коли автоматичний дефібрилятор готовий для наступного аналізу ритму;
• якщо після проведення розряду АЗД не рекомендує розряд – перейти до оцінки стану постраждалого.

Відносно дітей менше року дефібрилятор не застосовують. Стосовно дітей віком менше восьми років або вагою менше 25 кг слід використовувати автоматичний дефібрилятор, оснащений спеціальними педіатричними електродами. Відносно дітей віком понад вісім років або вагою більш як 25 кг застосовують звичайні електроди.

Дефібрилятор не можна застосовувати безпосередньо над імплантованим пацієнту кардіостимулятором (рис. 17), адже останній виконує аналогічну функцію. Проте якщо кардіостимулятор у пацієнта імплантований з правого боку грудей, електроди дефібрилятора можна накласти нижче від нього – на відстані не менш як 8 см (АЗД не можна застосовувати безпосередньо над імплантованим кардіостимулятором, оскільки це також дефібрилятор). Якщо в постраждалого під’єднаний підключичний катетер необхідно видалити його.

Рис. 17. Кардіостимулятор автоматичний

Дефібриляцію слід виконувати швидко, ефективно й безпечно, адже шанс виживання постраждалого знижується на 10 % за кожну хвилину, що минула між установкою електродів і першою дефібриляцією.

Ситуаційні завдання

Ситуація 1

На території парку відпочинку наряд поліції виявив людину, яка лежить на траві біля лавки без ознак свідомості.

Завдання: Якими повинні бути дії співробітників поліції?

Ситуація 2

Під час різкого гальмування автомобіля маленька дитина поперхнулася кісточкою вишні. Постраждала не говорить, не може дихати, хрипить, здійснює безмовні спроби кашляти, втрачає свідомість.

Завдання: Які будуть Ваші дії у цій ситуації?

Ситуація 3

Під час відпочинку на березі річки стався випадок утоплення. Постраждалого витягли на берег, він - без свідомості.

Завдання: Які будуть Ваші дії у цій ситуації?

Ситуація 4

Під час патрулювання стали свідками, як жінка похилого віку, яка стояла на зупинці, раптово впала.

Завдання: Якими повинні бути дії співробітників поліції?

Ситуація 5

Під час спілкуванні з свідком, останній раптово почав задихатися, інтенсивно хапати ротом повітря, втратив свідомість.

Завдання: Якими повинні бути дії співробітників поліції?

Поліцейський квест

Загальні положення до проведення квесту

Предметом квесту є правові, організаційні основи огляду постраждалого на місті події як першочергової невідкладної домедичної допомоги, організація та методика проведення комплексу термінових заходів, спрямованих на припинення дії фактора (джерела) ураження, усунення явищ, що загрожують життю, полегшення страждань і підготовку постраждалого для відправлення до лікувально-профілактичного закладу, що вживаються в разі виникнення ушкоджень від дії різноманітних зовнішніх факторів навколишнього середовища.

Метою квесту є навчання курсантів основним правилам надання домедичної допомоги при термінальних станах з основами реанімації та осмисленню відповідальності за врятування та збереження життя постраждалого під час виконання службових обов’язків.

Завданнями квесту є практичне опанування курсантами технікою надання домедичної допомоги особам, які її потребують, у створених штучних умовах, максимально наближених до реальних ситуацій, в яких опиняються співробітники Національної поліції України, для компетентного самостійного використання наявних теоретичних знань під час проведення:

• розподілу в групі обов’язків поліцейських;
• забезпечення юридичної, фізичної та біологічної безпеки поліцейських;
• первинного медичного сортування постраждалих;
• виклику екстреної (швидкої) допомоги;
• первинного огляду постраждалого;
• серцево-легеневої реанімації;
• евакуації постраждалого у разі виникнення загрози для його життя.

Міждисциплінарні та між тематичні зв’язки: Проходження квестів з дисципліни «Домедична допомога» є необхідним для засвоєння правил дотримання заходів особистої безпеки працівниками Національної поліції та подальшого вивчення навчальних дисциплін «Криміналістика», «Судова медицина та психіатрія».

Квест повинен проводитися після опанування курсантами матеріалом з навчальної теми дисципліни: «Огляд та переміщення постраждалого».

Учасники квесту: здобувачі ступеня вищої освіти бакалавра, які повинні мати базові теоретичні знання з:

1. Технік проведення оживлення потерпілих: звільнення дихальних шляхів від сторонніх предметів, штучного дихання та непрямого масажу серця.
2. Алгоритмів проведення реанімаційних заходів.

За результатами проведення квесту учасники групи повинні вміти:

• надавати домедичну допомогу при виникненні у постраждалого різноманітних термінальних станів;
• визначати критерії ефективності проведення СЛР;
• визначати ускладнення при проведенні реанімаційних заходів та проводити їх профілактику.

Квест проводять та надають консультативну допомогу два науково-педагогічних працівника кафедри криміналістики та судової медицини.

Навчально-методичне забезпечення:

• електронний мультимедійний посібник «Домедична допомога», розміщений на офіційному веб-порталі НАВС у розділі «Видання кафедр»;
• дистанційний курс «Домедична допомога», розміщений на офіційному веб-порталі НАВС у розділі «Дистанційні курси»;
• підручник, навчальні посібники, методичні рекомендації, відповідно до переліку рекомендованої літератури.

Технічні засоби навчання та матеріальне забезпечення: інтерактивна дошка з відповідним додатковим обладнанням; відеокамера, комп’ютер з мультимедійним проектором та екраном для демонстрації мультимедійних презентацій та відзнятого матеріалу; тренажери для відпрацювання навичок проведення серцево-легеневої реанімації; дефібрилятор автоматичний, напівавтоматичний; аптечка першої допомоги для пасажирських транспортних засобів з кількістю пасажирів до 9 осіб (тип АМА-1) – 2 шт.; аптечка першої допомоги для пасажирських транспортних засобів з кількістю пасажирів понад 9 осіб (тип АМА-2) – 2 шт.; медико-технічні засоби для проведення тимчасової зупинки кровотечі, іммобілізації та транспортування постраждалих.

Місце проведення: навчальна аудиторія, відкрита місцевість, спортивний зал (за несприятливих погодних умов).

Тривалість квесту: 6 академічних годин.

Структура квесту:

№ з/п	Зміст дії	Місце проведення	Час виконання дії	Примітка
1 етап (організаційно-підготовчий)
1.	Ввідна інформація по темі заняття	навчальна аудиторія	30 хв.
2.	Проведення вхідного тестування	навчальна аудиторія	20 хв.
3.	Розподіл групи на дві підгрупи	навчальна аудиторія	5 хв.	Подальшим проведенням квесту в кожній підгрупі керує один викладач
4.	Інструктаж з техніки безпеки під час проведення квесту	навчальна аудиторія	5 хв.
5.	Ролевий розподіл та пояснення завдань	навчальна аудиторія	20 хв.
2 етап (практичне відпрацювання завдання)
6.	Практичне відпрацювання фабули №1	відкрита місцевість	40 хв.	За несприятливих погодних умов місце проведення - спортивний зал
7.	Практичне відпрацювання фабули №2	відкрита місцевість	40 хв.
3 етап (підведення підсумків та оцінювання виконаної роботи)
8.	Демонстрація відеоматеріалу практичного відпрацювання фабули	навчальна аудиторія	40 хв.
9.	Обговорення та оцінювання спостерігачами правильності дій поліцейських	навчальна аудиторія	30 хв.
10.	Оцінювання викладачем дій учасників квесту	навчальна аудиторія	10 хв.

Мова квесту: українська мова.

Консультативна допомога здобувачам вищої освіти надається науково-педагогічними працівниками кафедри криміналістики та судової медицини відповідно до графіку чергування, або за письмовим запитом на електронну пошту за адресою [email protected].

Сценарій квесту
1. Організаційно-підготовчий етап

1.1. Ввідна інформація по темі заняття.

Науково-педагогічним працівником проводиться перевірка наявності курсантів.

Викладач відповідає на питання, які виникли під час самостійної підготовки до квесту темі «Домедична допомога при термінальних станах з основами реанімації» та надає коротку інформацію у вигляді мультимедійної презентації.

Остання повинна включати наступну інформацію:

1. Домедична підготовка є складовою професійної підготовки сучасних поліцейських. Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», перед ними стоїть низка завдань, зокрема щодо надання послуг із допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги, що обов’язково передбачає надання домедичної допомоги тим, хто її потребує.
2. Правила й алгоритми надання домедичної допомоги під час різноманітних патологічних станів особами, що не мають медичної освіти викладено в наказі Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження порядків надання домедичної допомоги особам при невідкладних станах» від 16 червня 2014 року № 398.
3. Під час опрацювання практичної фабули квесту учасники повинні користуватися наступними алгоритмами вищевказаного нормативного документу:

1) Порядок надання домедичної допомоги постраждалим при раптовій зупинці серця;

2) Порядок надання домедичної допомоги постраждалим при серцевому нападі;

3) Порядок проведення серцево-легеневої реанімації з використанням автоматичного зовнішнього дефібрилятора.

1.2. Проведення вхідного тестування в групі.

Для цього використовуються анкети з тестовими питаннями (по10 шт.). Викладач перевіряє роботи курсантів, дає відповіді на питання з анкетування та оголошує результати.

1.3. Розподіл групи на дві підгрупи.

За списком в академічному журналі група розділяється навпіл. Аргументацією такого методу поділу є те, що кожен з учасників квесту обов’язково повинен отримати навички налагодження психологічного клімату в команді у будь-якій ситуації, особливо - при наданні домедичної допомоги постраждалому.

1.4. Інструктаж з техніки безпеки під час проведення квесту.

Викладач попереджає кожного учасника малої групи про ретельне дотримання правил техніки безпеки при відпрацюванні практичної частини при рішенні фабул квесту.

1.5. Ролевий розподіл учасників та пояснення завдань.

Кожен з учасників малої групи шляхом жеребкування отримує свою роль у вирішенні двох фабул квесту.

Для вирішення кожної фабули необхідні наступні учасники:

• диспетчер (1 особа);
• поліцейський патруль (3 особи);
• постраждалі (2 особи);
• свідки події (2 особи);
• спостерігачі (8 осіб).

При наявності меншого кількісного складу учасників в малій групі - зменшується кількість свідків події та спостерігачів (по одному).

Викладач зачитує учасникам зміст їх функцій, пояснює кожне завдання та повідомляє місце й час відведений на його опрацювання.

Ролі та функції учасників квесту під час вирішення фабули

Роль	Функції
Диспетчер (капітан команди)	Отримує повідомлення від координатора своєї групи про подію по базі 102 та 103, надає рекомендації по певному алгоритму надання невідкладної допомоги (за наказом МОЗ № 398), оцінює правильність виклику швидкої допомоги координатором.
Поліцейські	Проводять розподіл своїх функцій (координатора та медкерівників) та виконують надання домедичної допомоги по конкретній фабулі квесту.
Постраждалі	Імітують поведінку постраждалих при певних ушкодженнях та оцінюють правильність дій медкерівників групи.
Свідки події	Проводять відеозйомку, фіксуючи дії поліцейських (для подальшого оцінювання спостерігачами) та оцінюють дії диспетчера з надання рекомендацій по проведенню заходів з домедичної допомоги. По мірі можливості заважають надавати допомогу неправильними (правильними) порадами.
Спостерігачі	Уважно спостерігають за порядком, алгоритмом та технікою надання домедичної допомоги постраждалим для виявлення помилок та проведення подальшого оцінювання дій кожного з курсантів рятувальної групи.

2. Практичне відпрацювання завдання

2.1. Практичне відпрацювання фабули №1.

Викладач оголошує фабулу завдання квесту, та надає час підгрупі поліцейських для її обговорення. Окремо надаються рекомендації постраждалим стосовно відтворення ними подій певної ситуаційної задачі. В цей час свідки налаштовують техніку для відеозйомки, а курсанти-спостерігачі займають позиції для огляду місця події.

Плановий сценарій проходження фабули квесту повинен бути наступним;

1. Відпрацювання завдання квесту розпочинається з оцінки координатором місця події, визначення характеру зони та проведення заходів по забезпеченню безпеки рятувальної групи. Крім того він зобов’язаний провести опитування свідків події.
2. Після підходу, оцінки стану свідомості та огляду медкерівниками кожного постраждалого координатор повинен повідомити диспетчера про зміст події та правильно викликати екстрену медичну допомогу.
3. Диспетчер повинен (за наявності необхідності) уточнить моменти виниклої ситуації та надати координатору поради з алгоритму надання домедичної допомоги. Термін приїзду карети швидкої допомоги після виклику складає 20 хвилин.
4. Рятувальники повинні провести комплекс дій з надання домедичної допомоги постраждалим за алгоритмами порядків наказу МОЗ № 398, необхідних в даному випадку.
5. Під час роботи поліцейських свідки надають їм правильні (неправильні) поради, заважаючи проводити рятувальні заходи, паралельно виконуючи відеозйомку випадку.
6. Зупинка часу виконання завдання відбувається за командою викладача. Критеріями цього є:

1) повне правильне виконання завдання протягом 20 хвилин;

2) закінчення часу, відведеного на виконання завдання фабули.

2.2. Практичне відпрацювання фабули №2.

Проводиться за аналогією сценарію відпрацювання першої фабули квесту.

3. Підведення підсумків та оцінювання виконаної роботи

3.1. Демонстрація відеоматеріалу практичного відпрацювання кожної фабули з коментарями диспетчерів, свідків та постраждалих.

Проводиться демонстрація відзнятого свідками відеоматеріалу по кожній фабулі, яка виконувалася під час другого етапу квесту.

Диспетчера аргументують правильність виклику координатором своєї групи карети швидкої допомоги та (або) вказують на допущені помилки.

Свідки коментують правильність порад диспетчера з надання рекомендацій по проведенню заходів з домедичної допомоги в своїй групі.

Постраждалі коментують правильність дій курсантів рятувальної групи, аргументуючи кожну допущену ними помилку.

3.2. Обговорення та оцінювання спостерігачами правильності дій та помилок кожного з учасників групи поліцейських під час вирішення фабули квесту.

Кожній групі спостерігачів надається 5 хвилин для обговорення проведених заходів з домедичної допомоги поліцейських та виявлення допущених ними помилок.

Коментар та оцінку дій групи поліцейських надає командир групи спостерігачів, аргументуючи кожну допущену ними помилку, спираючись на коментарі постраждалих та відзнятий свідками відеоматеріал.

3.3. Надання викладачем відповідей по фабулам з коментарієм виконаних дій та оцінюванням кожного учасника квесту.

Викладач зачитує відповіді на фабули квесту та проводить підсумкове оцінювання кожного учасника малої групи.

Система оцінювання результатів квесту:

Оцінка анкетування
Кількість правильних відповідей	Оцінка
1-5	2
6-7	3
8-9	4
10	5

Оцінка дій диспетчера
Допущені помилки	Оцінка
Не надав рекомендацій по проведенню заходів з домедичної допомоги згідно наказу МОЗ № 398 або назвав інший порядок цього наказу для конкретної ситуації	2
Допустив більше трьох помилок у своїх рекомендаціях	3
Допустив від однієї до трьох помилок у своїх рекомендаціях	4
Немає	5

Оцінка дій координатора
Допущені помилки	Оцінка
Не забезпечив заходів по охороні безпеки поліцейських або не повідомив диспетчеру 102 та (або) 103 про наявну ситуацію	2
Допустив більше трьох помилок під час виклику швидкої допомоги	3
Допустив від однієї до трьох помилок під час виклику швидкої допомоги	4
Немає	5

Оцінка дій медкерівника
Допущені помилки	Оцінка
Не надавав домедичну допомогу або його дії призвели до умовної смерті постраждалого	2
Допустив помилки, які призвели до умовного різкого погіршення стану постраждалого	3
Допустив незначні помилки, які не погіршили умовного стану постраждалого	4
Немає	5

Оцінка дій свідка
Допущені помилки	Оцінка
Не забезпечив відеозйомку дій поліцейських, не запам’ятав відповідь диспетчера або не приймав участі у відпрацюванні фабули	2
Під час оцінки відповіді диспетчера на виклик 103 допустив більше трьох помилок	3
Під час оцінки відповіді диспетчера на виклик 103 допустив від однієї до трьох помилок	4
Немає	5

Оцінка дій постраждалого
Допущені помилки	Оцінка
Не надав коментарів за діями поліцейських під час надання домедичної допомоги або не приймав участі у відпрацюванні фабули	2
Допустив більше трьох помилок у своїх коментарях	3
Допустив від однієї до трьох помилок у своїх коментарях	4
Немає	5

Оцінка дій спостерігача
Допущені помилки	Оцінка
Не приймав участі в оцінці дій під час відпрацюванні фабули	2
Під час оцінки дій групи поліцейських не зафіксував більше наявних трьох помилок	3
Під час оцінки дій групи поліцейських не зафіксував від однієї до трьох наявних помилок	4
Немає	5