Навчальні матеріали
Тема 3. Правила поведінки на місці події при наданні домедичної допомоги
домедичної допомоги
наявності в нього небезпечних для життя ушкоджень
1. Правила проведення огляду місця події
Під час надання домедичної допомоги на місці події працівник поліції має обов’язково дотримуватися певних правил поведінки, виконуючи відповідні алгоритми поетапно та якомога швидше.
Оцінюючи ситуацію, передусім слід чітко визначити наявність/відсутність небезпеки для поліцейського. Якщо ситуація не становить небезпеки, слід здійснити евакуацію в безпечне місце та надати домедичну допомогу, викликати медиків чи транспортувати постраждалого до лікарні. Натомість наявність небезпеки вказує на неможливість роботи в небезпечній зоні без захисного спорядження та необхідність виклику фахівців, які спеціалізуються на знешкодженні цього виду небезпеки (наприклад саперів), що зробить зону умовно безпечною для надання домедичної допомоги.
Проаналізувати наявну ситуацію дає змога постановка таких запитань:
- що саме сталося (дорожньо-транспортна пригода, потоплення, вибух, падіння тощо);
- у чому полягає небезпечність таких ситуацій;
- чи є загроза для роботи команди поліцейських;
- якою є кількість постраждалих;
- чи достатньо ресурсів у команди поліцейських;
- чи потрібна допомога фахівця (якщо так, то якого)?
Залежно від місця події виокремлюють три види надання домедичної допомоги постраждалим:
- допомога в умовах дії прямої загрози (червона зона – «гаряча»), що відповідає зоні надання допомоги постраждалим в умовах дії безпосередньої небезпеки (обстріл, задимлення автомобіля, вибух тощо);
- допомога в умовах дії непрямої загрози (жовта зона – «тепла»), котра відповідає зоні надання допомоги за межами дії безпосередньої загрози, але з ризиком її виникнення (узбіччя проїжджої частини, територія неподалік зони перестрілки чи надзвичайної ситуації);
- допомога за умови відсутності загрози та проведення евакуації або госпіталізації (зелена зона – «холодна»), що відповідає зоні безпечного місця, яке потенційно не може стати загрозливим (де можуть працювати медики).
Якщо постраждалий перебуває в зоні прямої загрози, слід зосередитися на самодопомозі (за можливості потрібно самостійно надати собі допомогу, залишити червону зону та знайти тимчасове укриття). У цей час рятувальник ліквідовує безпосередню загрозу.
У зоні прямої загрози здійснюють мінімальні рятувальні маніпуляції, оскільки ризик отримання додаткових травм постраждалим чи безпосереднє травмування співробітника поліції є надзвичайно високим (наприклад, унаслідок активності озброєних осіб, руху автотранспорту або чинників зовнішнього середовища – конструкцій будівель, що палають, дії токсичних речовин тощо).
У зоні прямої загрози працювати мають виключно працівники служб порятунку, таких як Державна служба надзвичайних ситуацій, Національна гвардія та Національна поліція України, яких прирівнюють до рятувальників та які безпосередньо надають домедичну допомогу.
За умови прямої загрози пріоритетним є не надання допомоги постраждалому, а усунення та мінімізація наявної загрози для запобігання отриманню ушкоджень іншими особами чи додаткового травмування постраждалого. Ключовим завданням під час надання допомоги в цій зоні є зупинка великої кровотечі та переміщення постраждалого в безпечну зону (зону укриття чи евакуації) для надання більш ґрунтовної домедичної допомоги.
У разі, якщо поліцейські прибули на місце події з одним постраждалим, який потребує домедичної допомоги, – її завжди надає один поліцейський, а інший відповідає за безпеку напарника, адже для правоохоронця тактична ситуація є важливішою, ніж медична. Якщо постраждалих декілька – можливим є варіант надання допомоги двома поліцейськими (ідеться про швидку евакуацію з місця події, а не виконання домедичних маніпуляцій, адже останні можуть призвести до втрати контролю над ситуацією та нових невиправданих ушкоджень).
Часто інформацію про подію чи характер травми можуть повідомити свідки події та перехожі, а отже, їх варто оперативно опитати (обставини, характер травми, час, додаткові деталі, що є значущими для надання допомоги).
Під час обстеження та визначення обсягу надання допомоги в зоні непрямої загрози важливе значення має контроль за тимчасовим припиненням кровотечі, забезпеченням прохідності дихальних шляхів, нормальною роботою дихальної системи та системи кровообігу, наданням допомоги в разі дорожньо-транспортної пригоди, черепно-мозкової травми, гіпотермії тощо. У цій зоні немає прямої загрози та передбачено захист місця надання допомоги. Водночас поліцейський має пам’ятати, що ситуація досить швидко може змінитися – слід постійно оцінювати ризики, притаманні так званій жовтій зоні, а також загрози життю та здоров’ю постраждалого з огляду на можливість виникнення затримки евакуації.
Дії поліцейських у зоні евакуації спрямовані на продовження надання допомоги, яку було розпочато раніше, а також транспортування постраждалого до медичного закладу. Оскільки прямої загрози в зеленій зоні вже не існує, це уможливлює розширення обсягу домедичної допомоги та залучення до цього процесу цивільних осіб.
Слід звернути увагу на те, що на цьому етапі надання допомоги (під час очікування транспортування до лікувального закладу) доцільним є здійснення повторного сортування постраждалих. Звісно, у цивільних умовах час транспортування буде мінімальним (з огляду на наявність відповідних ресурсів). Проте слід передбачити можливість тривалої затримки щодо госпіталізації (особливо в умовах масових випадків і руйнування певної інфраструктури медичних закладів). Тому поліцейські мають бути готовими до надання максимального обсягу допомоги, передбаченої в цій зоні. Поліцейським також слід планувати й ураховувати можливі шляхи евакуації та залучення до цього процесу не лише автомобілів поліції та екстреної медичної допомоги, а й транспортних засобів, наявних у службі порятунку.
Слід ураховувати важливість здійснення постійної повторної оцінки та обстеження постраждалого на етапі евакуації, оскільки його стан може досить швидко погіршитися, що потребуватиме збільшення обсягу надання допомоги.
2. Використання аптечок та засобів індивідуального захисту під час надання
домедичної допомоги
Дотримання правил особистої безпеки є пріоритетним завданням поліцейського під час надання домедичної допомоги, зокрема з огляду на низку аспектів (рис. 1), а саме:
- фізичний (травми, поранення, отруєння, транспорт, електрика, газ, вода тощо);
Рис. 1. Основні джерела небезпек
- біологічний (гепатит, ВІЛ, туберкульоз) – усіх постраждалих слід вважати потенційно інфікованими на вірусні гепатити й ВІЛ;
- юридичний (нормативно-правова обґрунтованість дій поліцейського, постійне інформування постраждалого та його оточення про ці дії, дотримання правил гендерної політики та повага до релігійних особливостей осіб).
Особа, яка надає домедичну допомогу, обов’язково має дотримуватися вимог щодо захисту прав постраждалих. Поліцейський повинен виявляти чесність, співчуття, повагу, дотримуватися правил гігієни, діяти впевнено, бути комунікабельним і готовим до командної роботи.
Крім цього, особливо важливим є дотримання правил психологічної підтримки постраждалого та його оточення, передбачених Порядком надання психологічної підтримки постраждалим при надзвичайній ситуації, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16 червня 2014 року № 398.
Рис. 2. Основні засоби індивідуального захисту
Слід заздалегідь ретельно підготувати засоби індивідуального захисту (рис. 2) та евакуаційне спорядження. Якщо поліцейський цього не зробив, то частина завдань залишиться нереалізованою або ж буде надто затратною щодо фізичних дій, а частина – становитиме небезпеку для поліцейського (наприклад, якщо він забув медичні рукавички). У такому разі варто зважати на можливість заміни відсутнього спорядження підручними матеріалами.
Як підручні засоби під час надання першої медичної допомоги можна використовувати: для накладення пов’язок – чисте простирадло, сорочку, тканину (однотонного світлого кольору); для зупинки кровотечі – закрутку з хустки чи тканини; у разі переломів – фанеру, дошки, газети тощо.
3. Екстрені служби та особливості їх виклику
Іншим не менш важливим завданням поліцейських є здійснення постійного контакту в рятувальній групі та координації дій зі службами «101», «103», «104» та «112».
Для оптимізації роботи в команді поліцейських із більш ніж двох осіб варто розмежувати між ними обов’язки, серед яких основними є ролі координатора (старшого групи) та медкерівника. Координатор відповідає за загальну навколишню обстановку, забезпечення взаємодії з іншими командами та службами, графік часу, заповнення документації. Медкерівник керує роботою з надання домедичної допомоги постраждалому. Слід зважати на те, що найдосвідченіший член групи повинен управляти зазначеним процесом незалежно від його звання та спеціальності.
Поліцейський постійно має дивитися на обличчя постраждалого, розмовляти з ним, заспокоювати його. Необхідно також звертати увагу на осіб, які перебувають поруч (близькому постраждалого або комусь зі спостерігачів може стати зле, унаслідок чого вони також потребуватимуть допомоги). Крім цього, існує ймовірність різкої зміни ситуації (наприклад, виникнення нової загрози). З огляду на це, усі члени рятувальної команди спільно мають контролювати події, що відбуваються.
Під час надання домедичної допомоги постраждалому поліцейський також може травмуватися, про що можуть просто не знати інші поліцейські (за цих умов постраждалого врятують, а власне поліцейського можуть не знайти).
Неприпустимою є також ситуація, за якої поліцейські оперативно евакуювали постраждалого в безпечне місце, надали йому необхідну допомогу, але чекають півгодини на евакуаційний транспорт або швидку, яка запізнюється через затор із натовпу перехожих або через неправильно зазначену адресу.
Поліцейський обов’язково повинен адекватно оцінювати власні можливості: якщо вага постраждалого становить близько 120 кг, а поліцейського – 60, або якщо постраждалих декілька – навряд чи поліцейський зможе евакуювати його (їх) без сторонньої допомоги. Крім цього, слід пам’ятати, що найважчу роботу в парі має здійснювати найсильніший.
Аргументацією виклику поліцейським працівників служби екстреної швидкої допомоги («103») є всі невідкладні стани людини або особисте прохання постраждалого чи його опікуна.
Викликаючи карету швидкої, слід обов’язково повідомити такі дані:
- власні особисті дані (посада, звання, прізвище);
- сутність події (механізм травми, наявні ушкодження або підозра на ушкодження, стан постраждалого);
- кількість постраждалих і короткий опис характеру ушкоджень кожного;
- місце події (адреса, додаткові орієнтири);
- вид наданої допомоги;
- механізм травми (такі дані можна навіть надавати «зі слів очевидців»).
Поліцейському обов’язково слід пам’ятати, що під час телефонної розмови першим кладе трубку диспетчер швидкої допомоги.
4. Алгоритми надання допомоги залежно від важкості стану постраждалого та
наявності в нього небезпечних для життя ушкоджень
Алгоритми надання допомоги залежно від важкості стану постраждалого та наявності в нього небезпечних для життя ушкоджень відповідають наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження порядків надання домедичної допомоги особам при невідкладних станах» від 16 червня 2014 року № 398.
Водночас обов’язково слід усунути небезпечні стани, які передусім призводять до смерті, та надалі діяти за відповідним алгоритмом, зокрема:
- за наявності кровотечі – зупинити її (рис. 3);
Рис. 3. Зупинення кровотечі
- забезпечити прохідність дихальних шляхів (рис. 4);
Рис. 4. Забезпечення прохідності дихальних шляхів
- здійснити комплекс реанімаційних дій (за відсутності ознак життя) (рис. 5);
Рис. 5. Реанімаційні заходи
- надати допомогу в разі виникнення пневмотораксу (рис. 6);
Рис. 6. Допомога в разі пневмотораксу
- у межах проведення евакуації зафіксувати голову постраждалого, постійно підтримувати з ним голосовий контакт (рис. 7);
Рис. 7. Підготовка до евакуації
- здійснити комплекс дій щодо допомоги в разі несмертельних (на цей час) ушкоджень;
- якщо постраждалий непритомний і тактична ситуація не дає змоги розпочати надання домедичної допомоги, потрібно перевернути його на бік (надати йому стабільного бокового положення) (рис. 8);
Рис. 8. Стабільне бокове положення постраждалого
- зігріти постраждалого (рис. 9);
Рис. 9. Зігрівання постраждалого
- після оцінювання стану одного постраждалого слід відразу оглянути наступного (у разі зосередження на наданні допомоги лише одному постраждалому можуть загинути люди, які не дочекалися ваших дій).
5. Дії поліцейського в разі масових травм, сортування постраждалих
Надзвичайна ситуація – це обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, що означена порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричиненим катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, та яка призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, значної кількості загиблих і постраждалих, завдання масштабних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Основним методом, спроможним забезпечити надання допомоги максимальній кількості постраждалих у стислий строк, є медичне сортування, що ґрунтується на розподілі хворих на групи залежно від потреби в однорідних лікувально-евакуаційних заходах.
Медичне сортування може бути внутрішньопунктове та евакуаційно-транспортне.
Внутрішньопунктове сортування має на меті:
- визначити кількість постраждалих, які потребують медичної допомоги;
- з’ясувати черговість надання медичної допомоги;
- визначити функціональний підрозділ, де будуть надавати медичну допомогу.
Завдання евакуаційно-транспортного сортування полягають у тому, щоб визначити:
- осіб, які потребують медичної евакуації на наступному етапі;
- вид транспортних засобів, що мають бути використані для медичної евакуації постраждалих;
- положення постраждалих під час евакуації;
- пункт прибуття транспорту з постраждалими (евакуаційне призначення).
Варто заздалегідь скласти план дій на випадок масового травмування (відповідальні, функції та взаємодія, правила евакуації та надання допомоги, схеми зв’язку тощо). Надання домедичної допомоги слід здійснювати за чітким алгоритмом та якомога швидше.
Випадки, за яких кількість постраждалих становить більш як два, передбачають чіткий порядок дій і визначення пріоритетності надання допомоги. Існують основні правила, яких варто дотримуватися в разі масового травмування. Первинне сортування та загальне оцінювання стану постраждалого здійснюють з огляду на притомність постраждалого, наявність чи відсутність кровотечі й ефективність його дихання. Міжнародна медична спільнота визначила, що оптимальний термін роботи з одним постраждалим не має перевищувати 30 с. Обов’язково слід зважати на те, що не можна повторно оглядати жодного постраждалого, допоки не буде здійснено сортування всіх травмованих осіб.
Згідно з міжнародними протоколами MCI (масове травмування, за якого кількість постраждалих становить 15 та більше осіб), надання допомоги в таких випадках передбачає первинне сортування постраждалих із використанням стрічки певного кольору, якою позначають такі категорії осіб:
- отримані травми загрожують життю та потребують негайного медичного втручання – червоний колір («негайно»);
- травми потенційно серйозні, але досить стабільні, а отже, можуть дещо зачекати до медичного втручання – жовтий колір («зачекає»);
- незначні травми, які можуть довше чекати на втручання, – зелений колір («незначні»);
- особа померла або ще має ознаки життя, але з травмами, несумісними з життям, – чорний колір («померлий»);
- постраждалі зазнали впливу хімічних речовин, радіації тощо – синій колір («заражений») (рис. 10).
Рис. 10. Алгоритм сортування постраждалих
Надання домедичної допомоги передбачає визначення поліцейськими секторів (розмежованих відповідними стрічками) для тих, кого марковано «негайно», «зачекає» і «незначні» (рис. 11).
Сортування постраждалих за умов впливу хімічних речовин здійснюють таким чином:
- постраждалий може рухатися (зелений колір);
- особа на прохання може помахати рукою (жовтий колір);
- постраждалий не реагує (червоний колір).
Після первинного сортування слід негайно повідомити про кількість жертв і їх стан, наприклад: «У нас є 17 постраждалих, шість – «негайно», сім – «відкладено», три – «незначні» та один померлий». Під час доповіді слід повідомити, куди доставлено всіх негайних постраждалих.
Рис. 11. Позначення для проведення сортування
Важливою складовою евакуаційних робіт є передача постраждалого медичним працівникам, під час чого слід дотримуватися таких правил:
- постраждалих можна передавати на евакуаційний транспорт лише в безпечній зоні;
- місце передачі має охоронятися (за можливості);
- на ношах постраждалого потрібно переносити ногами вперед з відкритим обличчям, а в машину вантажити вперед головою;
- постраждалого слід зігріти (загорнути) та зафіксувати на ношах;
- медикам обов’язково потрібно передати супровідну документацію (карту постраждалого).
На сьогодні, на нашу думку, доцільним є створення єдиної системи, яка могла б координувати діяльність поліції, медичних закладів та інших аварійно-рятувальних служб. Це дасть змогу зменшити рівень смертності, пов’язаної з невчасним або неправильним наданням домедичної допомоги постраждалим в умовах виникнення масових травм.