ТЕМА  7.   ПРАВОТВОРЧІСТЬ   ТА ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА)  ПРАВА

3

За суб’єктом правотворчості:

  • безпосередню правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму;
  • делегована правотворчість – це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади:

  1. • правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб’єкта федерації. У більшості країн світу парламент має «монополію» на законотворчу діяльність;
  2. • правотворчість органів і посадовців виконавчої гілки влади (уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевої адміністрації тощо);
  3. • правотворчість глави держави;
  4. • судову правотворчість (характерно для країн англо-американської правової сім’ї);
  5. • правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);
  6. • локальна правотворчість (на підприємстві, в установі, організації).

За юридичною сили актів:

  • законотворчість – правотворчість вищого представницького органу, наприклад, парламентом видаються нормативно-правові акти найвищої юридичної сили – закони;
  • підзаконна правотворчість – її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, главами адміністрацій, керівниками підприємств.

Розглядаючи процес правотворчості з більш широких, загальносоціальних позицій, можна вести мову про існування більшої кількості його стадій, а саме:

  • аналіз певних суспільних відносин і встановлення потреби в їх правовій регламентації;
  • визначення суб’єкта правотворчості, юридичної сили та виду нормативно-правового акта;
  • прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта в разі необхідності;
  • розробка концепції та основних ідей норм права, що будуть утворювати зміст нормативно-правового акта;
  • підготовка змісту проекту нормативно-правового акта (розробником, робочою групою, правотворчим органом);
  • попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;
  • громадське обговорення проекту нормативно-правового акта (провадиться в разі потреби);
  • офіційний розгляд проекту нормативно-правового акта відповідним суб’єктом правотворчості з додержанням встановлених процедур;
  • прийняття нормативно-правового акта;
  • опублікування й оприлюднення нормативно-правового акта;
  • набуття нормативно-правовим актом чинності.

Мета, зміст і результати правотворчої діяльності зумовлюються різного роду факторами, об’єктивно існуючими в суспільстві, його різних сферах. Серед них: рівень розвитку державно-правових інститутів, правова культура населення, форма державного устрою, правління та режиму, характер ментальності суспільства тощо. Відповідно ефективність правотворчої діяльності залежить від врахування цих чинників, а також принципів правотворчої діяльності. Це найважливіший засіб управління суспільством, з точки зору формування стратегії його розвитку, а також показник цивілізованості й демократизації суспільства.

««« попередня
»»» наступна