ТЕМА  7.   ПРАВОТВОРЧІСТЬ   ТА ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА)  ПРАВА

1

У багатоманітній і динамічній правовій сфері суспільства правотворчість займає провідне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, породжує, формує й оформлює його. Цим пояснюється значний суспільний інтерес до правотворчості. За результатами правотворчої роботи, якістю законів та інших нормативно-правових актів роблять висновок про державу в цілому, ступінь її демократичності, цивілізованості, культурності. Людське суспільство завжди потерпало через брак точних і довершених рішень, такої діяльності органів держави, в результаті якої створюються норми права, правила поведінки громадян і організацій. Підвищення якості правових рішень, зниження до мінімального рахунку неефективних нормативних актів постійне завдання законодавця. Власне цим пояснюється теоретичне і практичне значення вивчення проблем, які пов’язані з процесом створення норм права.

Навчальні питання теми:

7.1. Правотворчість: суб’єкти, види та стадії.

7.2. Поняття та основні види форм (джерел) права.

7.3. Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки та види.

7.4. Дія нормативно-правових актів у просторі, часі та за колом осіб.

7.1. Правотворчість: суб’єкти, види та стадії.

Кожна держава встановлює в суспільних відносинах певний порядок, котрий за допомогою виданих нею нормативно-правових актів забезпечується, охороняється та захищається. Правове регулювання охоплює більшість сфер людської життєдіяльності та існування природного середовища. При цьому розширюються межі нормативного впливу на суспільні відносини відповідно до їх стану, потреб у змінах.

Значна роль правового регулювання в житті особи і суспільства передбачає необхідність набуття знань, перш за все того, чого власне прагне законодавець, створюючи певним чином нормативно-правові акти. Для успішної правотворчості та правозастосовної діяльності вкрай необхідним є формування та розвиток правового простору.

Правотворчість – це функція держави. Власне, це одна з форм діяльності держави в особі компетентних органів, установ та організацій, які уповноважені (в передбачених законом випадках) готувати, видавати або вдосконалювати нормативно-правові акти. Слід додати, що правотворчість можуть здійснювати український народ (шляхом референдуму), місцеві громади (на зборах, сходах або через обрані ними органи). За допомогою такої діяльності правова система підтримується в активному стані, запроваджуються, змінюються чи скасовуються правові норми.[1]

Соціальне призначення правотворчості полягає у встановленні певних стандартів, вимог до правової поведінки учасників суспільних відносин, які (з позиції держави) є припустимі, бажані або необхідні (обов’язкові чи заборонені).

Ознаки правотворчості:

1. Це активна, творча, постадійна діяльність уповноважених державою суб’єктів.

2. Суб’єктами правотворчості виступають державні органи, уповноважені недержавні структури (органи місцевого самоврядування, профспілки), а також народ при винесенні нормативно-правових актів на референдуми.

3. Правотворча діяльність здійснюється в межах встановлених процесуальних норм (процедур), що містяться в Конституції, регламентах, статутах.

4. Змістом правотворчості є прийняття нових норм права, скасування або вдосконалення старих.

5. Правотворчість виступає в певних видах.

««« попередня
»»» наступна