ТЕМА 13.  ПРАВОВА СИСТЕМА. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ  

• циклічність функціонування, послідовність розвитку правових явищ та юридичних процесів у правовій системі, що зумовлено генезисом відповідного суспільства.

Як багатогранне явище і відповідно складна теоретична категорія, правова система має власну структуру, щодо змістового наповнення якої в юридичній науці також немає одностайної позиції вчених.

До структури правової системи включають такі елементи:

• суб’єкти права;
• правові норми та принципи;
• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;
• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;
• зв’язки між вказаними елементами, які визначають результат їхньої взаємодії – законність, [5]правопорядок .

У більш детальному викладі сукупність елементів правової системи виглядає таким чином: 1) право як сукупність створених державою норм, що перебуває під її охороною; 2) законодавство як форма вираження цих норм (нормативні акти); 3) правові інституції, що здійснюють правову політику держави; 4) судова та інша юридична практика; 5) механізм правового регулювання; 6) правореалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення); 7) права, свободи і обов’язки громадян (право в суб’єктивному значенні); 8) система функціонуючих у суспільстві правовідносин; 9) законність і правопорядок; 10) правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо); 11) суб’єкти права (індивідуальні та колективні); 12) системні зв’язки, які забезпечують єдність, цілісність і стабільність системи; 13) інші правові явища (юридична відповідальність, правосуб’єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють «інфраструктуру правової системи». [6]

Сукупність елементів правової системи є сенс розглядати й з точки зору їх розподілу на:

• статичні (постійні), які завжди мають місце і складають своєрідний базис правової системи і до яких відносяться: суб’єкти права, система права, система законодавства, правові принципи, правова культура, правова свідомість, юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, правова політика;
• динамічні (змінні), які об’єднують своєрідні юридичні процеси: правотворчість, правореалізація, правозастосування, правоохоронна діяльність, правовідносини, юридична практика.

Окремі автори включають до правової системи правоохоронні організації [7]   або правоохоронні, правозастосовні державні органи, призначені для забезпечення і захисту права, боротьби з його порушеннями. Ми розділяємо цю позицію в тому сенсі, що правоохоронні та правозахисні державні органи можуть бути віднесені до суб’єктного (організаційного) складу правової системи, що своєю діяльністю надають динаміку правовій системі, здійснюючи реалізацію права, зокрема, і безпосередньо, правозастосування.

Дещо по-іншому до формулювання структури правової системи підходять дослідники західних країн, виокремлюючи у структурі правової системи такі блоки: правотворчий процес (з тлумаченням правових норм), правозастосовні органи, засади та порядок формування юридичних кадрів, не включаючи у правову систему правову ідеологію. [8]

При наявному різноманітті позицій стосовно змістового наповнення структури правової системи у працях більшості правознавців співпадає думка про те, що правова система охоплює такі складові як:

• нормативна сторона (юридичні норми, форми права, принципи права, інститути права);
• організаційна сторона (сукупність правових установ, судових і правоохоронних органів);
• ідеологічна сторона (сукупність правових поглядів, ідей, правова культура);
• функціональна сторона (правотворчість, правореалізація, правозастосування, правоохорона).

««« попередня

»»» наступна