ТЕМА 6. СИСТЕМА ПРАВА ТА СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА
2
Не менш дискусійним вважається вживане науковцями в аналізованих дефініціях словосполучення «загальнообов’язкове правило поведінки», що фактично вказує на використання у правовому регулюванні лише таких способів і кореспондуючих їм різновидів норм права за характером правових приписів як зобов’язання (зобов’язуючі норми) та заборони (забороняючі норми). Але ж правовій активності учасників правовідносин значною мірою сприяють саме дозволи (уповноважуючі норми), відмова від добровільної реалізації яких до того ж не породжує негативних для суб’єктів права юридичних наслідків.
Зважаючи на зазначені вище визначення поняття «норма права», вважаємо за необхідне запропонувати таку дефініцію цієї категорії: норма права – це формально визначене правило загального характеру, що встановлене чи санкціоноване державою або іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості з метою регулювання чи охорони суспільних відносин та забезпечується можливістю застосування примусу.
Ознаки норми права:
- є вольовим правилом, адже відображає волю суб’єктів правотворчості, серед яких суспільство, народ, держава в особі органів державної влади та гармонійно акумулює в собі суспільну, групову й індивідуальну волю громадян;
- встановлюється чи санкціонується державою або іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості в чітко визначеному порядку, тобто приймається легітимним суб’єктом правотворчості в межах його компетенції відповідно до чітко визначеної процедури;
- має формально визначений характер, що полягає: а) в однозначності сприйняття суб’єктами права її змісту, що досягається точністю та ясністю певної мовної форми; б) у текстуальному закріпленні в нормативно-правових актах або інших формах (джерелах) права (конкретної юридичної сили та сфери дії в часі, у просторі та за колом осіб);
- має загальний характер, що зводиться до неконкретності (неперсоніфікованості) адресата та поширеності на невизначену кількість випадків чи осіб;
- забезпечується державою або іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості, включаючи можливість застосування примусу;
- має за мету регулювання (впорядкування) та охорону суспільних відносин.
Важливого значення для з’ясування змісту, функцій, ролі норм права як правового феномену, визначення місця в системі права та їх взаємозв’язку в механізмі правового регулювання є розкриття їх плюралізму за допомогою класифікації.
Аналіз доктринальних джерел з приводу дозволяє виокремити різноманітні критерії класифікації норм права, серед яких: суб’єкти правотворчості, предмет правового регулювання, метод чи спосіб правового регулювання, функціональне призначення, ступінь визначеності змісту, роль (призначення) у правотворчості, функції у правовому регулюванні, дія в часі та за колом осіб, сфера територіальної дії тощо.
Синтезуючи зазначені вище погляди науковців, вважаємо за можливе запропонувати таку класифікацію норм права:
1. За суб’єктами правотворчості: норми права як результат прямого волевиявлення народу; норми законодавчої влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів місцевого самоврядування та ін.
2. За предметом правового регулювання: норми конституційного права; норми цивільного права; норми трудового права; норми сімейного права; норми адміністративного права; норми кримінального права; норми екологічного права; норми права соціального забезпечення; норми міжнародного права та ін.