ТЕМА 2. ФОРМА ДЕРЖАВИ
13
Протекторат держав – це засноване на письмових чи інших угодах нерівноправне об’єднання держав, в якому підопічна сторона передає державі-протектору права на здійснення частини своїх суверенних прав (політичної дієздатності) на умовах збереження власної державності (суверенітету) та одержання політичної, воєнної, фінансової допомоги, а також інших послуг.
Причиною встановлення протекторату можуть бути насильницькі дії однієї держави щодо більш слабких країн, в результаті яких панівна сторона примушує підкорений народ до укладення нерівноправної угоди, зберігаючи, однак державність останнього. Можливо також, що протекторат встановлюється над країнами, які через внутрішню нестабільність, малочисельність населення, економічну відсталість та інші обставини не мають ресурсів для повноцінного здійснення всіх притаманних державі функцій. Наприклад, у 1912 р. Франція нав’язала Марокко договір про протекторат.
Протекторат також може встановлюватися як проміжний стан країни, що існує в період між її звільненням від колоніальної залежності та одержанням повної незалежності.
Міжнародний протекторат (опіка) – встановлюється світовою співдружністю, міжнародними організаціями над територіями, які не мають своєї державності, в яких населення політично не організоване. Він має зовнішню схожість з протекторатом держав, оскільки здійснення міжнародної опіки територій звичайно доручається конкретним державам. Наприклад, Східне Самоа знаходиться під опікою ООН, а управління цією територією доручене США. Протекторат держав, навпаки, встановлюється над країнами, де існує суверенна державність. Наприклад, Каролінські, Маріанські та Маршаллові острови в Тихому океані раніше були під міжнародним протекторатом (опікою) ООН і управлялися Сполученим Штатами. Із сформуванням на цих островах державних утворень вони вийшли з-під міжнародної опіки і, вже будучи державами, уклали із США угоди, якими оформлюються відносини вже не міжнародного, а міждержавного протекторату.
2.4 Поняття та види форми державно-правового режиму.
Форма державного режиму вказує на сукупність прийомів, методів і засобів здійснення державної влади. Вони дуже різні та конкретизують основні показники форми державного правління й устрою в конкретній країні. Загальними показниками будь-якого державного режиму є:
- ступінь реальності забезпечення прав і свобод громадян;
- ступінь захищеності та забезпеченості гарантіями прав і свобод громадян (політичного й ідеологічного вибору, економічної свободи) та ступінь врахування інтересів різних соціальних груп (у тому числі меншин) тощо;
- роль права в житті суспільства та вирішенні державних справ;
- способи легітимації (узаконення) державної влади;
- співвідношення правових і неправових способів здійснення владних функцій;
- методи, інтенсивність і правова обґрунтованість використання силових структур, інших ресурсів влади;
- місце та роль у державному житті апарату примусу;
- участь громадян та їх об’єднань у політичному житті держави;
- основні способи вирішення конфліктів, що виникають у суспільстві;
- механізм ідеологічного тиску.
Форма державного режиму дозволяє провести чітку межу між різними державами. Він є певною мірою «лакмусовим папірцем», за допомогою якого можна визначити відповідність між проголошеними положеннями, насамперед, форми державного правління та їх реальним втіленням у життя. Це пов’язано з тим, що і монархії і республіки можуть бути як реальними так і номінальними (формальними).