ТЕМА 8. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА
3
Таким чином, здійснення позитивних зобов’язань спрямоване на досягнення бажаного для суспільства соціального результату.
Виконання права термінологічно є дуже схожим з його дотриманням. Однак виконання виступає як форма здійснення суб’єктами як активних, так і пасивних обов’язків, тоді як правова заборона – це різновид юридичного обов’язку лише пасивного типу.
На відміну від дотримання, виконання передбачає реалізацію конкретних правових відносин, що характеризується наявністю не менше двох суб’єктів, встановленням між ними чіткого правового зв’язку на основі передбачених у гіпотезі норм права юридичних фактів.
Використання – це форма реалізації суб’єктивного права, при якій здійснюється втілення в життя уповноважуючих норм права. Останні надають суб’єктам право на здійснення передбачених у них позитивних діянь.
Використання права відрізняється від двох попередніх форм реалізації норм права тим, що в цьому випадку відбувається здійснення суб’єктивних прав, а не реалізація юридичних обов’язків і заборон. Особі надається право самій вирішувати користуватися наданим правом чи ні. Але в будь-якому випадку, за наявності бажання особи, ця норма буде реалізована. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Виключенням із загального правила реалізації норм права у формі використання, є втілення в життя уповноважаючих норм посадовими особами, для яких надане їм право, одночасно є обов’язком (наприклад, ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»).
Зазвичай використання передбачає активну поведінку (як у вищезазначеному прикладі). Водночас необхідно відзначити, що існують випадки, коли реалізація права у формі використання можлива й у пасивній поведінці. Наприклад, у ст. 23 Конституції України зазначено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе. Ця норма є частиною права на захист і особа може використати надане право в пасивній формі, тобто не свідчити проти себе.
8.2. Застосування норм права: поняття, стадії, вимоги.
Застосування норм права за своїм обсягом є найоб’ємнішою ланкою в юридичному процесі. Воно спрямоване на індивідуальне регулювання суспільних відносин. Застосування являє собою опосередковану форму реалізації норм права, яка суттєво і формально відрізняється від безпосередніх форм: виконання, дотримання та використання.
Застосування норм права – це особлива форма реалізації норм права компетентними суб’єктами з вирішення конкретної справи, яка має владний та (або) творчо-організуючий характер, здійснюється у встановленому процедурному порядку і завершується виданням правозастосовного акта.
Іншими словами, застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму,
а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм
права.
Ознаки застосування норм права:
- владний характер. Це один з видів юридичної діяльності державних органів чи уповноважених на це державою суб’єктів, які є носіями владних повноважень. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Сутність владного характеру полягає в тому, що правозастосування здійснюється по однобічному волевиявленню уповноважених суб’єктів, а не за згодою сторін. Індивідуальні правові приписи, які видаються в процесі застосування, є обов’язковими для виконання конкретними адресатами та забезпечуються державою;