ТЕМА 10. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА

Слід зазначити, що в нормах права здебільшого моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи – правові вчинки. Правовий вчинок – це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.

Суб’єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа (орган держави, громадське об’єднання тощо), котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права та обов’язки, нести юридичну відповідальність. Суб’єкти правового вчинку – це ті суб’єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб’єктів складають тільки правоздатні особи.

Суб’єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб’єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб’єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб’єкта, що безпосередньо пов’язана з фізичною формою діяння і включає мету, мотив, правову установку тощо.

Об’єкт правового вчинку – це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об’єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

Об’єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв’язок між діянням і його наслідком. [9]

10.2. Поняття, ознаки та види правомірної поведінки.

Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від протиправної поведінки, є соціальне корисною, відповідає закріпленим у нормах права моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки.

Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідність нормам права, тобто її правомірність.

Термін «правомірність» має широкий зміст і означає:

• відповідність поведінки нормам права;
• одиницю виміру, за допомогою якої з погляду права дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;
• здатність права регулювати певну поведінку суб’єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами. [10]

Однак і у визначенні цього поняття в науці існує плюралізм думок. Відтак, наприклад, О.В. Петришин зазначає, що правомірна поведінка – це вольова поведінка суб’єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою. [11] Дещо інше визначення надає М.В. Кравчук, на переконання якого правомірна поведінка – це така поведінка, яка не суперечить юридичним нормам або основним принципам права певної держави, тобто це соціально-корисна діяльність в інтересах більшості суспільства. [12] У свою чергу П.М. Рабінович відмічає, що правомірна поведінка – це такі діяння, які відповідають приписам юридичних норм чи інших юридичних актів або конкретно-історичним загальним і галузевим принципам права певної держави або права міжнародного. [13] На противагу йому, О.Ф. Скакун розглядає це явище як суспільно корисну правову поведінку особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою. [14]

Таким чином, на наше переконання більш всеохоплюючим є таке визначення: правомірна поведінка – це вид правової поведінки, що характеризується соціальною корисністю або допустимістю, відповідає інтересам суспільств і держави та моделям можливої поведінки, зафіксованим в нормах права, має позитивні юридичні наслідки, гарантується з боку держави. [15]

««« попередня

»»» наступна