Історія Організації Об’єднаних Націй

Організація Об’єднаних Націй діє на підставі та відповідно до положень Статуту ООН, прийнятого в 1945 р. у Сан-Франциско на Конференції Об’єднаних Націй. В основу цього документа були покладені пропозиції, надані представниками урядів Китаю, Радянського Союзу, Великобританії та Сполучених Штатів Америки у Думбартон-Оуксі (США) в серпні-жовтні 1944 року. Статут ООН було підписано 26 червня 1945 року представниками 50 країн.  Особливе значення Статуту полягає у тому, що він не тільки регулює діяльність організації у сфері міжнародної безпеки, а й закладає фундамент системи колективної безпеки, рівної для всіх, та слугує своєрідним кодексом поведінки держав у політичній, військовій, екологічній та гуманітарній сферах. 

На даний час 193 держави є членами ООН. Наймолодшою державою-членом ООН є Республіка Південний Судан, прийнята до складу ООН у 2011 році.

Маючи понад 70 адміністративних та інформаційних центрів на всіх континентах, штат ООН налічує 54 тис. службовців, з яких 14 тис. співробітників працю­ють безпосередньо в штаб-квартирі організації у Нью-Йорку (США).

На ранньому етапі існування організації офіційними мовами були англійська, іспанська, китай­ська, російська  та французька. Арабська мова була додана пізніше як офіційна мова Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки і Економічної та Соціальної Ради.

На сьогоднішній день діяльність Організації Об’єднаних Націй охоплює широке коло найактуальніших проблем сучасності: заборона ядерних випробувань та реалізацію положень Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; скорочення озброєнь і заборона на виготовлення протипіхотних мін; сприяння стійкому соціально-економічному розвитку і надання технічної, гуманітарної та фінансової допомоги; захист та контроль за дотриманням прав людини з приділенням особливої уваги захисту та поліпшенню умов життя жінок та дітей; допомога у відновленні після стихійних лих; проблема біженців; боротьба з міжнародним тероризмом та розповсюдженням наркотиків; ліквідація неписьменності і контроль за поширенням інфекційних захворювань; збереження культурної спадщини людства та ін.

Становленню Системи ООН передував тривалий політичний та історичний процес. Ідея створення міжнародної організації виникла понад 100 років тому і була першою спробою координації діяльності міжнародного співтовариства.

Безпосередня  історія створення ООН розпочинається у 1899 р., коли  у м. Гаага було скликано першу конференцію миру, на якій було підписано три конвенції щодо попередження та мирного вирішення міжнародних конфліктів та правил ведення воєнних дій:

  • Про мирне розв'язання міжнародних конфліктів;
  • Про закони та правила сухопутної війни;
  • Про застосування положень Женевської конвенції 10 серпня 1864 року щодо правил ведення морської війни.

 Під час Першої світової війни виникла ідея створення глобальної організації «для розвитку міжнародного співробітництва і забезпечення миру та безпеки». З метою ефективної реалізації цих завдань у 1919 році, відповідно до положень Версальського договору, була створена Ліга Націй. Однак, надмірна бюрократизація, відсутність чіткого механізму прийняття рішень та відсутність узгоджених дій зумовили послаблення впливу Ліги Націй на агресорів і призвели до її остаточного розпаду. Формально Ліга Націй припинила свою діяльність у 1946 році.

Термін «Організація Об’єднаних Націй», запропонований президентом США Франкліном Д. Рузвельтом, був вперше офіційно використаний 1 січня    1942 року, коли представники 26 держав підписали Декларацію Об’єднаних Націй і зобов’язалися від імені урядів сприяти утворенню системи загальної безпеки та активізації процесу роззброєння.

Система і структура ООН, а також закріплені Статутом повноваження її органів забезпечують виконання завдань у всіх сферах діяльності організації.

Організація Об'єднаних Націй має шість головних органів:

Генеральна Асамблея ООН (the UN General Assembly) – головний дорадчий, директивний та представницький орган, уповноважений розглядати загальні принципи співробітництва у сфері міжнародного миру і безпеки, правила та процедури роззброювання і регулювання озброєнь і надавати відповідні рекомендації щодо виконання поставлених завдань.

До складу Генеральної Асамблеї входять 193 держави-члена ООН. Вона виконує роль своєрідного форуму для багатостороннього обговорення повного спектру міжнародних питань, закріплених Статутом ООН. Кожна держава може бути представлена делегацією щонайбільше з п'яти осіб. Одна держава-член ООН має в Генеральній Асамблеї один голос. Рішення щодо окремих важливих питань (наприклад, надання рекомендацій щодо підтримання міжнародного миру й безпеки чи проведення виборів членів Ради Безпеки) приймаються більшістю в дві третини голосів держав-членів; рішення Генеральної Асамблеї з інших питань приймаються простою більшістю голосів.

Рада Безпеки ООН  (the UN Security Council)  – головний постійно діючий орган, на який, відповідно до Статуту ООН, покладена відповідальність  за підтримку міжнародного миру і безпеки. Рада Безпеки наділена широкими повноваженнями щодо мирного врегулювання міжнародних конфліктів, недопущення військових сутичок між державами, припинення актів агресії і відновлення міжнародного миру.

У 1965 р. кількість членів Ради Безпеки було збільшено з 11 до 15: п’ять постійних членів – Великобританія, Китай, Росія, США, Франція та десять тимчасових обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний термін за так званим  «регіональним» принципом (повинні бути представлені всі географічні регіони). П'ять з десяти тимчасових членів переобираються щороку.

Економічна і Соціальна Рада ООН – ЕКОСОР (the UN Economic and Social Council - ECOSOC) – здійснює координацію роботи 14 спеціалізованих агентств, 9 виконавчих і 5 регіональних комісій щодо розгляду економічних та соціальних питань.  Таким чином, ЕКОСОР несе відповідальність за розподіл та використання 70% кадрових та фінансових ресурсів ООН. ЕКОСОР відіграє роль своєрідного форуму для обговорення міжнародних економічних та соціальних питань і формулювання основних рекомендацій щодо діяльності держав-членів та безпосередньо ООН.

До складу EКОСОР входять 54 держави, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН на трирічний строк. Місця у Раді розподіляються за «регіональним» принципом: 14 місць – африканські держави, 11 місць – держави азійського регіону, 6 місць – країни Східної Європи, 10 місць – країни Латинської Америки та Карибського регіону і 13 місць – країни Західної Європи та інші держави.

Секретаріат ООН (the UN Secretatriat)  – адміністративний орган, який несе відповідальність за реалізацію низки повноважень, починаючи від керівництва міжнародними операціями з підтримання миру та безпеки до проведення ґрунтовного аналізу та вивчення світових економічних та соціальних тенденцій.

Секретаріат очолює Генеральний секретар, якого призначає Ге­неральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки на п’ятирічний строк з можливістю повторного переобрання. Хоча немає жодних обмежень щодо кількості повторних строків перебування Генерального секретаря на своїй посаді, до цього часу ніхто не переобирався двічі.  

Чинним Генеральним секретарем ООН є Пан Гі Мун (обраний 1 січня 2007 року).

Міжнародний персонал Секретаріату налічує 15 тисяч співро­бітників з більш ніж 170 країн, які працюють у штаб-квартирі ООН (м. Нью-Йорк, США) та національних і регіональних відділеннях у всьому світі. Найбільші регіональні відділення розташовані у Женеві, Відні та Найробі.

 Відділення Секретаріату ООН в Женеві слугує центром для проведення дипломатичних нарад і форумом для обговорення проблем роззброєння та прав людини. Відділення Секретаріату ООН у Відні є штаб-квартирою Організації в галузі міжнародного кримінального судочинства, контролю за розповсюдженням наркотиків, попередження злочинів, мирного використання космічного простору і міжнародного торгового права. Відділення Секретаріату ООН у Найробі є центром діяльності Організації Об'єднаних Націй у сфері розвитку населених пунктів та охорони навколишнього середовища.

Міжнародний Суд ООН (the International Court of Justice) – головний судовий орган, до юрисдикції якого входить розгляд всіх питань, делегованих державами-членами ООН, та питань, передбачених Статутом ООН, чинними угодами та конвенціями.

До складу цього органу входять 15 суддів, які індивідуально обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки на дев'ятирічний термін. Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. У складі суддівської колегії жодна держава не може бути представлена двічі.

Суд знаходиться у м. Гаага, Нідерланди.

Країни-члени мо­жуть подавати на розгляд Міжнародного Суду справи про при­кордонні конфлікти, право на вилов риби, право на розробку родовищ і видобуток корисних ко­палин та інші спірні питання.

Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть проводити консультації з Міжнародним Судом з будь-яких питань.

Рада з Опіки ООН (the UN Trusteeship Council), заснована у 1945 р., з метою здійснення моніторингу підопічних територій у процесі деколонізації. Всі ці території наразі втратили свій колоніальний статус і стали незалежними державами або увійшли до складу сусідніх незалежних держав, що призвело до фактичної втрати Радою з Опіки своїх повноважень.

Рада з Опіки, до складу якої входило 5 постійних членів Ради Безпеки, практично припинила свою діяльність 1 листопада 1994 року. Проте, офіційно її існування продовжується. Офіційне припинення діяльності Ради з Опіки можливе після внесення відповідних змін до Статуту ООН.

Статут Організації Об'єднаних Націй передбачає можливість створення розгалуженої структури допоміжних органів ООН (включаючи фонди та програми, які фінансуються із зовнішніх джерел), спеціалізованих агентств та партнерських організацій з метою ефективної реалізації поставлених завдань.

Під егідою ООН здійснюють свою діяльність Міжнародна організація праці (МОП⁄ ILO), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ⁄ IAEA), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (FAO), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО⁄ UNESCO), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку(ЮНІДО⁄ UNIDO), Світовий банк і Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ ⁄ WHO), Програма розвитку ООН (ПРООН ⁄ UNDP) та Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП⁄ WFP).

Пріоритетними напрямками діяльності ООН були і залишаються забезпечення та підтримання міжнародного миру та безпеки і розробка та впровадження дієвих механізмів стійкого розвитку людства та укріплення міжнародних зв’язків.

Світові експерти зазначають, що з метою забезпечення відповідності вимогам сучасності та підвищення її ефективності, Система ООН потребує реформування окремих структур, а саме:

  • розширення складу Ради Безпеки ООН;
  • розробка та реалізація нових стратегій з підвищення ефективності міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки;
  • офіційне припинення повноважень Ради з Опіки ООН та Військово-штабного комітету ООН;
  • реструктуризація Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОР);
  • посилення співпраці з такими фінансовими інститутами як Світовий банк та Міжнародний валютний фонд;
  • реформування принципів діяльності та структури Генеральної Асамблеї ООН.

Дізнайтеся більше: www.un.org/ru