Національна академія внутрішніх справ

Понад двадцятирічна діяльність ветеранської організації Національної академії внутрішніх справ довела, що щире спілкування з ветеранами, турбота про них (особливо це стосується тяжкохворих, інвалідів, самотніх) продовжує їм життя.

Згадуються непоодинокі приклади, коли ветерани самі про це кажуть прямо, відверто. Варто, напевно, привести лише деякі приклади. Не можна забути радість на обличчі і в душі ветерана Альберта Олександровича Арюліна, який пропрацював в нашому закладі 13 років, пішов на пенсію понад 30 років тому і, на превеликий жаль, його рідко відвідували, а він конче потребував саме спілкування з колишніми колегами. Під час нашого візиту він запросив до своєї кімнати онука, запропонував йому прочитати власні вірші та, підсумовуючи зустріч, щиро сказав: «Ви продовжили мені життя».

Багато хто із ветеранів і працівників нашого навчального закладу пам’ятають учасника Другої світової війни перукаря Миколу Дмитровича Молочного. Він був майстром екстра класу (серед його відвідувачів були дуже шановані особи і нашого міста, і МВС України. Фотокартки багатьох з них прикрашали його робоче місце). Маючи чудову пам’ять, він знав майже всю історію міліції Києва після звільнення міста від окупації в 1943 році. Тож коли до нього приходив ветеран, то час його обслуговування набагато збільшувався через задушевні бесіди та його цікаві спогади, якими він хотів поділитися. Відвідувачі були в захваті, отримавши цікаву інформацію. Але мало хто знає про його сумну долю.

Микола Дмитрович поховав дружину. Дітей у них не було. Останні роки знеможений хворобами, він доживав на самоті. Ми з тяжкими думками залишали його домівку.

Один із авторів цієї статті разом із заступником голови Ради ветеранів Петром Ковалем відвідали Клавдію Кондрашкіну, яка багато років працювала в Солом’янському районі, а з 1988 року по 2008 рік – в академії на різних посадах обслуговуючого персоналу, проте підтримує зв’язок з колективом і понині: бере активну участь в роботі ветеранської організації. Відвідання її за місцем проживання дало можливість більше дізнатися і про її сумну долю: війна не дала змоги їй створити сім’ю, молодший брат який проживає в Росії, стосунки з нею майже не підтримує. В Києві живе єдиний племінник, який переніс інсульт і спілкуватись з ним практично неможливо. Радою ветеранів було внесена пропозиція до адміністрації академії щодо закріплення за нею курсантів академії для надання шефської допомоги.

Відвідання Ковалем П.І. і колишнім начальником медичного відділу Березовським С.П. ветерана академії Захарченка П.О., який понад 30 років працював водієм медичного відділу, знову (в котрий раз) переконало, що спілкування це важлива форма роботи ветеранської організації. В свою чергу відвідання учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Добиша Л.П. разом з головою Ради Асоціації «Чорнобиль» НАВС Заяцем В.С. вразило тим, що сам ліквідатор тяжкохворий, а поруч і його дружина також тяжкохвора. Прийнято рішення звернутися до відповідних органів щодо покращання умов їх життя. До вирішення цього питання залучені соціальні служби району.

Враховуючи набутий досвід спілкування (мета – дійти до кожного ветерана, особливо тих, хто має вади здоров’я), Рада ветеранів напередодні Дня вшанування ветеранів МВС України внесла пропозицію керівництву академії провести зустрічі з ветеранами по підрозділах, особливо – провідати всіх, хто знаходиться в медичних закладах, а за місцем проживання тих, хто тяжкохворий та має інвалідність.

Треба було бачити очі ветерана академії, полковника міліції доцента Слюсаренко Олену Леонідівну, яку ми провідали в госпіталі МВС напередодні Дня ветерана (був її день народження). Їй також зателефонував і поздоровив ректор академії Чернєй Володимир Васильович. Впевнені, що це їй запам’ятається надовго. Не було меж вдячності дружини доктора філософських наук, кандидата юридичних наук, професора Олександра Євгеновича Манохи, дружини академіка Володимира Дмитровича Бабкіна.

А дружина колишнього заступника КВШ з виховної роботи Григорія Силовича Колесніченка із вдячністю сказала: «Ви принесли в наш дім чималу частку надії та добра».

Згадується, як зустрічав нас біля дому ветеран, медик за освітою і покликанням душі доцент та просто чудова людина – Гудзенко Анатолій Васильович, активний учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який переніс два інсульти. Відвідування ветеранів, зазвичай супроводжується врученням поздоровлень від ректорату і Ради ветеранів, буклетів «95 років НАВС» та продовольчих наборів.

Підводячи підсумок відзначення Дня ветерана МВС, відмітимо, що головне – це поспілкуватись з кожним!

На превеликий жаль, під час відвідувань від ветеранів все частіше висловлюються прохання не забути сім’ю, якщо трапиться лихо… Рада ветеранів НАВС вдячна нашим колегам, які багато років здійснюють шефство над ветеранами, підтримують їх, як мовиться, словом і ділом! Серед волонтерів не можна не відмітити і не сказати наше сердечне ветеранське «Дякую» Євгену Білозьорову, Світлані Войналович, Світлані Кутєповій, Елеонорі Маковецькій та Світлані Головатюк.

Варто згадати, що ветеран Анатолій Зюнькін, який багато років опікується родиною ветерана Сулейманової З.Д., Сергій Сторожев здійснює шефство над сім’єю ветерана Артеменка П.П., а Валентин Руденко підтримує гордість нашого навчального закладу ветерана Юрія Валер’яновича Александрова.

Тепер, коли наказом МВС України № 325 від 20.12.2016 року встановлено, що День вшанування пенсіонерів та ветеранів системи Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України буде відзначатися щорічно 20 грудня, накладає особливу відповідальність на ветеранську організацію, бо відтепер кількість ветеранів, які потребують повсякденної уваги і турботи, значно збільшиться.

Юрій Кобринський, голова Ради ветеранів НАВС,
Володимир Кухаренко, перший заступник голови
Ради ветеранів і Ради старійшин НАВС