Наші ветерани у боях за Київ

23-04-2014 Переглядів: 349

Вранці 6 листопада 1943 року він зі своїми бойовими побратимами-кулеметниками, пробившись з тяжкими, що тривали півтора місяці, боями від Лютізького плацдарму на березі Дніпра через Святошинські ліси та селищні забудови, досягли площі Толстого у самому центрі української столиці – Києві.

У неповні 19 років Антон Омелянович Крикунов – командир кулеметної обслуги – встиг узяти участь у Курській битві, після якої потрапив під селище Сваром’є, звідки десантувався на Лютізький плацдарм, де відбивав зі своїми кулеметниками шалені атаки гітлерівців та вів наступальні бої у тамтешніх лісах. А своє 19-ліття – 30 жовтня – зустрів під вже визволеним Лютежем, готуючись до останнього вирішального удару на столицю України. Генеральний наступ радянських військ на Київ почався 3 листопада, а вже 6 листопада Антон Крикунов був у центрі Києва. Після поранення і лікування в госпіталі продовжив участь у боях за визволення України у військових лавах 2-го Українського фронту.

За бойові звитяги він має ордени Вітчизняної війни 1-го ступеня, Слави 3-го ступеня, медалі «За відвагу» (дві), «За взяття Будапешта», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».

З 1957 і до 1981 року Антон Омелянович працює у Київській спеціальній середній школі міліції начальником юридичного циклу, а потім у Київській вищій школі МВС СРСР – попередниці НАВС, викладачем криміналістики, старшим редактором науково-дослідного і редакційно-видавничого відділу, а після захисту кандидатської дисертації – заступником начальника кафедри криміналістики.

Коли він перейшов на кафедру, то подарував мені книгу «Справочник технического редактора» П. Гіленсона зі своїм автографом. Я зберігаю цю книгу як добру пам’ять про цю героїчну людину.

Сьогодні полковник внутрішньої служби у відставці Антон Омелянович Крикунов через хвороби, на жаль, не може бути з нами. Але він радо зустрічає у себе вдома колишніх колег та членів волонтерського загону курсантського (студентського) самоврядування.

Серед наших ветеранів був і ще один учасник бойових дій – партизанський радист-шифрувальник Борис Іванович Усенко. З ним ми час від часу спілкувалися, по-перше, як вчитель та учень (я складав йому заліки та іспити з оперативно-розшукової діяльності, коли вчився на заочному факультеті КВШ), а по-друге – як редактор наукових збірників «Труды КВШ МВД СССР» з оперативної тематики, а також інших праць, підготовлених на цій кафедрі, зокрема, словника термінів з оперативно-розшукової діяльності. Маючи потребу у порадах і заходячи до нього на кафедру у вечірні години, коли він залишався там сам, щоб написати лекцію чи підготуватися до завтрашніх занять, я не раз чув від нього оповіді про його воєнну молодість.

Виходець з Луганщини, з шахтарського селища Голубовка (нині Кіровськ), він, 18-літній, у вересні 1942 року (тоді він перебував в евакуації у Барнаулі на будівництві авіамоторного заводу), був направлений на навчання до Саратовської спеціальної школи на курси підготовки радистів-шифрувальників, яких готували для партизанських загонів. У квітні 1943 року його командирували у розпорядження Українського штабу партизанського руху, а звідти він потрапив до партизанського з’єднання під командуванням В.С Ушакова, яке діяло на території Київської та Житомирської областей.

– У боях я участі не брав, – казав Борис Іванович. – Адже нас, радистів-шифрувальників, берегли як зіницю ока. Партизанському загону втратити радиста – це означало стати глухим і німим, загубити зв’язок з командуванням, з іншими загонами, не мати так важливої оперативної інформації про бойову обстановку, про місцезнаходження і пересування ворога, про завдання, які ставляться перед загоном. Ми не мали права загинути в бою і ні в якому разі не мали потрапити до рук ворога, а в безвиході – не повинні здатися йому живим, попередньо знищивши радіостанцію і шифри. Такі були інструкції.

Під час операції з визволення Києва партизанське з’єднання спочатку отримало завдання забезпечити переправу радянських військ у районі села Сваром’є, але потім надійшла команда передислокуватися до ріки Прип’ять і оволодіти переправами біля райцентру Ново-Шепеличі, села Ковшарівка та станції Янів. Завдання було виконано, переправи за допомогою місцевих жителів наведено, і 25 вересня партизани зустрілися з передовими підрозділами Червоної Армії.

Весь цей час партизанський радист-шифрувальник підтримував радіозв’язок з партизанським командуванням, отримуючи бойові завдання.

За участь у бойових діях Бориса Івановича Усенка було нагороджено орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» (двічі), «За взяття Будапешта», «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го та 2-го ступенів, «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

З 1957 до 1983 року полковник внутрішньої служби Борис Іванович Усенко викладав курс оперативно-розшукової діяльності у Київській спеціальній середній школі міліції, а потім у Київській вищій школі МВС СРСР.

До числа визволителів Києва належить і десантник-гвардієць Микола Олександрович Козлов, який брав участь у боях на Букринському плацдармі. Ці бої були частиною операції з визволення Києва. За участь у бойових діях його нагороджено орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». У КВШ він працював інженером господарського відділу.

Допомагав визволяти Київ і Олександр Степанович Гордецький, який на початку війни обороняв столицю України. Під час фашистської окупації воював у лісах на Житомирщині і Київщині в партизанському з’єднанні, яким командував І.О Хитриченко. Це з’єднання разом із з’єднанням під командуванням згаданого вище В.С. Ушакова (в якому радистом-шифрувальником був Б.І Усенко) 25 вересня 1943 року штурмом оволоділо райцентром Ново-Шепеличі, навівши переправу через Прип’ять. Потім воював на 1-му Українському фронті.

За бойові заслуги у боротьбі з ворогом Олександр Степанович був нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки, медалями «За бойові заслуги», «Партизанові Вітчизняної війни» 2-го ступеня, «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

З 1959 і до 1980 року Олександр Степанович працював у Київській спеціальній середній школі міліції, а потім у Київській вищій школі МВС СРСР заступником начальника навчального відділу. До останнього він був відповідальним секретарем Ради ветеранів академії.

Допомогу партизанам надавав і сьогоднішній член Ради ветеранів НАВС юний підпільник-зв’язковий Борис Кирилович Марченко, який підтримував зв’язок між Тетерівською підпільною організацією та Тетерівським партизанським загоном, що входив до Київського партизанського з’єднання, яким командував І.О Хитриченко.

За участь у боротьбі з ворогом Борис Кирилович нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня і медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

З 1966 до 1984 року він працював у відділі кадрів КВШ.

Боротьбу з ворогом у місті вели Київські підпільники, і серед них була Мар’яна Тарасівна Орлова (Ільченко) – зв’язкова підпільної організації «Київський робітник». З малою донькою на руках вона ходила по місту, передаючи товаришам по боротьбі оперативну інформацію, розносячи листівки, допомігши переправити до партизанів 24 озброєних бійця.

За участь у боротьбі з окупантами Мар’яна Тарасівна нагороджена орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

У 1959 році прийшла вона на скромну посаду машиністки у Київську спеціальну школу міліції – попередницю КВШ, а коли в останній було створено редакційно-видавничий відділ, майже 20 років працювала у цьому підрозділі. У 2012 році вона відзначила своє 90-ліття.

Ми шануємо сьогодні світлу пам’ять тих наших ветеранів – учасників визволення Києва, хто пішов від нас за межу, і поздоровляємо та бажаємо здоров’я і довгих років життя тим, хто зараз серед нас.

Анатолій Довбня

 
CEPOL

Контакти

Поштова адреса:

Пошта НАВС

03035 м.Київ-ДСП, пл.Солом'янська, 1

Електронна пошта:

Email НАВС

(для офіційних документів)
[email protected]

Телефони для довідок:

Телефон НАВС

Чергова частина
телефон/факс
+ 38 (044) 246-94-91

Освыітній портал МВС України EUK EUK
X
X