Національна академія внутрішніх справ

В дні 31-ших роковин Чорнобильської трагедії хотілось би, а точніше варто б, згадати добрим словом кожного співробітника, кожного слухача Київської вищої школи МВС СРСР, котрі саме в день аварії, уже ввечері, 26 квітня 1986 року виїхали на охорону громадського порядку в м. Прип’ять. Уже у липні 1987 року вони закінчили навчання і роз’їхались по всьому колишньому СРСР.

Отже, цей рік для випускників 1987 року майже ювілейний – 30 років випуску. Ініціативна група курсу – Григорій Шевченко, Артур Манасян, Петро Михайлов, Олександр Колб, Михайло Кельман, Володимир Березан, Микола Брижаченко, Василь Осечкін, Віталій Цимбалюк, Євген Рябчич та інші готують зустріч героїчних випусків цього курсу, адже більшість з них – чорнобильці.

Усі вони заслуговують на особливу повагу з боку суспільства й держави. І ми впевнені, що при зустрічі матимемо можливість вшанувати один одного, потішитись спілкуванням, порадіти один за одного, а кому поспівчувати, або ж надати посильну матеріальну чи моральну допомогу.

Нам приємно, що більше 20 чорнобильців випускників КВШ та два випускника Навчального центру УВС Київського міськвиконкому взяли участь у підготовці книги-спогадів, яку нам удалось випустити до 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи за допомогою наших спонсорів, в тому числі нашого випускника Петра Михайлова. Хороші відгуки серед чорнобильців та перемінного складу академії отримала науково-практична конференція “Чорнобиль: катастрофа та уроки на майбутнє” на якій виступив син померлого чорнобильця Народний депутат України Леонід Ємець. В роботі конференції також брали участь і випускники 1997 року.

В першу чергу загадаємо тих кого серед нас сьогодні уже немає.

А серед них, найперше – наш бойовий командир Петро Ісакович Тищенко, котрий помер у 2003-му на 65 році життя після довготривалої важкої онкологічної хвороби, на яку захворів після спілкування з “мирним атомом” упродовж перших трьох днів після Чорнобильської трагедії.

Ветерани академії пам’ятають, що Петро Ісакович був не просто заступником начальника школи, він був також професійним педагогом і вмілим вихователем. Добра і розумна людина, його поважали не лише постійний склад та слухачі КВШ, він користувався безперечним авторитетом у керівництва УВС м. Києва обласних центрів та МВС союзу і України. Під його безпосереднім очільництвом викладачі та слухачі КВШ проходили практику під час залучення до служби по охороні публічного порядку в м. Києві, на Іграх Доброї волі в м. Москві, під час Карабахського конфлікту на території Вірменії та під час ліквідації наслідків землетрусу в м. Спітак.

Особлива сторінка несення служби по охороні громадського порядку слухачами і курсантами КВШ у 1991 році біля Верховної Ради під час боротьби за незалежність України. Були дні, коли доводилось нести службу у дві зміни, але Петро Ісакович працював практично цілодобово. Під його вмілим керівництвом до служби особового складу КВШ не було ніяких зауважень від керівництва МВС, ні претензій чи нарікань з боку патріотів України, які відстоювали незалежність.

Окрім того, усі вихідні дні у вересні-жовтні слухачі та викладачі виконували Продовольчу програму партії знову ж таки під керівництвом Петра Ісаковича. Він ніколи не казав вперед, а говорив роби, як я. Він завжди був першим. З ним ми почувалися впевнено, з ним було цікаво.

Петро Ісакович знав в обличчя й поімененно не тільки усіх викладачів, але й майже кожного слухача КВШ. Вони були різних національностей з усіх республік Радянського Союзу, після служби в Збройних Силах, трирічного навчання в середніх спеціальних школах міліції і обов’язково після кількох років роботи в правоохоронних органах, усі вони були різні, і з кожним Петро Ісакович знаходив спільну мову, до кожного вмів знайти підхід.

Досвідчений педагог, виховник, керівник, справжній офіцер – він умів бачити на якому з напрямків професійної діяльності він більш потрібний, а де його підлеглі – командири різних рівнів – самі дадуть собі раду. Більше того він умів і навчати, і впроваджувати свої повчання в життя.

Тому, природньо, що командиром зведеного загону КВШ МВС СРСР який ввечері 26 квітня 1986 року був направлений на охорону громадського порядку в м. Прип’ять було призначено саме його. Зведений загін КВШ було сформовано із 283 слухачів першого та другого курсів, які були зібрані по сигналу “Збір”. Окрім того, цим же наказом начальника школи було сформовано штаб у кількості 10 осіб із числа керівників відповідних служб необхідних для функціонування зведеного загону. Це найперше: начальники курсів Федченко С.А. і Середа В.Г., замполіт курсу Заяць В.С., ідеологічне забезпечення – Свистунов В.В. зам. секретаря парткому та Поповічев М.О. старший інструктор політвідділу, медичне забезпечення Кальницький В.С. - начальник медичної частини, а заступником командира зведеного загону був Білоусько В.С. – начальник кафедри військово-службової та фізичної підготовки, окрім того, старший інспектор цивільної оборони Рудь В.Г., та міліціонер комендантського відділу Уманець М.П.

Як бачимо по посадах складу штабу зведеного загону, теоретично вони були готові до організації несення служби слухачами. Усе було підготовлено, однак, ситуація з якою вперше зустрілися наші керівники в м. Прип’ять виявилась непередбачуваною. Отримавши повну інформацію від керівництва МВС Петро Ісакович зібрав засідання штабу і поставив конкретні задачі очікуваної служби і особливо наголосив на необхідності збереження особового складу. Ця остання теза нашого командира одразу ж змусила кожного з нас оцінити почуте й побачене. Адже у ту чудову теплу ніч з 26 на 27 квітня 1986 року знаходячись на відстані 5 кілометрів від палаючого і “дихаючого мирним атомом” ядерного реактора у кожного з'явились свої думки і оцінки побаченого. І в даній ситуації, як і завжди, знадобилось відносно правдиве, але тепле батьківське, командирське слово Петра Ісаковича. Він зумів мобілізувати особовий склад зведеного загону на достойне виконання кожним поставлених конкретних задач по евакуації населення Прип’яті та охороні громадського порядку в екстремальних умовах. Завдяки злагодженій роботі штабу з командирами та активом навчальних груп серед особового складу не було паніки. Слухачі та члени штабу заступали на службу через кожні 4 години згідно затвердженого начальниками курсів графіку. Про відповідальне ставлення кожного слухача до виконання службових обов’язків та патріотизм говорить той факт, що через 3 дні після повернення за місцем дислокації в м. Київ практично всі слухачі, які були відряджені у м. Прип’ять написали рапорти зі згодою добровільного повторного виїзду, при необхідності, на службу в Чорнобильську зону. Першим такий рапорт був написаний, звичайно ж, полковником внутрішньої служби Тищенком П.І.

За підсумками несення служби в Чорнобилі проводився серйозний аналіз: вияснялись питання чому відразу нам не давали йоду чи інших профілактичних препаратів, чому не попереджали “ховатись” за будинками від відкритого прямого спілкування з радіацією і ще десяток питань “чому”, “чому”, “чому?”, але усі ми розуміли, що їх вирішення не залежало лише від нашого керівництва. Політика партії була важливішою за командирські накази та роздуми.

Після повернення усім нам дали, здається, тижневу відпустку і за цей час потроху з преси, особливо західної, ми дізналися в якому пеклі нам довелось нести службу. Кожен з нас при зустрічах завжди теплим словом згадує нашого командира Петра Ісаковича. Впевнений, що так буде і цього року на 30-ій зустрічі випускників.

Пам’ятаю і шаную кожного побратима.

Голова ради Асоціації “Чорнобиль” НАВС
В.Заяць