Національна академія внутрішніх справ

Напередодні великого свята Покрови під час практичного заняття з професійної етики для працівників карного розшуку – слухачів інституту післядипломної освіти Національної академії внутрішніх справ – постала нагода озвучити перед аудиторією питання спадкоємності традицій лицарства, уособлених в образі захисника рідної землі і громади в українській культурі. Так, власне, і звучало запитання до слухачів від доцента кафедри філософії права та юридичної логіки Ганни Петрової: чи вбачаєте Ви ідейний, духовний зв'язок між українським козацтвом і сучасними вимогами до діяльності поліції?

Дане питання викликало в аудиторії жваве обговорення. Напевне, для слухачів найцікавішим було відкриття збігів етичних вимог до поведінки захисників минулого і сьогодення: від практичних настанов до ідейних принципів. Козацький максималізм не завжди знаходив беззастережний відклик у сьогоднішніх практичних працівників: надто складним стало життя суспільства, та й у діяльності працівників поліції, що здійснюється всередині «громади», застосування поняття «ворога» до співвітчизників є неприпустимим, непрофесійним. Як твердить приказка: «Відкидаючи одного, ти відкидаєш усіх. Відкинеш громаду – громада відкине тебе».

Разом із тим, важко було не помітити взаємозв’язок між вихідним етичним принципом діяльності поліцейського: служіння суспільству і державі та настановою з козацьких заповідей, що склали основи звичаєвого права: Кожен стає рівним до всіх тоді, коли визнає себе козаком, коли визнає громаду та її владу над собою і коли громада визнає тебе і твою владу над нею. Слухачами відзначалося, що служіння передбачає, власне, визнання існування вищої влади над людиною – владу Бога, владу Миру, владу Добра. Це вимагає від людини і смирення, і покори, і визнання високої місії втілення цієї Вищої влади серед рівних собі, що надає професії захисника, правоохоронця почесної місії лицарства, подвижництва.

Але лицарем стати не просто. Лицар має поділяти певні цінності і, відповідно, реалізовувати у житті певну лінію поведінки. Козацькі максими не застаріли, вони цілком можуть розглядатися як рекомендаційні настанови для працівників поліції на щодня:

- Не віддаляй себе від громади ні в малому, а ні у великому;

- Якщо ти козак, то слова «хочу», «можу», «мушу» це тотожні поняття;

- Відмовся від розкоші та багатства, тобі належить тільки те, що ти маєш при собі.

Чи можливо відкрити у собі цей дивовижний світ лицарства? Питання відкрите, звернене до кожного з нас.

Слухачі винесли із заняття чітке переконання: Лицарями не народжуються. Лицарів гартує життя і доля. Лицарів потребує суспільство, громада. Але Лицар не постане до того часу, доки не відкриє для себе свій шлях, своє покликання, не прийме його як долю. Це відкриття є складним, і, безперечно, потребує великої мужності. Напевне саме тому ідеал лицаря сьогодні є тим взірцем, дороговказом, за яким має рухатися кожен захисник своєї Вітчизни.

Кафедра філософії права та юридичної логіки, інститут післядипломної освіти