Навчальні матеріали

ТЕМА 4. СИСТЕМА І СТРУКТУРА ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ.
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ

  •    1. Поняття прокуратури і її роль в Україні. Функції і засади діяльності
    прокуратури України
  •    2. Організаційні основи системи прокуратури. Статус прокурора
  •    3. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій
  •    4. Кадри органів прокуратури
  •    4.1. Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення
    з адміністративної посади
  •    4.2. Звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його
    повноважень на посаді
  •    4.3. Дисциплінарна відповідальність прокурора
  •    Рекомендована література

  • 1. Поняття прокуратури і її роль в Україні. Функції і засади діяльності прокуратури України

    Уперше прокуратуру було створено в XIII ст. у Франції для захисту інтересів королівської влади в судах, а пізніше – для переслідування злочинців і поновлення правопорядку.

    Прокуратура[1] України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом України від 14 жовтня 2014 р. «Про прокуратуру»[2] (далі – Закону), здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

    Організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України «Про прокуратуру» та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

    У юридичній науці України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чинне законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі державної влади. В окремих країнах прокуратура перебуває у складі Міністерства юстиції, в інших – при судах, в третіх – виділена в окрему систему.

    Аналіз функцій прокуратури визначених Законом України “Про прокуратуру” показує, що одні функції прокуратури України тяжіють до виконавчої влади, інші – до судової.

    Виходячи з цього, а також враховуючи, що принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вона за своєю державно-правовою природою є самостійним інститутом у механізмі державної влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

    Прокуратура України – самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом.

    Функції прокуратури

    Поняття «функція» має декілька значень. У словниках воно тлумачиться так: «Робота, яку виконує орган, обов’язки, коло діяльності, призначення, роль»[3].

    Поняття «функція прокуратури» розуміється як прокурорська діяльність, вид прокурорської діяльності. У літературі часто вживається як рівнозначне терміну «функції прокуратури» поняття «напрям прокурорської діяльності». Однак із теоретичних позицій таке ототожнення не завжди буде виправданим. Проте в деяких державах (Казахстані, Латвії, Узбекистані, Литві та інших) термін «напрями діяльності» використовується в законодавчих актах. У Російській Федерації застосовуються терміни «функції»» і «напрями» діяльності прокуратури.

    В Україні теоретики та практики стверджують, що функції прокуратури це вид діяльності її органів, який зумовлюється соціальним призначенням прокуратури й характеризується визначеним предметом провадження та спрямуванням на вирішення відповідних завдань[4].

    Функції прокуратури передбачені у ст. 1311 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру».

    Конституційні функції прокуратури наступні:

    1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

    2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

    3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

    Зазначимо, що у Законі України «Про прокуратуру» дещо по іншому викладені основні функції прокуратури. Так, на прокуратуру покладаються такі функції:

    1) підтримання державного обвинувачення в суді;

    2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом;

    3) нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

    4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян( ст. 2 Закону).

    Крім того, відповідно до перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» передбачена також і інша функція – функція досудового розслідування. Поряд з тим, у п. 4 розд. XІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що слідчі органів прокуратури здійснюють досудове розслідування у визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань[5].

    У ч. 2 ст. 2 Закону зазначено, що з метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює міжнародне співробітництво.

    На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

    Організація діяльності прокуратури України ґрунтується на засадах, які визначені Законом України «Про прокуратуру». Засади діяльності прокуратури це керівні положення, які визначають найбільш істотні риси й ознаки діяльності органів прокуратури й основні вимоги, що ставляться до неї.

    Основні засади організації і діяльності прокуратури закріплені в ст. 3 Закону «Про прокуратуру». Діяльність прокуратури ґрунтується на засадах: 1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; 2) законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності; 3) територіальності; 4) презумпції невинуватості; 5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків; 6) політичної нейтральності прокуратури; 7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади; 8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом; 9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання; 10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

    1. Верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю

    Засада верховенства права – це правове положення, яке полягає в тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, у тому числі і діяльності прокуратури.

    Дана засада закріплена в ст. 8 Конституції України та ст. 8 КПК. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

    Засада верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках яких у певний момент перебуває влада; функції держави полягають у регулюванні відносин між усіма суб’єктами права на основі закону.

    За своїм характером вона є багатоаспектною і включає низку компонентів, що утворюють її зміст. Сутність верховенства права розкрита у доповіді «Про верховенство права», прийнятій на 86-му пленарному засіданні Венеціанської комісії 25-26 березня 2011 р. Відповідно до підходів Венеціанської комісії виділяють такі складові верховенства права: 1) доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними); 2) вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом; 3) рівність перед законом; 4) влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно; 5) права людини повинні бути захищені; 6) повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок; 7) наявність справедливого суду; 8) держава повинна дотримуватися своїх зобов’язань у рамках як міжнародного, так і національного права.

    Недоторканність особисистема гарантій права людини на свободу пересування. Недоторканність особи захищається законом. У ст. 5 Європейської конвенції з прав людини зазначено, що жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках: законне ув’язнення після її засудження компетентним судом; законний арешт або затримання на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину; законний арешт або затримання за невиконання судового рішення чи для забезпечення виконання законного обов’язку чи здійснення виховних дій стосовно неповнолітніх; законне затримання для запобігання поширенню інфекційних захворювань, затримання психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг; законний арешт або затримання з метою депортації або екстрадиції.

    Відповідно до міжнародних стандартів ст. 29 Конституції України зазначає: “Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом”.

    Арешт особи можливий тільки за рішенням суду.

    Крім того, у статті 27 Конституції України, держава гарантує кожній людині невід’ємне право на життя.

    Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

    Кожен має право захищати своє життя і здоровʼя, життя і здоровʼя інших людей від протиправних посягань.

    Виходячи з такого підходу та міжнародно-правових документів, слід виділити обов’язкові елементи верховенства права у діяльності прокуратури: 1) законність, у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес здійснення своїх повноважень та прийняття рішень щодо виявлення та усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення винних до відповідальності; 2) правова визначеність; 3) заборона на свавілля; 4) доступ до органів прокуратури, забезпечений незалежними та неупередженими прокурорами; 5) дотримання прав людини; 6) недискримінація та рівність перед законом.

    2. Законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності.

    Засада законності – це головна загальноправова основа діяльності всіх суб’єктів правозастосування, у тому числі й прокуратури. Це означає, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних законів.

    Засада законності зобов’язує органи прокуратури точно і неухильно виконувати норми Конституції та законів України. Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є визначальним у правовій державі. Враховуючи вимоги життя, закони можуть змінюватися, але в жодному разі, не під яким приводом не повинні порушуватися.

    Справедливiсть – основоположна засада права, яка являє собою ідею направлену на справедливе застосування норм права, передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

    Підпункт 6 пункту 1 статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства відносить справедливість, добросовісність та розумність. Отже, той, хто застосовує норми права, має бути справді високоморальною, неупередженою та безсторонньою людиною – суддею або іншим посадовцем – із характерними професійними якостями для того, щоб справедливо вирішити справу. Це стосується і професійної діяльності прокурора.

    Справедливе застосування норм права потребує від тих хто їх застосовує (поліція, судді, прокурори), щоб вони були безсторонніми, вислуховували обидві або всі сторони, що причетні до справи, залишаючи осторонь особисті інтереси.

    Під час здійснення повноважень, пов’язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов’язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня.

    Об’єктивність означає неупередженість прокурорів, які здійснюють свою професійну діяльність, встановлення всіх обставин справи як тих, що викривають особу у вчиненні правопорушення , так і тих що виправдовують, як тих що обтяжують та і тих , що пом’якшують відповідальність особи.

    3. Засада територіальності означає розбудову системи прокуратури України відповідно до адміністративно-територіального устрою, закріпленого у ст. 133 Конституції України. Вона зумовлена потребою реалізації функцій прокуратури на всій території України й доступності її для всього населення.

    Визначальна вимога засади територіальності полягає в тому, що мережа органів прокуратури має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. Із цього логічно випливає, що органи прокуратури відповідних рівнів повинні однаково співвідноситися з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється їхня юрисдикція. Ця засада побудови системи прокуратури забезпечує територіальне розмежування юрисдикції однорідних прокуратур, тобто визначає мережу прокурорського округу. Найбільшого значення дія засади територіальності набуває при визначенні мережі місцевих прокуратур, тобто прокуратур першої інстанції, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися до прокурорської установи для вирішення своєї справи по суті.

    Таким чином, засада територіальності полягає:

    а) у відсутності територій, на які не поширювалася б юрисдикція прокуратури;

    б) у територіально зручному розміщенні прокуратур;

    в) в існуванні достатньої кількості прокуратур і прокурорів на території держави.

    4. Засада презумпції невинуватості. Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

    Зміст цієї засади полягає в тому, що особа вважається винною не тоді, коли щодо неї висунене обвинувачення, а лише, коли її вина доведена в установленому законом порядку вироком суду. Закон забороняє домагатися свідчень обвинуваченого або інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насилля, погроз та інших незаконних засобів.

    Згідно з презумпцією невинуватості закон, суспільство, держава вважають обвинуваченого (підсудного) невинним, доки особи, які висувають обвинувачення (слідчий, прокурор), не доведуть, що обвинувачений (підсудний) дійсно винний, і з цими висновками не погодиться суд у своєму вироку. Твердження слідчого та прокурора про винність обвинуваченого (підсудного) – це їх думка, висновок, правильність якого ще потрібно довести в суді. І лише обвинувальний вирок суду, винесений у встановленому законом порядку, означає позитивне вирішення питання про винність, тобто визнання обвинуваченого (підсудного) винним у вчиненні злочину.

    Відповідно до засади презумпції невинуватості на обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути покладено обов’язок доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов’язок покладається на органи, що висунули обвинувачення (слідчого, прокурора), але це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, що наводяться ним у свій захист, повинні бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором і судом.

    Презумпція невинуватості має кілька правил:

    1) обов’язковість доказування вини обвинуваченого покладається на обвинувачів (слідчого, прокурора);

    2) будь-який не усунений сумнів у винуватості тлумачиться на користь обвинуваченого;

    3) недоведена вина в юридичному розумінні дорівнює доведеній невинуватості.

    5. Засада незалежності прокурорів полягає в тому, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території держави законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів. Кожен прокурор у своїй наглядовій діяльності відокремлений від будь-якого стороннього впливу і при виконанні покладених на нього функцій керується тільки законом і вказівками Генерального прокурора України.

    У стаття 16 Закону визначено гарантії незалежності прокурора. Незалежність прокурора забезпечується:

    1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

    2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами;

    3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора;

    4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури;

    5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора;

    6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування;

    7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

    Межі обґрунтованої критики діяльності прокурора визначаються з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

    6. Засада політичної нейтральності прокуратури полягає в тому, що працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів (позапартійність).

    У статті 18 Закону визначено вимоги щодо несумісності. Так, зокрема, перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.

    Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій.

    Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

    7. Засада недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади, означає те, що будь-якій формі незаконне втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади є неприпустимим.

    8. Засада поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом.

    Судова влада здійснюється тільки судом. Це вказує на виняткове місце суду, особливість виконуваної функції. Положення, закріплене в ч. 1 ст. 124 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»[6], зазначає, що ніякий інший орган, крім суду, не вправі здійснювати судову владу. Вимога, щоб судова влада здійснювалася лише судом, має важливе значення. Акти судової влади, тобто рішення, ухвали, вироки, постанови, не можуть бути скасовані або змінені жодним іншим органом, а лише вищим судом за наявності передбачених законом підстав. Крім того, вони підлягають обов’язковому виконанню всіма органами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

    Гарантії незалежності судді можна класифікувати на процесуальні, правові, організаційні й матеріальні.

    Процесуальні гарантії: 1) передбачена законом процедура здійснення судочинства; 2) таємниця прийняття судового рішення й заборона її розголошення. Вони закріплені у процесуальному законодавстві.

    Правові гарантії: 1) заборона під загрозою відповідальності за втручання у справляння судочинства; 2) відповідальність за неповагу до судді чи суду; 3) недоторканність суддів.

    Процедура здійснення судової влади передбачена цивільним, кримінальним, господарським, адміністративним процесуальним законодавством і включає не лише права й обов’язки суду та суддів при провадженні судочинства, а й гарантії організації судового процесу (відкритість судового розгляду, участь представників народу в розгляді й вирішенні судової справи по суті тощо), процесуального статусу його учасників (рівність сторін перед законом і судом, рівність прав щодо надання доказів, внесення клопотань, оскарження рішень суду, змагальність процесу тощо).

    Додержання процедури судового розгляду здійснюється судом, вищестоящим судом у порядку апеляційного або касаційного перегляду справи, учасниками процесу шляхом заявлення клопотань, заперечень, оскарження дій та рішень суду.

    Постановлення рішення з конкретної справи є прерогативою суду, що підкреслює виключність судових рішень. Держава довіряє лише суду право вирішення питань законності й доцільності використання примусових повноважень держави.

    Засада поваги до незалежності суддів, передбачає заборону органам прокуратури, прокурорам публічно висловлювати сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом.

    9. Засада прозорості діяльності прокуратури означає гласність прокурорської діяльності, доступність її результатів для громадськості, що сприяє росту правової культури громадян, залучення широких верств населення до попереджень злочинів і інших правопорушень, підвищення ефективності роботи прокуратури.

    На прокуратуру покладається обов’язок не менш як двічі на рік інформують суспільство про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації.

    Генеральний прокурор особисто не менше одного разу на рік звітує перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про діяльність органів прокуратури шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

    Керівники регіональних та місцевих прокуратур на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік інформують населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності на цій території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

    Інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.

    Органи прокуратури оприлюднюють видані ними нормативно-правові акти з питань організації та діяльності прокуратури України в порядку, встановленому законом.

    10. Засада неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. Прокурор зобов’язаний вдосконалювати свій професійний рівень та з цією метою підвищувати кваліфікацію.

    Прокурор періодично проходить підготовку у Національній академії прокуратури України, що має включати вивчення правил прокурорської етики.

    Прокурор зобов’язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.

    Прокурор відповідно ч. 4 ст. 19 Закону України “Про прокуратуруˮ зобов’язаний:

    1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;

    2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом;

    3) додержуватися вимог закону про засади запобігання і протидії корупції;

    4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

    Прокурор зобов’язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.

    Таємну перевірку доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.


    2. Організаційні основи системи прокуратури. Статус прокурора

    Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, пов’язаних спільними завданнями та функціями.

    2.1. Прокурорська система може бути визначена як централізована в масштабах України сукупність прокурорських органів, пов’язаних структурною єдністю і загальною функцією здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляду при виконанні судових рішень у кримінальних справах та при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, підтримують державне обвинувачення в суді, а також здійснюють представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках визначених законом.

    Система органів прокуратури будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається статтею 7 Закону. До її складу входять:

    1) Генеральна прокуратура України;

    2) регіональні прокуратури;

    3) місцеві прокуратури;

    4) військові прокуратури;

    5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

    Єдність системи прокуратури України забезпечується:

    1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури;

    2) єдиним статусом прокурорів;

    3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів;

    4) фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України;

    5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.

    У системі прокуратури може запроваджуватися спеціалізація прокурорів.

    I. До військових прокуратур належать:

    1) Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України),

    2) військові прокуратури регіонів (на правах регіональних):

    3) військові прокуратури гарнізонів;

    4) інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до Закону України «Про прокуратуру». (Відповідно це – військові прокуратури (на правах місцевих), які створюються в умовах особливого періоду, надзвичайного стану або проведення антитерористичної операції та в силу інших виключних обставин.

    В підпорядкуванні Військової прокуратури Центрального регіону України входять:

    В підпорядкуванні Військової прокуратури Південного регіону України входять:

    В підпорядкуванні Військової прокуратури Західного регіону України входять:

    У разі якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури.

    Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.

    Особливості організації і діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури визначені статтею 8-1 Закону України « Про прокуратуру». Утворення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, визначення її структури і штату здійснюються Генеральним прокурором за погодженням з Директором Національного антикорупційного бюро України.

    II. Генеральна прокуратура України є органом прокуратури вищого рівня щодо регіональних та місцевих прокуратур, а регіональна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо місцевих прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.

    Структура Генеральної прокуратури України та повноваження Генерального прокурора

    Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.

    Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора – Головного військового прокурора.

    У структурі Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління та відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором.

    У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора – Головний військовий прокурор. На нього наказом Генерального прокурора може також покладатися виконання інших службових обов’язків.

    У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах структурного підрозділу) Спеціалізована антикорупційна прокуратура, на яку покладаються визначенні Законом функції. Особливості організації і діяльності зазначеної прокуратури та її функції ми їх розглянемо дещо згодом.

    Повноваження Генерального прокурора України в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 9). Так, зокрема, Генеральний прокурор:

    1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;

    2) організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевих прокуратур в частині виконання конституційних функцій;

    3) призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку встановлених цим Законом;

    4) у встановленому Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора;

    5) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

    6) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у Генеральній прокуратурі України;

    6-1) здійснює розподіл обов’язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора;

    7) затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури;

    8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Генеральної прокуратури України;

    9) затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;

    9-1) за поданням Генеральної інспекції направляє матеріали до Державного бюро розслідувань;

    10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

    Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

    Накази Генерального прокурора нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

    Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів публікуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

    Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України з додержанням вимог режиму таємності.

    Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

    Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

    У разі відсутності Генерального прокурора його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора, а в разі відсутності першого заступника – один із заступників Генерального прокурора.

    Регіональні прокуратури

    У системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя.

    Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури – прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників.

    У структурі регіональної прокуратури утворюються підрозділи – управління та відділи.

    Повноваження керівника регіональної прокуратури визначено в Законі України “Про прокуратуруˮ (ст. 11). Так, зокрема, він:

    1) представляє регіональну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;

    2) організовує діяльність регіональної прокуратури;

    3) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку;

    4) затверджує акти з питань, що стосуються організації діяльності регіональної прокуратури;

    5) у десятиденний строк з моменту вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у регіональній прокуратурі;

    6) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів регіональної прокуратури;

    7) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

    8) у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора;

    9) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

    10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

    Керівник регіональної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

    У разі відсутності керівника регіональної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника регіональної прокуратури, а в разі його відсутності – один із заступників керівника регіональної прокуратури.

    Місцеві прокуратури

    У системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до Закону України «Про прокуратуру».

    Місцеву прокуратуру очолює керівник місцевої прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників.

    У структурі місцевої прокуратури в разі необхідності утворюються такі підрозділи, як відділи.

    Повноваження керівника місцевої прокуратури визначено в Законі України “Про прокуратуруˮ (ст. 13). Так, зокрема, він:

    1) представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, державними органами, особами, підприємствами, установами та організаціями;

    2) організовує діяльність місцевої прокуратури;

    3) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у місцевій прокуратурі;

    4) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів місцевої прокуратури;

    4-1) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

    4-2) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства, інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

    5) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

    Керівник місцевої прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

    У разі відсутності керівника місцевої прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника місцевої прокуратури, а в разі його відсутності – один із заступників керівника місцевої прокуратури.

    Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15000 осіб.

    У структурі органів прокуратури встановлюються посади державних службовців, інших працівників, діяльність яких регулюється Законом України «Про прокуратуру» та іншими законодавчими актами України.

    Спеціалізована антикорупційна прокуратура

    Як вже зазначалося раніше, у Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах структурного підрозділу) Спеціалізована антикорупційна прокуратура, на яку покладаються такі функції:

    1) здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України;

    2) підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях;

    3) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених цим Законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями.

    У межах реалізації своїх функцій Спеціалізована антикорупційна прокуратура здійснює міжнародне співробітництво.

    Особливості організації і діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури визначені статтею 8-1 Закону.

    Призначення на адміністративну посаду в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі здійснюється за результатами відкритого конкурсу. На посади, передбачені пунктами 1-3 частини третьої статті 39 Закону (1) заступника Генерального прокурора України – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 2) першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 3) заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури), призначення здійснюється Генеральним прокурором, а на посади, передбачені пунктами 4 і 5 частини третьої статті 39 Закону (4) керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) заступника керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури), – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Участь у конкурсі можуть брати особи, які відповідають вимогам, визначеним у статті 27 Закону.

    Склад комісії та порядок проведення нею відкритого конкурсу визначаються керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

    Призначення на адміністративні посади в Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру здійснюється Генеральним прокурором за результатами відкритого конкурсу. Участь у конкурсі можуть брати особи, які відповідають вимогам, визначеним у статті 27 Закону.

    Організацію та проведення конкурсу здійснює конкурсна комісія, до складу якої входять:

    1) чотири особи, визначені Радою прокурорів України;

    2) сім осіб, визначених Верховною Радою України.

    Конкурсна комісія є повноважною, якщо до її складу призначено не менше шести осіб. У разі якщо протягом трьох місяців з дня призначення до складу комісії представників Генеральним прокурором Верховна Рада України не призначить в установленому порядку жодної особи, комісія вважається повноважною за умови входження до її складу чотирьох осіб. Інформація про дату, час та місце проведення конкурсу, про кандидатів, які подали заяву про участь в конкурсі, оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за 24 години до початку конкурсу.

    Відібрані конкурсною комісією три кандидати на кожну з адміністративних посад в Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру подаються на розгляд керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який вносить кандидатуру на призначення на розгляд Генерального прокурора. Кандидати на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури подаються на розгляд Генерального прокурора.

    Конкурс на зайняття адміністративних посад у Спеціалізованій адміністративній прокуратурі проводиться публічно з вільним доступом представників засобів масової інформації, журналістів на засідання конкурсної комісії та із забезпеченням трансляції у режимі реального часу відео- та аудіоінформації із засідань конкурсної комісії в мережі Інтернет. Інформація про час та місце проведення засідання конкурсної комісії оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за 24 години до початку засідання.

    Спеціалізована антикорупційна прокуратура розташовується в службових приміщеннях Національного антикорупційного бюро України або в службових приміщеннях Генеральної прокуратури України (регіональної чи місцевої прокуратури), які розташовані окремо від інших службових приміщень Генеральної прокуратури України (регіональної чи місцевої прокуратури).

    До загальної структури Спеціалізованої антикорупційної прокуратури входять центральний апарат і територіальні філії, які розташовуються в тих самих містах, в яких розташовані територіальні управління Національного антикорупційного бюро України.

    Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підпорядковується безпосередньо Генеральному прокурору.

    Прокурорами вищого рівня для керівників управлінь, відділів та їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури є керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його перший заступник та заступник, для заступника та першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники не мають права давати вказівки прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та здійснювати інші дії, які прямо стосуються реалізації прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури їхніх повноважень. Письмові накази адміністративного характеру, які стосуються організації діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, видаються за обов’язковим погодженням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

    Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його перший заступник і заступник в межах строку, на який їх було призначено, без їх згоди не можуть бути переведені до іншого підрозділу Генеральної прокуратури України або до регіональної чи місцевої прокуратури.

    Нагляд за досудовим розслідуванням корупційних злочинів у разі їх вчинення прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури здійснює прокурор, який визначається Генеральним прокурором із числа своїх заступників (крім керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) або керівників департаментів Генеральної прокуратури України.

    Заступник Генерального прокурора – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури:

    1) представляє Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, громадськими об’єднаннями, міжнародними організаціями та іноземними органами влади;

    2) організовує діяльність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

    3) здійснює розподіл обов’язків між першим заступником та заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

    4) визначає після початку досудового розслідування прокурора, який здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні;

    5) визначає групу прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів в особливо складному кримінальному провадженні, а також прокурора для керівництва такою групою;

    6) погоджує прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які не є прокурорами;

    7) в десятиденний строк з дня їх виникнення повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів України про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі;

    8) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення і узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення підлеглих прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

    9) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

    10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України (ч. 8 ст. 8-1 Закону).


    2.1. Статус прокурора

    У статті 15 Закону України «Про прокуратуру» визначено статус прокурора.

    Прокурором органу прокуратури є:

    1) Генеральний прокурор;

    2) перший заступник Генерального прокурора;

    3) заступник Генерального прокурора;

    4) заступник Генерального прокурора – Головний військовий прокурор;

    4-1) заступник Генерального прокурора – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

    5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України);

    6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України);

    7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України);

    8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

    9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

    10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

    11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

    12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

    13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної);

    14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

    15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

    16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

    17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

    18) заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);

    19) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).

    Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

    У ст. 18 Закону передбачені вимоги щодо несумісності. Так перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.

    Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій.

    На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

    Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

    Прокурор за його заявою може бути відряджений для роботи у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів, Національній академії прокуратури України чи в інших органах у визначених законом випадках.

    Загальні права та обов’язки прокурора (ст. 19 Закону).

    Прокурор має право брати участь у прокурорському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури у порядку, встановленому законом. Прокурори мають право бути членами професійних спілок, утворювати громадські організації та брати в них участь з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення свого професійного рівня.

    Прокурор зобов’язаний вдосконалювати свій професійний рівень та з цією метою підвищувати кваліфікацію.

    Прокурор періодично проходить підготовку у Національній академії прокуратури України, що має включати вивчення правил прокурорської етики.

    Прокурор зобов’язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.

    Прокурор зобов’язаний:

    1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;

    2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом;

    3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

    4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

    5. Прокурор зобов’язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.

    Таємну перевірку доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.

    Відповідальність прокурора (ст. 20 Закону)

    Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.

    Держава, відшкодувавши шкоду, завдану прокурором, має право зворотної вимоги до нього в розмірі виплаченого відшкодування в разі встановлення в діях прокурора складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо нього, який набрав законної сили.


    3. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій

    У першому питання нашої лекції ми визначили функції прокуратури. Нагадую, що їх в Законі України «Про прокуратуру» передбачено чотири функції, а саме: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

    Із вище наведеного систему функцій можна поділити на три підсистеми:

    1) функція підтримання публічного (державного) обвинувачення в суді;

    2) функція представництва;

    3) наглядові функції.

    Розглянемо кожну з названих функцій.

    I. Функція підтримання публічного (державного) обвинувачення в суді

    Відповідно до ст. 22 Закону прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.

    Кримінальна процесуальна діяльність характеризується тісним переплетінням і взаємозалежністю трьох основних кримінальних процесуальних функцій: обвинувачення, захисту та вирішення справи. Указані функції є в кожному кримінальному провадженні, у якому проводиться розслідування і яке потім передається для розгляду до суду.

    Сукупність дій прокурора з відстоювання перед судом висновку про винуватість підсудного прийнято називати «державним обвинуваченням». Характерно, що законодавець, говорячи про досудове розслідування, застосовує лише термін «обвинувачення», а термін «державне обвинувачення» вживається лише в тих випадках, коли регламентується діяльність прокурора в суді. Конституція України чітко визначила одну з основних конституційних функцій прокуратури – підтримання державного обвинувачення в суді (п. 1 ст. 121 Конституції), ця функція знайшла своє закріплення і в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 22), а також у КПК (п. 15 ч. 1 ст. 36).

    Конституційний принцип здійснення судочинства на підставі змагальності передбачає насамперед поділ функцій обвинувачення, захисту та вирішення справи. У кримінальному провадженні поділ процесуальних функцій не означає, що збирання та подання виправдувальних доказів, з’ясування обставин справи, які виправдовують обвинуваченого, входить тільки до обов’язків обвинуваченого та його захисника. Наш кримінальний процес має змішаний характер, що зобов’язує прокурора в суді першої інстанції не тільки доказувати винність підсудного, але й попереджати безпідставне, бездоказове визнання підсудного винним і його засудження.

    Прокурор виступає гарантом прав і свобод підсудного, а також інших громадян, які беруть участь у кримінальному провадженні, тобто прокурор у суді здійснює правозахисну функцію. Таке розуміння функцій прокурора в суді відповідає конституційним вимогам про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України). Крім того, прокурор реалізовує в суді профілактичну та правовиховну функції.

    Повноваження прокурора по підтриманню державного обвинувачення в суді: брати участь у судовому провадженні у суді першої інстанції (п. 1. ч. 1 ст. 121 Конституції України, ч. 3 ст. 36 КПК, статті 34-36 Закону України «Про прокуратуру»), подавати до суду речі, документи, інші докази, клопотання, скарги, брати активну участь у дослідженні доказів (ч. 2 ст. 22, ст. 349 КПК); викладати суду свою думку (статті 325-327, 349, 361 КПК); змінювати, висувати додаткове обвинувачення, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення (ч. 2 ст. 337, статті 338-340 КПК); виступати у судових дебатах (ст. 364 КПК).

    Таким чином, функція підтримання державного обвинувачення діяльність прокуратури у встановлених кримінальним процесуальним законом формах, яка складається з аналізу матеріалів справи та доказування вини особи в судових органах, сприяння постановленню законного, обґрунтованого та справедливого вироку[8].

    II. Функція представництва

    У Конституції України (п. 3 ст. 131-1) передбачається функція представництва прокуратурою інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Дещо розширено таку функція прокуратури у Законі України «Про прокуратуру». Так, у ст. 23 Закону, йдеться про те, прокуратура, у випадках визначених законом здійснює представництво в суді не тільки інтересів держави, а і громадянина.

    Названа функція є принципово новою в нашому законодавстві, оскільки раніше подібних обов’язків на прокуратуру не покладалося. Водночас слід зазначити, що прокурор і раніше виступав як представник держави, юридичних осіб і громадян, захищаючи їхні права й інтереси в суді. Однак його діяльність була складовою частиною наглядової функції.

    Новизна представницької функції, яка знайшла закріплення також і в п. 2 ст. 2, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», полягає в тому, що правове становище прокурора, яким він наділений у цивільному, господарському і адміністративному судочинстві, визначається в його конституційному статусі як суб’єкта представництва інтересів громадянина або держави в суді. Держава, визнаючи велике значення прокуратури в реалізації положень Конституції про захист у судовому порядку прав громадян, порушених незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб, а також про відшкодування державі матеріальних збитків, закріпила в Конституції України за прокуратурою функцію представництва.

    Закон України «Про прокуратуру» (ст. 23) визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

    Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 24 Закону.

    Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 24 Закону.

    Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов’язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об’єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

    Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

    Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень.

    Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

    У разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

    1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб’єктів, у порядку, визначеному законом;

    2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

    Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:

    1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

    2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;

    3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

    4) брати участь у розгляді справи;

    5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;

    6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;

    7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

    Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді

    Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді передбачені у ст. 24 Закону України «Про прокуратуру».

    Таким чином, прокурор, виконуючи представницьку функцію у своїй діяльності, вирішує головне завдання, яке передбачає захист прав, свобод і законних інтересів громадян та інтересів держави. Реалізацію функції представництва він здійснює, як уже зазначалося раніше, у декількох формах. Слід підкреслити, що дві форми досудового провадження, яке включає в себе підготовку і звернення до суду із позовними заявами (заяви, подання), а також участь у розгляді в судах цивільних або господарських справ, є обов’язковими складовими елементами функції представництва. Третя форма – подання апеляційної та касаційної скарги про перегляд за нововиявленими та винятковими обставинами – застосовується прокурором, коли виникають певні обставини при розгляді справ у суді.

    III. Наглядові функції

    Прокурорський нагляд – це специфічна діяльність органів прокуратури, яка здійснюється від імені України та полягає в перевірці точності додержання Конституції України і виконання законів, які діють на її території органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також іншими правоохоронними органами та їх посадовими особами при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

    Прокурорський нагляд в Україні – це передбачена Конституцією України та іншими законами України державна діяльність спеціально уповноважених посадових осіб – прокурорів, щодо здійснення нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян[9].

    Змістом цієї діяльності є:

    а) виявлення фактів порушення Конституції України та вимог інших законів України органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також іншими правоохоронними органами та їх посадовими особами при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, повʼязаних з обмеженням особистої свободи громадян;

    б) установлення винних у правопорушеннях;

    в) ужиття заходів щодо усунення порушень закону і поновлення порушених прав;

    г) притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які порушили закон.

    Із цього можна дійти висновку, що:

    Найбільш конкретно метою прокурорського нагляду є:

    а) утвердження верховенства закону;

    б) зміцнення правопорядку;

    в) забезпечення захисту прав і свобод людини й громадянина;

    г) забезпечення захисту охоронюваних законом інтересів суспільства і держави.

    На досягнення цієї мети спрямована вся діяльність прокуратури.

    Виходячи із норм ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» можна прийти до висновку, що наглядова функція прокуратури реалізується у двох напрямах:

    У пункті 2 ст. 131-1 Конституції України дещо по іншому наглядову функцію прокуратури, а саме як організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.

    Перераховані напрями діяльності прокуратури і називаються галузями прокурорського нагляду. Як бачимо, таких галузей прокурорського нагляду є дві, тобто дві відносно самостійних частини. У кожної частини (галузі) – свій особливий предмет нагляду, а у прокурора, діючого в рамках якої – небудь галузі, є така сукупність повноважень, яка дає йому можливість ефективно виявляти порушення закону і вживати заходи до їх усунення.

    Іншими словами, галузь прокурорського наглядуце його відносно самостійна частина, яка характеризується специфічними для конкретної галузі нагляду предметом і повноваженнями прокурора[10].

    Є і інше визначення галузі прокурорського нагляду.

    Під галуззю прокурорського нагляду розуміють такий напрямок нагляду, який обумовлений специфікою правового положення піднаглядних органів, організацій і посадових осіб і характеризується певними повноваженнями прокурорів, методами і формами прокурорської діяльності[11].

    Тепер розглянемо галузі прокурорського нагляду за видами.

    Організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими діями органів правопорядку (п.2 ст.131-1 Конституції України)

    (Нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (п.3 ст. 2, ст. 25Закону «Про прокуратуру»)

    У діяльності органів прокуратури особливе місце займає нагляд за додержанням законів при проведенні досудового слідства. Таке становище зумовлено тим, що органи досудового розслідування, розслідуючи та розкриваючи злочини, вимушені обмежувати конституційні права й свободи громадян у кримінальному провадженні, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження. Такі обставини істотно впливають на інтереси й права громадян, які беруть участь у кримінальному провадженні. Незважаючи на те, що законодавством, особливо КПК, чітко і докладно регламентується діяльність органів досудового розслідування при проведенні слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій у їх практичній діяльності мають місце порушення прав і свобод громадян. Ці та інші обставини вимагають від органів прокуратури активно проводити наглядову діяльність, чітко й у повному обсязі виконувати завдання з виявлення, усунення і попередження порушень закону при провадженні досудового розслідування. Завдання прокурорського нагляду в досудовій стадії (досудового розслідування) реалізується в декількох взаємопов’язаних напрямах. Ці напрями наглядової діяльності прокуратури покликані забезпечити законність у досудовій стадії кримінального процесу. Слід підкреслити, що йдеться про своєчасне усунення виявлених прокурором порушень закону, а також про діяльність прокурора, спрямовану на їх попередження. Усе це дає підстави дійти висновку, що під прокурорським наглядом за додержанням законів міськрайорганами, які проводять досудове розслідування, розуміють діяльність міських і районних прокурорів, прокурорів у стадії досудового розслідування кримінального провадження в межах їх компетенції та з використанням наданих їм повноважень із забезпечення режиму законності при розслідуванні злочинів[12].

    Нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство передбачений у ст. 25 Закону України «Про прокуратуру».

    Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом України.

    Відповідно до ч. 2 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:

    1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;

    2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

    3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;

    4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному КПК;

    5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

    6) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

    7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;

    8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених КПК, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;

    9) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

    10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;

    11) повідомляти особі про підозру;

    12) пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом;

    13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;

    14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

    15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК;

    16) погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому КПК;

    17) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні;

    18) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необґрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;

    19) доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

    20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;

    21) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК[13].

    Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов’язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню.

    Видання прокурором розпоряджень поза межами його повноважень тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

    Генеральний прокурор, керівники регіональних та місцевих прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов’язків, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Координаційні повноваження прокурори здійснюють шляхом проведення спільних нарад, створення міжвідомчих робочих груп, а також проведення узгоджених заходів, здійснення аналітичної діяльності. Порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб’єктами протидії злочинності визначається положенням, що затверджується спільним наказом Генерального прокурора України, керівників інших правоохоронних органів і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України.

    Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян

    У Законі України «Про прокуратуру» самостійною функцією прокуратури виділено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п. 4 ст. 2). Ця функція для органів прокуратури є традиційною, адже від самого початку свого існування в Російській імперії вони здійснювали опіку в арештантських справах перш за все з метою попередження зловживань персоналу місць ув’язнення.

    Розвиток даної функції прокурорського нагляду було закріплено і у статті 26 Закону України «Про прокуратуру», де визначено об’єкти нагляду. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурорський нагляд поширюється на місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи, де перебувають особи, щодо яких застосовані примусові заходи медичного або виховного характеру, та будь-які інші місця, в яких особи примусово тримаються згідно з судовим рішенням або рішенням адміністративного органу.

    Виділення цього нагляду в самостійну функцію зумовлено важливістю забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також осіб, які підозрюються й обвинувачуються у вчиненні злочинів у випадках, коли їх затримують або беруть під варту. Для цих осіб гарантією охорони їхніх прав є наглядова діяльність прокуратур. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень прав та інтересів затриманих, узятих під варту і засуджених, осіб, які перебувають за рішенням суду в психіатричних лікарнях, є проведення прокурором перевірок в установах і органах, де вони тримаються, систематично, незалежно від наявності даних про порушення законності.

    Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про прокуратуру» прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, має право:

    1) у будь-який час за посвідченням, що підтверджує займану посаду, відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи, де перебувають особи, щодо яких застосовані примусові заходи медичного або виховного характеру, та будь-які інші місця, до яких доставлено осіб з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення чи в яких особи примусово тримаються згідно з судовим рішенням або рішенням адміністративного органу;

    2) опитувати осіб, які перебувають у місцях, зазначених у пункті 1 цієї частини, з метою отримання інформації про умови їх тримання та поводження з ними, ознайомлюватися з документами, на підставі яких ці особи тримаються в таких місцях, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

    3) знайомитися з матеріалами, отримувати їх копії, перевіряти законність наказів, розпоряджень, інших актів відповідних органів і установ та в разі невідповідності законодавству вимагати від посадових чи службових осіб їх скасування та усунення порушень закону, до яких вони призвели, а також скасовувати незаконні акти індивідуальної дії;

    4) вимагати від посадових чи службових осіб надання пояснень щодо допущених порушень, а також вимагати усунення порушень та причин і умов, що їм сприяли, притягнення винних до передбаченої законом відповідальності;

    5) знайомитися з матеріалами виконавчого провадження щодо виконання судових рішень у кримінальних справах, робити з них виписки, знімати копії та в установленому законом порядку оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця;

    6) вимагати від керівників органів вищого рівня проведення перевірок підпорядкованих і підконтрольних органів та установ попереднього ув’язнення, виконання покарань, застосування заходів примусового характеру та перевірок інших місць, зазначених у пункті 1 цієї частини;

    7) звертатися до суду з позовом (заявою) у визначених законом випадках.

    Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян в органах та установах, шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв’язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах. У межах реалізації зазначеної функції прокурор має право залучати відповідних спеціалістів.

    Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно (за відсутності відповідного судового рішення, рішення адміністративного органу або іншого передбаченого законом документа чи після закінчення передбаченого законом або таким рішенням строку) перебуває у місці тримання затриманих, попереднього ув’язнення, обмеження чи позбавлення волі, установі для виконання заходів примусового характеру, інших місцях, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті.

    Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку та умов тримання осіб у місцях, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, що виконують судові рішення у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення, є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.

    У КК (ст. 51) передбачено 12 різних видів покарань, які застосовують у своїй практичній діяльності суди. Крім цих видів покарань, вони застосовують і інші заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи. Органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, проводять перевірки в державних установах й органах, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, які обмежують особисту свободу людини. Безпосередніми об’єктами нагляду є державні органи й установи, у тому числі:

    1) Міністерство юстиції України:[14]

    а) кримінально-виконавчі інспекції;

    б) спеціально-виховні установи (виховні колонії);

    в) арештні доми;

    г) кримінально-виконавчі установи відкритого типу;

    ґ) кримінально-виконавчі установи закритого типу;

    д) слідчі ізолятори;

    е) державна виконавча служба;

    2) місця тримання затриманих органів Національної поліції і державної прикордонної служби: ізолятори тимчасового тримання і кімнати для доставлених осіб у чергових частинах територіальних органів поліції;

    3) військові частини, гауптвахти, де виконується покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. 60 КК);

    5) дисциплінарні батальйони, де відбувають покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім військовослужбовців-жінок) (ст. 17 КВК).

    6) психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров’я (психіатричні лікарні), де виконуються рішення судів у кримінальних справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру;

    7) спеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують примусові заходи виховного характеру, застосовані судом до неповнолітніх, яких суд звільнив від покарання, а також до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.

    Поняття та особливості представницької функції прокуратури ми щойно з вами розглянули. А тому тут обмежимося лише вже сказаним.


    4. Кадри органів прокуратури


    4.1. Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення з адміністративної посади

    Успішне виконання поставлених перед прокуратурою завдань значною мірою залежить від чіткої організації роботи з відбору, розміщення, виховання та професійної підготовки прокурорських кадрів. Якісна професійна підготовка, високі моральні риси та життєвий досвід кадрів дозволяють успішно вирішувати завдання зі зміцнення законності та правопорядку.

    Виходячи з вимог Генерального прокурора, а також із напрацьованої практики, уся робота з добору кадрів організовується відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру». Цей Закон у ст. 27 визначає, вимоги до кандидатів на посаду прокурора. Так, зокрема:

    1. Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою[15].

    2. Прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років.

    3. Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше п’яти років. Ці вимоги не поширюються на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

    4. Військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

    Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

    В окремих випадках за наказом Генерального прокурора на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п’ятої статті 27 Закону України « Про прокуратуру».

    Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України “Про прокуратуруˮ і проходять військову службу відповідно до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службуˮ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

    Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання – відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

    Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.

    Військові звання офіцерського складу військової прокуратури відповідають класним чинам працівників прокуратури. При звільненні офіцерів військової прокуратури (до полковника включно) з військової служби і призначенні на посади прокурорів в територіальні чи спеціалізовані прокуратури їм присвоюються відповідні їх військовим званням класні чини, а при прийнятті на військову службу у військову прокуратуру прокурорів, які мають класні чини (до старшого радника юстиції включно), їм присвоюються відповідні військові звання згідно із законодавством.

    5. Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути призначена особа, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п’яти років та володіє державною мовою.

    Не може бути призначена на посаду прокурора особа, яка:

    1) визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;

    2) має захворювання, що перешкоджає виконанню обов’язків прокурора;

    3) має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

    Добір кандидатів на посаду прокурора здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають установленим вимогам, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог Закону.

    Добір кандидатів та їх призначення на посаду прокурора здійснюється в порядку, визначеному ст. 29 Закону, та включає:

    1) прийняття Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рішення про проведення добору кандидатів на посаду прокурора, що розміщується на офіційному веб-сайті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та повинно містити виклад передбачених цим Законом вимог, яким має відповідати кандидат на посаду прокурора, а також перелік документів, що подаються до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, і кінцевий термін їх подання;

    2) подання особами, які виявили бажання стати прокурором, до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;

    3) здійснення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів на основі поданих кандидатами на посаду прокурора документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду прокурора;

    4) складання особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду прокурора, кваліфікаційного іспиту;

    5) оприлюднення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів на офіційному веб-сайті списку кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит;

    6) організацію Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів спеціальної перевірки кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит;

    7) визначення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рейтингу кандидатів на посаду прокурора серед осіб, які успішно склали кваліфікаційний іспит та щодо яких проведено спеціальну перевірку, а також зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів;

    8) проходження кандидатом на посаду прокурора спеціальної підготовки в Національній академії прокуратури України;

    9) оголошення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів у разі відкриття вакантних посад прокурорів конкурсу на зайняття таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві та пройшли спеціальну підготовку;

    10) проведення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів конкурсу на зайняття вакантних посад прокурорів на основі рейтингу кандидатів;

    11) направлення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів подання керівнику місцевої прокуратури щодо призначення кандидата на посаду прокурора;

    12) призначення особи на посаду прокурора;

    13) складення особою присяги прокурора.

    Більш докладно про порядок подання кандидатом на посаду прокурора документів до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, проведення кваліфікаційного іспиту, спеціальну перевірку кандидата на посаду прокурора, присягу прокурора та інші питання пов’язанні з призначенням на посаду прокурора йдеться у статтях 30-38 Закону.

    У статті 40 Закону України «Про прокуратуру» визначено порядок призначення на посаду Генерального прокурора. Так, зокрема Генеральний прокурор призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України.

    Строк повноважень Генерального прокурора України становить шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль.

    На посаду Генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який:

    1) має вищу освіту та стаж роботи в галузі права або досвід роботи у законодавчому та/або правоохоронному органі не менше п’яти років;

    2) володіє державною мовою;

    3) має високі морально-ділові, професійні якості та організаторські здібності;

    4) та стосовно якого відсутні обставини, передбачені частиною шостою статті 27 цього Закону.

    Не може бути призначена на посаду прокурора особа, яка:

    1) визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;

    2) має захворювання, що перешкоджає виконанню обов’язків прокурора;

    3) має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення (ч. 6 ст. 27 Закону).

    Президент України надсилає до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення кандидата на посаду Генерального прокурора України.

    Порядок надання згоди на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора встановлюється Регламентом Верховної Ради України.

    Рішення Верховної Ради України про відмову у наданні згоди на призначення на посаду Генерального прокурора є підставою для письмового подання Президента України про надання згоди на призначення іншого кандидата.

    Генеральний прокурор відповідно до ст. 42 Закону звільняється з адміністративної посади Президентом України за згодою Верховної Ради України:

    1) у зв’язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;

    2) на підставі подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів або Вищої ради правосуддя.

    Повноваження Генерального прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі:

    1) висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з цієї адміністративної посади;

    2) закінчення строку перебування на посаді Генерального прокурора.

    Звільнення Генерального прокурора з адміністративної посади або припинення повноважень Генерального прокурора на адміністративній посаді не припиняє його повноважень прокурора.

    У разі звільнення Генерального прокурора з адміністративної посади Президентом України або припинення його повноважень на адміністративній посаді внаслідок висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному прокурору Президент України або Верховна Рада України відповідно отримують від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів висновок щодо виконання Генеральним прокурором професійних обов’язків.


    4.2. Звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді

    У стаття 51 Закону України «Про прокуратуру» передбаченно загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема прокурор звільняється з посади у разі:

    1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

    2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 Закону України «Про прокуратуру»;

    3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

    4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

    5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

    6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;

    7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

    8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;

    9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

    Військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв’язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.

    Особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є:

    1) Генеральний прокурор – щодо прокурорів Генеральної прокуратури України;

    1-1) керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – стосовно прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

    2) керівник регіональної прокуратури – щодо прокурорів відповідної регіональної прокуратури та керівників місцевих прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури;

    3) військовий прокурор регіону – стосовно прокурорів відповідної військової прокуратури регіону та прокурорів військових прокуратур гарнізонів, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної військової прокуратури регіону.

    Повноваження прокурора припиняються у зв’язку з:

    1) досягненням шістдесяти п’яти років;

    2) смертю;

    3) визнанням його безвісно відсутнім або оголошенням померлим;

    4) рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.

    Особа, звільнена з посади Генерального прокурора, звільняється з посади прокурора з підстав, визначених пунктами 1-3, 5-7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

    Тепер докладно розглянемо окремі умови звільнення, відповідно до ст. 51 Закону, які були визначенні нами вище.

    1. Звільнення прокурора у зв’язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров’я

    Прокурор може бути звільнений з посади в разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я за наявності медичного висновку, який надається медичною комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, або за рішенням суду, яке набрало законної сили, про визнання прокурора обмежено дієздатним чи недієздатним.

    Визнавши, що стан здоров’я унеможливлює здійснення прокурором протягом тривалого часу або постійно своїх повноважень, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів вносить подання про звільнення прокурора з посади особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора (ст. 52 Закону).

    2. Звільнення прокурора в разі порушення ним вимог щодо несумісності

    Прокурор звільняється з посади в разі порушення ним вимог щодо несумісності за поданням Вищої ради правосуддя, яке вона вносить особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

    Подання про звільнення Генерального прокурора з посади в разі порушення ним вимог щодо несумісності Вища рада правосуддя вносить Президенту України (ст. 53 Закону).

    3. Звільнення прокурора в разі набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення

    Суд, що ухвалив судове рішення, яким визнав прокурора винним у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», після набрання таким рішенням законної сили повідомляє про це особу, уповноважену цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, яка звільняє такого прокурора з посади у триденний строк з дня отримання копії відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

    Суд, що ухвалив судове рішення, яким визнав Генерального прокурора винним у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», після набрання таким рішенням законної сили повідомляє про це Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів, яка вносить подання про його звільнення з посади Президенту України.

    Прокурор, щодо якого набрало законної сили судове рішення, яким його визнано винним у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», не може продовжувати здійснювати свої повноваження (ст. 54 Закону).

    4. Звільнення прокурора в разі неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі

    Прокурор, щодо якого наявні обставини безпосереднього підпорядкування близькій особі, звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, якщо:

    1) протягом п’ятнадцяти днів з дня виникнення таких обставин прокурором чи близькою йому особою не вжито заходів щодо добровільного усунення обставин безпосереднього підпорядкування;

    2) прокурор чи близька йому особа не були протягом тридцяти днів із дня виникнення таких обставин переведені в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування, або не надали згоду на таке переведення (ст. 55 Закону)[16].

    5. Звільнення прокурора у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього

    Суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо прокурора, після набрання таким вироком законної сили повідомляє про це особу, уповноважену цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, яка звільняє такого прокурора з посади.

    Суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо Генерального прокурора України, після набрання таким вироком законної сили повідомляє про це Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів, яка вносить подання про його звільнення з посади Президенту України.

    Прокурор, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження (Ст. 56 Закону).

    6. Звільнення прокурора у разі припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави

    Прокурор у разі припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

    Генеральний прокурор у разі припинення громадянства або набуття громадянства іншої держави звільняється з посади Президентом України за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

    Прокурор не може продовжувати здійснювати свої повноваження з моменту припинення громадянства України або встановлення у поданні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів факту набуття прокурором громадянства іншої держави (ст. 57 Закону).

    7. Звільнення прокурора в разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням

    Прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.

    Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

    Заява Генерального прокурора України про звільнення за власним бажанням подається Президенту України.

    Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення (ст. 58 Закону).

    Відповідно до ст.61 Закону повноваження прокурора припиняються:

    1) за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п’яти років;

    2) у день його смерті.

    Повноваження прокурора, крім Генерального прокурора, у зв’язку з рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора припиняються:

    1) з дня, наступного за днем завершення строку на оскарження цього рішення, - якщо рішення не було оскаржено;

    2) з дня, наступного за днем набуття статусу остаточного рішенням органу, до якого було оскаржено рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, - якщо рішення було оскаржено, однак скарга була відхилена.

    Керівник чи заступник керівника органу прокуратури, в якому обіймав посаду прокурор, повноваження якого було припинено, повідомляє про це Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів.

    У ст. 63 Закону також передбачено порядок звільнення з посади Генерального прокурора. Так, зокрема, Президент України видає указ про звільнення Генерального прокурора України з посади на підставі та в межах подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів чи Вищої ради юстиції.

    Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про висловлення недовіри Генеральному прокурору встановлюється частиною четвертою статті 42 Закону та Регламентом Верховної Ради України.

    Повноваження Генерального прокурора припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

    Повноваження прокурора зупиняються в разі:

    1) відрядження його до Вищої ради юстиції, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національної академії прокуратури України, іншого органу для участі в його роботі на постійній основі – до повернення з відрядження;

    2) звільнення прокурора з адміністративної посади – до прийняття рішення про призначення його на іншу посаду в органі прокуратури, в якому він обіймав адміністративну посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора;

    3) відсторонення від посади під час дисциплінарного провадження стосовно нього - до звільнення з посади прокурора, скасування рішення про відсторонення від посади під час дисциплінарного провадження стосовно нього, закриття цього дисциплінарного провадження або накладення за його вчинення дисциплінарного стягнення;

    4) відсторонення від виконання службових повноважень у порядку, передбаченому Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», – до закінчення розгляду судом справи про адміністративне корупційне правопорушення;

    5) відсторонення від посади в порядку, передбаченому статтями 154-158 Кримінального процесуального кодексу України, – до скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади чи відповідної ухвали або припинення дії такої ухвали.


    4.3. Дисциплінарна відповідальність прокурора

    Прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

    1) невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;

    2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;

    3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;

    4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру;

    5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;

    6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;

    7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;

    8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;

    9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.

    Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.

    Виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та/або підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов’язків.

    Під час здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора у разі необхідності може бути проведена його атестація. Вмотивоване рішення про необхідність проведення атестації приймається Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

    Дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

    Дисциплінарне провадженняце процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів скарги (заяви), в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку (ст. 45 Закону).

    Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із скаргою (заявою) про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок скарги (заяви).

    У разі якщо скарга (заява) про вчинення прокурором дисциплінарного проступку подана членом Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, то він не має права вирішувати питання про відкриття дисциплінарного провадження, здійснювати перевірку та брати участь у голосуванні при прийнятті рішення за результатами розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

    Прізвище, ім’я, по батькові прокурора, щодо якого надійшла скарга (заява), не підлягають оприлюдненню до моменту прийняття рішення у справі.

    На прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

    1) догана;

    2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора);

    3) звільнення з посади в органах прокуратури.

    Прокурор протягом одного року з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення вважається таким, який притягувався до дисциплінарної відповідальності, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

    Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради юстиції протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.



    Рекомендована література

    1. Європейська конвенція з прав людини (Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року) // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С. 12-17.
    2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С.18-24.
    3. Закон України “Про судоустрій і статус суддів” : чине законодавство зі змінами та допов. станом на 05.08.2018 р.– К.: ПАЛИВОДА А.В., 2018. – 146 с.
    4. Закон України “Про прокуратуруˮ : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 5 квіт. 2018 р. (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К: ПАЛИВОДА А.В., 2018. – 136 с. – (Закони України).
    5. Концепція реформування кримінальної юстиції України: Затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 27. – Ст. 838.
    6. Кримінальний процесуальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 верес. 2018 р. : (офіц. текст). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2018. – 408 с.
    7. Міжнародний пакт про громадянські i політичні права від 16 грудня 1966 року // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 36-62.
    8. Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7 березня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 32. – Ст. 225.
    9. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Голос України. – 1994. – 2 березня.
    10. Про затвердження Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань : Наказ Генерального прокурора України 06 квітня 2016 р. № 139 // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://www.zakon.rada.gov.ua /laws/show/z0680-16.
    11. Про Національну поліцію: Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19.
    12. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
    13. Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами : Указ Президента України від 22 вересня 2014 року № 737/2014 // : [Текст]: офіц. текст: за станом на 22 вересня 2014 року // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/737/2014?lang=uk
    14. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. - Ст. 360.
    15. Бегма А.П. Прокурор як субʼєкт кримінально-процесуальної діяльності: Автореф. ... канд. юрид. наук (12.00.09)/ НАВС. – Київ, 2011. – 20 с.
    16. Білокінь Р. Прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність / Р. Білокінь // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №1. – С.164-167.
    17. Білоус В. Правозахисна функція – невід’ємна складова діяльності органів прокуратури України поза межами кримінального судочинства/ В. Білоус // Вісник прокуратури. – 2012. – № 9. – С. 14-18.
    18. Говоруха О. Моніторинг судових рішень прокурором при здійсненні представницької діяльності як важливий компонент ефективності правосуддя // Вісник прокуратури. – 2017. – № 4. –С. 56-59.
    19. Гультай П. Деякі проблеми прокурорського нагляду за законністю застосування запобіжних заходів у світлі нового КПК України / П. Гультай // Вісник прокуратури. – 2012. – № 9. – С. 54-60.
    20. Давиденко В. Концептуальні засади нової редакції Закону України “Про прокуратуру” / В. Давиденко// Вісник прокуратури. – 2012. – №1. – С. 65-69.
    21. Ковальчук І. Проблеми удосконалення розгляду звернень в органах прокуратури. – Вісник прокуратури. – 2014. – № 1. – С. 30-35.
    22. Колесник О. Процесуальний статус прокуратури міста з районним поділом/ О.Колесник // Вісник прокуратури. – 2012. – № 8. – С. 48-51.
    23. Корнаш О. Мета і завдання прокуратури як правозахисного органу/ О. Корнаш // Вісник прокуратури. – 2012. – №1. – С. 55-60.
    24. Костенко С. Дотримання конституційних прав і свобод громадянина при повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення // Вісник прокуратури. – 2014. – № 5. – С. 95-103.
    25. Луняченко О., Туровський С. Проблемні питання щодо підслідності у кримінальних правопорушеннях // Вісник прокуратури. – 2017. – № 6 – С. 26-30.
    26. Марчук Н. Щодо визначення поняття “прокурор” у кримінальному провадженні / Н. Марчук // Вісник прокуратури. – 2012. – № 8. – С. 3-10.
    27. Мельник О., Руденко М. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави у господарському суді // Вісник прокуратури. – 2014. – № 5. – С.112-125.
    28. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України / Тертишник В.М. / Видання 12-те доповн і перероб. – К.: Алерта, 2016. – 810 с.
    29. Організація судових та правоохоронних органів: підручник. / І.Є. Марочкін, Л. М. Москвич, П. М. Каркач та ін.; за ред. І. Є. Марочкіна. – Х.: Право, 2014. – 448 с.
    30. Погорецький М., Яновська О.Г. Адвокатура України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2014. – 368 с.
    31. Рубан В. Наглядова та координаційна діяльність прокуратури у боротьбі зі злочинністю та протидії наркоманії / В. Рубан // Вісник прокуратури. – 2012. – № 8. – С. 22-26.
    32. Середа Г. Особливості сучасного стану реформування прокуратури України // Вісник прокуратури. – 2014. – № 5. – С 9-14.
    33. Смірнов М. Правова природа та особливості нагляду прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням / М. Смірнов // Підприємництво, господарство і право. – 2016 – № 2. – С. 108-112.
    34. Спусканюк Ю. Повноваження прокурора в стадії досудового розслідування у звʼязку з реформуванням кримінально-процесуального законодавства України / Ю. Спусканюк // Вісник прокуратури. – 2012. – № 7. – С. 89-92.
    35. Стефанчук М. Форми та способи реалізації прокуратурою функцію представництва інтересів громадян або держави в суді / М. Стефанчук // Вісник прокуратури. – 2016 – № 3. – С. 34-48.
    36. Шевченко Є. Проблеми взаємодії прокуратури та омбудсмена в контексті реформування кримінальної юстиції // Вісник прокуратури. – 2014. – № 5. – С. 48-57.
    37. Юрчишин В. Правовідносини прокуратури з основними суб’єктами досудового розслідування // Вісник прокуратури. – 2014. – №4. – С. 34-43