РОЗДІЛ 7. ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ МАСОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ

ПЛАН

1. Криміналістична характеристика масових заворушень

2. Початковий етап розслідування масових заворушень

3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій

1. Криміналістична характеристика масових заворушень

Залежно від масштабів злочинних подій та спрямованості умислу виокремлюють три види масових заворушень:

1) хуліганські дії натовпу (в умовах міжгрупових конфліктів – футбольні уболівальники, антиглобалісти та інші).

Для першого виду заворушень характерні такі ознаки як: 1) час дії безчинствуючого натовпу – характерна швидкоплинність; 2) територія, якою охоплюються заворушення – невелика і обмежена місцем її початку (наприклад, стадіон) та шляхом руху натовпу до транспортних розв’язок (метро, залізниця тощо) або до місця проживання; 3) частково, і як правило, на короткий час паралізується діяльність місцевих органів влади; 4) зупинення дій натовпу можливе без активної участі правоохоронних органів; 5) порівняно невелика кількість учасників заворушень (це пов’язано з обмеженими можливостями для втягування в натовп значної кількості людей). Характерною рисою таких заворушень є невелика зорганізованість та стихійність дій;

2) заворушення, коли натовп висуває політичні вимоги і є спроби або є підстави вважати за можливе захоплення ним влади (конфлікти між владою та населенням, етнічні, міжнаціональні конфлікти).

Для цього виду масових заворушень є характерним порівняно довгий час дій натовпу, наявність значної кількості учасників. Чим довше продовжуються заворушення тим все більше дії натовпу носять зорганізований характер: стихійність переходить у створення своєрідних органів влади у натовпі з подальшим висуненням політичних вимог та початком переговорів з представниками влади. Територія, якою охоплюються заворушення, це, як правило, весь населений пункт або декілька населених пунктів. Діями натовпу спричиняється значна матеріальна шкода, повністю паралізується діяльність місцевої влади. Дії натовпу, як правило, супроводжуються захопленням або спробами захоплення будівель органів влади. Зупинення дій натовпу можливе лише за активної участі значної кількості правоохоронців або представників інших силових відомств;

3) бунт (заколот), обмежений територією певної установи (переважно установи Державної пенітенціарної служби України).

Основною характерною рисою цієї групи масових заворушень є: чітко визначена територія – обмежена територією установи; добра зорганізованість, пов’язана зі спільним триманням значної кількості засуджених, арештованих; специфічні мотиви дій натовпу – вимога покращити умови утримання, спроба створити умови для втечі.

Криміналістична характеристика масових заворушень складається з таких основних елементів: 1) спосіб учинення злочину; 2) типова слідова картина; 3) обстановка злочину; 4) особа злочинця; 5) особа потерпілого.

Спосіб учинення масових заворушень залежить від ситуативних факторів і зазвичай не має добре виражених ознак попередньої підготовки, ретельного планування, розподілу ролей, належного технічного забезпечення і високого професіоналізму в діях виконавців. Про це може свідчити використання натовпом різного роду предметів, які вони знайшли вже під час погромів. Якщо масові заворушення ретельно готувалися або продовжувалися довгий час, тоді більшість активних учасників заворушень можуть мати спеціально підготовлену зброю та інші засоби, які використовують як під час знищення, пошкодження майна, так і вчинення опору працівникам поліції.

Найбільш розповсюдженими діями кримінального натовпу під час заворушень є знищення або пошкодження майна (наприклад, заворушення на ґрунті міжнаціонального конфлікту) громадян, юридичних осіб (частіше за все йдеться про комерційні структури). Основним мотивом дій активних учасників заворушень може бути явна неповага до суспільства або негативне ставлення до конкретних груп осіб, які асоціюють у натовпі з обличчям ворога (наприклад, вважають, що їх бізнес пов’язаний з інтересами кримінальних угруповань; належать до якоїсь національності, родинного клану тощо).

Знищення або пошкодження майна вчиняється шляхом підпалів, вибухів або інших дій натовпу з використанням як зброї, так й інших засобів (різних предметів). Серед засобів, що використовуються під час масових заворушень найбільш часто використовують такі предмети, що можна застосувати як метальні снаряди, зокрема: каміння, тротуарна плитка, цегла, пусті скляні пляшки, різного роду металеві речі. Для масових заворушень, які заздалегідь готувалися – це, зокрема, можуть бути пляшки, які вже заповнені спеціальною запалювальною сумішшю.

У разі умисного вбивства потерпілих активними учасниками заворушень, можливі дії з боку останніх спрямовані на приховування злочину та його слідів. Для цього труп може бути вивезений з місця злочину за межі населеного пункту або місця, де відбуваються масові заворушення.

Типова слідова картина. Криміналістично значуща інформація про масові заворушення може бути отримана з матеріальних та ідеальних слідів. Значну кількість речових доказів, які несуть інформацію про злочинні дії, і в отриманні якої зацікавлене слідство, можна знайти на шляху прямування натовпу: 1) плакати, транспаранти, прапори (з відповідною символікою), листівки, газети; 2) написи на стінах, аерозольні ємкості з-під фарби тощо; 3) побутова радіо-, теле-, відеотехніка, яку було викрадено під час погромів тощо; 4) речі випадкових перехожих, які потрапили до натовпу та залишили їх (сумки, документи та ін.); 5) спеціально пристосовані для погромів предмети, зокрема: металеві прути, дерев’яні та металеві палиці, пляшки з запалювальною сумішшю тощо; 6) відеоматеріали, відзняті журналістами, окремими особами, стаціонарними камерами відеоспостереження охоронних систем; 7) пограбовані і розгромлені магазини, заклади громадського харчування, офіси.

Найбільшу кількість речових доказів вилучають у місцях спроби припинення дій кримінального натовпу або в місцях розсіяння натовпу правоохоронними органами, зокрема: одяг потерпілих та учасників масових заворушень, стріляні гільзи та кулі, сліди застосування спецзасобів (гумові кулі, аерозольні балончики з-під сльозогінного газу тощо), вогнепальна та холодна зброя, металеві прути, плакати, транспаранти, речі, що були вкрадені під час погромів, пляшки з-під напоїв, саморобні вибухові пристрої, невикористані пляшки із запалювальною сумішшю тощо.

До речей, що можуть свідчити про попередню підготовку до погромів можна віднести стріляні гільзи, кулі та їх фрагменти; пов’язки (наголовні та нарукавні), які необхідні для виділення у натовпі організованих учасників заворушень; фрагменти саморобних вибухових пристроїв; спеціальні пов’язки, респіратори і протигази, які використовують для нейтралізації спеціальних засобів (наприклад, сльозогінного газу), що застосовують правоохоронні органи.

Поряд з цим, на виявлених предметах можна виявити такі сліди як: 1) відбитки пальців рук; 2) сліди рукавичок; 3) сліди біологічного походження; 4) сліди від застосування зброї та боєприпасів; 5) сліди матеріалів та речовин (наприклад, паливно-мастильних речовин); 6) мікросліди, сліди бруду тощо.

Трупи, які виявляються в місцях вчинення масових заворушень можуть бути наслідком: 1) умисних убивств, учинених активними учасниками заворушень з різних мотивів (хуліганських, корисливих, з метою приховати інший злочин та ін.); 2) вбивств, учинених натовпом з необережності (випадкові особи, які були задавлені натовпом або загинули в результаті підпалів того чи іншого майна або будівель; 3) загибелі активних учасників заворушень у результаті застосування зброї правоохоронними органами; 4) загибелі учасників заворушень у результаті нещасних випадків (під час пожеж, руйнування споруд та ін.); 5) загибелі у результаті необережного поводження зі зброєю.

Окрім матеріальних слідів, є ще й ідеальні сліди – тобто інформація про подію злочину і особу злочинців, що була сприйнята людьми і яку слідчий отримує за допомогою проведення таких слідчих (розшукових) дій як: допит, впізнання, слідчий експеримент тощо.

Свідки в даній категорії кримінальних проваджень поділяються на дві групи. До першої належать переважно мешканці будинків, поблизу яких вчинялися масові заворушення, випадкові перехожі; водії автотранспорту, які проїжджали поряд з місцем події; працівники бригад швидкої медичної допомоги, які під час заворушень і відразу після їх закінчення надавали медичну допомогу постраждалим; працівники установ, підприємств, організацій, які знаходились поряд з місцями вчинення погромів, підпалів, озброєного опору представникам влади. Це також можуть бути представники влади, які зверталися до натовпу з пропозиціями зупинити заворушення; так звані «переговорники» з числа депутатів, керівники МВС, СБУ, Уряду тощо; пожежники, які під час заворушень займалися гасінням пожеж, що були наслідком дій активних учасників безчинств.

Друга група – це особи з числа тих, що знаходились у натовпі під час масових заворушень і які опинилися там випадково. Вони можуть володіти інформацією щодо участі у масових заворушеннях конкретних осіб та вчинення ними суспільно-небезпечних дій.

Обстановка злочину. Місце вчинення масових заворушень обумовлене шляхом, яким йде натовп – від місця де він формується (стадіони, великі приміщення або площі де проводяться різного роду заходи, пов’язані зі скупченням великої кількості людей) до об’єктів нападу (залежно від мети натовпу це може бути місце компактного проживання осіб якоїсь національності, споруди комерційних структур, будівлі органів влади та ін.), а також місцем, де натовп був зупинений і розсіяний правоохоронними органами або місцем, де натовп втратив ознаки безчинствуючого без впливу представників правоохоронних органів та розпався на групи, які теж потім розпалися на окремих осіб.

Місце вчинення масових заворушень іноді може мати специфічні ознаки. Йдеться про масові заворушення у місцях позбавлення волі (наприклад, на території відповідної установи Державної пенітенціарної служби України).

Для масових заворушень, учинених із хуліганських мотивів уболівальниками спортивних команд, характерними, як правило, є місця де проводяться спортивні змагання (наприклад, стадіони, палаци спорту) або поряд з ними, а також шлях натовпу до транспортних розв’язок, станцій метрополітену, електропоїздів, де натовп поступово розсіюється.

Політизовані масові заворушення можуть охоплювати великі міста, декілька населених пунктів або окремі регіони.

Кримінальний натовп під час учинення масових заворушень може діяти від кількох годин до декількох днів. Іноді важливого значення може набувати дата вчинення заворушення – його можуть присвятити якійсь даті (події) в історії (як правило, таким заворушенням не передує конфліктна ситуація).

Особа злочинця. Організаторами масових заворушень можуть виступати лідери неформальних об’єднань, інших угруповань, які мають на меті створення масових заворушень; в деяких випадках – лідери політичних рухів і партій, а також – керівники (лідери) кримінальних угруповань, які зацікавлені у масових заворушеннях для вирішення своєї корисливої мети (в установах Державної пенітенціарної служби України – засуджені з числа кримінальних авторитетів).

Активними учасниками масових заворушень, як правило, є особи чоловічої статі у віці від 16 до 40 років. Щодо соціальної належності, освіти, лідерства, то відповідні показники залежать від виду масових заворушень, способу їх учинення, місцевості, часу та інших особливостей. Формування натовпу і на засадах ситуативної стихійності, і на засадах завчасної організованості здійснюється за особливими соціально-психологічними законами.

Жінки – активні учасники масових заворушень, зазвичай, чинять провокуючий вплив на натовп. Найчастіше вони характеризуються як особистості істеричного складу, зухвалі, жорстокі, з низьким рівнем освіти.

Велику частину натовпу, що вчиняє масові заворушення складають неактивні учасники. Це можуть бути особи як чоловічої, так і жіночної статі, метою яких є проведення вільного часу або цікавість. Такі учасники не несуть особливої небезпеки, вони не чинять погромів, підпалів, насильницьких дій тощо. Якщо такі особи залишаються без організаторів, підбурювачів та інших активних учасників, то вони самостійно розходяться.

Особа потерпілого. Потерпілими від масових заворушень, зазвичай, є:

1) працівники поліції, інших правоохоронних органів, які запобігали злочинам; військовослужбовці, що були задіяні під час припинення масових заворушень. Вони отримують тілесні ушкодження, пошкоджується їх майно (одяг) та екіпіровка;

2) працівники підприємств, організацій, установ, комерційних структур (в т. ч. їх керівники або власники), розташованих на шляху натовпу і були піддані погромам;

3) мешканці будинків, розташованих в місці вчинення масових заворушень (наприклад, побиття скла у вікнах будинків, їх підпали та ін.); власники автомобілів, які були пошкоджені або знищені натовпом;

4) особи, які випадково потрапили до натовпу не переслідуючи мету участі у масових заворушеннях (пенсіонери, особи похилого віку, малолітні);

5) представники національних меншин, у разі виникнення масових заворушень на міжнаціональному (міжетнічному) ґрунті в місцях їх компактного проживання.

2. Початковий етап розслідування масових заворушень

Розслідування масових заворушень фактично завжди проводиться в умовах загострення ситуації в місті, районі, регіоні. Протистояння учасників масових заворушень з місцевою владою, впливовими комерційними структурами або кримінальними формуваннями суттєво впливає на обстановку розслідування, оскільки це може його паралізувати внаслідок протидії слідству у формі залякування свідків, потерпілих, підозрюваних, а іноді й фактичного саботажу з боку місцевої влади і навіть правоохоронних органів.

На початковому етапі розслідування масових заворушень можуть виникати п’ять типових слідчих ситуацій.

Ситуація 1. Надійшло повідомлення про групові дії натовпу, які вже закінчилися, але не відомо чи це групове хуліганство чи масові заворушення. Є інформація про пошкодження або знищення майна, погроми. Є постраждалі – випадкові особи та працівники правоохоронних органів. Невідомі мотиви вчиненого. Відсутні дані щодо конкретних організаторів та активних учасників подій (затриманих за вчинення адміністративних правопорушень, або за підозрою в участі у заворушеннях немає).

Зазначена ситуація характерна для масових заворушень – хуліганських дій молоді, які виникають ситуативно і продовжуються недовгий час, після чого натовп розпадається без особливого силового впливу на нього з боку правоохоронних органів.

Завданням розслідування в такому разі буде: 1) з’ясування події, пов’язаної зі скупченням людей (концерт, спортивні змагання, демонстрація, масова бійка на ринках та ін.); 2) встановлення організаторів та активних учасників масових заворушень; 3) встановлення свідків-очевидців, потерпілих; 4) проведення оглядів місць погромів, пожеж; 5) тимчасове вилучення записів камер відеоспостереження, встановлених в місцях злочинних дій натовпу; 6) призначення та проведення судових експертиз; 7) встановлення розміру шкоди, заподіяної злочином.

Ситуація 2. Надійшло повідомлення про групові злочинні дії натовпу, які ще продовжуються. Є дані про погроми, пожежі. Є постраждалі в результаті дій безчинствуючого натовпу (повідомлення з лікарень). Інформація щодо масштабів групових дій, їх наслідків, а також про мотиви вчиненого є недостатньою. Дані щодо активних учасників та організаторів подій неповні. Неможливо почати проведення оглядів, інших слідчих (розшукових) дій у зв’язку із небезпекою протидії з боку активних учасників групових подій або є підстави вважати, що ці дії можуть ініціювати ескалацію заворушень (у першу чергу – у разі затримання підозрюваних).

У такому разі, в обов’язковому порядку необхідно ініціювати заходи, спрямовані на зупинення або локалізацію заворушень, що продовжуються. Завданням розслідування після закінчення заворушень або після створення умов для безпечної роботи слідчих є встановлення організаторів та активних учасників масових заворушень, збирання доказів їх злочинних дій, встановлення свідків-очевидців, потерпілих, а також проведення інших заходів, відповідно до першої слідчої ситуації.

Різновидом цієї ситуації може бути переміщення безчинствуючого натовпу до іншого населеного пункту, іншого району де заворушення продовжуються. У цьому разі, у подальшому слід вирішувати питання щодо об’єднання кримінальних проваджень про вчинення масових заворушень у різних населених пунктах.

Ситуація 3. Надійшло повідомлення про групові злочинні дії проти представників влади або певної групи населення (причетної до злочинної діяльності, об’єднаної за етнічними або національними ознаками та ін.) внаслідок зволікання з розслідуванням та притягненням винних до відповідальності за резонансні злочини або зловживання з боку працівників правоохоронних органів: захоплення заручників, погроми у родичів осіб, яких підозрюють у вчинені злочинів або правоохоронців, які нібито допомагають злочинцям. Відомі мотиви вчиненого (вимога негайного покарання винних, помста та ін.). Відомі організатори та частково – активні учасники подій.

Завданням розслідування у такому разі буде: 1) збирання доказів злочинних дій організаторів та активних учасників подій; 2) встановлення свідків-очевидців, потерпілих; 3) проведення оглядів місць погромів; 4) проведення переговорів щодо звільнення заручників; 5) планування заходів для затримання підозрюваних в організації та активній участі у заворушеннях тощо (при цьому необхідно враховувати, що затримання, арешти учасників масових заворушень можуть спровокувати нові заворушення, пов’язані з захопленням споруд органів влади).

Ситуація 4. Вчинені масові заворушення. Відомі організатори і активні учасники заворушень, частина з них затримана, частина знаходиться у розшуку.

Завданнями розслідування в даній ситуації буде: 1) збір доказів участі у масових заворушеннях затриманих осіб (зокрема, проведення впізнання, освідування організаторів і активних учасників заворушень); 2) проведення оглядів місць подій; 3) надання доручень щодо проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення місця знаходження і затримання організаторів і активних учасників заворушень, які переховуються.

Ситуація 5. Групові злочинні дії вчинені в установі Державної пенітенціарної служби України. Відбулися погроми, майно установи пошкоджене або знищене, є постраждалі.

Після відновлення порядку, проводяться огляди місць подій, встановлюються організатори й активні учасники заворушень, збираються докази їх злочинних дій. Вирішується питання щодо відповідальності службових осіб установи.

Процес розслідування логічно уявити у вигляді переходів, які послідовно чергуються, від однієї слідчої ситуації до іншої. Їх розділяє оцінка сформованої ситуації слідчим, що у свою чергу вимагає прийняття відповідних тактичних рішень.

3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій

Огляд місця події. До огляду місця події в кримінальних провадженнях про масові заворушення повинні залучатися спеціалісти різних галузей знань, зокрема, судово-медичний експерт, інспектор-криміналіст, спеціаліст пожежного нагляду, експерт-вибухотехнік та інші.

Фіксацію проведення огляду місця події в таких кримінальних провадженнях необхідно проводити як за допомогою фотографічної техніки, так із застосуванням відеозйомки. До протоколу огляду обов’язково додаються фототаблиці, а також плани (схеми) місця події.

До загальних рекомендацій огляду місця події в кримінальних провадженнях про масові заворушення відносяться обов’язковий пошук і вилучення предметів, що використовувалися під час погромів як зброя для руйнування, пошкодження об’єктів нападу, травмування потерпілих. Це можуть бути металеві прути, бейсбольні біти, фрагменти пошкоджених меблів, каміння, різноманітні металеві предмети, в тому числі промислового виробництва і призначення, які використовувалися для метання. Особлива увага звертається на наявність на них слідів крові. Також вилучаються ємкості або їх фрагменти із запалювальною сумішшю.

Іноді на місці погрому можливо виявити речі, які учасники заворушень раніше викрали за місцем попереднього погрому. Фіксація таких фактів дає можливість у подальшому підтвердити участь конкретної групи учасників заворушень у погромах кількох об’єктів.

Огляд приміщень, які були піддані погрому, бажано проводити за участю їх власників (потерпілих). Це дасть змогу: 1) більш повно зафіксувати наслідки погромів, і головне – встановити, що саме було знищено, пошкоджено або викрадено натовпом; 2) збільш ефективно здійснювати пошук слідів, що залишили учасники заворушень; 3) більш точно відтворити обставини вчинення злочину.

Під час огляду місця пожежі, в обов’язковому порядку проводиться відбір зразків кіптяви, вилучення предметів або їх фрагментів, на яких ймовірно зберігаються сліди запалювальної суміші (наприклад, пляшки або їх фрагменти, на яких, крім того, можуть залишитися сліди пальців рук; обгорілі фрагменти тканини або паперу, які використовувалися як гніти). Для огляду місця пожежі обов’язково необхідно залучати спеціаліста-пожежника, який допоможе встановити осередок загоряння, з’ясувати ймовірну речовину (суміш), що використовувалась для підпалу, і цим підтвердити навмисні дії винних.

Застосування вибухових пристроїв у кримінальних провадженнях про масові заворушення викликає додаткові труднощі, пов’язані з тим, що вибух (як і пожежа, що часто супроводжує вибух або є його наслідком) знищує або пошкоджує більшість слідів злочинців. Крім цього, до особливостей огляду місця вибуху (крім загрози нового вибуху, обвалу, пожежі тощо) можна віднести й такі обставини: 1) наявність ускладненої для сприйняття і дослідження обстановки у зв’язку з руйнаціями, пошкодженням або знищенням об’єктів внаслідок вибуху, а також внесенням змін в обстановку діями груп з розмінування, пожежних та інших служб; 2) характер слідів вибуху і засоби його вчинення, що підлягають виявленню і дослідженню; 3) особливі методи роботи на місці вибуху, вилучення об’єктів і зразків для встановлення природи вибуху і його обставин.

Для встановлення інформації щодо використаного вибухового пристрою, відтворення картини вчиненого злочину, а також визначення меж огляду необхідно залучати спеціаліста-вибухотехніка.

Сліди, що виявляються на місці вибуху, умовно можна поділити на три групи: 1) традиційні сліди перебування людей на місці події (рук, взуття, біологічні виділення); 2) сліди вибуху; 3) сліди, що характеризують спосіб виготовлення вибухового пристрою і рівень професіоналізму виготовлювача.

Сліди вибуху поділяються на: 1) сліди осколкової дії (сліди дії частин вибухових пристроїв та дії вторинних снарядів); 2) сліди термічної дії (обумовлені високою температурою вибуху – оплавлення предметів та сліди дії відкритого полум’я); 3) сліди дії ударної хвилі (розбиті шибки, деформовані елементи будівельних конструкцій) тощо. Для фіксації таких слідів спочатку вживаються заходи щодо визначення епіцентру вибуху (за наявністю вибухової вирви, характером пошкоджень навколишніх предметів і відкладення на них кіптяви).

Найбільша кількість речових доказів виявляється під час огляду місць розсіювання натовпу. Там відбуваються зіткнення учасників масових заворушень з представниками правоохоронних органів внаслідок яких отримують тілесні ушкодження більшість потерпілих (переважно працівники поліції). В цих місцях частіше за все можна виявити фрагменти однострою працівників поліції, гумові кийки, захисні каски та інше спорядження; сліди застосування спеціальних засобів (стріляні гільзи, кулі) тощо; вогнепальна та холодна зброя, біти, кийки, металеві прути, головні убори, пов’язки, фрагменти одягу учасників заворушень, їх взуття, транспаранти з різного роду закликами; невикористані пляшки із запалювальною сумішшю та деякі інші речі.

Точна фіксація місць виявлення зазначених предметів важлива у зв’язку із необхідністю під час подальшого розслідування реконструкції подій, пов’язаних із припиненням дій кримінального натовпу та надання оцінки щодо правомірності дій правоохоронних органів.

Допит свідків. В кримінальних провадженнях про масові заворушення свідків-очевидців можливо поділити на три групи:

1) свідки, які безпосередньо спостерігали масові заворушення, не приймаючи у них участі (наприклад, працівників установ, закладів, організацій, мешканці будинків, розташованих поблизу місць учинення безпорядків). У них під час допиту з’ясовуються такі питання: коли, де (в якому місці), за яких обставин було вчинено погром, підпал, знищення майна, вчинення озброєного опору працівникам правоохоронних органів та інші суспільно-небезпечні дії; чи відомо що-небудь про події, які передували заворушенням, наприклад, чи були виступи із закликами до погромів з боку конкретних осіб, або дії, пов’язані з готуванням до погромів; що відомо про прикмети осіб, які приймали активну участь або були організаторами заворушень, хто з них і що саме робив на місці події; хто вів натовп; чи може впізнати або дати їх опис для створення композиційного портрету; їх озброєність тощо; хто був найбільш агресивний і активний у кожному конкретному випадку.

Під час допитів свідків-очевидців обов’язково використовують плани або схеми місця події, карти місцевості з вказівкою на них обставин події, як їх описує очевидець;

2) свідки, з числа учасників масових заворушень, які були в натовпі, але не приймали в них активної участі. У таких осіб з’ясовуються такі питання: за яких обставин вони опинилися у натовпі; хто із знайомих свідка ще був у натовпі; яку мету переслідували учасники заворушень, їх плани, хто був організаторами; чи був свідок очевидцем дій конкретних активних учасників заворушень; чи може їх впізнати.

3) свідки, з числа осіб, які брали участь у заходах з припинення заворушень. У них з’ясовуються такі питання: чи відомі їм активні учасники та організатори заворушень; які конкретно злочинні дії вчиняли зазначені особи; у чому саме виражалися дії свідка щодо припинення заворушень; чи може впізнати когось із активних учасників або організаторів заворушень.

Допит підозрюваних. Підозрюваних у масових заворушеннях можна поділити на дві групи: 1) організатори; 2) активні учасники заворушень (особи, які приймали участь у погромах, знищенні і пошкодженні майна тощо).

Під час допиту організаторів масових заворушень зусилля слідчого повинні бути спрямовані на встановлення: 1) ініціатора вчинення масових заворушень, інших осіб, які підтримали таку ідею; 2) способу вчинення злочину (підготовка, вчинення, приховування); 3) безпосередньої участі у вчиненні злочину; 4) часу, місця, способу і знарядь вчинення злочину, мети і мотиву; 5) місця приховання використаних під час масових заворушень знарядь злочину (зброї, палиць, кийків, запальної суміші тощо); 6) технічних засобів за допомогою яких підтримувався зв’язок між учасниками заворушень, джерел їх придбання; 7) відносин з іншими учасниками злочину; 6) осіб, які можуть підтвердити надані допитуваним факти тощо.

Предмет допиту активних учасників масових заворушень повинен включати їх участь у підготовці такого злочину, безпосередню роль кожного учасника, час, місце, спосіб і знаряддя вчинення злочину, мету і мотиви вказаних дій. Необхідним також є з’ясування злочинних дій інших співучасників злочину, їх рольових функцій, встановлення керівників та організаторів масових заворушень.

Допит вказаних осіб необхідно проводити негайно, акцентуючи увагу на вивченні об’єктивної сторони вчинення злочину. У разі неможливості проведення негайного допиту всіх підозрюваних, спочатку мають допитатися найбільш активні учасники масових заворушень, стосовно вини яких є вагомі докази.

Для допиту в безконфліктній ситуації, коли підозрювані дають правдиві показання, головне тактичне завдання слідчого полягає в з’ясуванні і фіксації показань підозрюваного в повному обсязі його поінформованості, при цьому настільки деталізувати і конкретизувати пояснення, щоб усі обставини, які фіксуються в них, можливо було перевірити і підкріпити іншими доказами.

У конфліктній ситуації важливе значення під час допиту підозрюваних у масових заворушеннях має встановлення психологічного контакту слідчого з допитуваним. Головною передумовою цьому є створення ділової атмосфери допиту і нормальних взаємовідносин з допитуваним, глибока неформальна зацікавленість слідчого у встановленні істини, законність і справедливість його рішень.

Освідування. У розслідуванні масових заворушень освідуванню піддаються як підозрювані, так і свідки з числа осіб, які перебували у натовпі, але не вчиняли суспільно-небезпечних дій. Освідування необхідно проводити, насамперед, для виявлення слідів злочину: плям крові, тілесних ушкоджень на тілі, опіків (отриманих, наприклад, під час погромів, знищення майна тощо); саден (внаслідок опору працівникам правоохоронних органів, які запобігали заворушенням; в результаті падіння конструкцій будівель під час погромів); слідів пострілу, слідів вибухових речовин тощо.

Обшук. Особлива увага під час обшуків у організаторів та активних учасників масових заворушень звертається на пошук і вилучення: 1) предметів, що мають відношення до підготовки або вчинення масових заворушень: зброї і боєприпасів, вибухових пристроїв та речовин, пляшок із запалювальною сумішшю; листівок і транспарантів тощо; 2) предметів, що свідчать про вчинення конкретними особами інших злочинів (наприклад, наркотичних засобів); 3) речей, зброї та спеціальних засобів, викрадених під час заворушень тощо.

Призначення судових експертиз. Найбільш поширеними в кримінальних провадженнях про масові заворушення є судово-медичні експертизи. Питання, що вирішуються експертами під час судово-медичних досліджень, традиційні: причина смерті і час її настання; наявність, характер і локалізація ушкоджень на тілі потерпілого; наявність у потерпілого стану алкогольного або наркотичного сп’яніння тощо.

Судово-балістична експертиза призначається для вирішення широкого кола завдань ідентифікаційного і діагностичного характеру, пов’язаних із дослідженням вогнепальної зброї і боєприпасів, а також слідів пострілу.

Досить часто призначається судово-трасологічна експертиза, об’єктами якої є сліди рук, ніг і взуття людини, автомобільних і мотоциклетних коліс, частини розділених предметів тощо.

Для дослідження штатних і саморобних вибухових пристроїв, елементів спорядження і частин штатних та саморобних вибухових пристроїв, слідів вибуху, а також піротехнічних засобів, у складі спорядження яких є вибухові речовини призначається судова вибухотехнічна експертиза.

За допомогою експертизи матеріалів, речовин і виробів досліджуються змиви з рук підозрюваних та їх одяг на предмет виявлення мікросубстанцій слідів пострілу та запалювальної суміші.

За допомогою пожежно-технічної експертизи можна встановити причини виникнення пожеж, місця початку (осередку) горіння, напрями поширення вогню, способи підпалу тощо. Дослідженню також підлягають сліди нафтопродуктів або паливно-мастильних матеріалів, які використовувалися для підпалу під час погромів.

Шляхом проведення товарознавчих експертиз встановлюється розмір матеріальної шкоди в результаті знищення або пошкодження майна під час погромів.

Завдання для самостійного контролю:

1. Криміналістична класифікація масових заворушень.

2. Спосіб учинення, типова слідова картина та обстановка масових заворушень.

3. Характеристика організаторів та активних учасників масових заворушень.

4. Класифікація потерпілих від масових заворушень.

5. Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування масових заворушень.

6. Особливості проведення огляду місця події під час розслідування масових заворушень.

7. Особливості допиту свідків і підозрюваних під час розслідування масових заворушень.

8. Види судових експертиз, що призначаються під час розслідування масових заворушень.