РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ МАЛОЛІТНІХ
ПЛАН
1. Криміналістична характеристика насильницьких злочинів проти статевої недоторканості малолітніх
2. Початковий етап розслідування насильницьких злочинів проти статевої недоторканості малолітніх
3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій
1. Криміналістична характеристика насильницьких злочинів проти статевої недоторканості малолітніх
До насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх, відносяться злочини, передбачені ч. 4 ст. 152 (Зґвалтування малолітньої чи малолітнього) та ч. 3 ст. 153 (Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчинене щодо малолітньої чи малолітнього) КК України.
Основними елементами криміналістичної характеристики насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх є: обстановка вчинення злочину; спосіб учинення злочину; особа злочинця; особа потерпілого.
Обстановка вчинення злочину. Як показує слідча практика, злочинці для вчинення таких насильницьких статевих злочинів обирають відокремлені місця, де дуже низька ймовірність появи можливих свідків. Тому найбільш типовими місцями їх вчинення є: помешкання злочинця; помешкання потерпілого; сільські і міські вулиці; території парків, пустирів, недобудови; під'їзди, підвали, дахи будинків; ліс, поле, пляж; території виробничих підприємств; території шкіл, дитячих садків; інші місця (автомашини, дачні ділянки тощо).
При вчиненні серії таких суспільно небезпечних діянь насильник, як правило, прагне обирати для нападу на потерпілих аналогічні місця (наприклад, тільки лісові масиви). Це необхідно враховувати, доручаючи працівниками поліції проведення патрулювання, організації засідок та інших заходів.
Переважна кількість насильницьких статевих злочинів щодо малолітніх вчиняється в період з 12 до 24 годин. Якщо говорити по період року, то більшість цих злочинів реєструється з травня по вересень.
Можливо виділити наступні найбільш типові ситуації вчинення насильницьких статевих злочинів щодо малолітніх:
1) злочинець зустрічає дитину на вулиці, в парку, в лісі і відводить її до безлюдного місця, або вчиняє насильницькі дії негайно;
2) злочинець і дитина проживають в одній квартирі. Як правило, при цьому насильницькі дії відбуваються неодноразово, батьком, вітчимом, або іншим близьким родичем потерпілого;
3) злочинець підстерігає дитину в під'їзді житлового будинку;
4) злочинець приводить дитину до свого помешкання або іншого приміщення (під будь-яким приводом, або насильно);
5) злочинець приходить в гості до батьків дитини, і вчиняє насильницькі, дочекавшись, коли остання залишиться одна;
6) злочинець, обманом або застосовуючи силу, проникає до помешкання дитини, яка перебуває там одна;
7) злочинець обманом або силою саджає дитину до автомобіля і відвозить в безлюдне місце.
Спосіб учинення злочину. Насильницькі статеві злочини щодо малолітніх, в більшості випадків є спонтанними, тобто вчиняються без попередньої підготовки. Умисел у злочинця виникає раптово, наприклад, коли він зустрічає самотню дитину на безлюдній вулиці. Проте, в деяких випадках, вчиненню зазначених злочинів передує відповідна підготовка. Підготовка до вчинення розглядуваних злочинів щодо малолітніх має наступні види:
а) злочинець, перебуваючи в помешканні, де проживає дитина, під будь-яким приводом видаляє її батьків (наприклад, посилає за спиртними напоями), після чого вчиняє насильницькі дії);
б) злочинець запрошує дитину покататися на автомобілі, відвозить її до безлюдного місця, де вчиняє насильницькі дії;
в) злочинець примушує дитину вжити разом з ним спиртне, приводить до безпорадного стану і, скориставшись цим, вчиняє насильницькі дії;
г) злочинець очікує потенційну жертву в місці її можливої появи (під'їзді житлового будинку, лісопарку);
д) злочинець за допомогою своїх знайомих приводить дитину до себе додому, де вчиняє насильницькі дії.
Можна виділити наступні види насильства, що застосовуються при вчиненні статевих злочинів щодо малолітніх. По-перше, фізичне насильство: безпечне насильство; утримання; небезпечне насильство. По-друге, психічне насильство: погроза вбивством, насильством; демонстрація зброї.
Часто злочинці, після вчинення насильницьких дій, намагаються приховати сліди злочину. Типовими способами приховування статевого насильства є:
а) погроза вбити дитину або її близьких, якщо вона повідомить про насильницькі дії кому-небудь;
б) прання або знищення власного одягу;
в) зміна зовнішності;
г) виїзд з місця проживання на тривалий час;
д) вбивство потерпілої дитини.
Особа злочинця. Виконавцем насильницького статевого злочину щодо малолітньої дитини є особа чоловічої статі, яка досягла 14 років, проте співучасниками злочину можуть бути і жінки. Зустрічаються також випадки вчинення насильницьких дій малолітніх підлітками, які не досягли навіть віку 14 років.
У переважній більшості випадків злочин вчиняється однією особою. Якщо ж насильницькі дії щодо малолітньої дитини вчиняються групою осіб, то найбільш часто її учасниками є особи від 18 до 25 років. П'ята частина групових насильницьких злочинів щодо малолітніх вчиняється неповнолітніми. Саме підліток найчастіше може вчинити злочин під безпосереднім впливом однолітків або дорослих осіб, підкоряючись впливу натовпу. Всі неповнолітні учасники насильницьких статевих злочинів росли в неблагополучних сім'ях.
Нерідкими є випадки, коли група неповнолітніх вчиняє насильницькі дії щодо однієї і тієї ж дитини протягом тривалого часу.
Дослідження показують, що нерідко зґвалтування малолітніх вчиняють особи, які контактують з ними у зв'язку з виконанням службових обов'язків – шкільні вчителі, працівники дитячих садків і т.д. Наприклад, Чикатило, ще до вчинення ним вбивств, був вихователем в школі-інтернаті, де неодноразово здійснював розпусні дії з малолітніми школярками.
Найбільш типовим особою, яка вчиняє насильницькі статеві злочини щодо малолітніх, є особа чоловічої статі у віці від 31 до 40 років, неодружений, непрацюючий, раніше не судимий, знайомий або близький родич потерпілої дитини, має незакінчену середню освіту, під час учинення злочину перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Насильників можна розділити на наступні групи:
Перша група – так званий «регресивний» тип – особи, які вчиняють насильницькі статеві злочини щодо малолітніх віком 7–14 років. Даний тип – «регресивний» названий так тому, що злочинці здійснюють умовне повернення від більш складних сексуальних відносин з дорослими до більш простих – з підлітками. Більшість з них – це або чоловіки похилого віку, або чоловіки з низькою статевою здатністю. Особи, які вчиняють насильницькі дії щодо дітей, як правило, мають сім'ю, але статевий контакт з дружиною або будь-якою іншою дорослою особою не приносить їм сексуального задоволення.
Друга група злочинців носить назву «конформний». Відмінною особливістю даних осіб є те, що вони вчиняють насильницькі дії, як правило, в групі, але ніколи не є ініціаторами (що є характерним для неповнолітніх). Основною психологічною характеристикою названої категорії злочинців є недолік вольових якостей, тому вони стають слухняним знаряддям в руках лідера групи, і вчиняють злочини під його впливом. Статеве насильство щодо малолітніх вони вчиняють, як правило, для того, щоб зберегти свою приналежність до групи.
Третій тип осіб, які вчиняють насильницькі злочини проти статевої недоторканності малолітніх, носить назву «афективний». Дані злочинці вчиняють насильство щодо дітей молодше 5 років. Цей тип названий так, оскільки основну роль у вчиненні ними злочинів набувають певні афективні сліди, що виникли в психіці в процесі соціалізації.
Четвертий тип включає так званих «знедолених» ґвалтівників, тобто тих, хто не може задовольнити свої статеві потреби соціально прийнятним чином. Основну масу цієї категорії злочинців складають олігофрени (в ступені дебільності), а також особи, які мають фізичні вади. Пояснень причин вчиненого злочину олігофрени зазвичай не приводять або стверджують, що дитина вступила з ними в статевий зв'язок добровільно.
Окрему (п’яту) групу складають особи, які вчиняють випадки злочинного інцесту. Найчастіше це буває батько (вітчим), рідше старший брат. Серед осіб, які вчинили насильницькі дії щодо своїх дітей можна виділити наступні підгрупи:
1) «випадкові» злочинці. Статеве насильство вчиняється ними, як правило, в стані алкогольного сп'яніння або після сварки з іншими родичами «на зло» їм. Жертвами таких злочинів стають навіть зовсім маленькі діти;
2) особи з явними проявами педофілії. Злочинці даної категорії відчувають підвищений потяг до дітей підліткового віку, який виникає ще в дитинстві.
Особа потерпілого. Найбільшу частку серед потерпілих розглядуваних злочинів становлять дівчатка та хлопчики у віці від 11 до 13 років. Третю частину складають потерпілі віком від 7 до 10 років. Легковажна або аморальна поведінка для малолітніх потерпілих, як правило, не є характерною. На момент вчинення злочину поведінка потерпілих не носила провокуючого характеру, вона для малолітніх потерпілих є, зазвичай, винятком із правил.
Більше половини малолітніх дітей раніше були знайомі зі злочинцями, причому третина з них були їм рідними або близькими – дочками (синами), пасербицями (пасинками) або сестрами (братами). Переважна більшість потерпілих ростуть в неблагополучних або малозабезпечених сім'ях, батьки яких зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя.
Можна виділити наступні групи потерпілих від насильницьких статевих злочинів:
а) потерпілі, які не здатні адекватно оцінити віктимність ситуації і є абсолютно беззахисними перед злочинцем (це стосується дітей віком до 7–8 років);
б) потерпілі, здатні оцінити небезпеку, однак не передбачали кримінальні наслідки (є характерним для насильницьких дій, вчинених батьком, вітчимом, педагогом і т.д.);
в) потерпілі, здатні оцінити віктимність ситуації, що передує злочину, але нехтують заходами особистої безпеки (наприклад, впускають до помешкання стороннього чоловіка);
г) потерпілі, які сприяли своєю поведінкою вчиненню злочину (дівчата, які вже ведуть статеве життя, вживають спиртні напої в малознайомих компаніях і т.д.).
2. Початковий етап розслідування насильницьких злочинів проти статевої недоторканості малолітніх
Структуру початкового етапу розслідування будь-якого злочину становлять:
а) планування розслідування;
б) початкові слідчі (розшукові) дії;
в) оперативно-розшукові заходи.
Початковий етап розслідування насильницьких злочинів проти статевої недоторканості малолітніх має наступні завдання: отримання і закріплення вихідної інформації про злочин шляхом проведення слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів; встановлення і затримання підозрюваного (підозрюваних); перевірка причетності конкретної особи або осіб до вчиненого статевого посягання.
Найбільш типовими слідчими ситуаціями, що виникають на початковому етапі розслідування насильницьких злочинів проти статевої недоторканості малолітніх, залежно від обсягу та змісту інформації про особу (осіб), яка вчинила кримінальне правопорушення, є наступні:
1) особа, яка вчинила злочин, затримана на місці вчинення злочину;
2) особа, яка вчинила злочин, затримана через деякий час після його вчинення (від декількох годин до декількох днів);
3) особа, яка вчинила злочин, зникла з місця події, але відомі її дані;
4) особа, яка вчинила злочин, зникла з місця події, і її дані невідомі.
Кожній з вищеописаних ситуацій відповідають певні завдання. Так, якщо злочинець затриманий на місці події, або відразу після вчинення насильницьких дій основним завданням слідчого є створення доказової бази, достатньої для повідомлення затриманій особі про підозру. Це здійснюється шляхом проведення слідчих (розшукових) дій – допитів, пред’явлення для впізнання, призначення відповідних експертиз. Крім того, слідчий повинен припиняти можливі спроби вчинення тиску на потерпілу дитину і її близьких осіб.
Якщо насильник невідомий, головними завданнями є його встановлення, розшук і затримання. Для цього необхідно відразу ж, після звернення потерпілого (зазвичай, батьків або інших родичів дитини) до правоохоронних органів, організувати розшук злочинця по «гарячих» слідах. Потрібно допитати потерпілу дитину про час і місце вчинення злочину, про відмітні ознаки зовнішності і одягу злочинця або злочинців, знаряддя злочину, про речі, які забрав злочинець у потерпілого. Під час допиту потерпілого необхідно з'ясувати, як було вчинено напад: злочинець переслідував, йшов назустріч або з'явився із засідки, а також чи передував нападу контакт з потерпілим, що говорив злочинець під час і після вчинення насильницьких дій. Необхідно з'ясувати, яким чином потерпілий опинився на місці вчинення злочину і як його залишив. За цими даними можна припустити можливий напрямок зникнення злочинця з місця події. Після цього потрібно організувати заслони на шляху його прямування, а також переслідування. При організації розшуку злочинця по «гарячих» слідах слід мати на увазі дві основні розшукові версії: злочинець проживає в районі вчинення злочину; злочинець не є жителем даної місцевості. У першому випадку злочинець може сховатися недалеко від місця вчинення злочину, в іншому випадку, як правило, буде прагнути залишити район вчинення злочину. Показання потерпілого можуть містити дані, що вказують на велику ймовірність тієї чи іншої версії. Так, якщо злочинець приховував своє обличчя, він, можливо, побоювався бути впізнаним, а якщо тримався вільно, то, швидше за все, він не проживає в даній місцевості.
Особливості розшуку злочинця по «гарячих» слідах визначаються місцем вчинення злочину. Так, якщо злочин вчинено в сільській місцевості (в лісі, полі, селі), велике значення має переслідування злочинця за допомогою службово-розшукової собаки, прочісування прилеглих масивів, де міг сховатися злочинець. При вчиненні злочину у великому місті, особливо в денний час, використання розшукової собаки ускладнене оскільки злочинець часто використовує транспортні засоби (навіть громадський транспорт) з метою швидкого залишення місця події. У цих умовах значну допомогу в організації розшуку може надати встановлення і опитування громадян, які перебували в районі передбачуваного руху злочинця, від яких можна отримати додаткові відомості про його прикмети і напрямок руху.
У деяких випадках, доцільно встановити спостереження за місцем, де було вчинено насильницький статевий злочин. Криміналістами давно помічено, що нерідко осіб, які вчинили сексуальне насильство, «притягує» до місця події якась нездоланна сила.
По можливості, за допомогою потерпілого і свідків необхідно скласти композиційний або мальований портрет передбачуваного насильника, який необхідно використовувати при проведенні подвірного (поквартирного) обходу. Одночасно організовується відпрацювання житлового масиву і установ, розташованих в районі вчинення злочину.
Якщо розшук злочинця по «гарячих» слідах не дав результатів, то необхідним є своєчасне проведення розшукових заходів. Розшукові заходи є додатковим засобом встановлення обставин, що мають значення для розслідування. Вони можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від поставлених цілей вони поділяються на дві групи.
До групи розшукових заходів, спрямованих на отримання підстав для проведення слідчих (розшукових) дій, відносяться: перевірка за обліками поліції, вивчення архівних кримінальних проваджень і матеріалів, пошук очевидців і т.д.
До групи розшукових заходів, спрямованих на затримання підозрюваного, відносяться: організація постійного чергування в місцях ймовірної появи розшукуваної особи, складання композиційного портрета підозрюваного, обстеження ділянок місцевості, патрулювання вулиць зі свідками злочину з метою впізнання злочинця.
У випадку затримання підозрюваного, з ним проводяться наступні дії: допит, тимчасове вилучення одягу, обшук за місцем проживання, судово-медична експертиза (освідування) та інші види експертиз, пред'явлення для впізнання потерпілій дитині або свідкам.
3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій
Успіх розслідування кримінальних проваджень про насильницькі злочини проти статевої недоторканності малолітніх в переважній більшості випадків залежить від швидкості і якості проведення початкових слідчих (розшукових) дій. Зволікання зі своєчасним їх проведенням (оглядом місця події, призначенням судово-медичних експертиз і т.д.) може позбавити слідчого доказової бази. Зокрема, зволікання з проведенням огляду місця події призведе до непоправної втрати доказів, які можуть бути там залишені після вчинення злочину. Наприклад, сліди крові можуть бути змиті дощем, сліди злочинця – затоптані випадковими перехожими. Якщо у потерпілої дитини своєчасно не вилучити одяг зі слідами крові або сперми злочинця, то він (одяг) може бути випраний або викинутий. Несвоєчасне затримання і допит підозрюваного у вчиненні даного злочину може призвести до того, що дана особа (або його родичі) вплинуть на потерпілу дитину (її близьких) і змусять відмовитися від раніше даних показань. Таким чином, саме початкові слідчі (розшукові) дії є основою успішного завершення розслідування кримінальних проваджень даної категорії.
Огляд місця події у кримінальних провадженнях про насильницькі злочини проти статевої недоторканності малолітніх дає таку об'єктивну доказову інформацію, яка не може бути компенсована іншими доказами. Завданнями огляду місця події є: перевірка відповідності показань потерпілого обстановці місця події; виявлення слідів, що вказують на наявність статевих зносин і їх насильницький характер (розкидані речі, сліди крові); виявлення слідів, що свідчать про перебування злочинця в даному місці (сліди рук, взуття і т.д.).
Під час проведення огляду місця події необхідно враховувати наступні рекомендації:
а) необхідно оглянути маршрути руху як потерпілої дитини, так і злочинця;
б) провести загальний огляд місця, де відбулися насильницькі дії статевого характеру, для того щоб оцінити його розташування, віддаленість від місця зустрічі потерпілої дитини з насильником та людних місць, а також можливість оточуючих почути крики і звуки боротьби;
в) звертати увагу на наявність слідів, що вказують на можливість спілкування потерпілої дитини і насильника в некримінальній обстановці (наприклад, накритий стіл із залишками їжі) та ознаки, що свідчать про боротьбу між насильником і потерпілою дитиною;
г) оглянути шлях залишення злочинцем місця події.
Під час огляду необхідно зафіксувати сліди перебування потерпілої дитини і злочинця: сліди пальців рук, сліди ніг, взуття, мікрочастинки, недопалки і т.д. Особливу увагу потрібно звернути на сліди боротьби: зламані меблі, розкидані речі і т.д. З місця події необхідно вилучати предмети, що мають сліди сперми, крові, вагінальних епітелій; одяг потерпілої дитини і злочинця, простирадла та ін. Слідчий вилучає й інші предмети, навіть якщо не впевнений в їх приналежності потерпілій дитині або злочинцю (шматки паперу, сірники, порожні пачки сигарет і т.д.). Якщо місце події перебуває на відкритій місцевості, слід зафіксувати його віддаленість від житлових приміщень, наявність відбитків ніг і транспортних засобів, уважно дослідити підходи до нього. У протоколі фіксується стан ґрунту, трави, кущів, їх прим’ятість, наявність на корі дерев і кущів свіжих подряпин. Огляд необхідно продовжувати по шляху можливого залишення злочинцем місця вчинення насильницьких дій.
Якщо оглядається автомобіль, необхідно звернути увагу на обставини, що можуть свідчити про факт перебування в ньому потерпілої дитини (залишені предмети, частинки ґрунту, рослинності й різних речовин, занесених нею до автомобіля на підошвах взуття, відірвані з її одягу ґудзики). Необхідно вилучити на липку стрічку мікрочастинки з сидінь автомобіля.
Під час проведення огляду місця події допускається значне число помилок. Як правило, неякісний огляд проводиться черговими слідчими, які байдуже ставляться до подальшого ходу розслідування. При цьому протоколи огляду складають менше одного листка рукописного тексту та виконані поверхнево і недбало. Зазвичай, слідчі фіксують лише видимі об'єкти на місці події і явні сліди злочину. Не виявляються і не фіксуються слабовидимі і неочевидні сліди (пальців рук, взуття).
Допит потерпілих. Під час допиту малолітніх потерпілих необхідно враховувати своєрідність психології дітей і підлітків, що вимагає застосування слідчим особливих тактичних прийомів.
Відповідно до ст. 226 КПК України, допит малолітньої особи проводиться в присутності законного представника, педагога або психолога, а при необхідності – лікаря. Проте, тактично неправильним буде проведення допиту потерпілої дитини в присутності батьків, оскільки це часто сковує її, перешкоджає отриманню від неї правдивих показань. Відомі випадки, коли відповідь дитини залежала від виразу обличчя, ствердного чи негативного кивка головою або посмішки матері (батька). Тому допит такого потерпілого бажано проводити за участю педагога або психолога.
Для повного використання спеціальних знань педагога (психолога) під час допиту малолітніх потерпілих необхідно:
а) запрошувати незнайомого допитуваній дитині педагога;
б) перед допитом слідчий повинен повідомити спеціаліста про те, що йому відомо про психологічні особливості допитуваного, про що передбачається допитувати і в чому може знадобитися його допомога;
в) перед допитом надати спеціалісту можливість провести бесіду з потерпілою дитиною в присутності слідчого (на теми, які стосуються предмета допиту);
г) спеціаліст повинен повідомити слідчому про отримані попередні результати, звернути його увагу на ті психологічні особливості допитуваного, які можуть зумовити труднощі в отриманні показань;
д) після закінчення допиту потерпілого доцільно допитати спеціаліста з метою з'ясування його думки про індивідуально-психологічні особливості допитуваного, які виявилися в ході допиту, рівень його психічного розвитку тощо.
Загальні правила тактики допиту малолітніх потерпілих сформульовані у вигляді наступних положень: стислість (нетривалість) допиту; вибір правильного тону допиту (неприпустимими є як суворість, сухість, так і панібратство чи підлещування); проведення вступної частини допиту в формі бесіди (про заняття в школі, захоплення, цікаві кінофільми, книги тощо). Крім того, необхідно з'ясувати, хто з дорослих вже розмовляв з підлітком по суті справи і про що (це дозволяє виявити осіб, які впливали на малолітнього). Під час допиту необхідно використовувати технічні засоби фіксації, щоб достовірно відобразити його хід і результати.
Встановлення контакту з малолітнім потерпілим – одне з основних завдань слідчого. Допит малолітньої дитини бажано починати зі з'ясування умов життя і виховання, складу сім'ї, її побутового оточення, кола знайомств в школі і вдома, інтересів і т.д. Допит ведеться у формі бесіди, мовою, доступною для допитуваного. Дошкільник, або школяр молодших класів навряд чи дасть показання у формі вільної розповіді, тому необхідно заздалегідь підготувати питання до такого потерпілого.
Під час допиту малолітніх потерпілих можуть виникнути ситуації, коли діти не розуміють значення вчинених з ними дій. Однак це не означає, що вони не можуть правильно сприйняти зовнішню сторону таких дій і правильно повідомити про них. Цьому сприяють дві обставини: по-перше, в три-чотири роки у дітей починає проявлятися почуття сором'язливості до сторонніх людей. По-друге, піддаючись сексуальним посяганням, дитина залучається до певної діяльності. При цьому вона шукає можливість припинити посягання, відчуває біль, внаслідок чого відбувається міцне запам'ятовування дій, змісту яких дитина може і не розуміти.
Налагодивши психологічної контакт з потерпілим, слідчий приступає до основної частини допиту. Під час допиту потерпілої дитини необхідно з'ясувати наступні моменти:
1) коли, де і за яких обставин вона познайомилася із насильником, чи була знайома з ним раніше;
2) чи жила вона раніше статевим життям, якщо так, то коли в останній раз мала статеві зносини;
3) коли і за яких обставин було вчинено насильницький статевий злочин або замах на нього;
4) в якій формі проявилося насильство, чи чинила вона опір. Чи не застосовувались спиртні напої або наркотичні засоби для подолання її опору;
5) які ушкодження залишилися на її тілі та одязі, а також могли залишитися на тілі та одязі злочинця. У що був одягнений насильник. Чи милася потерпіла дитина після вчиненого насильства;
6) кому і через який час після насильницького злочину вона вперше розповіла про те, що сталося. Якщо з моменту статевого злочину до моменту подачі заяви пройшов значний проміжок часу, то під час допиту необхідно з'ясувати причину цього;
7) опис зовнішності особи, яка вчинила злочин: вік, зріст, статура. Однак при цьому необхідно враховувати, що малолітні дуже часто невірно оцінюють зовнішні ознаки дорослої людини. Наприклад, дитина будь-яку дорослу людину вважає високою, старшокласника – «дорослим», тридцятирічного – «літнім».
Додатковий допит малолітніх під час розслідування кримінальних проваджень даної категорії може проводитися лише тоді, коли необхідно з'ясувати нові дані, не встановлені на першому допиті. Крім того, додатковий допит малолітньої дитини може проводитися для перевірки правильності її перших показань. Однак слідчому необхідно пам’ятати, що нагадування малолітньому потерпілому про те, що сталося з ним може негативно відбитися на його психіці.
Допит підозрюваного. Тактика допиту підозрюваного у вчиненні насильницького злочину проти статевої недоторканності малолітніх, головним чином, залежить від факту визнання або невизнання ним своєї вини. У разі визнання своєї вини підозрюваним у вчиненні даного злочину, тактика допиту не представляє особливої складності. Слідчому необхідно лише максимально деталізувати показання допитуваного і дотримуватися процесуальних вимог (наприклад, присутність захисника). Крім того, необхідно якомога швидше «закріпити» показання підозрюваного, який визнав свою вину у вчиненні насильницького статевого злочину, шляхом проведення інших слідчих (розшукових) дій – слідчого експерименту, необхідних експертиз і т.д. Неприйняття подібних заходів може призвести до негативних наслідків, оскільки особи, які спочатку визнали свою вину у вчиненні насильницького злочину щодо малолітнього, згодом можуть відмовитися від них і стануть заперечувати свою вину.
Інша ситуація виникає якщо підозрюваний не визнає своєї вини у вчиненні статевого насильства. Типовими твердженням таких осіб є: підозрюваний раніше ніколи не бачив потерпілу дитину і не вчиняв насильство; підозрюваний знайомий з потерпілою дитиною, але статевого насильства не вчиняв; в статевий зв'язок дитина вступила добровільно; підозрюваний намагався вчинити статеве насильство, але не довів злочин до кінця, «пожалівши» потерпілого; підозрюваний намагався вчинити статеве насильство, але не зміг з фізіологічних причин.
Допит підозрюваного доцільно почати з питання про те, чим він займався в період, коли було вчинено злочин. При цьому необхідно з'ясувати, як давно підозрюваний знайомий з потерпілою дитиною, які між ними існують відносини, чи бачилися вони в день і годину, вказану потерпілим, та що відбулося між ними. Зміст подальших питань буде залежати від відповідей на ці основні питання. Як правило, підозрюваний у вчиненні насильницького статевого злочину щодо малолітнього заперечує факт перебування разом з потерпілим у вказаний ним час. У такому випадку необхідно допитати його щодо того, де і з ким він був у цей час, що робив, про що говорив.
Якщо допитуваний заявляє, що у нього були добровільні статеві зносини з потерпілою дитиною, потрібно поставити йому питання, чим він може пояснити звинувачення в насильстві. Якщо допитуваний стверджує, що близькі стосунки з потерпілою дитиною у них були і раніше, то треба відразу поставити запитання про те, чим це може бути підтверджено. Якщо підозрюваний заявить, що не знав про точний вік потерпілої дитини, необхідно запитати, чи не говорив йому хто-небудь про її вік і чому він вважав, що потерпіла дитина має вік старше 14 років. Якщо потерпіла дитина заразилася венеричною хворобою, або ВІЛ-інфекцією, необхідно з'ясувати, чи знав він про наявність у нього таких захворювань, коли захворів, чи проходив лікування. Якщо підозрюваний заявить, що потерпіла дитина до знайомства з ним знаходилася в інтимних відносинах з іншими особами, потрібно уточнити, хто ці особи, з яких джерел йому це відомо.
Під час допитів підозрюваного, який заперечує свою вину, доцільним є застосування тактичних комбінацій. Досить ефективною може виявитися комбінація, що полягає в пред'явленні підозрюваному доказів його вини «по наростаючій силі». Також, тактичними комбінаціями, найбільш поширеними в слідчій практиці, є наступні. По-перше, комбінації, які мають на меті створення у допитуваного перебільшеного уявлення про поінформованість слідчого. По-друге, комбінації, розраховані на «обмовки» допитуваних осіб. Сутність їх полягає в тому, що в ході допиту слідчий ставить підозрюваному запитання по другорядним обставинам. При цьому питання ставиться таким чином, щоб допитуваний подумав, що воно є головним, яким цікавиться слідчий. Нарешті, існують тактичні комбінації, спрямовані на створення у винного уявлення, що інші співучасники злочину вже зізналися. Наприклад, двоє співучасників допитуються по черзі. При заведенні другого підозрюваного до кабінету, слідчий дякує першому за допомогу, надану слідству. Другий співучасник, вважаючи, що його попередник визнав свою вину, зізнається у вчиненні злочину.
Якщо підозрюваним є неповнолітній, слідчий повинен враховувати особливості його психології для встановлення з ним психологічного контакту. Для встановлення психологічного контакту з неповнолітнім підозрюваним, який вчинив насильницький статевий злочин, необхідно наступне. По-перше, розслідування такого злочину доцільно доручати слідчому-чоловікові. По-друге, необхідно звести до мінімуму присутність під час допиту третіх осіб, щоб не заважати встановленню контакту з допитуваним. Участь батьків у допиті неповнолітнього є недоцільною. По-третє, перед початком допиту необхідно попередньо поговорити з адвокатом і педагогом про особливості їх участі в допиті, належним чином сформулювати запитання і ставити їх, дотримуючись такту.
Під час допиту неповнолітніх підозрюваних доцільним є застосування звукозапису для фіксації своєрідних мовних зворотів і уникнення небезпеки зміни показань.
Освідування. Згідно ст. 241 КПК України для виявлення на тілі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу, може бути проведено освідування. Сліди насильницького статевого злочину, залишені на тілі людини можна розділити на дві групи. До першої групи належать плями і частки різних речовин, що потрапляють на особу з інших осіб, які мають відношення до злочину – сліди крові, волосся, текстильні волокна і т.д. До другої групи плям і часток відносяться ті, що потрапили на особу зі знаряддя злочину (сліди іржі, мастила) або з предметів і речовин з місця вчинення злочину (частинки ґрунту). Для виявлення подібних слідів необхідно залучати спеціалістів, судових медиків та інших осіб, які мають досвід дослідження відповідних мікрочастинок. Освідування може бути проведене також для виявлення особливих прикмет. Такими є особливості анатомічної будови (вкороченість кінцівок, відсутність пальців), особливі прикмети (родимі плями, татуювання) і т.д. Під час проведення освідування обов'язковому вилученню підлягає піднігтьовий вміст потерпілого і підозрюваного, мікрооб’єкти з лобка потерпілого і підозрюваного, а також змиви зі статевого члена підозрюваного.
Пред'явлення для впізнання. Під час розслідування насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх своєчасне і грамотне проведення впізнання є запорукою успіху. Подібні злочини, як правило, вчиняються без свідків, тому показання потерпілого та результати впізнання є вагомими доказами вини злочинця. Кримінальне процесуальне законодавство не встановлює будь-яких обмежень за віком впізнаючого. Що стосується можливості пред'явлення підозрюваних для впізнання малолітнім потерпілим, то це питання необхідно вирішувати залежно від віку дитини, її загального розвитку. Слідча практика показує, що практично в усіх випадках впізнання були успішними, незважаючи на те, що серед впізнаючих були 6–7 річні діти.
Для участі у впізнанні за участю малолітнього потерпілого доцільно запросити спеціаліста в галузі психології або педагогіки. Дотримання цієї умови дозволить найбільш повно вирішити завдання, що стоять перед слідчим. Практика свідчить про великі труднощі, що виникають під час отримання від малолітніх відомостей про «словесний портрет», прикмети встановлюваної особи. В силу свого розвитку діти часто не в змозі описати не тільки окремі ознаки зовнішності (розміри, контури і т.д.), але й загальні (зріст, вік, статура). Однак при цьому вони добре пам'ятають і можуть впізнати людину, про яку їх запитують. Спеціаліст-психолог може допомогти малолітньому потерпілому правильно описати встановлювану особу.
До проведення впізнання необхідно підходити з особливою ретельністю. Попередньо необхідно з'ясувати у потерпілої дитини чи зможе вона впізнати злочинця. Якщо вона сумнівається в своїй здатності впізнати його, то впізнання краще не проводити. Крім того, необхідно передбачити можливість того, що потерпіла дитина може навмисно «не впізнати» насильника. Найчастіше така поведінка пов'язана зі страхом перед насильником, що виникає при зустрічі з ним. Впізнання за участю малолітнього повинне бути «безконтактним», тобто таким, що виключає можливість спостереження впізнаваємим впізнаючого. Для забезпечення цієї умови найдоцільніше проводити впізнання в спеціальній кімнаті, обладнаній темним склом, що не дозволить побачити впізнаючого. Крім того, не слід зволікати з проведенням впізнання, оскільки малолітній потерпілий просто забуде зовнішність підозрюваного, або останній може відростити волосся чи іншим чином змінити зовнішність.
Сам процес упізнання суттєво не відрізняється від впізнання в інших категоріях кримінальних проваджень. Процес впізнання повинен бути зафіксований за допомогою технічних засобів. Це необхідно для виключення сумнівів в тому, які саме об'єкти пред'являлися, чи були вони подібні або однорідні, чи не був упізнаваємий об'єкт якимось чином виділений серед інших, чи правильно було проведено сам процес пред'явлення для впізнання і т.д.
Якщо пред'явити потерпілій дитині для впізнання підозрюваного неможливо (підозрюваний зник, помер і т.д.), необхідно проводити впізнання за його фотографією.
Найбільш поширеними порушеннями під час проведення впізнання є: значна різниця у віці осіб, які пред'являються для впізнання (до 10-15 років), їх пред'явлення в одязі, що помітно відрізняється, відсутність даних на фототаблицях, відсутність опису зовнішності впізнаваємих в протоколах впізнання і т.д.
Запитання для самостійного контролю:
1. Елементи криміналістичної характеристики насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх.
2. Найбільш типові ситуації вчинення насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх.
3. В чому полягають підготовчі дії до вчинення насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх?
4. Класифікація злочинців, які вчиняють насильницькі злочини проти статевої недоторканності малолітніх.
5. Класифікація потерпілих від насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх.
6. Типові слідчі ситуації, що виникають на початковому етапі розслідування насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх.
7. Особливості огляду місця події, освідування та пред’явлення для впізнання під час розслідування насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх.
8. Особливості допиту потерпілих та підозрюваних під час розслідування насильницьких злочинів проти статевої недоторканності малолітніх.