РОЗДІЛ 11. ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З УЧИНЕННЯМ ВИБУХІВ
ПЛАН
1. Криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів
2. Початковий етап розслідування злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів
3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій
1. Криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів
До числа елементів криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів, можливо віднести:
відомості про вибухові пристрої;
характеристика особи злочинця;
предмет злочинного посягання;
спосіб учинення злочинів;
типова слідова картина.
Відомості про вибухові пристрої. Вибуховий пристрій – це виріб, конструктивно призначений для здійснення хімічного вибуху і здатний вражати людей та руйнувати об’єкти. Найважливішими конструктивними елементами вибухових пристроїв є: а) засіб підриву; б) корпус; в) заряд вибухової речовини.
Засіб підриву – це пристрій, призначений для збудження (ініціювання) вибуху заряду вибухової речовини. У сучасних видах боєприпасів роль засобів підриву виконують підривачі. За принципом дії підривачі класифікують на ударні, дистанційні і неконтактні. Ударні підривачі спрацьовують при контакті з перешкодою. Підривачі дистанційної дії спрацьовують після закінчення визначеного, заздалегідь заданого часу. Неконтактні підривачі спрацьовують при наближенні боєприпасів до цілі на відстань, що є найбільш ефективною для її враження.
Корпус може служити для компонування, маскування, захисту заряду вибухової речовини від зовнішніх впливів, надання форми, утворення осколків, забезпечення вибухового горіння вибухової речовини та інших цілей. Зустрічаються вибухові пристрої, що не мають корпусу (безкорпусні), а також з корпусом, що складається з декількох оболонок, наприклад ручна граната РГД-33, що має захисну «сорочку».
Заряд вибухової речовини. Вибуховими речовинами називають хімічні сполуки або суміші речовин, здатні під дією зовнішнього впливу (ініціюючого імпульсу) до надзвичайно швидкого хімічного перетворення, яке супроводжується виділенням великої кількості тепла і сильно нагрітих газів, що здатні здійснювати роботу з переміщення або руйнування. Вибухові речовини поділяють на ініціюючі; бризантні; метальні; піротехнічні суміші.
Ініціюючі (або первинні) вибухові речовини – високочутливі вибухові речовини, що здатні вибухати (детонувати) у малих кількостях при впливі на них простого початкового імпульсу у вигляді удару, наколу, тертя, теплового впливу. До найбільш розповсюджених ініціюючих вибухових речовин відносяться гримуча ртуть, азид свинцю, тринітрорезиорцінат свинцю.
Бризантні (або вторинні) вибухові речовини більш потужні ніж ініціюючі та відносно малочутливі. Детонація вторинних вибухових речовин можлива лише при особливих умовах, наприклад, високій температурі, великій масі, високому тиску за рахунок горіння в замкнутому об’ємі й ін. Представниками бризантних вибухових речовин є тротил, гексоген, тетрил, октоген; амоніти різних марок тощо.
Метальні вибухові речовини переважно використовуються в різних стріляючих пристроях. Основною формою вибухового перетворення метальних вибухових речовин є стійке горіння, що не переходить у детонацію. До метальних вибухових речовин відносяться різні види пороху.
Піротехнічні суміші використовують у різного роду піротехнічних виробах, призначених для створення димових, світлових, запалювальних, звукового ефектів.
За способом виготовлення виділяють дві групи вибухових пристроїв: 1) промислового виготовлення; 2) саморобні.
До першої групи входять пристрої, що виготовлені в заводських умовах відповідно до нормативно-технічної документації (вимоги ДСТ, ТУ і т.д.). Їх розрізняють на вибухові пристрої військового призначення та народногосподарського (промислового) призначення. Найбільшого розповсюдження серед злочинців при вчиненні злочинів набули ручні гранати вітчизняного виробництва «РГО», «РГН», «Ф-1», «РГД-5», «РГ-42», «РГД-33».
Під саморобним вибуховим пристроєм розуміється вибуховий пристрій, в якого один або декілька елементів конструкції виготовлені або зібрані саморобним способом. Саморобні вибухові пристрої нерідко використовуються для вчинення різних злочинів, зокрема в хуліганських і браконьєрських цілях, для вчинення вбивств і замахів на життя, диверсій і терористичних актів, для проникнення до сховищ з метою розкрадання. Останнім часом при вчиненні злочинів в конструкціях саморобних вибухових пристроїв часто використовуються пристрої дистанційного керування на основі приймально-передавальної радіоапаратури. Найпоширенішими видами виконавчих механізмів вибухових пристроїв з дистанційним управлінням, за даними експертної практики, є виготовлені на основі частин системи охоронної автомобільної сигналізації.
Характеристика особи злочинця. Злочинців, які вчиняють вибухи можливо умовно розділити на такі типи: «аматор», «напівпрофесіонал», «професіонал».
«Аматор». Особа, як правило, чоловічої статі, віком 14–23 років, виготовлення і застосування яким вибухових речовин і вибухових пристроїв являє собою тимчасове заняття або інтерес. Найбільш розповсюдженими мотивами є постановка експериментів і цікавість, бажання одержати ефект від вибуху, побачений у кінофільмі, вандалізм, ідеологічні спонукання й емоційні, психологічні причини. Рівень підготовки даної категорії осіб досить низький. Отриману ним інформацію, як правило, можна знайти в окремих літературних джерелах або у міжнародній комп’ютерній мережі Інтернет. Відповідно, використовувані матеріали характеризуються своєю загальною доступністю: мисливський порох, порох, що застосовувався в боєприпасах другої світової війни, сірникові голівки, газ. Виготовлені ним вибухові пристрої мають конструктивні недоробки, вибухають під час виготовлення, доставки й встановлення, доставка й встановлення їх проводиться вручну. Об’єкти посягання обираються з розрахунку мінімального ризику і найменшої трудомісткості при встановленні вибухового пристрою.
«Напівпрофесіонал». Для цієї категорії осіб використання вибухових пристроїв є засобом досягнення поставлених цілей. До таких, у даному випадку, можна віднести одержання матеріальної вигоди й ідеологічні мотиви, рідше – емоційне розвантаження. Діяльність цього типу осіб з виготовлення і застосування вибухових пристроїв є їх другим покликанням. Для підготовки вибухів вони підбирають і використовують відповідну літературу, консультуються з фахівцями, широко експериментують з метою вдосконалення своїх вибухових пристроїв. Дані особи віком 20–40 років, часто мають постійну роботу, не пов’язану з їх навичками, і, як правило, проходили службу в лавах Збройних Сил. Ці особи обирають, як правило, легкі або слабко захищені цілі. Крім того, ними не здійснюється точний розрахунок маси необхідної, у кожному конкретному випадку, вибухової речовини. В результаті цього потужність вибухового пристрою нерідко буває недостатньою або надмірною.
«Професіонал». Ця група осіб відрізняється високим рівнем підготовки, використання ними вибухових пристроїв є не чим іншим, як кар’єрою. Знання про хімію і фізику вибуху носять, як правило, поглиблений характер. Найбільш розповсюдженими мотивами, крім вказаних у в попередньому випадку, є виконання замовлення. Вік осіб цієї групи коливається досить широко (це чоловіки від 30 до 50–60 років). Вони вкрай рідко дотримуються певного, характерного тільки їм «почерку», однак воліють працювати з однією конструкцією, до якої постійно вносять поліпшення. Як використовувані матеріали в більшості випадків застосовують промислові і військові вибухові речовини. Щодо об’єктів вибуху, необхідно відзначити, що даним класифікаційним типом осіб може бути обраний будь-який об’єкт, для вивчення якого буде приділена максимальна кількість часу. При розміщенні вибухового пристрою здійснюється точний розрахунок вибухової дії, спрямованої винятково на враження цілі, без надмірної вражаючої сили.
Предмет злочинного посягання. Безпосередньою метою використання вибухового пристрою є враження людей або руйнування різного роду споруд, транспортних об’єктів тощо. В більшості випадків потерпілими в досліджуваних кримінальних провадженнях, пов’язаних з вибухами, є підприємці, які займаються великим або середнім бізнесом; особи, які так чи інакше пов’язані з кримінальними структурами; посадові особи, які займають відповідальні посади в органах державної влади і управління. Крім того, досить часто жертвами аналізованих злочинів є абсолютно сторонні люди, які випадково перебували в місці здійсненого вибуху.
Вибір об’єктів мінування визначається особливостями конструкції і функціонування, характером їх уразливості і тяжкістю наслідків руйнування. Можна виділити чотири типи таких об’єктів: приміщення, інженерні споруди, транспорт, ділянки місцевості.
Найчастіше вибухам піддаються об’єкти громадського користування, об’єкти транспорту, пам’ятники історії і культури. Вразливість даних об’єктів до ушкодження вибухом головним чином пов’язана не з руйнуванням самого будинку або транспортного засобу, а із загрозою загибелі людей, що знаходяться в ньому.
Інша група об’єктів (шляхопроводи і магістралі передачі електроенергії, нафти і газу, електростанції, небезпечні виробництва й ін.) має потенційну небезпеку серйозних екологічних, економічних і суспільно-соціальних наслідків при виведенні з ладу їх основних елементів шляхом вибуху.
Спосіб учинення злочинів. Підготовка та вчинення злочину, пов’язаного із застосуванням вибухового пристрою, складається з декількох етапів:
а) вибір та вивчення об’єкта (будівлі, приміщення, місцевості) майбутнього встановлення вибухового пристрою;
б) визначення виду і конструкції вибухового пристрою, потужності вибухового заряду;
в) виготовлення або придбання засобів для здійснення злочинного наміру;
г) експериментальна перевірка вибухового пристрою або окремих його елементів;
ґ) доставка вибухового пристрою до місця наміченого вибуху;
д) встановлення і приведення вибухового пристрою в бойовий стан;
е) здійснення (ініціювання) вибуху;
є) приховання слідів участі в злочині.
Місце встановлення вибухового пристрою залежить від багатьох факторів, найбільш важливими з яких є ступінь вразливості окремих елементів об’єкта і людей, які знаходяться в ньому, можливості швидкого, прихованого встановлення та керування ним.
Приблизно половину з усіх кримінальних вибухів вчиняється на відкритій місцевості. При цьому характерним є застосування ручних і реактивних протитанкових гранат промислового виготовлення. У цих випадках використовуються також саморобні вибухові пристрої типу підривних зарядів і мін уповільненої дії, що можуть мати радіо- або провідне керування. Як правило, вони встановлюються біля дверей, вікон, стін приміщень комерційних структур.
Вибухи в приміщеннях складають приблизно третину з усіх кримінальних вибухів. Вчиняються, перш за все, в під’їздах і на сходових площадках будівель, біля дверей квартир і офісів. Характерним тут є застосування саморобних вибухових пристроїв типу мін уповільненої дії.
Вибухи автотранспортних засобів мають певну специфіку і отримують все більше поширення. Такі злочини вчиняються за допомогою підриву автомобілів із застосуванням ручних гранат, обстрілу реактивними протитанковими гранатами, з підствольних гранатометів. Однак найчастіше має місце мінування саморобними вибуховими пристроями. Місце закладання заряду визначається, як правило, залежно від злочинних цілей. Для нанесення матеріального збитку вибуховий пристрій встановлюється біля коліс, в місці розташування бензобака, під картером двигуна. При замаху на життя водія або пасажирів вибуховий пристрій розміщується за сидіннями або під ними (у тому числі і під днищем, наприклад, за допомогою магніту), в порожнинах панелі приладів, в безпосередній близькості від рульової колонки, під кришкою капоту автомобіля, а також у різних предметах, що знаходяться всередині салону (запасне колесо, вогнегасник, аптечка і т.п.). При цьому застосовуються міни-пастки, як з механічним, так і з електричним способом підриву – частіше за все з використанням акумулятора автомобіля як блоку електроживлення.
Типова «слідова картина». Виходячи з видів впливу вибуху на навколишнє середовище, сліди вибуху, які виявляються на місці події, можливо поділити на три групи.
Перша група слідів стосується залишків вибухового пристрою, які містять ознаки, характерні для конструкцій виробів промислового виготовлення та їх елементів, спеціально призначених для здійснення вибуху (наприклад, гранати) або не призначених для цих цілей, але широко використовуваних у народному господарстві (наприклад, балони високого тиску тощо). Зазначені ознаки в їх сукупності дозволяють визначити спосіб виготовлення вибухового пристрою – саморобний або промисловий, а також встановити вид устаткування та тип інструментів, що застосовувалися при виготовленні вибухового пристрою, та кваліфікацію злочинця.
До другої групи відносяться сліди вибуху, що відобразилися на навколишніх об’єктах (пробоїни, розриви, деформації, мікроструктурні зміни, нашарування мікрочастинок). Ці сліди, як результат використання вибухового пристрою, виникають внаслідок бризантного (подрібнювального), термічного, фугасного, акустичного, сейсмічного та світлового впливів.
До третьої групи відноситься кіптява та продукти вибуху вибухової речовини. Продукти вибуху вибухової речовини – це сукупність газоподібних і конденсованих (твердих) речовин, що утворюються під час вибуху: залишки вибухової речовини у вигляді мікрочастинок, що не прореагували під час вибуху, які мають власну стійку форму та морфологічні ознаки вибухової речовини; конденсовані продукти вибухового перетворення (являють собою окопчення фрагментів вибухового пристрою та предметів, що перебували поблизу місця його розташування). Зазначені продукти вибуху залишаються на предметах оточуючої обстановки у вигляді вкраплень у твердих і м’яких матеріалах, у тріщинах та у вільному стані на зовнішніх поверхнях. Сліди кіптяви залишаються на фрагментах вибухових пристроїв та зовнішніх поверхнях, що знаходяться поряд з місцем вибуху.
2. Початковий етап розслідування злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів
Типовими слідчими ситуаціями на початковому етапі розслідування злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів є наступні:
1. Надійшла інформація про виявлення вибухового пристрою.
2. Надійшла інформація про затримання особи, яка мала при собі вибуховий пристрій.
3. Надійшла інформація про вчинення вибуху і:
а) особа, яка вчинила злочин, невідома;
б) є достовірна інформація про особу, яка вчинила злочин, але вона не затримана;
в) є неповні дані про особу, яка вчинила злочин;
г) особа, підозрювана у вчиненні злочину, затримана на місці злочину або після його вчинення.
До різновиду слідчих ситуацій можна віднести ситуації, коли слідчому відомо, що злочин учинено групою осіб, конкретно ж відомий або затриманий тільки один з учасників цієї групи.
У першій типовій слідчій ситуації, коли виявлено вибуховий пристрій, основним принципом дій є: зведення ризику, пов’язаного з людськими жертвами до мінімуму, аж до відмови в забезпеченні збереження слідів злочину. У першу чергу проводяться заходи щодо знешкодження вибухового пристрою, а у випадку неможливості – його знищення. Всю роботу зі знешкодження або знищення вибухового пристрою виконують тільки спеціалісти-вибухотехніки. Всі інші члени слідчо-оперативної групи видаляються на безпечну відстань. Перед початком роботи спеціалістів-вибухотехніків рекомендується:
видалити всіх на відстань не менше 300 метрів;
забезпечити відключення ліній електропередач, що є джерелами електромагнітного поля;
тимчасово припинити рух електротранспорту в цьому районі;
по можливості екранувати місце встановлення вибухового пристрою сферичними металевими екранами, з метою виключення можливості прийому радіосигналу приймачем вибухового пристрою, у випадку, якщо він має дистанційний радіопідривач.
Після знешкодження вибухового пристрою всі дії проведені спеціалістами-вибухотехніками з ним повинні бути зафіксовані в протоколі огляду місця події.
У випадку неможливості знешкодження вибухового пристрою на місці виявлення, приймається рішення про його знищення. З цією метою необхідно прийняти заходи щодо запобігання розльоту осколків та руйнуючої дії ударної хвилі. Для цього проводять огородження місця вибуху мішками з піском, автомобільними шинами, дерев’яними щитами або накривають вибуховий пристрій спеціальним протиосколковим покривалом.
Одночасно з проведенням заходів щодо знешкодження або знищення вибухового пристрою оперативні працівники, які входять до складу слідчо-оперативної групи, за дорученням слідчого проводять допит свідків-очевидців, з метою з’ясування осіб причетних до даної кримінальної події, і, крім того, встановлюють шляхи підходу та відходу з місця встановлення вибухового пристрою та місце засідки передбачуваного злочинця. Для цього шляхом огляду місця події необхідно виявити місця, з яких добре проглядається місце встановлення вибухового пристрою. Передбачувані місця засідок злочинця ретельно оглядаються на предмет пошуку речових доказів. Під час спілкування з очевидцями і свідками оперативні працівники повинні звертати увагу на поведінку осіб у момент виявлення вибухового пристрою або прибуття слідчо-оперативної групи.
Після виявлення, фіксації і вилучення речових доказів слідчий призначає різного роду судові експертизи (експертизу вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху, дактилоскопічну, біологічну, експертизу речовин, матеріалів та виробів тощо).
Друга типова ситуація має місце тоді, коли затриманню передує досить тривала оперативна робота і її закінчення пов’язане із затриманням особи, підозрюваної у підготовці до вчинення злочину. Обсяг інформації, і в першу чергу оперативної, тут набагато більший, ніж у попередньому випадку.
При затриманні особи з вибуховим пристроєм, слідчий зобов’язаний оглянути місце події з метою з’ясування обстановки події та обставин, що мають значення для кримінального провадження. Оскільки вибуховий пристрій при транспортуванні зазвичай не готується до негайного вибуху, то заходи щодо його знешкодження можуть не проводитися, але його вилучення проводиться спеціалістом в галузі вибухотехніки. Далі, з метою встановлення на тілі затриманої особи, в якої вилучений вибуховий пристрій, слідів злочину, проводиться її освідування. Під час освідування обов’язково повинні бути проведені змиви з рук затриманого. Після або до освідування слідчий у присутності понятих проводить особистий обшук, огляд і вилучення одягу, взуття та інших речей підозрюваного.
Надалі слідчий проводить допит затриманої особи, перевіряє заявлене алібі. Після чого слідчий призначає експертизу вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху: вибухового пристрою, вилученого у підозрюваного, для встановлення придатності вибухового пристрою до здійснення вибуху; одягу (фрагментів одягу), з метою встановлення слідів вибухових речовин. Крім експертизи вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху можуть бути призначені також інші види експертиз за виявленими слідами (дактилоскопічна, біологічна тощо).
З метою виявлення доказів на причетність затриманого до злочинних дій, слідчий проводить обшуки за місцем проживання і роботи підозрюваного.
Вчинений вибух – найгірша та найбільш складна в організаційному плані ситуація. Складність її обумовлюється тим, що на місці вибуху злочинцями можуть бути залишені інші вибухові пристрої, або діяти фактори, що сприяють виникненню нового вибуху. У цій типовій ситуації алгоритм дій слідчого на початковому етапі розслідування буде залежати від обсягу інформації про особу, яка вчинила вибух. Оскільки можливими є чотири варіанти цієї ситуації, тому й відповідно, дії працівників правоохоронних органів будуть відрізнятися наступним чином.
Особа, яка вчинила злочин, невідома. У цій ситуації на початковому етапі розслідування проводяться наступні слідчі (розшукові) дії та заходи забезпечення кримінального провадження:
1) огляд місця події;
2) допит свідків-очевидців (у тому числі осіб, які брали участь в усуненні наслідків);
3) допит потерпілих;
4) на підставі ухвали слідчого судді – виїмка відеозапису з камер зовнішнього спостереження організацій, розташованих поруч з місцем події;
5) призначення судово-медичної експертизи потерпілих;
6) призначення криміналістичних та інших судових експертиз.
Крім того, на підставі висунутих версій про особу можливого злочинця та результатів невідкладних слідчих (розшукових) дій, проводяться негласні слідчі (розшукові) дії та інші заходи, спрямовані на встановлення особи злочинця, кола його знайомих, причетності даної особи до діяльності певної злочинної групи, а також усіх учасників злочину.
Є достовірна інформація про особу, яка вчинила злочин, але вона не затримана. У таких випадках, найбільш доцільною є така послідовність розслідування:
1) огляд місця події;
2) обшук за місцем проживання підозрюваного (для виявлення слідів підготовки до вчинення злочину, встановлення осіб, які разом з ним проживають або перебувають у квартирі, можливо причетних до злочину);
3) допит свідків-очевидців;
4) допит потерпілих;
5) на підставі ухвали слідчого судді – виїмка відеозапису з камер зовнішнього спостереження організацій, розташованих поруч з місцем події (якщо такі є);
6) призначення судово-медичної експертизи потерпілих;
7) призначення криміналістичних експертиз (найчастіше вибухотехнічних і трасологічних).
Одночасно з цим, оперативні підрозділи за дорученням слідчого проводять комплекс негласних слідчих (розшукових) дій та інших заходів щодо встановлення місцезнаходження підозрюваного, виявлення його співучасників та пособників.
Є неповні дані про особу, яка вчинила злочин. Для цієї ситуації будуть характерні усі перераховані вище слідчі (розшукові) дії, з тією лише різницею, що акцент буде перенесений на негласні слідчі (розшукові) дії.
Особа, підозрювана у вчиненні злочину, затримана на місці злочину або після його вчинення. Можливі два варіанти цієї ситуації й відповідно, дій працівників правоохоронних органів.
Перший варіант – затримання підозрюваної особи відбулося через певний час після вибуху. У цій ситуації характерними є наступні слідчі (розшукові) дії та заходи забезпечення кримінального провадження:
1) огляд місця події;
2) допит свідків-очевидців (у тому числі допит осіб, які брали участь в усуненні наслідків вибуху);
3) допит потерпілих;
4) затримання підозрюваного;
5) особистий обшук підозрюваного та його обшук;
6) допит підозрюваного;
7) обшуки за місцем проживання або роботи підозрюваного (для виявлення слідів підготовки до злочину, встановлення осіб, які разом з ним проживають або перебувають у квартирі і є можливо причетними до злочину);
8) допит свідків-очевидців із числа осіб, виявлених за місцем проживання злочинця, за результатами якого може бути прийнято рішення про затримання одного з них, а також осіб, які брали участь у затриманні підозрюваного;
9) на підставі ухвали слідчого судді – виїмка відеозапису з камер зовнішнього спостереження організацій, розташованих поруч із місцем події;
10) призначення криміналістичних (вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху та трасологічної) та інших судових експертиз.
Другий варіант – підозрювана особа затримується відразу після здійснення вибуху на місці події. Порядок слідчих (розшукових) дій, заходів забезпечення кримінального провадження та їх послідовність будуть наступними:
1) затримання підозрюваного;
2) особистий обшук підозрюваного та його обшук;
3) огляд місця події;
4) допит підозрюваного;
5) обшуки за місцем проживання або роботи підозрюваного (для виявлення слідів підготовки до злочину, встановлення осіб, які разом з ним проживають або перебувають у квартирі і можливо є причетними до злочину);
6) допит свідків-очевидців (у тому числі допит осіб, виявлених за місцем проживання злочинця, за результатами якого може бути прийнято рішення про затримання одного з них, а також осіб, які брали участь у затриманні підозрюваного та усуненні наслідків вибуху);
7) допит потерпілих;
8) на підставі ухвали слідчого судді – виїмка відеозапису з камер зовнішнього спостереження організацій, розташованих поруч із місцем події;
9) призначення судових експертиз.
Незважаючи на затримання підозрюваної особи, робота оперативних підрозділів не припиняється, їх завданням є виявлення за дорученням слідчого усіх причетних до злочину осіб.
Порядок перерахованих слідчих (розшукових) дій може змінюватися, залежно від особливостей вихідної інформації, а також інформації, яка буде отримана в ході розслідування.
Залежно від вихідної інформації та ситуацій, які складаються на початку досудового розслідування злочинів, пов’язаних із учиненням вибухів, можуть бути висунуті наступні типові загальні версії:
1. У випадку виявлення вибухового пристрою:
- має місце готування до терористичного акту;
- має місце готування до вчинення іншого злочину (вбивство, хуліганство тощо);
- має місце інсценування терористичного акту або іншого злочину.
2. У випадку, коли вибух відбувся:
- проведена терористична акція;
- вчинений інший злочин, наприклад, вбивство або хуліганство;
- мало місце необережне поводження з вибуховими речовинами;
- відбулася аварія, катастрофа внаслідок порушення правил зберігання та експлуатації вибухових пристроїв або вибухових речовин.
Для перевірки кожної з вищевказаних версій надалі висуваються окремі версії, що базуються на конкретних даних, зібраних в кримінальному провадженні. В основу їх змісту можуть бути покладені вище описані способи злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів.
3. Проведення окремих слідчих (розшукових) дій
Огляд місця події. Для огляду місця вибуху можна обрати один з наступних методів:
- по координатній сітці, коли місце події розбивається на ділянки прямокутної форми розміром 1х1 м. або 2х2 м. (як шахова дошка). Ділянки оглядаються послідовно;
- по спіралі, коли огляд здійснюється по смузі шириною від 1 до 1,5 м. від центру до периферії (ексцентричний) або, навпаки (концентричний), відповідно зі збільшенням або зменшенням радіусу руху (у випадку, коли огляд місця події проводиться від центру до периферії, попередньо треба оглянути смугу, по якій спеціаліст-вибухотехнік зможе добратися до центру вибуху);
- по смугах, коли місце події розбивається на смуги шириною від 1 до 2 м., які послідовно оглядаються. Спрямованість, кількість і ширина смуг може змінюватись залежно від оточуючої обстановки;
- по зонах (секторах), коли місце події поділяється на відповідні зони залежно від наявних перешкод (паркан, стіна, інша споруда тощо) і особливостей оточуючої обстановки;
- радіальний, коли місце події умовно розбивається на кільцеві смуги шириною від 1 до 1,5 м., які починаються від центру вибуху. Огляд проводиться послідовно від однієї кільцевої смуги до іншої.
Ознаки дії вибуху необхідно фіксувати з вказівкою характеру руйнування (відкол, перелом, дроблення, тріщини, пробиття тощо), виду матеріалу об’єкта, його первісної форми, розмірів. При виявленні воронок вибухів фіксується їх форма з розмірами у двох взаємно перпендикулярних напрямках, профіль і глибина. Опис характеру руйнувань повинен включати напрями та величини прогинання довгих металевих предметів, кількість і розміри тріщин на елементах будівельних конструкцій або інших предметах, напрям і розміри отворів по обидва боки пробитої конструкції, вибивання дверей, віконних рам, руйнування перекриттів тощо. При огляді ушкоджень конструкцій варто враховувати, що відколи утворюються на поверхнях, протилежних центру вибуху.
Термічний вплив вибуху фіксується за слідами оплавлення на предметах з металу, пластмаси тощо, за присутністю кіптяви на поверхнях окремих об’єктів, слідами горіння, опіками на тілі потерпілого. Виявлені зони термічного впливу фіксуються в протоколі огляду місця події із вказуванням їх розмірів і виду матеріалу об’єктів-носіїв.
Ударна взаємодія окремих елементів або осколків вибухового пристрою з об’єктами навколишньої обстановки фіксується в протоколі огляду місця події з вказуванням глибини їх проникнення або товщини пробитої конструкції, діаметру отвору або вм’ятини, розмірів і напрямків подряпин, а також виду матеріалу враженого об’єкта, форми і розмірів проникаючих елементів.
Осколки та окремі елементи вибухового пристрою несуть велику інформацію про його конструктивні особливості, вид спорядження, засоби підриву, спосіб виготовлення, використані при цьому верстати, устаткування та інструменти. Повною мірою це відноситься до залишків корпусу (оболонки) пристрою, що безпосередньо контактує із зарядом вибухової речовини в момент вибуху.
Місце розташування потерпілих також повинне обов’язково фіксуватися на плані (або схемі) місця події. При цьому повинні вказуватися їх видимі ушкодження; розчленовування тіла на частини, місцеві розриви тканин, шкірного покриву, одягу, ушкодження барабанних перетинок тощо. У процесі огляду місця події іноді виникає необхідність пошуку частин трупів і предметів їх одягу, які під дією потоку газів можуть зриватися з людини, розриватися на окремі частини.
Час злочину під час огляду може бути визначений, зокрема, за наручним годинником потерпілого, що зупинився під час вибуху.
Якщо в приміщенні відбувся не один вибух, а декілька, то після дослідження епіцентрів вибухів визначається їх послідовність. Існує ряд об’єктивних ознак послідовності вибухів. Так, предмети і речі з місця епіцентру більш пізнього вибуху вибуховою хвилею іноді переміщаються до епіцентру раніше вчиненого вибуху, тобто, перший вибух відбувся в тому місці, в якому виявлені частини будівельних конструкцій або меблів, що перебували до вибухів в місці іншого вибуху. Первісне ж місцезнаходження об’єктів, виявлених в центрі вибуху, встановлюється допитом свідків, які проживали або працювали в приміщеннях, де відбулися вибухи.
Допит підозрюваних. Підозрюваному, який не заперечує свою причетність до вчиненого злочину, можуть бути поставлені наступні запитання:
Який вибуховий пристрій застосований для вибуху – саморобний або промислового виготовлення; з яких компонентів він складався, тобто які й в якій кількості вибухові речовини використані для заряду?
Де й коли був остаточно підготовлений вибуховий пристрій до вибуху, тобто встановлені капсулі, приєднані батареї або підпалений шнур?
Чи був вибуховий пристрій кинутий (наприклад, у вікно будинку або під автомашину, що рухалась) або заздалегідь встановлений – де саме, коли і як, скільки часу для цього було потрібно?
Чи бачив вибух сам допитуваний, якщо так – то з якого місця й що саме бачив, як і коли залишив місце злочину, чим займався в момент вибуху?
Чи відбувся вибух відповідно до намірів винного або з відхиленнями? Якщо вибух не відбувся, то з яких причин?
Коли, де, у кого й при яких обставинах придбав вибухові речовини і матеріали, кому і як пояснював мету їх придбання, як розплачувався за них?
Якщо вибухові речовини, засоби підриву та інші матеріали були викрадені винними, то яким способом, коли, де й при яких обставинах?
Чи власноруч підозрюваний виготовляв, збирав вибуховий пристрій?
Чи збереглися у підозрюваного які-небудь речовини, матеріали й деталі з числа використаних при виготовленні й спорядженні вибухового пристрою?
Звідки підозрюваний знає техніку вибухової справи, має досвід у виготовленні й спорядженні вибухових пристроїв?
Чому обрав саме такий спосіб вчинення злочину?
При допиті підозрюваного, який заперечує свою причетність до злочину, підлягають з’ясуванню питання, що випливають із доказів, які послужили підставою для затримання особи. Це можуть бути, наприклад, наступні питання:
Ви знайомі з вибуховою справою?
Як погодити вашу (негативну) відповідь на попереднє питання із записом у вашій трудовій книжці про те, що три роки тому ви працювали роздавальником на складі вибухових матеріалів?
Ви цікавилися останнім часом технікою вибухової справи?
Як погодити вашу (негативну) відповідь на попереднє питання із записами у вашому бібліотечному формулярі, згідно яким за останній місяць ви отримали на руки чотири книги з вибухової справи?
У вас були вибухові речовини?
Свідок К. стверджує, що в його присутності ви минулого літа глушили в ставку рибу вибухівкою. Ви це заперечуєте або визнаєте?
Де ви взяли вибухівку, щоб глушити рибу?
Ви знайомі з громадянином П., майстром-підривником гравійного кар’єру?
Що ви поясните з приводу показань громадянина П. про те, що два тижні тому він продав вам десять кілограмів амоніта та три капсулі-детонатори?
Вам пред’явлений висновок експерта-хіміка про те, що пил, зібраний з підлоги в кухні вашої квартири, містить мікрочастинки амоніта. Чи є у вас у зв’язку із цим пояснення, заперечення, додаткові питання до експерта або прохання про призначення додаткової або повторної експертизи?
Проведення експертизи вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху. До об’єктів експертизи вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху, як правило, відносяться:
- знешкоджені вибухові пристрої (промислового і саморобного виготовлення), їх деталі, вибухові речовини;
- засоби ініціювання й уповільнення;
- інструменти, використані для виготовлення вибухового пристрою, схеми, креслення, записи, малюнки, що стосуються виготовлення вибухового пристрою;
- залишки вибухового пристрою та сліди вибуху, що відобразилися на предметах навколишнього оточення;
- проби ґрунту й речовин з місць найбільших руйнувань, а також проби води й повітря, зіскоби й змиви, зроблені в місцях найбільшого закопчення й обпалення;
- контрольні проби ґрунту, води й повітря, де ймовірніше за все не містяться продукти вибуху;
- елементи матеріальної обстановки, на яких є сліди вибуху або продукти вибуху й залишки вибухової речовини, а також пошкоджені вибухом різні предмети (устаткування, транспортні засоби, механізми, одяг тощо).
Експертиза вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху вирішує не тільки ідентифікаційні та діагностичні, але й реконструкційні, ситуаційні та інші завдання. Ідентифікаційні завдання поділяються на два підвиди: встановлення індивідуальної тотожності та встановлення групової належності:
1. Встановлення індивідуальної тотожності включає з’ясування єдиного джерела походження боєприпасів і вибухових пристроїв та їх елементів за місцем виготовлення, застосованим інструментом (устаткуванням, матеріалом) для їх виготовлення, спорядження, зберігання.
2. При встановленні групової належності вибухових пристроїв, залежно від того, чи досліджуються самі об’єкти або сліди їх застосування, вирішуються наступні завдання:
встановлення типу, виду вибухового пристрою за слідами його застосування;
встановлення групової належності об’єктів шляхом їх безпосереднього вивчення; визначення їх виду, типу (за різними підставами класифікацій, у тому числі за призначенням, способом виготовлення тощо).
До діагностичних завдань експертизи вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху відносяться:
встановлення технічного стану й придатності для здійснення вибуху вибухових пристроїв, оцінка вражаючих факторів, причин і механізму їхнього руйнування або ушкодження;
визначення послідовності вибухів (хімічний або фізичний) за слідами на предметах навколишньої обстановки.
До ситуаційних завдань експертизи вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху відносяться встановлення місця розташування підривника в момент вибуху, епіцентру вибуху за ушкодженнями, відкладенням продуктів вибуху, слідами ніг і т.д.
До реконструкційних завдань експертизи вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху відносяться:
відновлення форми та масогабаритних параметрів вибухового пристрою за його залишкам або слідами на предметах навколишньої обстановки;
відновлення первісного місця розташування предметів навколишньої речової обстановки на місці вибуху.
Запитання для самостійного контролю:
1. Елементи криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів.
2. Поняття, конструктивні елементи та класифікація вибухових пристроїв.
3. Класифікація злочинців, які вчиняють вибухи.
4. Спосіб учинення та типова слідова картина злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів.
5. Типові слідчі ситуації, що виникають на початковому етапі розслідування злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів.
6. Особливості огляду місця події під час розслідування злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів.
7. Предмет допиту підозрюваних під час розслідування злочинів, пов’язаних з учиненням вибухів.
8. Об’єкти і завдання експертизи вибухових пристроїв, обставин і механізму вибуху.