ВСТУП

Презентація

Ідентифікація України як європейської держави, її інтеграція у світовий правовий простір можливі за умов визнання, відстоювання та захисту національних інтересів, рецепції універсальних цінностей на засадах збереження і розвитку національної своєрідності, що спонукає до пошуків адекватних форм осмислення процесів плюралізації та глобалізації у праві, переорієнтації стратегій філософії права та методології правознавства.

Проблеми такого ґатунку має розв’язувати порівняльне правознавство, що виникло та розвивалося загалом у межах класичної і некласичної науки, причому протягом середини – кінця ХХ ст. переважала його практична спрямованість на забезпечення процесів творення права, суддівської та іншої правозастосовної діяльності. Домінування модерністського або постмодерністського типів мислення призвело до абсолютизації універсального чи, навпаки, плюралістичного праворозуміння, які не змогли адекватно відобразити, пояснити та спрогнозувати процеси, що відбуваються на «правовій карті» світу. Поза увагою вчених, як правило, залишалися теоретичні та методологічні проблеми порівняльно-правових досліджень, їх міждисциплінарні зв’язки з іншими соціально-гуманітарними науками, формування спільних для них світоглядних і філософських підвалин.

Численні спроби проведення порівняльно-правових досліджень без їх достатнього філософського та наукознавчого осмислення призвели до переважної інтерпретації порівняльного правознавства як порівняльно-правового методу, вивчення окремих аспектів розвитку правових сімей (кіл, типів, класів), їх співвідношення між собою або з міжнародним правом, «розпорошення» за окремими юридичними науковими дисциплінами.

Актуальність вивчення сучасного правового розвитку зумовлена як реаліями буття українського права, його інтеграцією до європейського та світового правового простору, збереженням вітчизняних правових традицій, так і проблемами осмислення забезпечення юридичною наукою подальшого правового розвитку України, вдосконалення її методології, зокрема на засадах юридичної компаративістики. Наразі в Україні відновлюється інтерес до порівняльного правознавства, що викликає необхідність вивчення традицій вітчизняних порівняльно-правових досліджень, досвіду їх організації і здійснення в інших країнах, з урахуванням тенденцій розвитку юридичної науки й правової реальності в епоху постмодерну.

Однією з періодизацій історії порівняльного правознавства є її диференціація на докласичний, класичний, некласичний, постнекласичний періоди, виходячи з його зумовленості потребами юридичної практики, станом епістемології науки, ефективністю наукових комунікацій відповідних національних шкіл. Юридична компаративістикаце сучасний етап розвитку порівняльного правознавства в контексті постнекласичної науки. Юридична компаративістика, зберігаючи наступність із попередніми етапами, характеризується своєрідністю у предметному та методологічному аспектах, зокрема у предметному – базується на плюралізмі правових культур, діалогічності становлення «світової» правової культури, соціальній і культурній обумовленості правової реальності, єдності правової глобалізації та правової плюралізації, а в методологічному – ґрунтується на компаративізмі, компаративних підході та методі.

Юридична компаративістика є сферою юридичних компаративних досліджень і формою їх організації та забезпечення. У загальному плані юридична компаративістика може бути представлена як спеціальні знання, наукова діяльність, соціальний інститут і форма культури.

Необхідність запровадження навчальної дисципліни «Юридична компаративістика» в освітній процес Національної академії внутрішніх справ зумовлена формуванням нової суспільної та правової ідеології; потребою вдосконалення методології праводержавознавства; розвитком і зміцненням міжнародних зв’язків України; реформуванням її правової системи; запровадженням нових правових інститутів у національну правову систему; визнанням верховенства міжнародного права над національним законодавством; подальшим поступом України як самобутньої країни.

Предметом вивчення навчальної дисципліни «Юридична компаративістика» є теоретичні та методологічні аспекти юридичної компаративістики, зокрема загальні принципи та закономірності виникнення, становлення і розвитку національних правових систем та їх об’єднань у порівняльному аспекті, в тому числі закономірності розвитку національних правових систем і їх об’єднань у правові сім’ї (кола, типи); методологічні проблеми порівняння національного права із зарубіжним і міжнародним правом; питання історико-порівняльного вивчення права та його антропологічної зумовленості. Метою викладання цієї навчальної дисципліни є набуття здобувачами вищої освіти знань щодо філософських, теоретичних і методологічних засад наукового осмислення правової дійсності в умовах її глобалізації, інтеграції національних правових систем, поглиблення в певних сферах суспільного життя самобутності вітчизняного права, а також отримання навичок і вмінь їх адаптації стосовно предметів і завдань конкретних порівняльно-правових наукових досліджень.

Основні завдання опанування навчальної дисципліни «Юридична компаративістика»:

У межах цього посібника навчальний матеріал структуровано відповідно до основних тем, які охоплюються робочою програмою навчальної дисципліни «Юридична компаративістика». Насамперед характеризуються генезис, сучасний стан, предмет і методологія юридичної компаративістики, а також розкривається загальне вчення про правову систему. У межах тем, які присвячені вивченню основних правових сімей сучасності, матеріал посібника подається відповідно до загальноприйнятих в юридичній науці параметрів їх дослідження, а саме історії формування та періодизації розвитку права, його структури, характеру норми права, системи форм (джерел) права в межах певної правової сім’ї. Окрему увагу приділено питанню взаємодії сучасних правових систем, співвідношенню міжнародного та внутрішнього права країн світу.