Gerb_NAIAU НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Мультимедійний підручник з навчальної дисципліни "Кваліфікація окремих видів злочинів"

Тема 8. Кваліфікація злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту

1. Загальні питання кваліфікації злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

2. Кваліфікація злочинів, що посягають на безпеку руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (статті 276, 2761, 277, 278, 279, 280, 281, 282, 283, 284, 285 КК);

3. Кваліфікація злочинів, що посягають на безпеку руху або експлуатації автомобільного і міського електротранспорту (статті 286, 287, 288, 289, 290 КК);

4. Кваліфікація інших злочинів, що посягають на безпечну роботу транспорту (статті 291, 292 КК).


1. Загальні питання кваліфікації злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту

Кваліфікуючи злочини цієї групи, слід взяти до уваги положення низки законодавчих і підзаконних актів України щодо регулювання питань безпеки руху та експлуатації транспорту (наприклад: Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ), Водний кодекс України (ВК), Повітряний кодекс України (ПК), Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р., Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р., Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р., Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306) тощо.

Спеціальні питання кваліфікації злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту висвітлені в ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 р. № 14., «Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 19 грудня 2008 року № 18.

Кваліфікуючи ці злочини за родовим об’єктом посягання, слід пам’ятати, що в розділі ХІ Особливої частини КК об’єднано посягання на такі відносини, які покликані забезпечувати безпеку руху та експлуатацію різних видів транспорту. Додатковим безпосереднім об’єктом даних злочинів може виступати життя і здоров’я особи, власність.

На кваліфікацію злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту впливає їх предмет (наприклад, транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв’язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів).

Деякі статті, що передбачають відповідальність за злочини даної категорії, містять вказівку на потерпілого (наприклад, працівники транспорту та близькі їм особи – ст. 280 КК; екіпаж і пасажири судна, з яким відбулося зіткнення, а також зустрінуті в морі або на іншому водному шляху особи, які зазнали лиха – ст. 284 КК).

У процесі кваліфікації злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту за об’єктивною стороною, слід керуватися тим, що аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов’язковими ознаками: 1) суспільно небезпечним діянням; 2) суспільно небезпечними наслідками; 3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Звідси,– більшість з таких злочинів сконструйовано як злочини з матеріальним складом. Це означає, що при кваліфікації злочинів необхідно встановити наявність не тільки суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), а й суспільно небезпечних наслідків і причинового зв’язку між таким діянням і його наслідками.

Діяння у злочинах із матеріальним складом виявляються в дії чи бездіяльності особи (деякі злочини, наприклад, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, можуть бути вчинені лише шляхом дії). Наслідки у статтях цього розділу КК передбачають вказівку на створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків – загибель (смерть) однієї чи кількох осіб, тяжкі, середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також велику матеріальну шкоду, інші тяжкі наслідки. Встановлення причинового зв’язку між діянням і наслідками у транспортних злочинах передбачає призначення експертизи.

Однак у розділі ХІ Особливої частини КК є також злочини з формальним складом (статті 278, 280, 284, 285 КК), а тому для їх кваліфікації за об’єктивною стороною слід, як мінімум, встановити зміст самого суспільно небезпечного діяння.

У багатьох злочинах, які містяться в розділі XI Особливої частини КК, діяння виявляється в порушенні певних правил. Це означає, що диспозиції таких статей є бланкетними, а отже, для встановлення факту порушення цих правил необхідно звернутися до численних відомчих нормативних актів, які регламентують поведінку працівника транспорту чи іншого учасника дорожнього руху. Дуже важливо точно визначити, які статті, пункти нормативних актів порушені та у чому це порушення виявилося.

На кваліфікацію злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту можуть впливати такі ознаки об’єктивної сторони: а) спосіб вчинення злочину (наприклад, самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном через роз’єднання повітряної гальмівної магістралі чи в інший спосіб); б) обстановка вчинення злочину, яка полягає в русі (пересуванні) транспортних засобів (наприклад, не можна говорити про відповідальність за ці злочини, якщо рух не відбувається (скажімо, під час ремонту транспортних засобів).

Кваліфікуючи аналізовані злочини за суб’єктом, треба виходити з вимог ст. 22 КК. Такими суб’єктами можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14-річного (статті 277, 278, частини 2 і 3 ст. 289 КК) або 16-річного віку (решта статей). Деякі злочини можуть вчинятися тільки спеціальними суб’єктами (наприклад, працівником залізничного, водного чи повітряного транспорту – ст. 276 КК; членом екіпажу, диспетчером управління повітряним рухом (диспетчером служби руху) – ст. 2761, капітаном судна – ст. 284 КК; особою, яка відповідає за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів – ст. 287 КК).

Кваліфікація злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту передбачає знання факту про те, що із суб’єктивної сторони вони характеризуються залежно від складності її об’єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах з матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння та його наслідків, що має важливе значення для кваліфікації та призначення покарання. Переважна більшість злочинів, передбачених даним розділом, характеризується змішаною формою вини – умисел щодо діяння і необережність щодо наслідків. Саме ставлення особи до наслідків визначає злочини цієї категорії як необережні.

Відповідальність за більшість даних злочинів диференційована залежно від тяжкості наслідків, що настали. Враховуються при цьому тяжкість тілесного ушкодження, загибель однієї чи кількох осіб, а також розмір матеріальної шкоди. Крім того, у статтях цього розділу передбачаються інші кваліфікуючі ознаки, такі, як вчинення злочину: за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 278, ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 292 КК); організованою групою (ч. 3 ст. 278, ч. 3 ст. 280, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 292 КК); поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 278, ч. 2 ст. 289 КК); поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 3 ст. 278, ч. 3 ст. 280, ч. 3 ст. 289 КК); вчинення злочину повторно (ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 292 КК).

Залежно від безпосереднього об’єкта та виду транспорту всі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту можна поділити на три види (групи):

1) злочини, що посягають на безпеку руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (статті 276, 2761, 277, 278, 279, 280, 281, 282, 283, 284, 285 КК);

2) Злочини, що посягають на безпеку руху або експлуатації автомобільного і міського електротранспорту (статті 286, 287, 288, 289, 290 КК);

3) Інші злочини, що посягають на безпечну роботу транспорту (статті 291, 292 КК).


2. Кваліфікація злочинів що посягають на безпеку руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту.

Кваліфікація порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276 КК).

При кваліфікації злочину, передбаченого ст. 276 КК, треба виходити з того, що її диспозиція є бланкетною, а тому під час кваліфікації слід керуватися законодавчими або іншими нормативними актами щодо безпеки на залізничному, водному і повітряному транспорті (Правила технічної експлуатації залізниць України, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 411 від 20 грудня 1996 р., Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р., тощо).

Порушення повинні бути вчинені на одному з видів транспорту, вказаному в ст. 276 КК – залізничному, водному або повітряному транспорті.

Залізничний транспорт – виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва й населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо (ст. 1 Закону України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 р.). До нього механічний рейковий транспорт, який включає залізничні шляхи сполучення, рухомий склад та їх комунікації; мережа під’їзних шляхів, рухомого складу підприємств і організацій, метрополітен. Не належать до залізничного транспорту: міський рейковий транспорт (трамваї, фунікулери), канатні підйомники, ескалатори тощо.

Водний транспорт – морський, річковий та озерний транспорт (пасажирські, вантажні, риболовецькі та інші судна (теплоходи, сейнери, буксири тощо), водні шляхи та комунікації). Не належать до нього в розумінні ст. 276 КК маломірні судна (човни, байдарки, яхти тощо), незалежно від форм власності на них, а також військові кораблі.

Повітряний транспорт включає повітряні судна – апарати, що підтримується в атмосфері у результаті його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні (ст. 1 Повітряного кодексу). До них належать літаки, вертольоти, планери тощо (п. 2.1.5. Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 486 від 7 грудня 1998 р.).

Кваліфікуючи даний злочин за об’єктивною стороною, необхідно врахувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту чи недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку;

Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту – вчинення дій, заборонених нормативними актами або їх невиконання (неналежне виконання). Вони полягають, наприклад, у перевищенні швидкості руху, порушення правил маневруванні, проїзді локомотива на заборонний сигнал семафора, недотримання правил розходження із зустрічними судами, недотриманні коридору польоту, ігноруванні диспетчерської або радіолокаційної інформації, дозвіл на експлуатацію несправного рухомого складу або суден тощо.

Недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку – ремонт з відступом від визначених стандартів, певної технології, неусунення окремих несправностей тощо, коли транспортні засоби та інші предмети після ремонту в установленому порядку передані до експлуатації.

2) наслідки у вигляді створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 276 КК), спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 276 КК), загибель людей (ч. 3 ст. 276 КК);

3) причинового зв’язку між порушенням зазначених правил і наслідками, які настали чи загрозою їх настання.

Створення небезпеки для життя людей – створення внаслідок порушення правил або недоброякісного ремонту такої обстановки, за якої була б реальна можливість загибелі одного або кількох потерпілих, але не сталося через втручання інших осіб або обставин.

Створення небезпеки для настання інших тяжких наслідків – реальна можливість спричинення тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, шкоди у великих розмірах підприємству, установі, організації чи громадянам (заподіяння майнових збитків на суму від 250 і більше разів н. м. д. г. на момент вчинення злочину).

Так, наприклад, у період з січня 2013 року по лютий 2014 року, О. працюючи на посаді майстра шляхового 1 групи з поточного утримання колії Відокремленого підрозділу Коростенська дистанція колії ДТГО «Південно-Західна залізниця», тобто являвся працівником залізничного транспорту, достовірно знаючи про нестійке земельне полотно на ділянці Пенізевичі-Малин Південно-Західної залізниці, неналежно віднісся до виконання своїх посадових обов'язків, вчасно не підготував земельне полотно залізничних колій до проходу весняних вод, не забезпечив якісний натурний огляд нестійкого або деформуючого земельного полотна, як особисто так і підлеглими працівниками, внаслідок чого своєчасно не було виявлено зміни у технічному стані земельного полотна та утворення небезпечної обстановки для руху поїздів, що призвело 19.02.2014 року до осідання на 101 кілометрі пк 4-5 з обох сторін дільниці Пенізевичі-Малин Південно-Західної залізниці, що в Малинському районі Житомирської області, парної колії на протязі 70 м з максимальною величиною 120 мм та непарної колії на протязі 120 м з максимальною величиною 110 мм, та затримки руху поїздів у строк понад 18 годин.

В результаті грубого порушення правил безпеки руху на залізничному транспорті, які визначені п.п.1.1, 1.2 «Правил технічної експлуатації залізниць України», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 року № 411, та «Інструкції з забезпечення безпеки руху поїздів при виконанні колійних робіт на залізницях України», затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 02.04.2012 року, п.3.7 Інструкції з улаштування та утримання колії залізниць України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.03.2012 року № 072-Ц, та вимог ст..11 Закону України «Про залізничний транспорт, а саме щодо забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв О. створено обстановку, небезпечну для життя людей».

Своїми умисними діями, які виразились у порушенні працівником залізничного транспорту правил безпеки руху, а також недоброякісний ремонт колій, що створило небезпеку для життя людей, О. вчинив злочин, передбачений ст.276 ч.1 КК України.

Злочин є закінченим з моменту створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 276 КК); спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 276 КК), загибель людей (ч. 3 ст. 276). Отже, склад злочину є матеріальним.

Суб’єкт злочину – спеціальний: осудна особа, що досягла шістнадцятирічного віку і є працівником залізничного, водного або повітряного транспорту (черговий по станції, машиніст, помічник машиніста, складач потягів, оглядач вагонів, оператор, капітан, помічник капітана, штурман, командир повітряного судна, пілот, радист, механік, диспетчер та інші особи, діяльність яких безпосередньо пов’язана з експлуатацією ремонтом означеного транспорту).

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується необережною формою вини (злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю) щодо наслідків. Сама дія чи бездіяльність може вчинюється як необережно, так і умисно.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження; заподіяння великої матеріальної шкоди(ч. 2 ст. 276 КК); спричинення загибелі людей (випадки смерті однієї або кількох осіб) (ч. 3 ст. 276 КК).


Кваліфікація здійснення професійної діяльності членом екіпажу або обслуговування повітряного руху диспетчером управління повітряним рухом (диспетчером служби руху) у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи психотропних речовин (ст. 2761 КК).

Здійснюючи кваліфікацію даного злочину за об’єктивною стороною, необхідно врахувати, що вона полягає у здійсненні професійної діяльності членом екіпажу або обслуговування повітряного руху диспетчером управління повітряним рухом (диспетчером служби руху) у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи психотропних речовин.

Обслуговування повітряного руху – забезпечення польотно-інформаційного обслуговування, аварійного чи диспетчерського обслуговування повітряного руху (районного диспетчерського обслуговування, диспетчерського обслуговування підходу або аеродромного диспетчерського обслуговування) (ст. 1 Повітряного кодексу). Обслуговування повітряного руху включає в себе польотно-інформаційне обслуговування, аварійне обслуговування, консультативне обслуговування, диспетчерське обслуговування повітряного руху (районне диспетчерське обслуговування, диспетчерське обслуговування підходу або аеродромне диспетчерське обслуговування) (п. 1.5. Правил польотів повітряних суден та обслуговування повітряного руху в класифікованому повітряному просторі України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 2003 р. № 293).

Повітряний рух – політ повітряних суден або їх рух у зоні маневрування аеродрому (ст. 1 Повітряного кодексу).

Злочин є закінченим з моменту вчинення дій, вказаних у ч.1 зазначеної статті, у стані алкогольного сп’яніння або під впливом наркотичних чи психотропних речовин (формальний склад).

Суб’єкт злочинуспеціальний: член екіпажу або диспетчер управління повітряним рухом (диспетчер служби руху).

Член екіпажу повітряного судна – особа авіаційного персоналу, якій в установленому порядку доручено виконання певних обов'язків на борту повітряного судна протягом виконання політного завдання (п. 2.1.41. Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджених наказом Міністерством транспорту України № 486 від 7 грудня 1998 р.).

Диспетчер управління повітряним рухом (диспетчер повітряного руху / диспетчер служби руху) – особа, яка здійснює диспетчерське обслуговування повітряного руху та має свідоцтво диспетчера служби руху з чинними рейтингами відповідно до наданих прав (п. 2.1.45. Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 486 від 7 грудня 1998 р.).

Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу.


Кваліфікація пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК).

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що предметом злочинного посягання є шляхи сполучення (залізничне полотно на магістральних і під’їзних шляхах, злітні смуги, фарватери, канали, автомобільні дороги), споруди на них (мости, пасажирські та вантажні платформи, тунелі, естакади, причали, шлюзи, шлагбауми тощо), рухомий склад, судна залізничного, повітряного, а також водного транспорту, засоби зв’язку чи сигналізації (світлофори, семафори, радіостанції, радіомаяки, радіопеленгатори, локатори тощо).

Кваліфікуючи пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) руйнування (повне або часткове їх знищення, що виключає можливість їх подальшого цільового використання (знищення рухомого складу, руйнування залізничних мостів, знищення злітних смуг, затоплення судна, тощо); пошкодження вказаних предметів (приведення їх в такий стан, коли вони втрачають здатність до використання за призначенням (обрив телефонних або телеграфних проводів, розгвинчування рейок тощо); інші дії, які спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан – це дії, які зашкоджують безпечній експлуатації транспортних об’єктів (вимикання засобів зв’язку чи сигналізації, їх блокування, влаштування перешкод для сприйняття знаків, сигналів та іншої інформації тощо).

2) наслідки у виді настання аварії (транспортна подія, яка пов’язана із пошкодженням транспортних засобів або шляхів сполучення (зіткненням суден, сходженням поїздів із рейок, посадка на мілину тощо), можливість настання аварії, порушення нормальної роботи транспорту (порушення розкладу, графіка руху поїздів чи водних або повітряних суден, ускладнення подальшого пересування пасажирів та вантажів тощо), небезпека для життя людей (реальна можливість загибелі одного або декількох потерпілих) чи настання інших тяжких наслідків (є оціночним поняттям – це реальна можливість спричинення середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, заподіяння великої матеріальної шкоди (заподіяння майнових збитків на суму від двохсот п’ятдесяти і більше разів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент вчинення злочину).

3) причиновий зв’язок між діями і зазначеними наслідками.

Злочин вважається закінченим з моменту руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, а також вчинення інших дій, спрямованих на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків.

Кваліфікуючи пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Здійснюючи кваліфікацію даного злочину за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується прямим або непрямим умислом щодо руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, стосовно ж аварії поїзда, судна або порушення нормальної роботи транспорту чи можливості їх настання – умислом або необережністю. Психічне ставлення суб’єкта злочину до наслідків, які передбачені частинами 2 і 3 ст. 277 КК, має бути необережним.

До кваліфікуючих ознак злочину відносять дії, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 277 КК); якщо вони спричинили загибель людей, тобто смерть однієї або декількох осіб (ч. 3 ст. 277 КК).

Умисне руйнування або пошкодження транспортних засобів та їх комунікацій з метою ослаблення держави кваліфікується як диверсія за ст. 113 КК.

Викрадення електричних мереж, кабельних ліній зв’язку, сигналізації та їх обладнання треба кваліфікувати за сукупністю злочинів – як пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів за ст. 277 та ст. 185 КК.


Кваліфікація угону або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК).

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що предметом злочинного посягання є залізничний рухомий склад, повітряні, морські та річкові судна.

Згідно з правилами технічної експлуатації міжгалузевого промислового залізничного транспорту України, затвердженими наказом Мінтрансу від 1 жовтня 2009 р. № 1014, до залізничного рухомого складу віднесені локомотиви, вагони та спеціальний рухомий склад. Локомотив – це тягова самохідна машина, призначена для пересування будь-якого залізничного рухомого складу. Вагон – це несамохідна одиниця рухомого складу, якою перевозять вантажі та пасажирів. Спеціальний рухомий склад – сукупність незнімних рухомих одиниць на залізничному ходу, призначених для будівельних, ремонтних і обслуговуючих робіт (снігоочисники, снігоприбиральні та щебенеочисні машини, баластери, колієукладачі, вантажопідйомні крани, дрезини тощо) .

Відповідно до ст. 1 ПК України від 19 травня 2011 р., повітряне судно – це апарати, що підтримується в атмосфері у результаті його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні . До повітряних суден належать літаки, вертольоти, планери тощо (ст. 2 наказу Мінтрансу № 486 «Про затвердження Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні» від 7 грудня 1998 р.) .

За змістом ст. 15 КТМ України, морське або річкове судно – це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що використовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі; для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); для наукових, навчальних і культурних цілей; для спорту; для інших цілей .

Кваліфікуючи даний злочин за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона характеризується діями по угону або захопленню залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна.

Угон – це протиправне, самовільне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою.

Захоплення – це протиправне, самовільне заволодіння транспортним засобом, незалежно від місця знаходження з метою подальшого контролю в особистих чи інших інтересах або угону.

Угон вважається закінченим з моменту початку руху транспортного засобу (незалежно від його тривалості). Захоплення вважається закінченим з моменту отримання можливості керування транспортним засобом.

Кваліфікуючи угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується прямим умислом. Щодо наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 278 КК, вина може бути лише необережною.

До кваліфікуючих ознак злочину відносять дії, вчинені за

попередньою змовою групою осіб, поєднані із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 278 КК); вчинені організованою групою, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, тяжких тілесних ушкоджень або смерті хоча б одній особі, а також заподіяння великої матеріальної шкоди) (ч. 3 ст. 278 КК).

Угон або захоплення транспортних засобів, пов’язані із вбивством (ст. 115 КК), захопленням заручників (ст. 147 КК), порушення правил міжнародних польотів (ст. 334 КК), слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Дії будуть кваліфікуватися за сукупністю і в тому випадку, коли буде вчинено більш небезпечний злочин (державна зрада, терористичний акт), ніж злочин, передбачений даною нормою.


Кваліфікація блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства (ст. 279 КК).

Особливості кваліфікації ст. 279 КК полягають у тому, що вона складається із двох окремих кримінально-правових норм (ч. 1 і ч. 2).

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 279 КК, є транспортні комунікації (шляхи сполучення, споруди на них, засоби сигналізації та зв’язку всіх видів транспорту). Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 279 КК, є вокзали, аеродроми, порти, станції та інші транспортні підприємства, установи або організації.

Кваліфікуючи блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає такі обов’язкові ознаки:

1) блокування транспортних комунікацій шляхом влаштування перешкод (завали, затоплення шляхів, вихід людей на транспортні комунікації тощо); відключення електропостачання (припинення подачі енергії, необхідної для забезпечення нормальної роботи транспорту); іншим способом (вимкнення засобів зв’язку чи сигналізації, влаштування перешкод для сприйняття знаків, сигналів) (ч. 1 ст. 279 КК);

2) захоплення вокзалу, аеродрому, порту, станції або іншого транспортного підприємства, установи або організації (протиправне заволодіння стаціонарними транспортними об’єктами (вокзал, аеродром, порт, станція або інше транспортне підприємство, установа або організація) чи їх окремими частинами і встановлення контролю над ними) (ч. 2 ст. 279 КК);

3) наслідками у виді: а) порушення нормальної роботи транспорту (порушення розкладу, графіка руху поїздів, річкових, морських або повітряних суден, перевезень на автомобільному транспорті, суттєве ускладнення подальшого пересування пасажирів та вантажів за часом та маршрутами); б) створення небезпеки для життя людей (створення реальної загрози загибелі хоча б однієї людини); в) небезпеки настання інших тяжких наслідків (створення реальної загрози заподіяння середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження одному або декільком потерпілим, пошкодження або знищення майна, що завдали великої матеріальної шкоди, тощо) (ч. 1 ст. 279 КК); спричинення загибелі людей або інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 279 КК);

4) причиновий зв’язок між діями і зазначеними наслідками.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується прямим умислом. Щодо наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 279 КК, вина може бути тільки необережною.

Кваліфікуючими ознаками злочинів є: 1) загибель людей; 2) інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 279 КК).

Блокування транспортних комунікацій шляхом пошкодження шляхів сполучення чи транспортних засобів кваліфікується за сукупністю злочинів ст. 277 і ст. 279 КК, а шляхом пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів – за сукупністю злочинів, передбачених ст. 279 і ст. 292 КК.


Кваліфікація примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків (ст. 280 КК).

При кваліфікації злочину, передбаченого ст. 280 КК, слід виходити з того, що потерпілими від нього можуть бути працівники транспорту (капітани, водії, члени екіпажів, диспетчери, чергові по вокзалу, начальники станцій, портів тощо) чи близькі їм особи (батьки, подружжя, діти, рідні брати та сестри, діди, бабусі, онуки) та інші особи, вплив на яких може спонукати до невиконання працівником транспорту своїх службових обов’язків (друзі, кохані).

Кваліфікуючи примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона полягає в примушуванні, тобто активних діях щодо працівника транспорту з метою домогтися невиконання ним своїх службових обов’язків. Примушування визнається злочинним посяганням лише тоді, коли воно реалізовується суб’єктом шляхом погрози вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна працівника транспорту чи близьких йому осіб. Погроза, що застосовується як спосіб примушування потерпілого, полягає у психічному насильстві (демонстрація зброї або інших предметів, які використовує винний).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків, незалежно від того, чи досяг винний своєї мети.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується прямим умислом. До настання наслідків вина виражається у формі необережності.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками злочину є дії, вчинені: повторно; за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 280 КК); організованою групою; поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 280 КК).

Погроза вбивством є обов’язковою ознакою складу злочину, і додаткової кваліфікації вчиненого за ст. 129 КК не потрібно.

Заподіяння смерті або знищення майна потребує самостійної кримінально-правової оцінки.


Кваліфікація порушення правил повітряних польотів (ст. 281 КК).

Диспозиція злочину, передбаченого ст. 281 КК, є бланкетною, а тому при кваліфікації цього злочину необхідно керуватися законодавчими або іншими нормативними актами (правила, інструкції, положення про польоти суден тощо), які встановлюють правила повітряних польотів.

Кваліфікуючи порушення правил повітряних польотів за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) порушення правил безпеки польотів суден особами, які не є працівниками повітряного транспорту;

2) наслідки у виді небезпеки для життя людей або настання

інших тяжких наслідків (ч. 1) (небезпека для життя полягає у реальній можливості настання в результаті таких порушень створення загрози спричинення тілесних ушкоджень декільком потерпілим або загибелі хоча б однієї людини), заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень або великої матеріальної шкоди (ч. 2), загибель людей (ч. 3);

3) причиновий зв’язок між порушенням правил безпеки польотів і зазначеними наслідками.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним може бути осудна особа, що досягла 16-річного віку, яка не є працівником повітряного транспорту.

Дії працівників транспорту за порушення правил безпеки польотів повітряних суден кваліфікуються за ст. 276 КК.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується умисним або необережним ставленням винного до порушення правил повітряних польотів, ставлення до наслідків злочину характеризується лише необережною формою вини.

При умисному заподіянні шкоди, передбаченої частинами 2 і 3 ст. 281 КК, відповідальність настає за іншими статтями КК (за злочини проти життя та здоров’я особи).

Порушення правил безпеки польотів військових повітряних суден кваліфікується (за наявності підстав) за ст. 416 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, завдання великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 281 КК); загибель людей (ч. 3 ст. 281 КК).


Кваліфікація порушення правил використання повітряного транспорту (ст. 282 КК).

При кваліфікації злочину, передбаченого ст. 282 КК, треба виходити того, що її диспозиція є бланкетною, а тому необхідно керуватися законодавчими або іншими нормативними актами щодо використання повітряного простору (правила, інструкції та інші документи, які визначають правила запуску ракет, проведення зенітних або інших повітряних стрільб усіх видів, проведення вибухових робіт у повітряному просторі тощо).

Кваліфікуючи порушення правил використання повітряного транспорту за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) порушення особою вимог законодавчих чи інших нормативних актів щодо дотримання правил використання повітряного простору: порушення пуску ракет (пуск ракет у зоні повітряних польотів); порушення проведення вибухових робіт; інші дії у повітряному просторі (будівельні, ремонтні, монтажні роботи при обслуговуванні об’єктів, які знаходяться у повітряному просторі; запуск та переміщення метеорологічних зондів, об’єктів рекламного, спортивного або іншого призначення тощо);

2) створення загрози безпеки повітряних польотів (загроза повинна бути реальною і становити собою можливість спричинення середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень чи загибелі хоча б однієї людини);

3) причиновий зв’язок між порушенням правил використання повітряного простору і наслідками, що настали, чи реальною загрозою настання таких наслідків.

Суб’єктом злочину можуть бути особи, відповідальні за безпечне використання повітряного простору (командири, начальники, керівники, техніки та ін.) при запуску ракет, проведенні стрільб, вибухових робіт або вчиненні інших дій (переміщення метеорологічних зондів, об’єктів рекламного, спортивного або іншого призначення тощо).

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується необережною формою вини до наслідків. Порушення порядку використання повітряного простору може бути умисним чи необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень або завдання великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 282 КК); спричинення загибелі людей (ч. 3 ст. 282 КК).

Спричинення внаслідок зловживання владою або службовим становищем або внаслідок перевищення влади або службових повноважень, або внаслідок службової недбалості потерпілому тяжких наслідків за ознаками, зазначеними у п. 4 примітки до ст. 364 КК, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 282 та ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365 або ч. 2 ст. 367 КК.


Кваліфікація самовільного без нагальної потреби зупинення поїзда (ст. 283 КК).

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що предметом злочинного посягання можуть бути пасажирські, вантажні, пожежні, ремонтні та будь-які інші потяги, що рухаються коліями.

Кваліфікуючи самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає:

1) активні самовільні дії, що спричиняють зупинення поїзда без дозволу працівника залізничного транспорту (п. 14 Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 р. № 903 зазначає, що пасажирам дозволяється самостійно користуватися стоп-краном для зупинення поїзда у разі виникнення непередбачених аварійних обставин (пожежі, невідкладної евакуації або

необхідності термінового надання медичної допомоги пасажиру тощо) . Причина для самовільного зупинення поїзда повинна бути досить виправданою з метою усунення більш значної та реальної небезпеки для життя або здоров’я людей (наприклад, стан крайньої необхідності). Спосіб вчинення самовільного без нагальної потреби зупинення поїзда може бути здійснений стоп-краном або шляхом роз’єднання повітряної гальмової магістралі, подача сигналів та інших дій, спрямованих на зупинку потяга;

2) створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяння шкоди здоров’ю потерпілому (ч. 1), загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2);

3) причиновий зв’язок між самовільним без нагальної потреби зупиненням поїзда і наслідками, що настали, чи реальною загрозою настання таких наслідків.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку і не є працівником залізниці. Дії працівників залізниці за аналогічні дії кваліфікуються за ст. 276 КК.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується умислом на самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда та необережним ставленням до наслідків, зазначених у ст. 283 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину є дії, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 283 КК).

Зупинення поїзда внаслідок умисного руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або засобів зв’язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, кваліфікується за ст. 277 КК.

У випадку, коли самовільна зупинка поїзда є способом захоплення залізничного рухомого складу, вчинене охоплюється ст. 278 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 283 КК.

Зупинка поїзда з умислом викликати аварію, людські жертви тощо за наявності інших ознак може кваліфікуватися як злочин проти життя та здоров’я особи (ст. 115 КК) чи злочин проти власності (ст. 194 КК) тощо.


Кваліфікація ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК).

Кваліфікуючи злочин, передбачений ст. 284 КК, слід взяти до уваги положення таких міжнародних та вітчизняних законодавчих актів, як: Положення щодо безпеки судноплавства, рятування людей на морі, які закріплені Брюссельськими конвенціями від 23 вересня 1910 р. та від 10 травня 1952 р., Конвенція ООН по морському праву від 10 грудня 1982 р., Кодекс торговельного мореплавства України та інших нормативних актів, що регулюють безпеку судноплавства.

Кваліфікуючи ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона полягає у бездіяльності – ухиленні капітана судна від виконання обов’язку надання допомоги іншому судну, що зіткнулося з ним, його екіпажу та пасажирам; зустрінутим у морі або на іншому водному шляху особам, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів (відповідно до ст. 60 КТМ на капітана кожного із суден, що зіткнулися, покладається обов’язок після зіткнення, наскільки він може зробити без серйозної загрози для своїх пасажирів, екіпажу і судна, подати допомогу іншому судну, його пасажирам і екіпажу).

Обов’язковою умовою відповідальності капітана за ненадання допомоги судну, з яким сталося зіткнення, та особам, що зазнали лиха, є наявність у нього реальної можливості надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, екіпажу та пасажирів. Посилання у даних випадках на такі обставини, як шкода майнового характеру (внаслідок зміни курсу руху, можливих цивільно-правових санкцій за порушення угоди, наявність на судні продуктів, які швидко стають непридатними для вживання, тощо), не можуть виключати кримінальну відповідальність капітана.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги судну або особам, які зазнали лиха, незалежно від наслідків, які настали (судно потонуло, екіпаж та пасажири загинули тощо).

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку і обіймає посаду капітана судна чи виконує його обов’язки.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується умисною формою вини.

У випадку, якщо зіткнення суден сталося з вини капітана, який порушив правила безпеки руху або експлуатації водного транспорту і не надав допомоги судну, з яким сталося зіткнення, його дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 276 і 284 КК України.

Ненадання допомоги членам екіпажу, пасажирам, іншим особам, що зазнали лиха, якщо вони перебувають у небезпечному для житті стані, необхідно додатково кваліфікувати за ст. 136 КК. Якщо зіткнення суден сталося з вини капітана судна, ненадання допомоги кваліфікується за статтями 284 і 135 КК.


Кваліфікація неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК).

Кваліфікуючи злочин, передбачений ст. 285 КК, слід взяти до уваги положення ст. 98 Конвенції ООН по морському праву від 10 грудня 1982 р., ст. 60 КТМ та інші нормативні акти, які зазначають, що при зіткненні суден їх капітани зобов’язані повідомити один одному назви своїх суден, порти їх приписок, місця відправлення і призначення або найближчий порт, у який заходить судно.

Кваліфікуючи ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха, за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона полягає у бездіяльності – неповідомленні капітаном судна іншому судну, що зіткнулося з ним на морі, назви і порту приписки свого судна, а також місця свого відправлення та призначення (як неповідомлення повинно кваліфікуватися також повідомлення неправдивих відомостей).

Відповідальність за даною статтею настає лише за умови, що капітан судна мав можливість повідомити капітану судна, з яким сталося зіткнення, необхідні відомості про своє судно.

Суб’єкт злочину – спеціальний: капітан судна чи особа, яка виконує його обов’язки.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується умисною формою вини.


3. Кваліфікація злочинів, що посягають на безпеку руху або експлуатації автомобільного і міського електротранспорту

Кваліфікація порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК).

При кваліфікації злочину, передбаченого ст. 286 КК, треба виходити з того, що її диспозиція є бланкетною, а тому необхідно керуватися законодавчими або іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту (Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р., Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306. У правозастосовній практиці слід керуватись положеннями постанов ПВСУ від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»).

Злочин може бути вчинений тільки при керуванні транспортними засобами, вказаними в примітці до ст. 286 КК.

Механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт (п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306).

До транспортних засобів, зокрема, належать: усі види автобусів; усі види автомобілів, у тому числі спеціальних і спеціалізованих (наприклад, санітарні, пожежні, спортивні й поливальні, автокрани, навантажувачі); трактори – самохідні машини (колісні або на гусеничному ходу), призначені для перевезення вантажів чи виконання сільськогосподарських, будівельних, лісових та інших робіт; самохідні машини, призначені для виконання сільськогосподарських, дорожніх, будівельних, меліоративних і лісових робіт,– комбайни, грейдери, бульдозери, екскаватори, крани та ін.; міський електротранспорт – трамваї і тролейбуси, в тому числі пасажирські, вантажні, ремонтні, спеціального обслуговування, колієукладачі; мотоцикли, зокрема дорожні, спортивні, спеціального призначення, з боковим причепом або без нього; моторолери, мотоколяски й інші механічні транспорті засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг; інші механічні транспортні засоби – всюдиходи, аеросани, амфібії тощо; а також причепи.

Кваліфікуючи порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) порушення правил безпеки дорожнього руху (дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов’язана з порушенням однієї або кількох вимог правил безпеки дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатацію транспорту) або експлуатації транспорту (дія чи бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, тобто невиконання тих нормативно-правових актів, які регламентують безпечне використання транспортного засобу під час його руху, наприклад, порушення правил перевезення людей або вантажу, експлуатація транспортного засобу з несправною гальмовою системою або рульовим керуванням тощо);

2) наслідки у виді заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ч. 1), тяжких тілесних ушкоджень або смерть потерпілого (ч. 2), спричинення загибелі кількох осіб (ч. 3);

3) причиновий зв’язок між порушенням правилам безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і настанням наслідків, зазначених у диспозиції статті. При встановленні причинового зв’язку необхідно враховувати дії (бездіяльність) не тільки особи, що керує транспортним засобом, але і неналежне поводження інших учасників руху, що може виключати кримінальну відповідальність водія чи її пом’якшити.

У процесуальних документах потрібно обов’язково вказувати, в порушенні яких правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту визнається винною особа, у чому конкретно проявилися ці порушення і чи перебувають у причиновому зв’язку наслідки, що настали, з цими порушеннями.

Кваліфікуються дії винної особи за ст. 286 КК незалежно від місця, де були допущені порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машини (на магістралі, шосе, вулиці, залізничному переїзді, полі, території підприємства, у дворі, тощо). Це стосується і випадків, коли зазначені правила було порушено під час виконання з допомогою транспортних засобів різних робіт (дорожніх, сільськогосподарських, будівельних та ін.). Якщо ж особа під час виконання таких робіт, хоча б і під час руху чи експлуатації машини, порушила не ці, а інші правила (наприклад, правила охорони праці, зокрема правила техніки безпеки), її дії, за наявності до того підстав, підлягають кваліфікації за статтями КК, які передбачають відповідальність за недодержання саме цих (інших) правил, а у відповідних випадках – за злочини проти життя та здоров’я особи або за знищення чи пошкодження майна (п. 5 постанови ППВСУ «Про застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 р. № 14).

Так, наприклад, Золочівським районним судом Львівської області було визнано винним О. у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України. О. 26 серпня 2014 року біля 10 год. керував автомобілем "Рено19" рухаючись дорогою Львів-Тернопіль в напрямку м. Тернополя. Проїжджаючи с. Куровичі Золочівського району Львівської області він не забезпечив безпеки руху, виїхав на смугу зустрічного руху де зіткнувся з зустрічним рейсовим автобусом "Богдан", яким керував водій С. В результаті цього зіткнення пасажири, які їхали разом з О. в автомобілі, його дружина і дочка від отриманих тілесних ушкоджень загинули. О. під час керування автомобілем порушив вимоги п.п.1.2, 1.5, 1.10, 2.3 "б" і "д", 10.1, 11, 11.3 і 12 Правил дорожнього руху.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, яка керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. За певних умов до відповідальності за цими статтями може бути притягнута особа, яка навчає водінню іншу особу і перебуває під час навчальної їзди поруч із учнем (майстер виробничого навчання, інструктор тощо).

Порушення військовослужбовцем правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини утворює склад злочину, передбачений ст. 415 КК.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується необережною формою вини. Сама ж дія або бездіяльність при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту можуть бути як умисними, так і вчиненими з необережності.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті (ч. 2 ст. 286 КК); спричинення загибелі кількох осіб (ч. 3 ст. 286 КК) (смерть хоча б двох потерпілих, що настала внаслідок порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машини під час однієї дорожньо-транспортної події. У разі загибелі двох людей під час різних дорожньо-транспортних подій винна особа має відповідати за ч. 2 ст. 286 КК).

Відповідальність за ст. 286 КК настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення певних правил спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його загибель. Якщо ж, порушуючи відповідні правила й усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, винний передбачав суспільно небезпечні наслідки і бажав або свідомо припускав їх настання, ці дії необхідно кваліфікувати за статтями КК, в яких встановлено відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров’я особи.

При порушенні правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, яке спричинило наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК, дії винної особи слід кваліфікувати як один злочин за тією частиною цієї статті, яка передбачає більш тяжкі наслідки. При цьому у процесуальних документах необхідно зазначати всі кваліфікуючі ознаки злочину. Якщо ж наслідки, зазначені у різних частинах ст. 286 КК, спричинені двома або більше порушеннями, винна особа має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених цими нормами.

У випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машини і подальше залишення потерпілого від такого злочину без допомоги слід кваліфікувати, за наявності до того підстав, за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 286 та відповідною частиною ст. 135 КК. Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок вчиненої водієм дорожньо-транспортної пригоди, то завідоме залишення потерпілого без допомоги за наявності інших необхідних ознак тягне відповідальність за ч. 1 або 3 ст. 135 КК, але у разі миттєвої загибелі потерпілого відповідальність за ст. 135 КК виключається.


Кваліфікація випуску в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК).

При кваліфікації злочину, передбаченого ст. 287 КК, треба виходити того, що її диспозиція є бланкетною, а тому необхідно керуватися законодавчими або іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту (Закон України «Про дорожній рух» від 3 листопада 1993 р., Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, Правила надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 11 листопада 2002 р. № 792. У правозастосовній практиці слід керуватись положеннями постанови ПВСУ від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»).

Кваліфікуючи випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) суспільно небезпечне діяння:

а) випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспортних засобів (усна або письмова згода, розпорядження, вказівка особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів на (про) використання у сфері дорожнього руху якогось із них з такими технічними несправностями, за яких його експлуатація відповідно до розд. 31 Правил дорожнього руху заборонена;

б) допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, чи не має права на керування транспортним засобом (усна чи письмова згода, розпорядження, вказівка особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію цього засобу, про його використання у сфері дорожнього руху таким водієм. Як допуск можна розглядати також мовчазну згоду, видачу маршрутного листа, передачу ключів і документів або керма під час руху, невідсторонення водія від керування тощо);

в) інше грубе порушення правил їх експлуатації (грубе порушення режиму роботи водіїв; відсутність контролю за технічним станом транспортних засобів; надання дозволу на використання вантажного транспортного засобу, не обладнаного належним чином для перевезення пасажирів, а також перевантаженого чи завантаженого з порушенням вимог правил дорожнього руху; допуск до керування особи у стомленому або хворобливому стані тощо) (п. 11 постанови ППВСУ «Про застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 р. № 14);

2) наслідки у виді заподіяння потерпілому середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження або смерті;

3) причиновий зв’язок між порушенням правил експлуатації транспортних засобів і настанням наслідків, зазначених у диспозиції статті.

Так, наприклад, 02.11.2014 року близько 16 години 00 хвилин, водій О., під час поїздки із с. Борова, Фастівського району, Київської області в напрямку м. Києва, на автомобілі марки «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_1, в порушення вимог п. 2.9 г «Водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчанню водінню у відповідності з вимогами розділу 24 даних Правил дорожнього руху, достовірно знаючи, що його син Б. не має посвідчення водія відповідної категорії, не має достатніх теоретичних та практичних навиків керування транспортними засобами, допустив його до керування вище вказаним автомобілем.

Того ж дня, близько 17 години 20 хвилин Б., не маючи посвідчення водія відповідної категорії, достатніх теоретичних та практичних навиків керування автомобілем, керуючи технічно справним автомобілем марки «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись по 41км+800м автодороги «Київ-Одеса» в напрямку м. Києва, грубо порушив вимоги п.п. 2.1.а) «Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії», 2.3.б) «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, слідкувати за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, слідкувати за правильністю розташування і кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом в дорозі», 14.2.в) «Перед початком обгону водій повинен переконатися, що смуга зустрічного руху, на котру він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів, на достатній для обгону відстані», розділу 34 Дорожня розмітка «Горизонтальна розмітка має таке значення: 1.1 (вузька суцільна лінія) = розділяє транспортні засоби протилежних напрямків, і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, виїзд на які заборонений… Лінії 1.1 і 1.3 перетинати заборонено» Правил дорожнього руху, невірно оцінив дорожню обстановку, перед початком маневру не переконався у відсутності зустрічних транспортних засобів, здійснюючи обгін перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, яка розділяє смуги руху протилежних напрямків, цим самим здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із автопоїздом у складі автомобіля НОМЕР_2 із напівпричепом «TRAILOR» реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія С.

В результаті ДТП водій автомобіля «DAEWOO LANOS», реєстраційний номер НОМЕР_1 Б. від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку і є працівником підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, на яку законом або підзаконними нормативними актами покладено відповідальність за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (завідувач та начальник гаражу, інспектор безпеки руху, головний механік тощо), а також власник та водій таких засобів, які дозволили іншим особам керувати останніми. Зокрема, це можуть бути працівники міліції.

Не несе кримінальної відповідальності за подібні дії особа, яка була усунена від керування транспортним засобом відповідною службовою особою.

Службові особи, які не є суб’єктами цього злочину, але внаслідок зловживання службовим становищем чи несумлінного виконання своїх обов’язків сприяли настанню тяжких наслідків, з урахуванням конкретних обставин справи можуть нести кримінальну відповідальність за злочини у сфері службової діяльності.

У випадку, якщо водій чи власник транспортного засобу (уповноважена особа), який на порушення чинних правил передав керування ним особі, котра не мала або була позбавлена права керувати такими засобами взагалі чи засобом відповідної категорії, у разі спричинення зазначеними діями перелічених у ст. 287 КК наслідків несе відповідальність за цією статтею, а особа, яка фактично керувала транспортним засобом,– за ст. 286 КК.

Кримінальна відповідальність за ст. 287 КК настає також у випадках, коли потерпілим від передбаченого зазначеною статтею злочину є особа, яка керувала транспортним засобом.

Передача на порушення чинних правил керування транспортним засобом службовій особі, від якої водій залежить по службі, не звільняє останнього від відповідальності. Виняток становить випадок, коли зазначена службова особа чи працівник органу внутрішніх справ усунули водія від керування цим засобом.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона вимагає завідомості, тобто усвідомлення суб’єктом злочину наявності технічної несправності транспортного засобу, що реально загрожує безпеці руху, або вчинення іншого грубого порушення правил експлуатації транспорту, що для нього є очевидним. Щодо наслідків, які настали, то винна особа передбачає можливість їх настання, але легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.


Кваліфікація порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху (ст. 288 КК).

При кваліфікації злочину, передбаченого ст. 288 КК, треба виходити того, що її диспозиція є бланкетною, а тому необхідно керуватися законодавчими або іншими нормативними актами щодо убезпечення дорожнього руху (наприклад: Технічні правила ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування України, затверджені наказом Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг «Укравтодор» від 26 вересня 1997 р. № 190; Єдині правила ремонту й утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджені постановою КМУ від 30 березня 1994 р. № 198 тощо).

Кваліфікуючи порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху (наприклад, порушення відповідних правил, норм і стандартів при будівництві, реконструкції, ремонті чи утриманні шляхів, вулиць, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, вимикання вуличного освітлення в темну пору доби, надання дозволу на експлуатацію ділянки дороги з поганим покриттям, невстановлення загороджувальних засобів та попереджувальних знаків на місці проведення дорожніх робіт, несвоєчасний огляд доріг, вулиць, залізничних переїздів, інших шляхових споруд з метою з’ясувати, чи відповідає їх стан вимозі убезпечення дорожнього руху, тощо (п. 14 постанови ППВСУ «Про застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 р. № 14);

2) наслідки у виді заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тяжких тілесних ушкоджень або смерті;

3) причиновий зв’язок між порушенням правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, і настанням наслідків, зазначених у диспозиції статті.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку і виконує такі роботи або відповідальна за їх проведення: керівник дорожньо-експлуатаційних підприємств, його підлеглі, котрим надано повноваження щодо дотримання відповідних правил, норм і стандартів, та рядові робітники зазначених підприємств; інспектор безпеки руху; виконроб, майстер, інші особи, які керують проведенням дорожніх робіт чи робіт у межах проїзної частини; тощо.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується необережною формою вини. Саме порушення правил, норм або стандартів щодо убезпечення дорожнього руху може бути вчинено умисно або з необережності, ставлення до наслідків – тільки необережне.


Кваліфікація незаконного заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК).

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що предметом злочинного посягання можуть всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, які вказані у примітці до ст. 286 КК.

Кваліфікуючи даний злочин за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона характеризується діями з незаконного заволодіння транспортним засобом (умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз).

Злочин визнається закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу,– з моменту встановлення контролю над ним.

Так, наприклад, 03.04.2015 року приблизно о 02.00 год. неповнолітній О. перебуваючи неподалік кінотеатру «Люм'єр», що по вул. Грушевського, 3 в м. Івано-Франківську, побачив мотоцикл «Geon Xpit», який належить неповнолітньому Б. У цей час, у неповнолітнього О. виник злочинний умисел на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом. Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, з корисливих спонукань, О. підійшов до мотоцикла «Geon Xpit» та почав відкочувати його в сторону мікрорайону «Пасічна». Після чого, розпорядився викраденим транспортним засобом на власний розсуд, продавши його Р. та В. Відповідно до висновку експертизи вартість мотоцикла «Geon Xpit», без урахування завданих йому пошкоджень, становить 37464 гривні 55 копійок. Вартість матеріального збитку, який завданий власнику мотоцикла «Geon Xpit», внаслідок пошкоджень, становить 12521 гривня 25 копійок. Таким чином, неповнолітній О. спричинив неповнолітньому Б. майнову шкоду на суму 12521 гривню 25 копійок (Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2015 року. Справа № 344/7844/15-к Провадження № 1-кп/344/362/15).

Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину.

Не є незаконним заволодіння транспортним засобом у стані крайньої необхідності, наприклад, для того, щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, приборкати стихійне лихо, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 289 КК), а за частинами 2 і 3 ст. 289 КК – 14-річного віку.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК, не можна визнавати осіб, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу; працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; а також службових осіб, наділених повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується умисною формою вини. Мотив і мета цього злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають (користь, помста тощо).

Кваліфікуючими ознаками злочину є дії, вчинені:

1) повторно (тобто вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189–191, 162, 410 КК);

2) за попередньою змовою осіб (має місце у випадках, коли дві особи і більше заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об’єктивну сторону злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував цим засобом. Проте не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 289 КК особи, які не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним винною особою здійснили поїздку на ньому);

3) поєднані із насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства (заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння);

4) з проникненням у приміщення чи інше сховище (таємне чи відкрите (із застосуванням погрози чи насильства), вторгнення у приміщення чи інше сховище, у які особа не має доступу, із умислом вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом будь-яким способом. Приміщення – це будь-яка споруда або будівля, визначена власником або користувачем транспортного засобу як місце для тимчасового чи постійного знаходження транспортного засобу, що усуває вільний доступ сторонніх осіб до нього (приватний гараж як у житловому будинку, так і окремо, або гараж установи, організації, підприємства, бокс, склад, салон, магазин, в якому реалізуються або виставляються на продаж транспортні засоби, тощо). Інше сховище – це ділянка території для тимчасового чи постійного знаходження транспортних засобів, що обладнана огорожею або технічними засобами, які обмежують вільний доступ до транспортного засобу та його вилучення, або ділянка території без огорожі чи технічних засобів, але під охороною, або контейнери, платформи, баржі, які використовуються для тимчасового або постійного зберігання транспортних засобів;

5) якщо вони завдали значної матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 289 КК);

6) організованою групою (особливості кваліфікації організованої групи визначається із врахуванням ст. 28 КК);

7) поєднані із насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо);

8) якщо вони завдали великої матеріальної шкоди (ч. 3 ст. 289 КК).

Відповідно до частин 2, 3 ст. 289 КК та п. 3 примітки до цієї статті матеріальну шкоду слід визнавати значною в разі заподіяння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою – на суму понад 250 таких мінімумів.

При вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК, де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Якщо транспортний засіб не зазнав ніяких пошкоджень унаслідок незаконного заволодіння, його технічний стан не погіршився і відновлення він не потребує або сума відповідних витрат менша від зазначеної у п. 3 примітки до ст. 289 КК, така кваліфікуюча ознака, як заподіяння значної або великої шкоди, відсутня.

У випадках коли особа знищила транспортний засіб, яким незаконно заволоділа, чи призвела до такого стану, що він повністю втратив свою цінність і його вже не можна використовувати за прямим призначенням, розмір реальних збитків дорівнює вартості автомобіля на день вчинення злочину. Таким же чином треба вирішувати це питання, якщо транспортний засіб після незаконного заволодіння не знайдено.

У разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.

Незаконне заволодіння будь-яким способом деталями, вузлами, агрегатами транспортного засобу без мети заволодіння останнім не утворює склад цього злочину і повинно кваліфікуватись як викрадення цих предметів (крадіжка, грабіж тощо).

Дії винного щодо заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, потрібно кваліфікувати залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому наявні корисливі мотиви щодо заволодіння транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Вбивство з метою полегшення заволодіння транспортним засобом для пересування необхідно кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і ч. 3 ст. 289 КК.

Незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, смерть одного або загибель кількох осіб, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 289 КК і 286 КК.

У ч. 4 ст. 289 КК передбачений спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, яке здійснюється за наявності сукупності таких умов:

1) особа вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства);

2) особа добровільно заявила про це правоохоронним органам;

3) особа повернула транспортний засіб власникові;

4) особа повністю відшкодувала завдані збитки.


Кваліфікація знищення, підробки або заміни номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст. 290 КК).

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що предметом злочинного посягання є ідентифікаційний номер, номер двигуна, шасі, кузова механічного транспортного засобу та його номерна панель.

Ідентифікаційний номер (позначення) ТЗ (vehicle identification number – VIN) – структурне поєднання буквено-цифрових символів. Присвоюється виробником ТЗ з метою ідентифікації останнього та наноситься на деталі кузова, шасі (рами) згідно зі стандартами.

Номерна панель – єдина неділима деталь кузова, на якій розташована номерна площадка; номерна площадка (майданчик) – ділянка номерної панелі ТЗ, на якій у відповідному, передбаченому виробником, місці наноситься ІНТЗ (п. 1.6 Інструкції про проведення огляду транспортних засобів та їх реєстраційних документів під час реєстрації, перереєстрації і зняття з обліку, затвердженої Наказом МВС України № 987 від 10.11.2005 р.).

Кваліфікуючи даний злочин за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона характеризується такими діями:

1) знищення ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова транспортного засобу (повне видалення ідентифікаційного номера транспортного засобу, номерів двигуна, шасі або кузова будь-яким способом);

2) підробка ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова транспортного засобу (повна або часткова зміна будь-яким способом (перебиванням, наплавленням, витравленням тощо) частини або всього номера).

3) заміна ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова транспортного засобу (повна заміна відповідних частин механічного транспортного засобу з нанесеними на них номерами);

4) заміна без дозволу відповідних органів влади номерної панелі з її ідентифікаційним номером (самовільне переобладнання транспортного засобу шляхом зміни кузовів, які мають ідентифікаційні номери, без дозволу реєстраційних підрозділів ДАІ).

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої з дій, що утворюють його об’єктивну сторону.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Здійснюючи кваліфікацію за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується умисною формою вини.

Знищення, підробка або заміна зазначених номерів або заміна без дозволу відповідних органів влади номерної панелі з її ідентифікаційним номером, пов’язані з незаконним заволодінням транспортним засобом, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 289 та 290 КК.


4. Кваліфікація інших злочинів, що посягають на безпечну роботу транспорту

Кваліфікація порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК).

При кваліфікації злочину, передбаченого ст. 291 КК, треба виходити з того, що її диспозиція є бланкетною, а тому необхідно керуватися законодавчими або іншими нормативними актами, що регулюють порядок безпечного руху залізничного, повітряного, водного, автомобільного, електричного та іншого виду транспорту (наприклад, правила поведінки пасажирів у метрополітені, у літаку, автобусі, трамваї, тролейбусі та інших видах транспорту).

Кваліфікуючи порушення чинних на транспорті правил за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) діяння особи, яке полягає у порушенні чинних на транспорті правил (наприклад, самостійне пересування пасажира повітряного транспорту територією льотного поля; самовільне відкриття шлагбауму на залізничному переїзді без дозволу чергового; переїзд залізниці в місцях, де це не передбачено; прогін тварин через колію без дотримання правил безпеки; порушення правил дорожнього руху водіями транспортних засобів, що не належать до вказаних у примітці до ст. 286 КК, а також велосипедистами, пішоходами, пасажирами; порушення правил безпеки руху і експлуатації при керуванні маломірними суднами тощо);

2) наслідки у виді загибелі людей або інших тяжких наслідків (заподіяння середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень одному або декільком потерпілим, смерті хоча б одній особі, а також заподіяння великої матеріальної шкоди);

3) наявність причинового зв’язку між діянням, яке виразилось у порушенні зазначених правил, та наслідками.

Суб’єктами злочину можуть бути: велосипедисти, пішоходи, пасажири, водії маломірних суден, водії гужового транспорту.

Здійснюючи кваліфікацію даного злочину за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується необережною формою вини.

Не підлягають відповідальності за цією статтею особи, які є суб’єктами злочинів, передбачених статтями 276, 277, 283, 286–288 КК.

Дії співробітників національної поліції та інших правоохоронних органів, які неправильними наказами чи сигналами спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікуються за статтями, що передбачають відповідальність за злочини у сфері службової діяльності.

Порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують безпеку перевезення вибухових, легкозаймистих, їдких речовин або радіоактивних матеріалів, а також перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, утворює склади злочину (за наявності підстав), передбачених статтями 267 чи 269 КК.


Кваліфікація пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК).

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що предметом злочинного посягання є магістральні або промислові нафто-, газо-, конденсатопроводи, нафтопродуктопроводи, відводи від них, технологічно пов’язані з ними об’єкти, споруди, засоби обліку, автоматики, телемеханіки, зв’язку, сигналізації, технологічне обладнання.

Магістральний трубопровідний транспорт нафти і газу – технологічний комплекс – окремий трубопровід (або сукупність трубопроводів) та пов'язані з ним єдиним технологічним процесом об'єкти, за допомогою яких здійснюється постачання нафти і газу споживачам, включаючи транзитне постачання через територію України (ст. 1 Закону України “Про нафту і газ” від 12 липня 2001 р.).

Систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт; промисловий трубопровідний транспорт.

Магістральний трубопровід – технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.

Промислові трубопроводи (приєднані мережі) – всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо (ст. 1 Закону України “Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 р.).

Магістральний нафтопродуктопровід (магістральний трубопровід для транспортування нафтопродуктів) – нафтопродуктопровід, запроектований та збудований згідно з державними будівельними нормами щодо магістральних трубопроводів, із станціями катодного захисту, насосними перекачувальними станціями з резервуарними ємностями або без них, пунктами контролю та управління нафтопродуктопроводом, виробничо-технологічним зв'язком та лініями електропостачання для обслуговування нафтопродуктопроводів, ремонтно-експлуатаційними пунктами, пунктами зливу, наливу та інфраструктурою, що забезпечує безпечну експлуатацію нафтопродуктопроводу (п. 1.3 Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафтопродуктів магістральними трубопроводами» від 30 вересня 2005 року № 858).

Конденсатопровід – трубопровід для перекачування стабільного газового конденсату з району видобування на газопереробний завод або нафтохімічний комбінат.

Відводи від магістральних або промислових нафто-, газо- конденсатопроводів чи нафтопродуктопроводів – трубопроводи, що відходять від них, якими транспортується нафта, газ або нафтопродукти до місця зберігання, переробки або перевалювальних комплексів.

Технологічно пов’язані з системою магістральних або промислових нафто-, газо- конденсатопроводів чи нафтопродуктопроводів об’єкти та споруди – елементи системи комплексу трубопроводів (насосні станції нафтоперекачки (підземні або наземні), нафтосховища, газокомпресорні станції тощо).

Засоби обліку, автоматики, телемеханіки, зв’язку, сигналізації – комплекс спеціальних технічних пристосувань, що забезпечують автономне функціонування, телемеханізацію та диспетчеризацію магістрального трубопроводу.

Технологічне обладнання – обладнання, призначене для безпечної та надійної експлуатації або обслуговування магістральних або промислових нафто-, газо- конденсатопроводів чи нафтопродуктопроводів.

Кваліфікуючи пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона включає три обов’язкові ознаки:

1) пошкодження (приведення їх до стану, коли вони частково або на деякий час втрачають придатність для використання і повернення їх до роботи не вимагає капітального ремонту) або руйнування (повне або часткове знищення цих об’єктів до стану непридатності подальшого цільового використання) магістральних нафто-, газо- або нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також технологічно пов’язаних з ними об’єктів, споруд, засобів автоматики, зв’язку, сигналізації; незаконне втручання в роботу технологічного обладнання (дії, внаслідок яких припиняється (призупиняється) робота технологічного обладнання або відбуваються зміни режиму роботи без дозволу відповідного власника або уповноваженої особи).

2) наслідки у виді порушення нормальної роботи вказаних трубопроводів (повне або часткове припинення подачі газу або нафтопродуктів трубопроводом, зниження тиску, погіршення якісного складу продукту або його окремих характеристик тощо); спричинення небезпеки для життя людей (створення внаслідок пошкодження або руйнування трубопроводу або інших предметів цього злочину умов, за яких могла статися реальна загроза життю людей (затоплення нафтопродуктами, отруєння газом тощо);

3) наявність причинового зв’язку між дією та вказаними наслідками.

Злочин вважається закінченим з моменту пошкодження або руйнування магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів чи нафтопродуктопроводів, відводів від них, технологічно пов’язаних з ними об’єктів, споруд, засобів обліку, автоматики, телемеханіки, зв’язку, сигналізації, незаконне втручання в роботу технологічного обладнання, якщо ці дії призвели до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів або створили небезпеку для життя людей.

Кваліфікуючи даний злочин за суб’єктом, варто взяти до уваги, що ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Здійснюючи кваліфікацію даного злочину за суб’єктивною стороною, слід пам’ятати, що вона характеризується прямим або непрямимумислом щодо пошкодження або руйнування об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів. Ставлення до наслідків, передбачених у ст. 292 КК, характеризується необережною формою вини.

До кваліфікуючих ознак злочину відносять дії, якщо вони вчинені: повторно (особливості кваліфікації повторності визначається із врахуванням ст. 32 КК), за попередньою зимовою групи осіб (особливості кваліфікації організованої групи визначається із врахуванням ст. 28 КК), загальнонебезпечним способом (пошкодження або руйнування магістрального нафто-, газо- та нафтопродуктопроводу чи інших, пов’язаних з ним об’єктів, зазначених у статті, внаслідок чого створюється загроза здоров’ю, життю людей або спричиняється велика матеріальна шкода, наприклад, вибух, підпал тощо) (ч. 2 ст. 292 КК); якщо вони спричинили: загибель людей (загибель хоча б однією людини), інші нещасні випадки з людьми (масове захворювання людей, зараження хоча б однієї людини епідемічним або інфекційним захворюванням тощо); аварію (пошкодження або руйнування магістрального нафто-, газо- та нафтопродуктопроводу, яке потягло тимчасову зупинку його роботи); пожежу (неконтрольоване горіння, викликане при пошкодженні або руйнуванні зазначених у законі об’єктів у межах розташування трубопроводу та його об’єктів); значне забруднення довкілля (значне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості) або території, зникнення, масова загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу, забруднення атмосферного повітря, землі, лісових масивів, водоймищ тощо); інші тяжкі наслідки (значні матеріальні збитки тощо); вчинення злочину організованою групою (особливості кваліфікації організованої групи визначається із врахуванням ст. 28 КК) (ч. 3 ст. 292 КК).

Умисне пошкодження або руйнування нафто-, газо- та нафтопродуктопроводу з метою ослаблення держави кваліфікується як диверсія (ст. 113 КК).

Дії винної особи, яка умисно пошкодила або зруйнувала зазначені в законі об’єкти з метою викрадення газу або нафтопродуктів, необхідно кваліфікувати за відповідними частинами ст. 292 КК та залежно від способу викрадення – за статтями 185–187, 189–191 КК.