Gerb_NAIAU НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Мультимедійний підручник з навчальної дисципліни "Кваліфікація окремих видів злочинів"

Тема 7. Кваліфікація злочинів проти громадської безпеки


1. Загальні питання кваліфікації злочинів проти громадської безпеки

2. Кваліфікація злочинів, пов’язаних з діяльністю злочинних організацій (ст.ст. 255–257, 260 КК).

3. Кваліфікація злочинів, пов’язаних з тероризмом (ст.ст. 259 і 266 КК).

4. Кваліфікація злочинів, що порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку (ст.ст. 262–265, 267–269 КК).

5. Кваліфікація злочинів, пов’язаних з порушенням спеціальних правил (ст.ст. 261 та 270 КК).


1. Загальні питання кваліфікації злочинів проти громадської безпеки.

Однією з найважливіших умов забезпечення прав і свобод людини, недоторканості її життя та здоров’я, власності, інших суспільних інтересів є охорона громадської безпеки в країні. Громадська безпека створює атмосферу спокою серед населення, обстановку впевненості в ефективності захисту від ймовірних злочинів, у наявності для цього відповідних гарантій, відчуття безпеки, на яку можна покластися та яка заспокоює.

У сучасному КК громадська безпека вперше стала самостійним об’єктом кримінально-правової охорони. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської безпеки передбачена розділом ІХ Особливої частини КК (статті 255–270 КК). Суспільна небезпечність злочинів проти громадської безпеки полягає в тому, що вони порушують безпечні умови життєдіяльності – загальну безпеку, безпеку життя, здоров’я, власності широкого та невизначеного кола осіб та безпеку інших цінностей суспільства, створюють небезпеку настання тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки.

Окремі питання забезпечення громадської безпеки врегульовані міжнародним законодавством, зокрема, у Міжнародній конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму від 14 вересня 2005 р., ратифікована Україною 15 березня 2006 р.

Кваліфікуючи злочини цієї групи, слід взяти до уваги положення ряду нормативних актів України, зокрема, Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р., “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р., “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 р., “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 р., “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 р., Правила пожежної безпеки в Україні, введені в дію наказом МВС від 22 червня 1995 р. № 400, Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС від 21 серпня 1998 р. № 622 тощо.

Окремі питання кваліфікації злочинів проти громадської безпеки вирішуються у ППВСУ “Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки” від 2 липня 1976 р. № 4, “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3, “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями” від 23 грудня 2005 р. № 13 тощо.

Під злочинами проти громадської безпеки у кримінально-правовій літературі розуміють суспільно-небезпечні, передбачені КК винні діяння (дія або бездіяльність), вчинені суб’єктами злочину, що порушують громадську (загальну) безпеку і створюють загальну небезпеку (умови) загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки. Родовим об’єктом цих злочинів є громадська безпека – це безпека від джерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, терористичних груп та інших злочинних об’єднань, зброї, предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, вогню тощо

При кваліфікації злочинів, слід пам’ятати що такі спеціальні види громадської безпеки, як безпека виробництва і безпека руху та експлуатації транспорту, охороняються окремими розділами Особливої частини КК (це, відповідно, X та XI розділи). Застосування зброї масового знищення, її розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування є злочинами проти безпеки людства та передбачені XX розділом КК.

На кваліфікацію злочинів проти громадської безпеки впливає предмет. Наприклад, вогнепальна та холодна зброя, боєприпаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, радіоактивні, хімічні, біологічні та вибухонебезпечні матеріали, відходи та вторинна сировина, легкозаймисті речовини й інші предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Природа зброї та предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, полягає в тому, що вони є джерелами підвищеної небезпеки для життя та здоров’я людей, майна, довкілля. Здатність знищення, пошкодження навколишнього середовища є їх об’єктивною і основною ознакою. Тому предмети злочинів проти громадської безпеки мають бути придатними для спричинення руйнувань, мати властивості спричиняти тілесні ушкодження чи смерть людині, заподіювати значну матеріальну шкоду. У вадку відсутності такої ознаки, поводження з такими предметами не може спричинити шкоду громадській безпеці.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи є відповідні предмети зброєю, радіоактивними, хімічними, біологічними, вибухонебезпечними матеріалами, речовинами, предметами, бойовими припасами, вибуховими пристроями, вибуховими, легкозаймистими або їдкими речовинами, а також для з’ясування їх придатності до використання за цільовим призначенням, потрібні спеціальні знання, слід призначати експертизу. Для з’ясування лише придатності предмета до використання за цільовим призначенням достатньо участі експерта.

Щоб запобігти небезпеці спричинення шкоди життю і здоров’ю людей ті іншим суспільним цінностям, запобігти нещасним випадкам та вчиненню злочинів із застосуванням зброї та інших небезпечних для оточення предметів існує система правил поводження з ними. Вона передбачає порядок виготовлення, ремонту, придбання, зберігання, носіння, користування, обліку, перевезення, пересилання таких предметів.

При кваліфікації слід враховувати ознаки об’єктивної сторони складів злочинів проти громадської безпеки. Більшість з них характеризуються проявом суспільно небезпечного діяння (формальні склади). Деякі злочини проти громадської безпеки належать до таких, що мають усічені (наприклад, коли мова йде про створення злочинної організації, банди, терористичної організації чи групи тощо) або матеріальні (наприклад, недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки тощо) склади. Такі злочини передбачають два види наслідків: створення небезпеки настання тяжких наслідків та фактичне заподіяння істотної шкоди (тяжких наслідків) чи шкоди здоров’ю людей або майнової шкоди у великому розмірі. Для таких злочинів також обов’язковим є наявність причинного зв’язку між діянням та суспільно-небезпечним наслідком.

Заподіяння шкоди життю і здоров’ю, майнової шкоди може також виступати і способом вчинення окремих злочинів проти громадської безпеки, наприклад, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (ч. 3 ст. 262 КК), напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК). В залежності від тяжкості заподіяної при цьому шкоди такі дії можуть охоплюватись як нормами про відповідальність за злочини проти громадської безпеки, так і потребувати кваліфікації за сукупністю злочинів.

На кваліфікацію впливають і суб’єктивні ознаки складів злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК. Суб’єкт описанихзлочинів, як правило, загальний, тобто фізична осудна особа з 16 років. За бандитизм (ст. 257 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), крадіжку, грабіж, розбій і вимагання предметів, передбачених ст. 262 КК, відповідальність настає з 14-річного віку. У злочинах, передбачених ч. 2 ст. 256, ст. 262 КК, а також злочинах, які полягають у порушенні певних правил, суб’єктом злочину може бути службова особа чи особа, що наділена відповідними повноваженнями щодо конкретних джерел загальної небезпеки.

На відміну від злочинів проти життя та здоров’я особи та власності (передбачені, відповідно, розділами II та VI Особливої частини КК), злочини проти громадської безпеки посягають не на життя, здоров’я, власність окремих осіб, не на особисту фізичну та майнову безпеку, а на загальну безпеку невизначеного кола осіб. Тому реальне заподіяння шкоди, як правило, не є обов’язковою ознакою більшості злочинів проти громадської безпеки, саме тому законодавець формулює переважно формальні склади злочинів у цьому розділі.

Суб’єктивна сторона майже всіх злочинів проти громадської безпеки характеризується умислом. Посягання, що полягають у порушенні певних правил, учиняються зі змішаною формою вини. Деяким злочинам проти громадської безпеки властива спеціальна мета. Наприклад, при створенні злочинної організації (ст. 255) метою є вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину; при бандитизмі (ст. 257) – напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; при нападі на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих (ст. 261), – захоплення, пошкодження чи знищення цих об’єктів тощо.

Щодо підслідності злочинів проти громадської безпеки, відповідно до ч. 2 ст. 112 КПК, у злочинах, передбачених ст.ст. 259–265, 266–270 КК досудове слідство провадиться органами внутрішніх справ України. Відповідно ж до ч. 5 ст. 112 КПК, у злочинах, передбачених ст. 255–257 КК, досудове слідство провадиться тим органом, який порушив кримінальну справу (альтернативна підслідність).

Зважаючи на специфіку безпосередніх об’єктів і джерел підвищеної небезпеки, всі злочини проти громадської безпеки, що підслідні ОВС, можна поділити на чотири види (групи):

1) злочини, пов’язані з діяльністю злочинних організацій (статті 255–257, 260);

2) злочини, пов’язані з тероризмом (статті 259 і 266);

3) злочини, що порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку (статті 262–265, 267–269);

4) злочини, пов’язані з порушенням спеціальних правил (статті 261 і 270).


2. Кваліфікація злочинів, пов’язаних з діяльністю злочинних організацій (ст.ст. 255–257, 260 КК).

Кваліфікація створення злочинної організації (ст. 255 КК). Злочинні організації, оскільки вони створюються з метою вчинення злочинів, становлять потенційну загрозу для найрізноманітніших правоохоронюваних інтересів.

Відповідно до абз. 1 п. 10 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями” від 23 грудня 2005 р. № 13 та ч. 4 ст. 28 КК, злочинна організація – це внутрішньо і зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання п’яти і більше осіб або двох і більше організованих груп (структурних частин), метою діяльності якого є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки, або керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

На підставі цього визначення прийнято виділяти наступні ознаки злочинної організації.

До складу такого об’єднання повинно входити щонайменше п’ять осіб, які мають відповідати ознакам суб’єкта злочину. Ця ознака випливає із законодавчого визначення злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК) і поняття співучасті (ст. 26 КК).

Стійкість злочинної організації полягає в її здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть її дезорганізувати, як внутрішнім (невиконання наказів керівника, намагання окремих членів вийти зі складу об’єднання), так і зовнішнім (діяльність конкуруючих організацій тощо).

Ієрархічність передбачає підпорядкування учасників такого злочинного об’єднання організатору, що забезпечує його керованість та сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів взаємозалежності його учасників чи структурних частин під час здійснення спільної злочинної діяльності.

Метою створення та діяльності злочинної організації є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Тяжким є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, але не більше десяти років. Особливо тяжким є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

З об’єктивної сторони злочин може виражатися у таких формах: 1) створення злочинної організації; 2) керівництво злочинною організацією; 3) участь у злочинній організації; 4) участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; 5) організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп – стисло такі діяння можна назвати консолідацією організованої злочинної діяльності.

У ст. 255 КК вид злочинної організації не конкретизовано: це може бути будь-яка злочинна організація, метою якої є вчинення хоча б одного тяжкого чи особливо тяжкого злочину, або діяльність якої пов’язана із вчиненням декількох злочинів. Жодних інших додаткових ознак такої організації (озброєність, спеціальна мета створення та діяльності тощо) закон в даному випадку не передбачає.

Під створенням злочинної організації слід розуміти дії з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об’єднання для злочинної діяльності. Такі дії за своїм змістом близькі до організації злочину і включають підшукування співучасників, об’єднання їх зусиль, детальний розподіл між ними обов’язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора злочинної організації є створення стійкого об’єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв’язку між діями всіх учасників угруповання, упорядкування взаємодії його структурних частин. Особа, яка створила злочинну організацію, в майбутньому може й не бути її керівником чи учасником. Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, але до його закінчення об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. При цьому не має значення, передувала набуттю об’єднанням ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи чи зазначена організація була одразу створена як така. Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини, за наявності до того підстав, необхідно кваліфікувати як такі, що вчинені організованою групою.

Якщо винному, з незалежних від нього причин, не вдалося створити злочинну організацію, його дії слід кваліфікувати як готування або замах на створення злочинної організації (за відповідними частинами статей 14 або 15 і ст. 255 КК).

Керівництво злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління її функціонуванням як стійкого об’єднання осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов’язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності в цілому; організація заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення структури об’єднання) та здійсненням ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об’єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо). Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об’єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

Участь у злочинній організації передбачає перебування в складі злочинної організації, Особа стає учасником злочинної організації з моменту її утворення (якщо вона входить до кола осіб, з яких первісно виникає організація) або ж відтоді, коли інші учасники дали згоду на прийняття її до вже існуючої організації. Участь у злочинній організації означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник виконує дії в інтересах організації разом з іншими її учасниками чи самостійно, на його потенційне сприяння розраховують вся організація та окремі її члени. Він може виступати як виконавець окремих злочинів, планувати їх, здійснювати допоміжні дії, виконувати окремі доручення керівників організації.

Участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, має місце й тоді, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, не вступала до такої організації, не є її учасником, але взяла безпосередню участь у злочині, скоєному злочинною організацією, тобто була співвиконавцем злочину, передбаченого ст. 255 КК.

Водночас, участь в організації не охоплює вчинення діянь, які становлять самостійні злочини. Вони кваліфікуються за відповідними статтями Особливої частини КК. Такий підхід демонструє і судова практика, наприклад, вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2010 р. встановлено, що В., являючись мешканцем м Черкаси з початку 2008 року по 10 вересня 2008 р. здійснював керівництво діяльністю злочинної організації з незаконного придбання, зберігання з метою збуту та незаконного збуту отруйного лікарського засобу – трамадолу, незаконного придбання, перевезення, зберігання з метою збуту і незаконного збуту небезпечної психотропної речовини – метамфетаміну та незаконного виготовлення, зберігання з метою збуту і незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу – ацетильованого опію.

Знаходячись у складі злочинної організації спільно з М., Д., Л, К., С. та П., у період з початку 2008 р. по 10 вересня 2008 р. незаконно придбавав, зберігав з метою збуту та незаконно збував отруйний лікарський засіб – трамадол, незаконно придбавав, перевозив, зберігав з метою збуту і незаконно збував небезпечну психотропну речовину – метамфетамін та незаконно виготовляв, зберігав з метою збуту і незаконно збував особливо небезпечний наркотичний засіб – ацетильований опій.

У період з 8 травня 2008 р. по 10 вересня 2008 р., без передбаченого законом дозволу, незаконно виготовив, зберігав і носив нарізну багатоцільову вогнепальну зброю – 5,45 мм самозарядний карабін «Вулкан ТК» заводський номер ХК 117211.

У період з початку 2008 р. по 10 вересня 2008 р. займався неодноразовим використанням коштів у великих розмірах, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин.

Оцінивши зібрані докази, суд вірно кваліфікував дії В. за ч. 4 ст. 321, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306 та ч. 1 ст. 263 КК України.

Організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп передбачає залучення учасників до зустрічі (сходки), розробку плану її підготовки, проведення; управління зустріччю (сходкою) для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп; створення відповідних умов для організації і здійснення зустрічі (сходки), надання допомоги в цьому тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного із діянь, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 255 КК.

Суб’єкт злочину загальний – фізична осудна особо, що досягла 16-річного віку. Особа віком від 14 до 16 років може нести відповідальність лише за окремі злочини, вчинені у складі такої організації (наприклад, за грабіж, заподіяння тяжкого, чи середньої тяжкості тілесного ушкодження).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що організація, яку він створює, якою керує, в якій чи у злочинах, вчинюваних якою, бере участь, є злочинною, або що його діяльність полягає в консолідації організованої злочинної діяльності, передбачає, що його дії створюють загрозу громадській безпеці, і бажає їх вчинювати.

При кваліфікації даного злочину також слід дотримуватись наступних правил. Виходячи зі ст. 30 КК, особа, яка створила злочинну організацію або керувала нею, підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися її умислом. Інші ж учасники злочинної організації підлягають відповідальності за участь у ній, а також за вчинені такою організацією злочини, у підготовці або вчиненні яких вони особисто брали участь.

Частиною 2 ст. 255 КК передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 255 КК. Умовами такого звільнення за законом є:

1) наявність добровільної заяви вказаної особи про створення злочинної організації або участь у ній, що передбачає повідомлення, вчинене за власною волею, з будь-яких мотивів, у будь-який спосіб відповідним органам влади про створення, існування такої організації та його участь у ній. При цьому не має значення, чи відомо про дану злочинну організацію органам влади і чи знає про їх поінформованість винний. Повідомлення, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, має бути достатньо повним, стосуватися не лише (як про це прямо вказано в законі) факту створення організації, а й інших обставин, пов’язаних з організованою злочинною діяльністю, про місце знаходження, склад учасників, керівництво, методи діяльності, прийоми конспірації, зв’язки, свою роль в ній, про місце й час проведення зустрічі представників злочинних організацій тощо. Адже без повідомлення таких даних навряд чи можливе виконання третьої умови звільнення, вказаної в ч. 2 ст. 255 КК;

2) активне сприяння розкриттю злочинної діяльності, яке полягає у допомозі працівникам правоохоронних органів в нейтралізації діяльності злочинної організації чи усуненні наслідків зустрічі представників злочинних організацій або організованих груп. Насамперед вона полягає в наданні повної і достовірної інформації про злочинну організацію чи сходку, даванні правдивих показань в ході допитів та проведення інших слідчих дій. Водночас закон для звільнення від кримінальної відповідальності не вимагає від колишніх учасників організованої злочинної діяльності вчинення інших дій, зокрема відшкодування шкоди для потерпілих, участь в оперативній розробці злочинних організацій, які продовжують діяти;

3) особа не є організатором або керівником злочинної організації, тобто вона є лише рядовим учасником цієї організації або учасником вчинюваних нею злочинів, не створювала таку організацію, не входила раніше до її керівництва тощо.

Для застосування ч. 2 ст. 255 КК потрібна сукупність вказаних умов. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК застосовується незалежно від того, чи припинена компетентними державними органами діяльність злочинної організації, про яку повідомила особа, або чи відвернуте зібрання представників злочинних організацій або організованих груп. Адже вирішення питань, які визначають правовий статус конкретної особи, не може ставитися в залежність від ефективності роботи державних органів, їх окремих працівників. Наявність умов, передбачених ч. 2 ст. 255 КК, не виключає звільнення від кримінальної відповідальності на підставі норм Загальної частини КК, зокрема в зв’язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або на підставі закону про амністію.

Частина 2 ст. 255 КК не застосовується у випадку вчинення особою інших злочинів, пов’язаних з діяльністю злочинних організацій. Хоча норма, передбачена ст. 255 КК, є загальною, нею не охоплюються випадки звільнення за злочини, передбачені відповідними спеціальними нормами. На користь такого тлумачення говорить закон, який звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці учасників конкретних видів злочинних організацій передбачив у статтях, які регламентують відповідальність за участь в їх діяльності (ч. 2 ст. 2583 КК, ч. 6 ст. 260 КК). Вказана правова норма також не поширюється на окремі злочини, вчинені учасниками злочинних організацій, – проти життя та здоров’я особи, проти власності тощо. Тобто звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК не означає автоматичного звільнення від відповідальності за посягання, передбачені іншими статтями Особливої частини КК.


Кваліфікація сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК). За своєю сутністю це посягання являє собою сприяння діяльності вже існуючої злочинної організації, а за юридичною конструкцією – причетність до передбаченого ст. 255 КК злочину, яка виділена в спеціальній статті Особливої частини КК.

Кваліфікуючи дії за об’єктивною стороною слід пам’ятати, що вона включає в себе заздалегідь не обіцяне: 1) сприяння учасникам злочинних організацій; 2) укриття їх злочинної діяльності; 3) здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Сприяння учасником злочинних організацій – це допомога організації в цілому, її підрозділам чи окремим учасникам, призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою. Це сприяння не стосується вчинення конкретних посягань, що їх здійснює злочинна організація – така допомога означає співучасть у відповідних злочинах.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій – це діяння, які полягають в переховуванні: організаторів, керівників та рядових учасників злочинної організації; осіб, які, не будучи членами злочинної організації, виступають співучасниками злочинів, вчинених такою організацією; знарядь чи засобів вчинення злочину, інших предметів, які використовуються для забезпечення діяльності усієї організації чи при вчиненні окремих посягань; предметів, що здобуті внаслідок злочинної діяльності організації, тощо.

Заздалегідь не обіцяним сприяння учасникам злочинних організацій є тоді, коли про його наступне надання не повідомлялося до моменту створення організації. Тобто сприяння надається вже існуючій організації, її виникнення не обумовлене наданим сприянням. Інакше таке сприяння становить склад злочину, передбачений ст. 255 КК.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій буде заздалегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення організації чи до моменту завершення окремих злочинів, вчинюваних злочинною організацією. В іншому випадку такі дії становлять співучасть у злочині, передбаченому ст. 255 КК, або в злочинах, які вчиняє організація і приховування яких було заздалегідь обіцяне.

Способами вчинення таких дій є: надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів.

Під здійсненням інших дій, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинних організацій, розуміються будь-які дії, які можуть полягати, наприклад, у створенні перешкод для представників влади, що ведуть боротьбу з діяльністю організації, наданні учасникам злочинних організацій інших засобів здійснення злочинної діяльності, крім тих, що перелічені вище, тощо.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винний знає, що надання допомоги учасникам злочинної організації, а тим самим і всій організації, укриття їх злочинної діяльності служить продовженню їх злочинної діяльності, розуміє, що цим він сприяє організованій злочинній діяльності, а, отже, усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх діянь. Він передбачає, що такі його діяння призводять до того, що продовжується злочинна діяльність організації, а тим самим і заподіюється шкода громадській безпеці. Усвідомлюючи неминучість таких наслідків, винний бажає їх або ж байдуже ставиться до них.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) службового особою; 2) повторно. Поняття службової передбачено пунктами 1 і 2 примітки до ст. 364 КК, повторність при вчиненні цього злочину означає вчинення його два або більше рази, якщо відсутні ознаки продовжуваного сприяння або укриття та судимість за попередній злочин не знята і не погашена (ст. 32 КК).


Кваліфікація бандитизму (ст. 257 КК). Високий ступінь суспільної небезпечності бандитизму полягає у вчиненні розбоїв, убивств, зґвалтувань, грабежів та інших насильницьких злочинів проти особи та власності.

Бандитизм становить окремий різновид спільної злочинної діяльності, специфічними проявами якої в цьому разі є організація озброєної банди та участь у ній або у вчинюваному нею нападі.

Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки (п. 17 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями” від 23 грудня 2005 р. № 13).

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об’єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того підстав необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією.

При кваліфікації бандитизму слід встановлювати обов’язкові, невід’ємні ознаки такого стійкого злочинного об’єднання:

1) наявність у неї декількох (трьох і більше) суб’єктів злочину;

2) стійкість;

3) озброєність;

4) загальна мета її учасників – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян;

5) спосіб вчинення злочину – напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Кількість учасників банди (три і більше) випливає із законодавчого визначення організованої групи (ч. 3 ст. 28 КК).

Поняття стійкості банди відповідає поняттю стійкості злочинної організації.

Озброєність банди означає наявність зброї хоча б в одного члена банди (при цьому решта учасників банди має знати, що така зброя наявна та може бути застосована під час нападу). Під зброєю слід розуміти пристрої, прилади та інші предмети, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі. Зброя може бути вогнепальною, холодною, військовою, мисливською, спортивною, саморобною чи переробленою (наприклад, обріз мисливської рушниці). Треба мати на увазі, що банда може бути озброєна і гладкоствольною зброєю. Про поняття холодної та вогнепальної зброї роз’яснюється у п.п. 4, 8 ППВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3. Кухонні та столові ножі, пневматична зброя, ракетниці, сокири, пляшки та каміння, предмети, за допомогою яких намагаються імітувати зброю не відносяться до зброї. Так само непридатна для застосування зброя не утворює ознаку озброєності банди.

Обов’язковість застосування зброї не являється необхідною ознакою складу бандитизму. Достатньо, щоб зброя знаходилася у розпорядженні учасників банди під час нападів, та вони усвідомлювали можливість її застосування у разі виникнення необхідності.

У випадках, коли для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, а також питання про їх придатність до використання за цільовим призначенням потрібні спеціальні знання, у справі необхідно призначати експертизу, яку слід проводити у відповідних експертних установах. Для вирішення лише другого питання достатньо участі спеціаліста.

Метою діяльності банди є вчинення нападів на підприємства, установи, організації або на окремих громадян. Під нападом озброєної банди розуміють дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні. Виходячи з цього, організована група або злочинна організація, що відповідає попереднім ознакам банди, але її учасники не мають на меті вчинення насильницьких злочинів (вчиняють шахрайства, крадіжки тощо), не може вважатися бандою.

З об’єктивної сторони бандитизм передбачає три форми:

1) організацію озброєної банди;

2) участь у банді;

3) участь у нападі, вчинюваному такою бандою.

Для кваліфікації дій особи за ст. 257 КК достатньо вчинення нею хоча б одного з цих діянь (за умови, що організацію банди доведено). Суд має з’ясовувати, в якій саме формі особа вчинила бандитизм, та зазначати це у вироку з наведенням відповідних мотивів.

Організація озброєної банди – це будь-які дії, результатом яких стало створення банди. Організація такого об’єднання утворює склад бандитизму незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один напад.

Оскільки ст. 257 КК передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано (незалежно від того, чи вчинила банда хоча б один напад (усічений склад). Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм.

Організацією озброєної банди належить визнавати створення як організованої групи чи злочинної організації, що вже озброєні, але ще не вчинили нападів, так і таких стійких об’єднань, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. Уже в момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об’єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються.

Під участю в озброєній бандіслід розуміти не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспорту, приміщень, здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукання об’єктів для нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо). Проте в будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов’язково передбачає членство особи в цьому об’єднанні, яке набувається шляхом вступу до останнього. Вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як пособництво у бандитизмі.

Участь увчинюваному озброєною бандою нападіможе брати й особа, яка не входить до її складу. Проте дії такої особи можна кваліфікувати за ст. 257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, який вчинює банда. Якщо ж зазначена особа не брала безпосередньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла в його вчиненні, її дії слід вважати пособництвом. Особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, але в будь-який спосіб сприяли у вчиненні нею нападу, несуть відповідальність за злочин, що охоплювався їхнім умислом.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.Оскільки законом установлено відповідальність за сам факт організації банди, то особа, яка була одним із її організаторів, визнається виконавцем злочину, передбаченого ст. 257 КК, навіть якщо вона в подальшому не брала участі в діяльності банди.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальноюметою здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

Для вірної кваліфікації бандитизму слід пам’ятати, що дії, які полягають у незаконному заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, їх придбанні, виготовленні, ремонті, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч. 1 чи ч. 2 ст. 263 КК.

Дії ж учасників банди, пов’язані з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовими елементами бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не потребують.

Слід ураховувати, що ст. 257 КК, яка містить законодавче визначення поняття бандитизму, не передбачає ні якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’язкової ознаки складу цього злочину, ні відповідальності за вчинення її членами під час нападу злочинних діянь, які утворюють самостійні склади злочинів (крім відповідальності за організацію банди, участь у ній та у вчинюваних нею нападах). Тому в таких випадках належить керуватися положенням ст. 33 КК, згідно з яким за сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК. Такий підхід демонструють органи досудового слідства та суду. Так, постановою судді військового апеляційного суду Центрального регіону України В.М. Ляшевича про продовження строку тримання під вартою було встановлено, що банда у складі п’яти осіб 25 вересня 2008 р. близько 22 год. 30 хв. прибула з вогнепальною зброєю та підробленими документами в приміщення комплексу “З легким паром", яке розташоване в м. Бровари Київської області, вул. Київська, 1, де із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я, вчинили розбійний напад на потерпілого з метою заволодіння грошовими коштами останнього в сумі 1 млн. гривень. Цей напад було попередньо ретельно сплановано та інсценовано під проведення спеціальної операції із затримання особливо небезпечного злочинця, де А. повинен був удавати із себе радника Голови комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, Б. – слідчого Служби безпеки України, В. і Г. – групу захоплення, Д. – співробітника міліції, а у разі необхідності – понятого. Під час вчинення запланованих злочинних дій вказана злочинна група була затримана працівниками МВР УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві.

26 вересня 2008 р. відносно А., Б., В., Г. і Д. було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 та ст. 257 КК України.


Кваліфікація створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК). Кваліфікуючи цей злочин за об’єктивною стороною, потрібно пам’ятати, що законодавець передбачив наступні його форми:

1) створення не передбачених законами України воєнізованих формувань (ч. 1 ст. 260 КК); 2) участь у їхній діяльності (ч. 1 ст. 260 КК); 3) створення не передбачених законом збройних формувань (ч. 2 ст. 260 КК); 4) участь у їхній діяльності (ч. 2 ст. 260 КК); 5) керівництво зазначеними формуваннями (ч. 3 ст. 260 КК); 6) їхнє фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. 3 ст. 260 КК); 7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260 КК).

Поняття воєнізованих або збройних формувань дане в примітках до ст. 260 КК Однак, воно не містить вказівки на всі необхідні істотні і достатні ознаки цих злочинних організацій Зокрема, в примітках 1 і 2 до ст. 260 КК не вказується ознака, вказана в назві та диспозиціях ч. 1 та ч 2 цієї статті, а саме, що ці формування не передбачені законами. Крім того, неповно розкрито специфічні ознаки цих організацій, що не дає змоги відмежувати їх від інших видів злочинних організацій.

3 урахуванням викладених зауважень видається, що воєнізованими формуваннями слід вважати організації, яким, окрім загальних ознак злочинної організації, притаманні ще й такі: 1) вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачене законами України. Це означає, що або взагалі відсутній закон, який передбачає створення відповідної воєнізованої організації, або ж вони не належать (не є структурним підрозділом, не перебувають у підпорядкуванні) до жодного із легально існуючих воєнізованих формувань чи груп – ЗС, СБ, ПВ, УДО, військ ЦО, внутрішніх військ МВС тощо; 2) вони мають організаційну структуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліни. Це включає в себе: поділ формування на підрозділи з визначенням особового складу кожного із них та підпорядкованості відповідних структурних частин; встановлення військових або інших звань; дотримання субординації; використання одностроїв, знаків розрізнення; застосування засобів впливу та заохочення, характерних для війська тощо. При цьому під формуваннями слід розуміти організації, які складаються з відносно самостійних підрозділів; 3) воєнізований характер завдань і методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які нею використовуються. Це вказує, що організація ставить перед собою специфічні завдання, які можуть покладатися лише на офіційно створені формування. Це вирішення завдань громадсько-політичного характеру методами військових операцій – заволодіння певними територіями чи їх утримання; силова підтримка владних структур; придушення збройного чи іншого організованого або масового опору владі; депортація населення; встановлення режиму військового стану; знищення живої сили супротивника та його матеріальних засобів тощо.

Збройним формуванням є воєнізована група, яка характеризується такою специфічною (окрім загальних ознак злочинної організації та воєнізованого формування) рисою: незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову або іншого виду зброю.

Частиною 4 ст. 260 КК не охоплюється участь у нападі осіб, які не є членами не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування, оскільки закон передбачає відповідальність за участь у нападі в складі такої організації. Із врахуванням конкретних обставин справи, участь окремих осіб разом із членами незаконного воєнізованого чи збройного формування у нападі має кваліфікуватися за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини, що становлять собою напад, та за співучасть у злочині, передбаченому ч. 4 ст. 260 КК.

Поняття створення, керівництво, участь у діяльності та фінансування визначено при характеристиці ст. 255 КК.

Суб’єкт злочину загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів у складі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 КК, відповідальність настає з 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людини (ч. 5 ст. 260 КК) характеризується непрямим умислом або необережністю, а до наслідків у вигляді заподіяння особі тяжкого тілесного ушкодження – прямим або непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину є загибель людей (ч. 4 ст. 260 КК) та настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260 КК). Під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більше людей. Під іншими тяжкими наслідками розуміються наслідки у вигляді заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження особі, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, спричинення великої матеріальної шкоди тощо.

У ч. 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка створила відповідне воєнізоване чи збройне формування або брала участь в їх діяльності. Умовами такого звільнення є: 1) добровільний вихід зі складу вказаних злочинних організацій; 2) повідомлення про існування такого формування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування (у даному випадку закон не передбачає як умову звільнення особи від кримінальної відповідальності активне сприяння розкриттю організації). У ч. 6 ст. 260 не передбачено звільнення осіб, які керували воєнізованими або збройними формуваннями, займалися їх фінансуванням або постачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки, а також брали участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян.


3. Кваліфікація злочинів, пов’язаних з тероризмом (ст.ст. 259 і 266 КК).

Кваліфікація завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності (ст. 259 КК).Суспільна небезпечність цього злочину полягає у поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує громадську безпеку.

З об’єктивної сторони злочин характеризується єдиною обов’язковою ознакою – суспільно небезпечною дією, яка полягає у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.

Цей злочин слід вважати закінченим з моменту вчинення неправдивого повідомлення. Це повідомлення може бути зроблене будь-яким способом (усно, письмово, за допомогою телефону, радіо, від свого імені чи анонімно) і доведене до широкого кола осіб чи повідомлене хоча б одній особі з тим, щоб воно набуло подальшого поширення. За своїм змістом воно стосується здійснення в майбутньому загальнонебезпечних дій і є неправдивим.

Кваліфікуючи такі дії, варто виходити з того, що суб’єкт цього злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа точно, достовірно знає, що поширена нею інформація є неправдивою, розуміє, що такі повідомлення викликають обстановку страху серед населення, порушують громадську безпеку. Тим самим винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди громадській безпеці. Бажаючи настання таких наслідків – а це має місце тоді, коли винний прагне дезорганізувати діяльність підприємства, установи, організації, викликати паніку, – він діє з прямим умислом. Цей злочин може вчинюватись як з хуліганських, так і з інших особистих мотивів. Так, вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2009 р. було встановлено, що 30 січня 2009 р., о 15 год. 20 хв., підсудний О. з приміщення магазину в с. Слобідка Новгород-Сіверського району зателефонував до Новгород-Сіверського РВ УМВС України в Чернігівській області за номером “02” та повідомив, що під будівлю райвідділу закладено вибухівку, яку він має намір привести в дію. Під час судового засідання він пояснив, що такі дії вчинив через те, що напередодні співробітниками Новгород-Сіверського РВ УМВС було затримано його племінника. Суд вірно кваліфікував дії підсудного за ч. 1 ст. 259 КК України.

Кваліфікований вид злочину має місце тоді, коли він: 1) спричинив тяжкі наслідки, 2) вчинений повторно.

Тяжкі наслідки – поняття оціночне і визначається у кожному випадку з урахуванням обставин справи. Це може бути тривале порушення роботи транспорту, підприємств, організацій, спричинення матеріальної шкоди у великих розмірах, тривала перерва у функціонуванні систем забезпечення життєдіяльності населення на певній території, ускладнення міждержавних відносин тощо.

При визначенні повторності слід керуватись ч. 1 ст. 32 КК.


Кваліфікація погрози вчинення викрадання або використання радіоактивних матеріалів (ст. 266 КК). Предметом злочину є радіоактивні матеріали.

Кваліфікуючи злочин за об’єктивною стороною, слід пам’ятати, що її утворюють вчинення таких двох дій: 1) погроза вчинити викрадання радіоактивних матеріалів (ч. 1 ст. 266 КК); 2) погроза використати радіоактивні матеріали (ч. 2 ст. 266 КК).

Під погрозою вчинити розкрадання радіоактивних матеріалів слід розуміти доведений до сторонніх осіб намір протиправно, будь-яким способом заволодіти радіоактивними матеріалами й отримати можливість розпоряджатися ними на свій розсуд.

Погроза використати радіоактивні матеріали – це погроза застосувати шкідливі властивості таких матеріалів.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є обстановка, наявність якої дає підстави побоюватися здійснення відповідної погрози. Про наявність таких підстав можуть свідчити місце й час проголошення погрози, особа того, хто погрожує, відсутність належного контролю за радіоактивними матеріалами тощо.

Закінченим злочин вважається з моменту висловлення погрози і сприйняття її тим, кому вона адресована.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом і спеціальною метою (відповідно до змісту погрози): 1) примусити фізичну або юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію або утриматися від неї (ч. 1 ст. 266 КК); 2) спричинити загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 266 КК).


4. Кваліфікація злочинів, що порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку (ст.ст. 262–265, 267–269 КК).

Кваліфікація викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 КК). Кваліфікуючи цей злочин, варто виходити з того, що основним безпосереднім об’єктом злочину є убезпечення від неконтрольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів. Виокремлення протиправного безоплатного заволодіння ними в спеціальну норму пояснюється тим, що ці дії порушують громадську безпеку.

Предметом злочину, передбаченого ст. 262 КК, виступають: 1) зброя (крім гладко ствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої; 5) радіоактивні матеріали.

Вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської) – це зброя, в якій снаряд (куля, шрот) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші). До зброї, яка е предметом злочину, передбаченого ст. 262 КК, належать всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, а також нетипова зброя, кустарно виготовлені чи перероблені, а також історичні зразки зброї. Це – гармати, міномети, кулемети, автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети та револьвери тощо.

Бойові припаси – це патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші зібрані вироби, споряджені вибуховою речовиною та призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху.

Вибухові речовини – це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки чи суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Під вибуховими пристроями слід розуміти поєднання вибухових речовин із засобами ініціювання вибуху – зовнішніми джерелами імпульсу для здійснення вибуху (електродетонатор, капсуль-детонатор. вогнепровідний та детонаційний шнури тощо) та засобами управління (годинниковими, радіокерованими, ударної дії), завдяки чому такі пристрої придатні для застосування.

Радіоактивні матеріали - це матеріали, здатні до самовільного поділу, що супроводжується виділенням тепла, а також альфа-, бета- і гама випромінюванням, порядок обігу яких регламентовано спеціальними нормативними актами. Предметом аналізованого злочину радіоактивні матеріали є за умови, що кількість речовини та інтенсивність випромінювання настільки великі, що здатні заподіяти шкоду здоров’ю людини.

Об’єктивна сторона даного злочину включає в себе вчинення таких дій щодо вказаних предметів: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 262 КК); 6) розбій (ч. 3 ст. 262 КК).

Розбій з метою заволодіння вибуховим пристроєм кваліфікується за ст. 187 КК.

Оскільки незаконне заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями є самостійним складом злочину, подальші їх носіння, зберігання, ремонт, передача чи збут утворюють реальну сукупність злочинів, передбачених ст. 262 та ч. 1 ст. 263 КК. Так, вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2008 р. встановлено, що 13 грудня 2007 р., приблизно о 19 год. громадянин А., маючи на меті скоєння крадіжки металобрухту з нежилого домоволодіння померлого, зайшов до господарського сараю, де на полиці виявив обріз мисливської рушниці. Відмовившись від крадіжки майна він таємно від оточуючих викрав даний обріз і заховав біля паркану даного домоволодіння. 14 грудня 2007 р., взявши обріз зі схованки, приніс його до будинку громадянина Б. Приблизно о 12 год. був затриманий співробітниками міліції і в ході огляду у громадянина А. під полою кожуха був виявлений обріз мисливської двоствольної рушниці 16 калібру моделі CANONS DARNE 65, виробництва Франції, який згідно висновку експерта № 13 від 14 січня 2008 р. є вогнепальною зброєю. Таким чином, дії А. судом були вірно кваліфіковані як умисне викрадення вогнепальної зброї та незаконне носіння і зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу за ч. 1 ст. 262 та ч. 1 ст. 263 КК України.

Незаконне заволодіння радіоактивними матеріалами та подальше їх носіння, зберігання, використання тощо слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 262 КК і залежно від наслідків – ч. 1 чи ч. 2 ст. 265 КК.

Термінологія, яка використовується у законі для позначення відповідних дій у складі даного злочину, показує, що ці дії є однорідними аналогічним діям, які утворюють об’єктивну сторону злочинів проти власності.

При кваліфікації злочинів, передбачених ст. 262 КК слід пам’ятати, що у разі викрадення складових частин, деталей чи вузлів, комплект яких дозволяє виготовити придатну до використання вогнепальну зброю, дії винної особи слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ч. 1 ст. 262 КК.

Викрадення складових частин і деталей бойових припасів, що містять вибухові речовини (запали, детонатори, підривники, гранати без підривників тощо), теж потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 262 КК як закінчене викрадення таких речовин.

Якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.

Незаконне заволодіння завідомо несправною вогнепальною зброєю (наприклад, учбовою) і приведення її в придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як заволодіння чужим майном та незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Так само мають кваліфікуватися дії винного й у тому разі, коли для виготовлення придатної до використання зброї частина деталей була ним викрадена, а решта виготовлена самостійно чи придбана будь-яким іншим чином.

Суб’єктом цього злочину, зчиненого шляхом крадіжки, грабежу, розбою і вимагання, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а у разі його вчинення в інший спосіб – 16-річного віку. Окрім цього, при вчиненні привласнення та заволодіння шляхом зловживання службовим становищем суб’єкт є спеціальним.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа повинна знати про те, що предмет, яким вона заволодіває, належить до зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, розуміти небезпечні властивості таких предметів та те, що заволодіння ними здійснюється протиправним способом.

Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 262 КК).

Особливо кваліфікований вид злочину (ч. 3 ст. 262 КК) має місце тоді, коли дії, передбачені ч. 1 або 2 ст. 262 КК, вчинені організованою групою. Особливо кваліфікованим видом вимагання предметів цього злочину (крім вибухових пристроїв) є вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я (ч. 3 ст. 262 КК). Вимагання вибухових пристроїв, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, кваліфікується за ст. 189 КК.


Кваліфікація незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Визначальною ознакою при кваліфікації таких злочинів є предмет:

1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської);

2) бойові припаси;

3) вибухові речовини;

4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263);

5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).

Усі ці предмети призначені для ураження живої цілі, знищення чи пошкодження навколишнього середовища.

Про поняття вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв більш докладно розглянуто при розгляді питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 262 КК.

Холодна зброя – це предмети, що відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, які справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблювальний або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі силою м’язів людини або дією механічного пристрою.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, полягає в носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ремонті, передачі або збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, – у носінні, виготовленні, ремонті чи збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів або іншої холодної зброї без указаного дозволу. Тож зберігання, придбання та передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відповідальності.

Злочин наявний лише за умови, що зазначені дії вчиняються без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними.

Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії з їх переміщення, транспортування особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

Незаконне зберігання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисні дії, що полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу чи із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що перебуває не при особі, а в обраному нею місці.

Незаконне придбання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисні дії, пов’язані з їх набуттям (окрім викрадення, привласнення, вимагання чи заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) усупереч передбаченому законом порядку – в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунка, на відшкодування боргу тощо.

Незаконне виготовлення холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії з їх створення чи перероблення, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей.

Ремонт холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових пристроїв – це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів через заміну чи реставрацію зношених або непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, унаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням.

Незаконна передача вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу.

Незаконний збут холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це умисна передача їх іншій особі поза встановленим порядком через продаж, обмін, дарування, сплату боргу тощо.

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених вище дій (формальний склад).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в ППВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3. Так, якщо викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів та їх незаконне носіння, зберігання, передача чи збут здійснені для вчинення іншого злочину, такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 або ст. 265 КК, а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч. 1 ст. 263 КК, належить кваліфікувати незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, вчинені з метою організації банди чи використання цих предметів членами вже існуючої банди.

Суб’єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Частина 3 ст. 263 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється відкримінальної відповідальностіособа, що вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої.

Незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами чи вибуховими пристроями з метою вчинення з їх використанням іншого злочину становить ідеальну сукупність злочинів і має тягти відповідальність за ст. 263 КК і за готування до іншого відповідного злочину.


Кваліфікація недбалого зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264 КК). У зв’язку із загально небезпечними властивостями зазначених предметів встановлюються спеціальні правила їх зберігання особами які володіють зброєю та бойовими припасами на законних підставах Недотримання цих правил загрожує тим, що такі предмети потраплять до рук сторонніх осіб та будуть неправомірно використані ними Хоча відповідні правила адресовані тим хто володіє відповідними предметами на законних підставах, до відповідальності за ст. 264 КК мають притягатися й особи, які зберігають їх незаконно, вчиняючи ще й злочин, передбачений ст. 263 КК.

Предметом злочину є: 1) вогнепальна зброя 2) бойові припаси. На відміну від розглянутих вище злочинів (ст.ст. 262 і 263 КК), у даному складі злочину предметом є будь-яка вогнепальна зброя, включаючи і гладкоствольну мисливську та боєприпаси до такої зброї. Така зброя і боєприпаси виступають предметом даного злочину тоді, коли вони зберігаються як законно, так і незаконно. Не є предметом цього злочину вибухові речовини і вибухові пристрої.

3 об’єктивної сторони злочин характеризується недбалим зберіганням вказаних предметів злочину. Воно має місце тоді коли не виконані передбачені нормативним актами умови зберігання зброї або бойових припасів, насамперед ті, які спрямовані на убезпечення їх від сторонніх осіб.

Обов’язковою ознакою злочину є суспільно небезпечні наслідки у вигляді: 1) загибелі людей, 2) інших тяжких наслідків.

Загибель людей означає смерть хоча б однієї особи До інших тяжких наслідків належать, зокрема, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження. Ці наслідки повністю охоплюються ст. 264 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 і 128 КК не потребують. Так, вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 травня 2009 р. було встановлено, що підсудний А., власник гладкоствольної мисливської зброї, а саме рушниці ІЖ-27, 12-го калібру, на яку є відповідний дозвіл № 943 виданий Ківерцівським РВВС Волинської області 10.10.1991 р., мав боєприпаси до неї та не дотримався встановлених законодавством спеціальних правил їх зберігання. Зберігав заряджену збою в необладнаній надійними замками шафі прихожої свого будинку. Внаслідок цього, 23 січня 2009 р. близько 21 год., підсудний А., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в коридорі свого будинку, під час сімейної сварки та бійки з сином, відбираючи у сина мисливську рушницю ІЖ-27, яку останній перед тим взяв із шафи і погрожував власнику зброї її застосуванням, здійснив необережний постріл в праву ногу свого сина. В результаті даного пострілу потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді наскрізного вогнепального поранення верхньої третини правої гомілки з послідуючою ампутацією на рівні нижньої третини правого стегна, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Суд вірно кваліфікував такі дії за ст. 264 КК України, як недбале зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів, якщо це спричинило тяжкі наслідки.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується необережною виною у вигляді злочинної самовпевненості Знаючи небезпечні властивості зброї та бойових припасів і правила поводження з ними, винний завжди передбачає можливість заподіяння ними шкоди, що виключає злочинну недбалість. Тобто, недбало зберігаючи зброю або бойові припаси, винний передбачає можливість настання наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення При цьому особа необґрунтовано розраховує на обачність інших осіб, на те, що вони не використають зброю чи боєприпаси, які зберігаються з порушенням встановлених правил.


Кваліфікація незаконного поводження з радіоактивними матеріалами (ст. 265 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від шкоди, яку можуть спричинити радіоактивні матеріали.

Предметом цього злочину є радіоактивні матеріали, що перебувають в будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді. До них належать: 1) джерела іонізуючого випромінювання; 2) радіоактивні речовини; 3) ядерні матеріали, що пере бувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді.

Джерела іонізуючого випромінювання – це фізичний об’єкт, окрім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання. Під іонізуючим випромінюванням розуміють потік електрично заряджених часток (атомів, протонів), тобто електромагнітні чи корпускулярні промені, які випромінюються джерелами іонізуючого випромінювання. До джерел іонізуючого випромінювання належать, зокрема, транспортні засоби, устаткування, інші предмети, що побували в зонах радіаційного забруднення і набули радіоактивності.

Радіоактивна речовина – речовина, яка створює або в певних умовах здатна створювати іонізуюче випромінювання.

Ядерні матеріали – це ядерне паливо, за винятком природного урану та збідненого урану, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно або у комбінації з будь-яким іншим матеріалом, та радіоактивні продукти і відходи, за винятком невеликої кількості радіоактивних продуктів, радіоактивних відходів та ядерного палива, що встановлюються нормами, правилами і стандартами з ядерної і радіаційної безпеки, за умови, що ця кількість не перевищує максимальні межі, встановлені Радою керуючих Міжнародного агентства з атомної енергії.

Об’єктивна сторона злочину полягає у виконанні таких дій щодо радіоактивних матеріалів без відповідного дозволу: 1) придбання; 2) носіння; 3) зберігання; 4) використання; 5) передача; 6) видозмінення; 7) знищення; 8) розпилення; 9) руйнування.

Під придбанням, носінням, зберіганням радіоактивних матеріалів розуміються такі ж дії, як і щодо вогнепальної зброї.

Використання радіоактивних матеріалів – це отримання їх корисних властивостей, застосування як джерела іонізуючого випромінювання. Передача радіоактивних матеріалів охоплює як оплатне, так і безоплатне їх вручення постійно чи тимчасово іншій особі.

Видозмінення радіоактивних матеріалів – це перетворення радіоактивних матеріалів із одного виду в інший. При цьому мається на увазі зміна агрегатного стану (з твердого на рідкий чи газоподібний) проведення хімічних реакцій з такими матеріалами, внаслідок чого змінюється їх хімічна формула; зміна концентрації (збагачення) радіоактивних матеріалів; ядерні реакції, які призводять до переходу радіоактивної речовини в інший вид за складом елементів.

Знищення радіоактивних матеріалів означає приведення до такого стану, коли вони не можуть бути використані за цільовим призначенням. Воно включає в себе хімічні перетворення, механічні ушкодження, фізичні зміни, у т.ч. і на ядерному рівні. Це, зокрема, пошкодження джерел іонізуючого випромінення, внаслідок чого припиняється направлений ї контрольований потік електромагнітних чи корпускулярних часток; введення до радіоактивних речовин домішок, які перешкоджають збагаченню таких речовин, що є умовою їх подальшого застосування в промисловості, медицині, науці, зміни до ядерного палива, через які воно втрачає здатність підтримувати ядерну реакцію; приведення радіоактивних продуктів і відходів до стану, в якому унеможливлюється чи утруднюється їх утилізація.

Розпилення радіоактивних матеріалів – це їх розпорошення дрібними частками по багатьох місцях, що призводить до зниження їх концентрації і втрати радіаційних властивостей. При цьому відбувається зменшення інтенсивності випромінювання до таких меж, коли такі матеріали не можуть бути зібрані та використані за призначенням. Розпилення може здійснюватися шляхом випуску радіоактивних газів в атмосферу, виливання рідких радіоактивних матеріалів у водні об’єкти, розсипання порошку над поверхнею, а також через змішування радіоактивних матеріалів з комунальними чи виробничими відходами, додавання їх у сировину, з якої продукуються вироби тощо.

Руйнування радіоактивних матеріалів – це також один із способів їх приведення до непридатного стану. Воно охоплює, насамперед, фізичні зміни – механічні пошкодження захисних оболонок джерел іонізуючого випромінювання, збірок ядерних тепловиділяючих елементів і т.п. Крім того, руйнуванням є зміни на ядерному рівні – перетворення одних матеріалів на інші шляхом опромінення, проведення ядерної реакції.

Відповідним дозволом є ліцензія на здійснення відповідної діяльності з радіоактивними матеріалами або ж разовий дозвіл на проведення операцій (дій) такими матеріалами в певному конкретному випадку. При цьому потрібно, щоб дозвіл було видано уповноваженим на те органом в межах його компетенції; дії вчинювались у межах строків, визначених у дозволі; виконувалися дії з дотриманням видів і розмірів радіоактивних матеріалів, визначених у дозволі; були дотримані вимоги щодо використовуваного устаткування, технології поводження з радіоактивними матеріалами тощо.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною виною. Суб’єктивне ставлення до наслідків, вказаних у ч. 2 ст. 265 КК може виражатися лише в необережності.

Кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 265 КК) утворюють зазначені вище дії, які спричинили: 1) загибель людей; 2) інші тяжкі наслідки.

Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї особи. До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам. Крім того, тяжкі наслідки можуть полягати у специфічній шкоді, яка викликана радіаційним забрудненням території чи певних об’єктів і полягає у неможливості їх використання, необхідністю великих матеріальних витрат на дезактивацію, відселення людей, завезення незабруднених продуктів харчування і т.п.


Кваліфікація порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК). Безпосередній об’єкт злочину – громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.

Предметом злочину є: 1) вибухові речовини; 2) радіоактивні матеріали (ч. 1 ст. 267 КК); 3) легкозаймисті речовини; 4) їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК).

Зміст понять вибухові речовини та радіоактивні матеріали ми розглядали у попередніх підрозділах.

Легкозаймисті речовини – це тверді, рідкі, газоподібні та пилоподібні речовини, які здатні спалахувати внаслідок дії незначних факторів. До них належать: самозаймисті речовини, які загоряються внаслідок контакту з атмосферним киснем, водою, іншими окислювачами (білий фосфор, металевий натрій, сірка тощо); речовини, які загоряються від удару, стискання (як правило, гази). Легкозаймистими є деякі вибухові речовини: рідини, з температурою спалаху парів до 28 °С включно; інші речовини (переважно, рідини) з температурою спалаху не більше 61 °С. Таким чином, легкозаймистими вважаються речовини, які здатні почати горіти внаслідок підвищення їх температури, іскри, інших чинників, тобто без ініціювання зовнішнім полум’ям. Тим більше вони загоряються внаслідок дії термічних факторів. Для таких речовин характерним є швидкий процес горіння і висока його температура. Це й зумовлює особливу небезпеку відповідних предметів та необхідність дотримання щодо них спеціальних правил безпеки.

До їдких речовин належать ті, які швидко вступають в хімічну реакцію з іншими матеріалами, роз’їдаючи їх, – подразнюють чи знищують живі тканини, розчиняють чи змінюють структуру більшості неорганічних речовин. Це всі види кислот та лугів (сірчана кислота, їдкий натр тощо). Предметом аналізованого злочину відповідна кислота чи луг можуть бути визнані лише тоді, коли з урахуванням їх концентрації та кількості, фізичного стану, тари, що використовується, речовина здатна заподіяти шкоду громадській безпеці. Наприклад, не можуть бути віднесені до їдких речовин, за незаконні дії з якими настає кримінальна відповідальність, харчові розчини оцтової кислоти, луги, які входять до складу косметичних засобів тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах: 1) порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів; 2) порушення інших правил поводження з ними; 3) незаконне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем (ч. 1 ст. 267 КК); 4) незаконне пересилання поштою або вантажем легкозаймистих або їдких речовин (ч. 2 ст. 267 КК).

Обов’язковою ознакою простих складів цих злочинів є спричиненнясуспільно небезпечних наслідків. При цьому обов’язковою ознакою злочину у його першій – третій формах є створення небезпеки: 1) загибелі людей; 2) настання інших тяжких наслідків, а у четвертій формі – загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Наслідки у вигляді загибелі людей або інших тяжких наслідків утворюють кваліфікований вид складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 267 КК (їх зміст було розкрито при розгляді питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 265 КК).

Суб’єктом злочину є особа, на яку покладено обов’язки по дотриманню відповідних правил.

Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характеризується необережністю. Ставлення ж винного до порушення вказаних у ст. 267 КК правил може бути умисним або необережним.


Кваліфікація порушення вимог режиму радіаційної безпеки (ст. 2671 КК). Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що створюється можливість загибелі людей або настання інших тяжких наслідків або їх реального спричинення.

Предметом цього злочину є продукти харчування рослинного та тваринного походження, промислова або інша продукція, тварини, риба, рослини або будь-які інші предмети, для переміщення яких за межі зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення, необхідний передбачений законом дозвіл або проведення дозиметричного контролю.

З об’єктивної сторони злочин виражається у переміщенні за межі зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення без отримання передбаченого законом дозволу або проведення дозиметричного контролю предмету даного злочину.

Під переміщенням слід розуміти зміну його місцезнаходження – зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення на інше місце, розташоване за межами таких зон. Способи вчинення такого злочину можуть бути різними – винесення, вивезення предмета злочину та інші. Переміщення здійснюється із порушенням зазначеного вище встановленого порядку. Склад злочину сформульований законодавцем як формальний.

Злочин вважається закінченим з моменту переміщення. У зв’язку з чим наведемо приклад: вироком Славутицького міського суду Київської області від 18 березня 2009 р. встановлено, що 31 січня 2009 р. біля 16 год., громадянин А., перебуваючи у районі третьої черги Чорнобильської АЕС, серед металоконструкцій непрацюючого вантажопідйомного крана знайшов вісім мотків з мідним дротом та двадцять один мідний контакт, які він, діючи з корисливих мотивів, заховав у салоні та моторному відсіку автомобіля марки ВАЗ-2121 та намагався без передбаченого законом дозволу та без проведення дозиметричного контролю вивезти за межі зони відчуження з метою подальшого збуту на пункт прийому металобрухту в смт. Іванків Київської області. Тим самим громадянин А. вчинив дії, що порушують вимоги радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіоактивного забруднення, порушивши вимоги п. 5 ст. 12 розділу 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином А. вчинив з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, але не виконав усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки близько 18 год. при виїзді за межі десятикілометрової зони відчуження на контрольно-пропускному пункті «Лелів» при перевірці працівниками міліції автомобіля було виявлено зазначений мідний дріт та мідні контакти загальною вагою 44 кг., які були вилучені працівниками міліції відділу зони ЧАЕС ГУ МВС України у Київській області. Дії А. були правильно кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 2671 КК України як незакінчений замах на порушення вимог режиму радіаційної безпеки.

Суб’єкт злочину за частинами 1–3 ст. 2671 КК – загальний, за ч. 4 – службова особа або особа, яка вчинила злочин, передбачений ст. 2671 КК повторно.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, мотиви та мета не впливають на кваліфікацію.

Також ч. 4 цієї статті передбачає кваліфікуючі ознаки у вигляді спричинення загибелі людей та інших тяжких наслідків. Зміст цих понять аналізувався розкрито при розгляді питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 265 КК. До порушення вимог радіаційного режиму можливий лише прямий умисел, а щодо загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків – лише необережність (як злочинна самовпевненість, так і злочинна недбалість). При порушенні вимог режиму радіаційної безпеки і умисному заподіянні шкоди відповідальність повинна наступати за сукупністю даного злочину та умисного злочину проти життя, здоров’я, власності.


Кваліфікація незаконного ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК). Неконтрольоване розповсюдження таких предметів загрозливе для життя і здоров’я людей, природного середовища матеріальних цінностей – тобто воно порушує громадську безпеку.

Предметом злочину є: 1) відходи; 2) вторинна сировина (ч. 1 ст. 268 КК); 3) речовини або матеріали, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення на територію України (ч. 2 ст. 268 КК).

Поняттям відходів охоплюються будь-які речовини, матеріали предмети, які утворюються у процесі діяльності людини і в подальшому не використовуються за місцем утворення чи виявлення, яких власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. При цьому радіоактивними відходам вважаються матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умов, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається.

Вторинна сировина – це залишки виробництва та побуту (вже використана сировина, тара, відпрацьовані матеріали), які придатні для переробки і використовуються повторно.

Речовини або матеріали, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення, – це відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини, та які потребують спеціальних методів поводження з ними. До них, зокрема, належать, непотрібні фармацевтичні товари, ліки та препарати, свиняча гноївка (фекалії), каналізаційний мул, азбест (пил та волокна).

Об’єктивна сторона злочину включає в себе вчинення таких дій щодо зазначених предметів: 1) ввезення на територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини; 2) транзит через територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини (ч. 1 ст. 268 КК); 3) ввезення на територію України речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення; 4) транзит через територію України речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення (ч. 2 ст. 267 КК).

Під ввезенням на територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини розуміється фактичне переміщення відходів чи вторинної сировини через митний кордон України на її територію.

Транзит через територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини – це переміщення відходів чи вторинної сировини під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту на митному кордоні України.

Ввезення або транзит відходів чи вторинної сировини без належного дозволу має місце тоді, коли: дозвіл відсутній взагалі; дозвіл виданий неуповноваженим на те органом; порушені умови щодо кількості, видів, упаковки тощо відходів чи вторинної сировини; не дотримані вимоги щодо строків, місця ввезення, маршруту транзитного перевезення.

Можливості надання дозволу на ввезення на територію України чи транзит через її територію речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, законодавство України не передбачає.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.


Кваліфікація незаконного перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269 КК). Вибух чи загоряння вибухових або легкозаймистих речовин на повітряних суднах здатні спричинити велику шкоду як для екіпажу і пасажирів цих суден, так і для невизначеного кола інших осіб.

Предметом злочину є: 1) вибухові речовини; 2) легкозаймисті речовини. Зміст цих понять розглянуто у попередніх підрозділах.

Об’єктивна сторона злочину включає дві обов’язкові ознаки: 1) діяння – незаконне перевезення зазначених речовин; 2) місце вчинення злочину – повітряне судно.

Під перевезенням слід розуміти дії, внаслідок яких вибухові або легкозаймисті речовини переміщаються в повітряному судні від моменту закривання його дверей перед початком польоту до їх відкривання після завершення польоту. При цьому не має значення, де саме знаходяться відповідні речовини – в одязі особи, яка перебуває на борту повітряного судна, в її ручній поклажі, багажі. Незаконним, перевезення буде тоді, коли воно здійснене: щодо вибухових або легкозаймистих речовин, які взагалі заборонені для перевезення повітряними судами; з порушенням вимог щодо кількості, упаковки речовин, які дозволені для перевезення: без отримання спеціального дозволу, який передбачений для перевезення певних видів вибухонебезпечних або легкозаймистих речовин.

Повітряне судно – це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрували в тривимірному просторі. До повітряних суден належать як ті, що важчі за повітря (літаки, гелікоптери, планери), так і легші (дирижаблі). Водночас не є повітряними суднами апарати, які підтримуються в повітрі близько до поверхні води чи землі за рахунок тиску повітря, відбитого від поверхні – судна, човни, всюдиходи на повітряній подушці.

Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 269 КК, – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту початку вказаного перевезення.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисним ставленням винного до незаконного перевезення зазначених у ч. 1 ст. 269 КК предметів і необережним ставленням до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 269 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.


5. Кваліфікація злочинів, пов’язаних з порушенням спеціальних правил (ст.ст. 261 та 270 КК).

Кваліфікація нападу на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК). Кваліфікуючи цей злочин, варто виходити з того, що основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека об’єктів, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Порушення недоторканності таких об’єктів, протиправне насильницьке проникнення на них загрожує порушенням технологічного процесу, порядку зберігання загальнонебезпечних предметів, а тим самим життю, здоров’ю, іншим правоохоронюваним благам, всій громадській безпеці.

Об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення – це підприємства, сховища, транспортні засоби, наукові установи, військові частини та інші об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні та вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети. Такі об’єкти виступають предметом даного злочину. Правові та організаційні засади діяльності зазначених об’єктів передбачені законом України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 року.

З об’єктивної сторони злочин характеризується нападом на зазначені об’єкти. Про поняття нападу див. ст. 257 КК. При вчиненні цього злочину він полягає у подоланні опору охорони чи інших працівників відповідного об’єкта шляхом застосування насильства чи погрози, встановленні над усім таким об’єктом чи його частиною фактичного контролю, отриманні можливості розпоряджатися предметами, які становлять підвищену небезпеку для оточення.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона нападу на об’єкти, які становлять підвищену небезпеку для оточення, характеризується умисною виною і спеціальною метою – захоплення, пошкодження або знищення таких об’єктів. При цьому винний розуміє, що його діяння спрямоване проти об’єкта, на якому розміщені загальнонебезпечні предмети, знає про потенційну шкідливість таких речовин. Тим самим винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії та передбачає можливість заподіяння шкоди громадській безпеці.


Кваліфікація порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК). Предметом цього злочину виступає майно, природні ресурси або інші предмети, які здатні горіти.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 270 КК) містить три обов’язкові ознаки:

1) діяння у формі порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки;

2) наслідки, що виявляються у виникненні пожежі, якою заподіяно шкоду здоров’ю людей або майнову шкоду у великому розмірі;

3) причиновий зв’язок між указаними діянням і наслідками.

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки може полягати як у дії, так і в бездіяльності. Встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки – це положення, що встановлюють норми та правила щодо запобігання виникненню пожежі (містяться в законах, стандартах, інструкціях тощо). Пожежа – це неконтрольоване горіння предметів поза спеціальним вогнищем, яке створює безпосередню небезпеку для життя та здоров’я людини, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, організацій чи установ або заподіює їм шкоду. Шкода здоров’ю людей – це заподіяння внаслідок пожежі хоча б одній особі опіків, травм, які оцінюються як легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження. Майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, що в 300 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 270).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в ППВСУ “Про судову практику в справах про знищення державного та колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки” від 2 липня 1976 р. № 4.

Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених ч. 1 ст. 270 КК (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину спеціальний, тобто особа (як службова, так і приватна), на яку покладено обов’язки дотримуватися відповідних правил.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю щодо наслідків. Порушення може бути як умисним, так і необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину(ч. 2 ст. 270 КК) є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) майнової шкоди в особливо великому розмірі; 3) інших тяжких наслідків.

Загибель людей – це смерть хоча б однієї особи. Наприклад, вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 січня 2008 р. було встановлено, що в автомобілі була несправна газова установка. Громадянин А., не маючи досвіду заправки автомобіля з газового балону, при спробі заправити автомобіль, порушив правила пожежної безпеки, внаслідок чого скупчений в салоні автомобіля газ вибухнув та сталося загоряння машини. В цей час поруч з автомобілем знаходився його малолітній син, який від пожежі отримав опіки всього тіла, несумісні з життям. Дії А. були вірно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 270 КК України як порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило виникнення пожежі, що спричинило загибель людини.

Майнова шкода вважається заподіяною в особливо великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, що в 1000 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 270 КК).

Інші тяжкі наслідки – це заподіяння хоча б одній особі тяжких тілесних ушкоджень або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам, порушення роботи транспорту, зв’язку тощо.