Вступ Лекції Лекція 1. Кваліфікація злочинів проти життя та здоров'я особи Лекція 2. Кваліфікація злочинів проти волі, честі та гідності особи Лекція 3. Кваліфікація злочинів проти статевої свободи та статетвої недоторканості особи Лекція 4. Кваліфікація злочинів проти власності Лекція 5. Кваліфікація злочинів у сфері господарської діяльності Лекція 6. Кваліфікація злочинів проти довкілля Лекція 7. Кваліфікація злочинів проти громадської безпеки Лекція 8. Кваліфікація злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту Лекція 9. Кваліфікація злочинів проти громадського порядку та моралі Лекція 10. Кваліфікація злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я Мультимедійні презентації Навчально-методичні матеріали Предмет, мета та завдання курсу Програма курсу Контрольні питання Додаткові питання Тематика рефератів Питання для підсумкового контролю Література Рекомендована література Нормативно-правові акти Корисні псилання Тестовий контроль Автори

Тема 5. Кваліфікація злочинів у сфері господарської діяльності

1. Загальна характеристика злочинів в сфері господарської діяльності.

2. Кваліфікація виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів,

білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (ст. 199 КК).

3. Кваліфікація контрабанди (ст. 201 КК).

4. Кваліфікація фіктивного підприємництва (ст. 205 КК).

5. Кваліфікація протидії законній господарській діяльності (ст. 206 КК).

6. Кваліфікація випуску або реалізації недоброякісної продукції (ст. 227 КК).

1. Загальна характеристика злочинів в сфері господарської діяльності.

Конституція України гарантує кожному право на господарську діяльність, яка не заборонена законом; держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності та захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю й безпечністю продукції та всіх видів робіт і послуг.

В умовах переходу України до ринкової багатоукладної економіки, коли проголошено свободу підприємництва, заохочується конкуренція, здійснено лібералізацію цін і зовнішньоекономічної діяльності, значна кількість діянь у сфері господарської діяльності, які визнавалися злочинами за КК 1960 р., була декриміналізована (наприклад, порушення правил про валютні операції, спекуляція, злочинно-недбале зберігання зерна та насіння олійних культур тощо). Водночас нова економічна ситуація породила нові види суспільно небезпечної поведінки в системі господарювання, що вимагали встановлення кримінально-правових заборон.

Злочини у сфері господарської діяльності становлять велику суспільну небезпеку для економіки будь-якої держави, оскільки вони характеризуються складністю, підступністю, латентністю, поширеністю та різноманітними формами вияву. Національний законодавець, намагаючись створити надійні перепони посяганням на відносини господарювання в державі, не тільки створив окремий розділ VII “Злочини у сфері господарської діяльності” в межах Особливої частини КК України 2001 р., а й уніс згодом до нього низку важливих змін і доповнень. Необхідність такого підходу була зумовлена посиленням відповідальності за деякі посягання у сфері господарської (підприємницької) діяльності, а також потребою кримінально-правової охорони та регулювання найважливіших галузей економіки – фінансово-кредитної сфери, засад добросовісної конкуренції, порядку виробництва дисків для лазерних систем зчитування тощо.

Протидія злочинам у сфері господарської діяльності здійснюється на підставі норм міжнародного та внутрішнього законодавства. Певна кількість злочинів у сфері господарювання належить до категорії “конвенційних”. Позаяк питання кримінально-правової охорони певних ділянок господарської системи визначено, наприклад, Женевською конвенцією по боротьбі з підробкою грошових знаків від 20 квітня 1929 р. (ратифікована СРСР 3 травня 1931 р.), Конвенцією ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного ввезення, вивезення і передачі права власності на культурні цінності від 14 листопада 1970 р. (ратифікована Президією ВР УРСР від 10 лютого 1988 р.), Конвенцією Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8 листопада 1990 р. (ратифікованою Україною 17 грудня 1997 р.), Директивою Ради Європи про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей від 10 червня 1991 р. тощо.

Питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності було поставлено та загалом вирішено у працях таких учених-криміналістів: П. Андрушка, С. Антонова, М. Бажанова, А. Беніцького, П. Берзіна, В. Білецького, В. Борисова, Л. Брич, О. Васильцева, А. Волобуєва, П. Вороб’я, О. Готіна, А. Гутника, Н. Гуторової, О. Дудорова, М. Мельника, В. Мойсика, М. Коржанського, О. Кришевич, В. Кузнецова, В. Навроцького, Ю. Опалінського, В. Останіна, М. Панова, В. Поповича, О. Радутного, А. Савченка, В. Сташиса, Є. Стрельцова, Ю. Сухова, С. Трофімова, М. Хавронюка, О. Чаричанського та ін.

Дані злочини розташовані у розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” (статті 199–233 Особливої частини КК України). Після ухвалення нового КК України розділ його Особливої частини, присвячений злочинам у сфері господарської діяльності, постійно доповнювався новими складами, які зараз складають 88 % від загальної кількості його статей. Причому сім норм увійшли до Кодексу вже після введення його в дію, а понад двадцять зазнали змін, що є свідченням все ще триваючого процесу подальшого реформування нормативної бази щодо кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності (зокрема, одні з останніх змін і доповнень до розділу VII Особливої частини КК стосуються змісту статей 209 та 209¹ КК, що внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 року).

У своїх нових постановах Пленум Верховного Суду України неодноразово давав роз’яснення спірних питань застосування кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності. Зокрема, слід згадати ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3, “Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р.,“Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 8 жовтня 2004 р. № 15, “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5, “Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил” від 3 червня 2005 р. № 8.

Також чимало змін було внесено ЗУ "Про внесення змін до деяких зоконодавчих актів України що до гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" від 15 листопада 2011 р.

Вивчення слідчої та судової практики з цієї категорії кримінальних справ та аналіз спеціальної і загальної юридичної літератури свідчать про те, що у працівників ОВС виникають суттєві складнощі при кваліфікації різних злочинів у сфері господарської діяльності, пов’язані з недосконалістю чинного кримінального законодавства, різними тлумаченнями кримінально-правових понять. Зокрема, останнім часом науковці достатньо багато полемізували навкруги визначення поняття родового об’єкту злочинів у сфері господарської діяльності. Родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності, зокрема визначали:

- нормальну господарську діяльність;

- суспільні відносини у сфері економіки (економічної діяльності);

- весь конгломерат відносин, що складаються в процесі руху коштів, речей, прав, дій у сфері цивільного обороту країни;

- існуючу систему господарювання;

- суспільні відносини, що утворюють систему господарювання;

На користь системи господарювання, як родового об’єкту господарських злочинів, схиляється також і В.О. Навроцький, але, конкретизуючи при цьому, що система господарювання включає в себе: 1) сукупність галузей виробництва і праці, в яких створюється суспільний продукт, та в яких відбувається його розподіл та обмін. Це промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, торгівля, обслуговування тощо; 2) принципи, на основі та з використанням яких функціонують окремі галузі виробництва, праці та народне господарство в цілому.

Очевидно, що судження науковців з приводу родового об’єкта далеко не однозначні. Ця неоднозначність обумовлюється невідповідністю окремих положень закону про кримінальну відповідальність положенням чинного господарського законодавства. Зокрема, Господарській кодекс України (ГК) визначає предметом свого регулювання господарські відносини, що витікають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1). Під господарською діяльністю у ГК (ст. 3) розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Разом з тим, відповідно до ст. 4 цього Кодексу, фінансові відносини, що виникають у процесі формування бюджетів усіх рівнів, взагалі не можуть бути предметом регулювання ГК. Тобто, діяльність, пов’язана з формуванням бюджетів та їх виконанням (мобілізація, розподіл, перерозподіл й використання) не вважається господарською. Однак, злочини, що вчиняються у сфері державних фінансів, зокрема, ухилення від сплати податків (ст. 212), порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210), перебувають у розділі “Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої частини КК.

Зазначена вище колізія положень КК і ГК дали обґрунтовану підставу Н.О. Гуторовій, яка досліджувала проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів, визначити родовим об’єктом розглядуваних злочинів державні фінанси як сукупність відносин, які складаються у процесі фінансової діяльності держави щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу й використанню централізованих та децентралізованих грошових коштів суспільного призначення.

Наведені факти є безумовним свідченням того, що злочини, вчинювані в сфері формування та виконання бюджетів усіх рівнів мають стати предметом подальших наукових досліджень для вирішення проблеми встановлення їх місця в системі Особливої частини КК.

Про те, за існуючого стану законодавства, родовим об’єктом злочинів в сфері господарської діяльності можна визначити суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва всією сукупністю галузей господарства суспільного продукту, його розподілу та обміну, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, а також в процесі формування та виконання бюджетів від результатів господарювання.

Наведене визначення поняття родового об’єкта виглядає дещо узагальненим через зазначені обставини, тому, для більшої конкретизації в залежності від галузі виробництва або виду діяльності, в господарських злочинах виділяють ще и видові об’єкти, за якими і визначається їх система. Як окремі напрямки або галузі, що потребують кримінально-правового захисту від злочинних проявів можна визначити наступні групи суспільних відпочин, що існують в межах всієї сфери господарювання: суспільні відносини у сфері кредитно-посередницької та банківської діяльності; суспільні відносини зовнішньоекономічній діяльності; суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності; суспільні відносини у сфері приватизації; суспільні відносини у сфері державних фінансів; суспільні відносини у сфері споживчого ринку.

Особливістю при кваліфікації злочинів в сфері господарської діяльності є їх розгалужена суспільна небезпека, що проявляється у здатності завдавати шкоди декільком об’єктам одночасно. Наприклад, злочин у сфері підприємницької діяльності (ст. 203¹ КК) може вчинятися с одночасним ухиленням від сплати податків (ст. 212 КК). Таке одночасне завдання шкоди двом або більше видовим об’єктам потребує сукупної кваліфікації злочинів.

На рівні безпосереднього об’єкта, у разі завдання суспільно-небезпечним діянням шкоди основному та додатковому об’єктам, кваліфікуюче значення має лише шкода, що завдається основному безпосередньому об’єкту, суспільна небезпека від завдання шкоди додатковому об’єкту вважається нею врахованою і тому сукупної кваліфікації таке діяння не потребує. Наприклад, при ухиленні від сплати податків додатковим безпосереднім об’єктом завжди виступають відносини власності, але злочин кваліфікується лише за відповідною частиною ст. 212 КК.

При кваліфікації господарських злочинів слід враховувати тенденцію сучасної економічної злочинності до розповсюдження не лише в економіці, а ще й у владі та політиці, яка втягує у сферу своїх інтересів державний апарат, проникає у сфери влади та управління. Але шкода цим відносинам заподіюється не кожного разу і тому авторитет органів влади та управління виступає факультативним безпосереднім об’єктом і у разі поєднання з основним безпосереднім об’єктом, вчинене потребує сукупної кваліфікації.

Майже половина злочинів в сфері господарської діяльності мають бланкетні диспозиції. Правильна кваліфікація цих злочинів неможлива без звернення до інших законодавчих та нормативних актів, за допомогою яких розкриваються об’єктивні і суб’єктивні ознаки цих злочинів. У необхідних випадках слід обов‘язково звертатися до положень ГК, Митного кодексу України, Законів “Про банкрутство”, “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про захист прав споживачів” та інших.

Із загальної кількості злочинів, про які йдеться у розділі VII Особливої частини КК, більше половини є предметними, тобто такими, що містять вказівку на наявність предмета злочину безпосередньо у диспозиції статті. В таких випадках, предмет злочину набуває значення обов’язкової ознаки складів цих злочинів і підлягає обов’язковому встановленню та доведенню. Відсутність предмета злочину в такому разі свідчить про відсутність складу злочину. В деяких випадках предмет злочину законодавцем пов’язується с наслідками злочину та розглядається як поріг криміналізації діяння. Наприклад, при контрабанді предметом злочину, зокрема, виступає товар у великому розмірі, його вартість повинна перевищувати тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При ухиленні від сплати податків їх несплачена сума має відповідати значному розмірові (тисяча і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) тощо. У разі вчинення продовжуваного злочину, виникають суттєві труднощі у встановленні фізичних параметрів предмета злочину, оскільки такий соціальний показник як неоподатковуваний мінімум доходів громадян є вкрай нестабільним.

Тому, при кваліфікації предметного господарського злочину, коли предмет злочину формується не одночасно, а протягом певного часу, потрібно розподіляти загальний час на періоди, в яких закон визначав неоподатковуваний мінімум доходів громадян тією чи іншою сумою, підрахувати їх кратність, відповідно, за кожний період, після чого скласти і встановити остаточний розмір.

В якості оціночних понять у деяких злочинів визначає КК значний, великий та особливо великий розміри: (“бюджетні кошти” у ст. 210 “Порушення законодавства про бюджетну систему України” та ст. 211 “Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку”; “грошові кошти” у ст. 212 “Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)” тощо). З одного боку ці оціночні поняття розглядаються як фізичні характеристики предмета злочину, а з другого – розміри заподіяної матеріальної шкоди. Але наслідки злочину полягають не лише у заподіянні матеріальної шкоди і тому зміст цих понять все ж неоднаковий. Разом з тим, зазначена раніше методика встановлення фізичних параметрів предмета злочину є цілком прийнятною і для встановлення розміру заподіяної майнової шкоди.

Деякі злочини можуть вчинюватися лише в певний спосіб, що безпосередньо вказаний у диспозиції статті: (наприклад, пошкодження чи знищення майна, заподіяння матеріальної шкоди у ст. 206 “Протидія законній господарській діяльності”).

Суб’єктами господарських злочинів можуть бути визнані ті фізичні особи, які безпосередньо займаються господарською діяльністю, представляють інтереси господарюючих суб’єктів чи держави в сфері господарської діяльності. Зокрема, суб’єктів господарських злочинів, залежно від притаманним їм обов‘язкових і додаткових властивостей, кола прав і обов’язків, що покладені на них правовими приписами, можна поділити на дві категорії: 1) спеціальні суб‘єкти (наприклад, посадова особа, підприємець, власник, засновник, учасник, уповноважена особа, не власник тощо); 2) будь-яка особа, наділена ознаками суб’єкта злочину, яка порушує або не виконує певні господарські обов‘язки і вимоги. Ознаки суб’єктів господарських злочинів встановлюються за допомогою законодавчих та нормативних актів, інструкцій, наказів, розпоряджень, типових та відомчих функціональних обов’язків, цивільно-правових правочинів тощо.

Суб’єктивна сторона злочинів у сфері господарської діяльності характеризується умисною формою вини, за виключенням злочину, передбаченого ст. 227 “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” КК, який може вчинюватись як умисно, так і з необережності. Для деяких складів обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони виступають мета (наприклад, мета збуту при виготовлені, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї – ст. 199 КК тощо) або мотив (наприклад, корисливі або інші особисті мотиви при розголошенні комерційної або банківської таємниці – ст. 232 КК тощо).

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що під злочинами у сфері господарської діяльності слід розуміти передбачені нормами розділу VII Особливої частини КК посягання на порядок обігу грошей, цінних паперів, інших документів, на системи оподаткування, бюджетного і валютного регулювання, порядок переміщення предметів через митний кордон, порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю, права і законні інтереси кредиторів і споживачів, добросовісну конкуренцію і антимонополістичну діяльність, а також на порядок приватизації.

Зазначимо, що сучасний стан економіки України ще не повною мірою відповідає еталонному зразку ефективної економічної моделі, що функціонує в умовах вільної конкуренції та верховенства права. За таких умов, законодавцю не вдалося розробити досконалу законодавчу базу для захисту економіки від злочинних посягань.

При визначенні поняття родового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності ми вже згадували щодо його узагальненого характеру, тому спробуємо визначити систему цих злочинів спираючись на видові об’єкти, визначені в залежності від галузі виробництва або виду діяльності.

За такого підходу можна виділити наступні прояви злочинної діяльності у різних галузях економіки України: 1) злочини у сфері державних фінансів; 2) злочини у сфері кредитно-посередницької та банківської діяльності; 3) злочини у зовнішньоекономічній діяльності; 4) злочини у сфері підприємницької діяльності; 5) злочини у сфері споживчого ринку; 6) злочини у сфері приватизації.

Видається, що слід підтримати класифікацію, яка була запропонована В. Я. Тацієм, О. І. Перепелицею та В. М. Киричко, згідно з якою злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності, залежно від безпосереднього об’єкта посягання, можуть бути таких видів:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 210, 211, 212, 212¹, 204 і 216 КК).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті 203¹, 205, 206, 209, 209¹, 213, 229, 231 і 232 КК).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 219 КК).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223¹, 223², 224, 232¹, 232² КК).

5. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (стаття 233 КК).

Відповідно до ст. 112 КПК України, більша частина злочинів у сфері господарської діяльності віднесена до підслідності слідчих ОВС.

2. Кваліфікація виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів,

білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (ст. 199 КК).

1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі — якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 199 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5283-VI від 18.09.2012)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері функціонування державної фінансової системи. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що ним порушується встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України. Додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт – відносини у сфері забезпечення порядку переміщення матеріальних цінностей та окремих предметів через митний кордон України, а додатковий факультативний — відносини власності.

Предметом злочину (обов’язкова ознака складу останнього), відповідно до п. 2 ППВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» є: підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей і марки акцизного збору чи голографічні захисні елементи.

Підробленість означає як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування в обігу (п. 5 ППВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6).

Груба підробка грошових знаків чи державних цінних паперів, коли їх невідповідність справжнім примірникам очевидна, а умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян, не може кваліфікуватися за ст. 199 КК. За наявності підстав такі дії слід кваліфікувати як шахрайство (п. 7 ППВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6).

Національною валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу. Грошовою одиницею України відповідно до ст. 99 КУ є гривня, що дорівнює 100 коп., яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить НБУ.

Термін “іноземна валюта” означає іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу.

Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на введені в обіг грошові знаки, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6).

Державні цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Такими є: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. Залежно від форми існування відповідно до до ст. 41 ЗУ від 6 липня 2012 року № 5178-VI “Про депозитарну систему України” цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі. Державними цінними паперами є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6).

Облігації державних підприємств і цінні папери НБУ, зокрема його депозитний сертифікат, до державних цінних паперів не належать, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.

Підроблені недержавні цінні папери не можуть визнаватися предметом аналізованого злочину.

Не становлять предмет цього злочину і підроблені документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків. Виготовлення, збут і використання таких предметів утворюють склад злочину, передбаченого ст. 200 КК.

Білетами державних лотерей є документи, які дають право особі, яка їх придбала, на участь у господарській операції, що передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей і реєстрації випуску білетів лотерей регламентується Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, затвердженими наказом Держкомпідприємництва і Мінфіну від 12 грудня 2002 р. № 128/1037.

Недержавні лотерейні білети не можуть визнаватися предметом цього злочину. Їх підроблення з метою збуту або отримання виграшу слід кваліфікувати як готування до шахрайства, а отримання за ними виграшу або оплатний збут — як закінчене шахрайство.

Марка акцизного податку — спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів. Маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів — наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу в порядку, визначеному КМУ щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку.

Під час тлумачення терміну “голографічний елемент” потрібно враховувати, що на виконання рішень Уряду та Президента України, якими скасовано обов’язкове застосування голографічного захисту документів і груп товарів в Україні, наказом МЮ від 4 березня 2011 р. № 679/5 “Про порядок застосування голографічного захисного елемента на спеціальних бланках документів інформаційної системи Міністерства юстиції України” припинено використання голографічного захисного елемента на спеціальних бланках документів реєстрів інформаційної системи МЮ, на спеціальних бланках для видачі витягів із Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також на спеціальних бланках свідоцтва про право власності.

КМУ була прийнята підготовлена МЮ постанова від 9 лютого 2011 р. № 86 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань захисту документів і товарів голографічними захисними елементами та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України”, згідно з якою було визнано такими, що втратили чинність, акти КМУ, які регулювали відносини у сфері захисту документів і товарів голографічними захисними елементами, а Указом Президента України від 3 березня 2011 р. № 264/2011 – таким, що втратив чинність, Указ від 15 листопада 2000 р. № 1239 “Про захист документів і товарів голографічними захисними елементами”, який був основним актом, що запровадив в Україні обов’язкове застосування голографічного захисту документів і груп товарів.

Слід враховувати, що oб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 199 КК, характеризується однією обов’язковою ознакою — діянням у вигляді альтернативних дій.

Виготовлення — дії, спрямовані на створення будь-якого із зазначених вище предметів злочину (повністю чи частково) тим чи іншим способом. Способи підробки кваліфікуючого значення не мають.

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти в разі спроби її збуту має кваліфікуватися як готування до шахрайства, а при її фактичному збуті — як шахрайство, оскільки в такій купюрі існує неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість її перебування в обігу, а самий її збут завжди поєднаний з обманом (п. 8 ППВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6).

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів і білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, що створювали можливість перебування їх в обігу (абз. 1 п. 12 ППВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6).

У разі виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, коли їх підробка чи використання здійснюється шляхом втручання в роботу автоматизованої електронно-обчислювальної системи, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 199 та 361 КК. Якщо такі дії вчинюються з метою заволодіння чужим майном, їх потрібно додатково кваліфікувати ще й за ст. 190 КК.

Під зберіганням предметів, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК, слід розуміти вчинення будь-яких умисних дій, пов’язаних із фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження і тривалості зберігання: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення у будь-яке вибране особою і відоме їй місце.

Придбання перелічених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів полягає в умисному отриманні їх будь-яким способом: купівля, обмін, одержання у подарунок, у позику, як повернення боргу, як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, привласнення знахідки тощо.

Перевезення – це будь-які дії з переміщення предмета аналізованого злочину будь-яким транспортом з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не мають значення. Не є перевезенням предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересиланням предмета даного злочину є його переміщення у просторі без участі відправника — поштою або посильним. При цьому злочин вважається закінченим з моменту передачі відправлення із зазначеним предметом у відділення зв’язку або посильному.

Ввезення в Україну предмета цього злочину — переміщення його через кордон на територію України будь-яким транспортом.

Збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей визнається будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг і в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо (п. 10 ППВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6). Як збут слід кваліфікувати й дії особи, яка отримала такі предмети випадково, але після виявлення факту підробки вирішила їх позбутися без матеріальних втрат для себе.

У разі використання вищезазначених предметів як засобу платежу, розрахунку чи обміну такі дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 199 та 190 КК.

Аналізований злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених вище дій (формальний склад). При цьому достатньо, щоб їх предметом був хоча б один із тих, що зазначені в диспозиції ст. 199 КК.

3. Суб’єкт злочину — загальний, а саме фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується двома обов’язковими ознаками: виною у формі прямого умислу та спеціальною метою. Зміст умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру вчинюваного діяння і бажанні діяти таким чином.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну перелічених у диспозиції статті предметів може кваліфікуватися за цією статтею лише за наявності у винної особи мети їх використання при продажу товарів, збуту. Метою злочину виступає відчуження (випуск в обіг) зазначених предметів або їх використання при продажу товарів. Відсутність такої мети вказує на відсутність складу злочину, передбаченого ст. 199 КК. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199 КК) є вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій повторно див. ст.. 32 КК), або за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК), або у великому розмірі (див. примітку до статті).

6. Особливо кваліфікуючими ознаками аналізованого злочину (ч. 3 ст. 199 КК) є вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій організованою групою чи в особливо великих розмірах.

Поняття організована група розкрито у ч. 3 ст. 28 КК. У разі вчинення цього злочину групою осіб, яка має ознаки злочинної організації, буде наявна сукупність злочинів, передбачених ч. 3 ст. 199 та ч. 1 ст. 255 КК.

Про вчинення передбачених даною статтею дій в особливо великому розмірі див. примітку до цієї статті.

Приклад судової практики, щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.199 КК України,-

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у незаконному зберіганні, придбанні та збуті підроблених грошей, яке вчинив при наступних обставинах:

Так, 15.10.2014 ОСОБА_1, перебуваючи у місті Чернівці, за невстановлених обставин, безоплатно придбав з метою подальшого збуту банкноти номіналом 200 євро кожна за серійними номерами Р02303477491 та L07230370699, які відповідно до висновку експерта за № 2410-К від 17.10.2014, не відповідають банкнотам даного виду, що перебувають у офіційному обігу.

В цей же день, близько 14:00 год., зберігаючи банкноти при собі, ОСОБА_1 зайшов до приміщення безбалансового відділення Чернівецького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» №10025/035, що по вул. Головній, №71 в м. Чернівці та достовірно знаючи, що наявні у нього дві банкноти номіналом 200 євро є підробленими, умисно, переслідуючи корисливий мотив, збув їх шляхом продажу у банку, отримавши грошові кошти у сумі 6540 гривень України.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 15.10.2014 близько 15:00 год. ОСОБА_1, перебуваючи в м. Чернівці, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, придбав з метою подальшого збуту одну банкноту номіналом 200 євро серійним номером Р04525603945 (яка відповідно до висновку експерта за №24596-К від 05.11.2014, не відповідає банкнотам даного виду, що перебувають у офіційному обігу), зайшов до приміщення безбалансового відділення ПАТ «Державний ощадний банк України» №10025/008, яке знаходиться в м. Чернівці по вул. Б.Хмельницького, 77, та достовірно знаючи, що вказана банкнота є підробленою, діючи умисно з корисливих мотивів, повторно збув її шляхом продажу, отримавши грошові кошти у сумі 3270 гривень України.

Таким чином, ОСОБА_1, переслідуючи корисливий мотив особистого збагачення, направлений на збут підроблених грошей, а саме іноземної валюти, тобто іноземних грошових знаків у вигляді банкнот євро, що перебувають у обігу та є законним платіжним засобом на території країн Євросоюзу, 15.10.2014 збув іноземну валюту у відділеннях Філій Чернівецького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України», тим самим вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.199 КК України, а саме незаконне зберігання, придбання та збут підроблених грошей за кваліфікуючою ознакою вчинене повторно.

СУД УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.199 КК України і за його вчинення призначити йому міру покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.

3. Кваліфікація контрабанди (ст. 201 КК).

Стаття 201. Контрабанда

1. Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.

2. Та сама дія, вчинена за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або службовою особою з використанням службового становища, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

(Стаття 201 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1071-V від 24.05.2007; в редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011)

1. Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності митних органів, здійснення митного контролю і митного оформлення предметів або стягнення передбачених законодавством платежів. Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом контрабанди може бути встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи, порядок сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, громадська безпека, здоров’я населення.

Предметами контрабанди є: культурні цінності; отруйні, сильнодіючі, вибухові речовини; радіоактивні матеріали; зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї); спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

Взагалі культурними цінностями, переміщення яких через митний кордон України підпорядковано спеціальним правилам, є конкретні предмети, що мають художнє, історичне, етнографічне, наукове значення і призначені до зберігання, відтворення й охорони (наприклад, оригінальні художні твори живопису, графіки і скульптури; предмети музейного значення, знайдені при археологічних розкопках; складові частини і фрагменти архітектурних пам’ятників; унікальні і рідкісні музичні інструменти тощо). Нема сенсу перераховувати всі категорії цих предметів, оскільки вони конкретно визначені ЗУ від 21 вересня 1999 р. № 1068-XIV «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Проте навіть таке схематичне окреслення видів (категорій) предметів, що належать до культурних цінностей, свідчить, що вони не завжди одночасно є історичними цінностями, у той час як останні є частиною культурних цінностей.

Отруйні речовини — це небезпечні хімічні речовини та сполуки індивідуальні за своїм складом, суміші хімічних речовин та сполук, продукти їх розкладу та розпаду, які за сукупністю притаманних їм властивостей створюють або можуть створити небезпеку для довкілля, тварин та здоров'я людей, що може привести до загибелі об'єктів довкілля, тварин та людей, і які потребують спеціальних методів, умов і засобів поводження з ними.

Радіоактивний матеріал згідно зі ст. 1 ЗУ від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» — це джерела іонізуючого випромінювання.

Поняття вибухових речовин, зброї та боєприпасів розкрито у ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» (зокрема, до вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню).

Відповідно до наказу МВС від 21 серпня 1998 р. № 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів» вогнепальною зброєю, яка є предметом злочинів, передбачених статтями 262—264, 410 КК, належать усі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей).

Гладкоствольна мисливська зброя, тобто зброя, конструкція якої не дозволяє стріляти нарізною кулею, та бойові припаси до неї не є предметом аналізованого злочину.

Новелою у ст. 201 КК є включення до предмета контрабанди спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. Згідно з п. 1.6 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівлі спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації, затверджених наказом Центрального управління СБУ від 31 січня 2011 р. № 35, спеціальні технічні засоби для зняття інформації з каналів зв’язку, інші засоби негласного отримання інформації — це технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, апарати та інші вироби, спеціально розроблені, виготовлені, пристосовані для негласного отримання інформації, або технічні засоби, запрограмовані з цією самою метою з використанням спеціального програмного забезпечення.

Такого роду засоби переважно використовуються у процесі оперативно-розшукової, розвідувальної та контррозвідувальної діяльності. До них належать спеціальні технічні засоби для: негласного отримання, реєстрації аудіоінформації; негласного візуального спостереження і фото-, теле- та відеодокументування; негласного отримання, реєстрації інформації з телекомунікаційних мереж; негласного контролю поштових повідомлень і відправлень; негласного обстеження предметів і документів; негласного проникнення у приміщення, транспортні засоби, інші об'єкти, а також негласного обстеження приміщень, транспортних засобів та інших об'єктів; негласного контролю за переміщенням транспортних засобів та інших об'єктів; негласного отримання (зміни, знищення) інформації з технічних засобів її зберігання, обробки та передачі. Спірні питання щодо належності до спеціальних технічних засобів конкретного технічного засобу, який розробляється, виготовляється і реалізується суб'єктом господарювання, вирішуються експертно-технічною комісією СБУ.

Не є предметом аналізованого злочину товари незалежно від їх вартості (їх незаконне переміщення через митний кордон України кваліфікується за статтями розд. XVII «Запобігання та протидія контрабанді» МК); речі, які відповідно до законодавства України не підлягають обов’язковому декларуванню митним органам та не обкладаються митом; речі, що ввозяться (пересилаються) у разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україні; речі, які ввозяться (пересилаються) громадянами і входять до складу спадщини, відкритої за митним кордоном України на користь резидента (за наявності консульської легалізації відповідних документів); твори, що пропагують культ насильства, підроблена національна валюта ті інші предмети, незаконне переміщення яких передбачено іншими статтями КК.

2. Об’єктивну сторону контрабанди становлять дії, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України.

Під переміщенням через митний кордон слід розуміти ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через зазначену територію предметів контрабанди у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою спеціально тренованих тварин, трубопровідного транспорту та ліній електропередачі. Предмети контрабанди можуть переміщуватися через сухопутний, морський або повітряний кордон як разом з особами, які його перетинають, так і окремо від них, наприклад, у разі відправлення вантажу поштою.

Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення — митний кордон. Він збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон, які є складовою митного кордону України.

Переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем означає їх переміщення: 1) поза місцем розташування митниці; 2) у розташуванні митниці, але поза зоною митного контролю; 3) поза часом здійснення митного оформлення (тобто до відкриття чи після закриття митниці, яка є тимчасовою або працює не цілодобово); 4) із незаконним звільненням від митного контролю.

Переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю — це їх переміщення: 1) з використанням тайників (спеціально виготовлених або обладнаних схованок у транспортних засобах, устаткуванні, тарі, предметах одягу тощо); 2) із застосуванням інших засобів, що утруднюють виявлення предметів (приховування предметів в організмі чи на тілі людини або тварини, в одязі, взутті, головному вбранні, порожнинах транспортного засобу, багажі, продуктах харчування, речах особистого користування тощо); 3) з наданням одним предметам вигляду інших шляхом істотної зміни зовнішніх характерних ознак предметів, а також їх тари, упаковки тощо, що дозволяє віднести предмети контрабанди до предметів іншого виду (наприклад, так зване камуфлювання справжності); 4) з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів через митний кордон певних документів: а) підроблених; б) одержаних незаконним шляхом (наприклад, у результаті надання уповноваженій особі як підстави для видачі документів завідомо неправдивих відомостей або внаслідок зловживання службовою особою своїм службовим становищем чи службової недбалості); в) з неправдивими даними (щодо ваги, кількості, асортименту, найменування, вартості предметів, інших їх характеристик, суті угоди, відправника або одержувача предметів, щодо держави, з якої вони вивезені або в яку переміщуються); г) які є підставою для переміщення інших предметів.

Контрабанда є злочином із формальним складом. До визначення моменту її закінчення потрібно підходити диференційовано і зважати на те, відбувається ввезення чи вивезення предметів злочину, а також на місце здійснення протиправних дій. В Україні створені й діють спеціальні митні зони, функціонують внутрішні митниці, розміщені на митному кордоні там, де він збігається з межами зазначених зон. Якщо предмети ввозяться на митну територію України або вивозяться зі спеціальних митних зон на решту митної території, контрабанда має розглядатись як закінчений злочин у разі фактичного переміщення предметів через митний кордон. При цьому не має значення, чи вдалося винному вивезти предмети контрабанди за межі зони митного контролю. Якщо предмети вивозяться за межі митної території України або ввозяться з іншої частини митної території до спеціальних митних зон, контрабанда визнається закінченою після вчинення дій, спрямованих на реалізацію наміру відповідно вивезти чи ввезти предмети, а саме з моменту виявлення останніх під час митного контролю.

Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього. Добровільна відмова виключається, якщо особа видає предмети контрабанди у зв’язку з оголошенням їй рішення про проведення особистого огляду (виняткова форма митного контролю), огляду або переогляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, оскільки в такому разі порушник митного законодавства розуміє об’єктивну неможливість доведення злочинного наміру до кінця через наявність нездоланної перешкоди.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, зокрема й та, що користується правом дипломатичного імунітету. Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон, слід розглядати, за наявності підстав, за сукупністю із відповідними злочинами у сфері службової діяльності та професійної діяльності із наданням публічних послуг.

Якщо контрабандою займається службова особа з використанням свого службового становища (наприклад, працівники митниць, військовослужбовці прикордонних військ, капітани суден, дипломатичні працівники), дії винного потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 201 КК.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Недекларування відповідних предметів, вчинене з необережності, не містить ознак вказаного складу злочину. Не може притягуватись до кримінальної відповідальності за контрабанду особа, яка добросовісно помиляється щодо того, чи є певний предмет культурною цінністю або отруйною речовиною (наприклад, якщо культурна цінність тривалий час зберігалась у родині особи або якщо вона вільно придбала цю речовину в крамниці іншої країни).

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 201 КК) є вчинення його за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК), особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (див. ст. 88 КК), або службовою особою з використанням службового становища.

Приклад вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.201 КК України:

ОСОБА_2, 04.10.2010 року приблизно о 22.20 годин слідуючи з Республіки Молдова в Україну на автомобілі Ауді 100 д/р 88590 МО прибув на території пункту пропуску «Мамалига» митного поста «Кельменці», який розташований на території Новоселицького району. Чернівецької області. Переслідуючи умисел на незаконне переміщення з приховуванням від митного контролю історичних, культурних цінностей через митний кордон України, при заповненні митної декларації, навмисно не вказав в п.3.4 про наявність у нього історичних та культурних цінностей а саме «20 крейцерів Австро-Угорщини,» 1808 року та меморіальну медаль «В пам’ять 50-ліття правління Франца-Йосифа» Австро-Угорщина, кінець ХІХ століття, загальною вартістю предметів контрабанди в сумі 320 грн..

В судовому засіданні підсудний визнав себе винним в повному обсязі щиро кається в скоєному злочині і показав, що він перебував в м. Кишинів де відвідував свого хворого сина і на базарі купив вказані монети які знаходились у нього в машині в кишені лівої передньої двері. Монети не задекларував які в послідуючому були виявлені працівниками митниці.

Вина підсудного крім його щирого визнання доказується матеріалами кримінальної справи а саме протоколом порушення митних правил на а.с.4 з якого вбачається, що 04.10.2010 року при огляді автомобіля марки Ауді 100 д/р 88590 МО в поліетиленовому пакеті в кишені лівої передньої двері було виявлено «20 крейцерів Австро-Угорщини,» 1808 року та меморіальну медаль «В пам’ять 50-ліття правління Франца-Йосифа» Австро-Угорщина.

Висновком експертизи на а.с.20 з якої вбачається, що «20 крейцерів Австро-Угорщини,» 1808 року та меморіальна медаль «В пам’ять 50-ліття правління Франца-Йосифа» Австро-Угорщина, відноситься до культурних та історичних цінностей і загальна вартість складає 320 грн..

Митною декларацією ОСОБА_2 на а.с.11 з якої вбачається, що підсудний не задекларував «20 крейцерів Австро-Угорщини,» 1808 року та меморіальну медаль «В пам’ять 50-ліття правління Франца-Йосифа» Австро Угорщина.

Суд приймаючи до уваги щире каяння підсудного у скоєному злочині, та оцінюючи викладені докази у сукупності дійшов висновку, що вони з достовірністю доводять про доказовість вини в повному обсязі.

Суд вважає, що дії підсудного слід кваліфікувати за ч.1 ст..201 КК України, як контрабанда історичних та культурних цінностей.

Відповідно до ст.66 КК України, судом встановлено, що обставиною яка пом’якшує покарання підсудного є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, те що на його утримані перебуває малолітній тяжко хворий син.

Відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено обставин які обтяжують покарання підсудного.

При обранні виду та міри покарання відносно підсудного суд враховує, характер та ступень тяжкості скоєного злочину, те що злочин відноситься до категорії тяжкого, характеризуючи дані: позитивну характеристику з місця проживання, одружений, раніше не судимий, та враховуючи у сукупності пом’якшуючі обставини - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, те що на його утримані перебуває малолітній тяжко хворий син і суд вважає, що викладені пом’якшуючі обставини у своєї сукупності істотно зніжують ступінь тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням особи підсудного, суд вважає необхідним й достатнім для виправлення і перевиховання та попередження нових злочинів призначити покарання за ст. 201 ч.1 КК України з застосуванням ст.69 КК України, тобто перейти до іншого, більш м’якого виду покарання, не зазначеного в санкції ст. 201 ч.1 КК України у виді штрафу з конфіскацією предметів контрабанди.

СУД ЗАСУДИВ:

Визнати ОСОБА_2 винним у скоєні злочину передбаченого ч.1 ст.201 КК України і призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України в виді 650 грн. штрафу з конфіскацією предметів контрабанди а саме: «20 крейцерів Австро-Угорщини,» 1808 року та меморіальну медаль «В пам’ять 50-ліття правління Франца-Йосифа» Австро-Угорщина.

4. Кваліфікація фіктивного підприємництва (ст. 205 КК).

Стаття 205. Фіктивне підприємництво

1. Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, -

карається штрафом від п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, -

караються штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 205 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4025-VI від 15.11.2011)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності, додатковим обов’язковим безпосереднім — порядок кредитування, добросовісна конкуренція, право власності, а додатковим факультативним безпосереднім об’єктом можуть бути відносини оподаткування.

2. Об’єктивна сторона фіктивного підприємництва виражається в одній із двох дій: створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми — суб’єкта підприємницької діяльності; придбання такої юридичної особи.

Стаття 205 КК встановлює відповідальність за дії, які зовні є цілком легальними. При цьому особи, які створюють або придбавають суб’єкт підприємництва, прикриваючись комерційною юридичною особою, прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Ключовою характеристикою зазначеного злочину слід визнати підпорядкованість офіційно відображеної в установчих документах і, можливо, фактично здійснюваної підприємницької діяльності конкретним незаконним цілям. Особи, які вчинюють фіктивне підприємництво, можуть: а) повністю відмовлятися від здійснення офіційної діяльності, зафіксованої в установчих документах юридичної особи; б) здійснювати її у мінімальному обсязі, що дозволяє вважати комерційну структуру такою, яка насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку діяльність; в) вести більш-менш повноцінну підприємницьку діяльність з отриманням прибутку для того, щоб приховати паралельно здійснювану незаконну діяльність (наприклад, контрабанду наркотиків під прикриттям створеного з цією метою підприємства).

Створення суб’єкта підприємницької діяльності – вчинення дій, результатом яких є юридичне заснування нової організації, яка раніше не існувала і має на меті одержання прибутку.

До юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності належать підприємства, які створюються для здійснення підприємництва, об’єднання таких підприємств, господарські товариства, виробничі кооперативи, селянські (фермерські) господарства.

Створення фіктивної некомерційної юридичної особи, що має на меті прикриття злочинної діяльності, за наявності для цього підстав може розглядатись як готування до відповідного злочину (наприклад, до шахрайства, заняття забороненими видами господарської діяльності, контрабанди).

Придбання суб’єкта підприємницької діяльності — набуття прав на юридичну особу в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю підприємства, впливати на прийняття рішень його керівними органами (наприклад, шляхом купівлі контрольного пакета акцій акціонерного товариства, приватизації майна підприємства, передачі власником приватного підприємства своїх прав іншій особі). Не визнається придбанням одержання за плату чи з інших підстав у користування установчих документів юридичної особи, її печатки або штампу та здійснення господарської діяльності від імені суб’єкта підприємництва.

Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання суб’єкта господарювання (формальний склад злочину).

Фіктивне підприємництво слід відмежовувати від заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довір’ям (ст. 192 КК). Так, якщо винна особа має на меті безвідсоткове кредитування за рахунок іншої сторони та укладає цивільно-правові угоди без наміру їх виконання, її дії охоплюються ст. 192 КК. Отримавши за договором грошові кошти, наприклад як попередню оплату, несумлінний контрагент використовує їх на власний розсуд, а взяте на себе зобов’язання не виконує. Несвоєчасне повернення грошових коштів, які врешті-решт надходять кредитору, може пояснюватися за допомогою посилання на різні вигадані обставини, наприклад форс-мажорні. Потерпіла сторона, позбавлена можливості використовувати кошти у власних інтересах, зазнає збитків як прямих, приміром у зв'язку з інфляційними процесами, так і у формі упущеної вигоди.

Якщо юридична особа діє на підставі підроблених установчих документів, але справжніх документів про реєстрацію, внесена в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), то це означає, що фактично створення підприємства мало місце і дії винних слід кваліфікувати як фіктивне підприємництво.

За наявності ознак відповідних складів злочинів ці дії можуть кваліфікуватися за статтями 190, 222, 358 (366) КК із посиланням у разі необхідності на частини 2 або 3 ст. 15 КК. Такою самою має бути кваліфікація в тому разі, коли винні особи для вчинення злочину проти власності або шахрайства з фінансовими ресурсами використовують реквізити ліквідованих підприємств.

3. Суб’єктом злочину можуть бути: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і є засновником чи набувачем суб’єкта підприємництва — юридичної особи або з використанням не належних їй чи підроблених документів створює або придбає суб'єкт підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона; службова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи набуття іншої юридичної особи.

Дії особи, на ім’я якої за її згодою зареєстровано фіктивний суб’єкт підприємництва, можуть кваліфікуватися за статтями 27, 205 КК як пособництво фіктивному підприємництву. Якщо така особа брала безпосередню участь у державній реєстрації суб’єкта підприємництва (підписувала чи подавала для нотаріального посвідчення установчі документи, була призначена на посаду керівника підприємства тощо), її дії за наявності всіх ознак складу злочину потрібно розцінювати як дії виконавця і кваліфікувати за ст. 205 КК без посилання на ст. 27 КК.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Для кваліфікації дій за ст. 205 КК треба встановити наявність у винної особи зазначеної мети на момент створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності.

Під незаконною діяльністю слід розуміти такі види діяльності, які особа або взагалі не має права здійснювати, або ж, маючи право на їх здійснення за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює їх із порушенням цих умов і порядку. Такою діяльністю може бути визнано, зокрема: легалізацію доходів, отриманих злочинним шляхом; конвертацію безготівкових коштів у готівку; ухилення від оподаткування; здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; ведення недобросовісної конкурентної боротьби. У таких випадках за наявності передбачених законом підстав застосовується кваліфікація за сукупністю злочинів.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205 КК) є вчинення його повторно (див. до ст. 32 КК) або заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди (див. примітку даної статті).

Приклад судової практики, щодо злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч. 1 ст. 205 КК України.

ОСОБА_2 приблизно в середині грудня 2014 року без мети ведення фінансово-господарської діяльності та виконання адміністративно- розпорядчих функцій у якості службової особи, не маючи наміру щодо здійснення діяльності, пов'язаної з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, з метою прикриття незаконної діяльності іншими особами, вступивши у попередню змову із невстановленою слідством особою, спрямовану на реєстрацію змін до уставних документів юридичної особи, за грошову винагороду вчинив дії, що виразились у придбанні фіктивного підприємства - ТОВ «ДІМДЕКС».

Так, ОСОБА_2, приблизно в середині грудня 2014 року без мети ведення фінансово-господарської діяльності, здійснення статутної господарської діяльності у передбаченому законодавством порядку та виконання адміністративно-розпорядчих функцій у якості службової особи, отримання прибутку у якості засновника підприємства за результатами розподілення матеріальних благ від фінансово-господарської діяльності товариства, перебуваючи у м. Києві, погодився на пропозицію невстановленої особи щодо придбання та подальшої державної реєстрації змін до уставних документів суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), з метою прикриття незаконної діяльності невстановленими слідством особами.

При цьому, ОСОБА_2 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, розподілили між собою ролі у спільному злочинному плані.

Так, ОСОБА_2, відповідно до розробленого злочинного плану, повинен був надати свої дані, документи, що посвідчують особу, які використаються невстановленою особою для розробки установчих документів юридичної особи, підписати статутні та інші документи по придбанню та подальшій державній реєстрації змін до уставних документів суб'єкта господарської діяльності (юридичної особи), засновником та службовою особою якого він повинен був виступити за грошову винагороду з метою прикриття незаконної діяльності іншої особи. У свою чергу, невстановлена досудовим розслідуванням особа, відповідно до відведеної їй злочинної ролі, повинна підготувати необхідні для придбання та подальшої реєстрації змін до уставних документів суб'єкта підприємницької діяльності в органах державної влади документи, а також організувати здійснення його державної реєстрації, забезпечити та надати можливість невстановленим досудовим розслідуванням особам використовувати придбане підприємство для прикриття незаконної діяльності.

В подальшому, ОСОБА_2, виконуючи відведену йому роль у раніше розробленому злочинному плані, як майбутній власник та засновник фіктивного підприємства, усвідомлюючи, що підприємство придбається з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, з корисливих спонукань, бажаючи отримати запропоновану йому грошову винагороду, надав невстановленій досудовим розслідуванням особі, з метою підготування установчих, статутних та реєстраційних документів по придбанню суб'єкта господарської діяльності, копії власного паспорту громадянина України та картки фізичної особи - платника податків.

Крім цього, через деякий час, ОСОБА_2, перебуваючи у офісному приміщенні приватного нотаріуса, офіс якого знаходився на той момент біля станції метро «Палац Україна», на виконання раніше розробленого злочинного плану, за вказівкою невстановленої особи, підписав надані йому невстановленою особою Договір купівлі-продажу 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «ДІМДЕКС» (код ЄДРПОУ 39403744) від 05 січня 2015 року, Протокол № 3 загальних зборів учасників ТОВ «ДІМДЕКС» (код ЄДРПОУ 39403744), які нібито відбулись 05 січня 2015 року, та до якого заздалегідь були внесені неправдиві відомості щодо місцезнаходження товариства, а саме: вул. Червоноармійська, буд. 29, офіс 3, м. Київ, а також Статут ТОВ «ДІМДЕКС» (код ЄДРПОУ 39403744), нібито затверджений рішенням загальних зборів учасників товариства від 05 січня 2015 року.

В продовження заздалегідь розробленого злочинного плану усі вищезазначені документи ОСОБА_2 були передані невстановленій слідством особі, яка у свою чергу за невстановлених слідством обставин, у невстановлену дату та час, передала їх ОСОБА_3 для подальшої державної реєстрації змін до уставних документів в органах державної влади.

Таким чином, вчинивши свої умисні дії на виконання заздалегідь обумовленого плану, виступивши засновником та директором ТОВ «ДІМДЕКС» (код ЄДРПОУ 39403744), ОСОБА_2 забезпечив прикриття незаконної діяльності невстановленої досудовим розслідуванням особи щодо здійснення вигаданих прибуткових та видаткових операцій по рахункам підприємства, складанні від імені службових осіб ТОВ «ДІМДЕКС» (код ЄДРПОУ 39403744) фіктивних господарських угод та фіктивних первинних документів щодо реалізації товарів, робіт, послуг.

Свої умисні дії громадянин ОСОБА_2 вчинив з метою отримання систематичної грошової винагороди, розуміючи при цьому справжню мету створення (придбання) суб'єкта господарської діяльності, власником та засновником якого він виступив за попередньою змовою із невстановленою особою, та від якої за наслідками сприяння у вчиненні кримінального правопорушення та надання засобів його вчинення отримував грошову винагороду.

Таким чином, ОСОБА_2, своїми умисними діями, що виразилися у пособництві фіктивному підприємництву, тобто сприянні та наданні засобів для придбання суб'єкту підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 314, 373, 374 та 475 КПК України, суд,

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.1 ст.205 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2 550 грн.

5. Кваліфікація протидії законній господарській діяльності (ст. 206 КК).

Стаття 206. Протидія законній господарській діяльності

1. Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна за відсутності ознак вимагання, -

караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -

караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, -

караються штрафом від десяти тисяч до двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Примітка. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 206 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4025-VI від 15.11.2011)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності, покликаний забезпечити стабільність господарського обороту, свободу підприємництва і дотримання засад добросовісної конкуренції, права й законні інтереси підприємців, додатковими безпосередніми об’єктами – право власності, життя і здоров’я особи, встановлений порядок здійснення службовою особою своїх повноважень.

Обов’язковою ознакою складу злочину є потерпілий — той, хто займається господарською діяльністю, тобто особа, яка здійснює законну господарську діяльність, контролює її та здатна самостійно прийняти або істотно вплинути на прийняття рішення про припинення чи обмеження такої діяльності, про укладення чи неукладення угоди (наприклад, громадянин, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; фермер; керівник приватного підприємства; особа, яка входить до складу виконавчого органу господарського товариства), а також близькі потерпілому особи.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у діях винного, які характеризуються поєднанням двох складових. По-перше, протиправна альтернативна вимога: а) припинити займатися господарською діяльністю; б) обмежити таку діяльність; в) укласти угоду, виконання якої здатне заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; г) не виконувати укладену угоду, що може потягти за собою такі самі негативні наслідки; по-друге, погроза насильства над потерпілим чи близькими йому особами або погроза пошкодження чи знищення їхнього майна.

Злочин визнається закінченим з моменту пред’явлення однієї з указаних вимог, поєднаної з відповідною погрозою, незалежно від того, чи вдалося винній особі змусити потерпілого вчинити або не вчинити бажані для неї дії.

Вимога припинити займатися господарською діяльністю — це вимога негайно або через деякий час повністю припинити таку діяльність (ліквідувати юридичну особу — суб’єкт господарювання, продати іншій особі належні потерпілому корпоративні права тощо).

Вимога обмежити господарську діяльність може полягати у примушуванні потерпілого, зокрема, до припинення певного напряму господарської діяльності, зменшення обсягу продажу товарів, припинення або обмеження ділових зв’язків з іншими суб’єктами господарської діяльності.

Вимога укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, означає примушування до укладення цивільно-правових, трудових договорів та інших угод, пов’язаних зі встановленням, зміною або припиненням прав і обов’язків учасників господарського обороту. Такою угодою може бути правочин щодо купівлі або продажу товарів за завищеними чи заниженими цінами, економічно невигідний кредитний договір або правочин із тим суб’єктом господарювання, з яким потерпілий не бажає мати справу тощо.

Вимога не виконувати укладену угоду означає доведену до потерпілого у зрозумілій йому формі пропозицію у визначений термін не вчинювати дії, які прописані або обумовлюються цією угодою. Данні дії можуть заподіяти матеріальну шкоду або порушити права чи законні інтереси потерпілого або третіх осіб.

Вимоги, окреслені у ст. 206 КК, розглядаються як протидія законній господарській діяльності лише за умови відсутності у вчиненому ознак вимагання. Наприклад, вимаганням, а не протидією законній господарській діяльності потрібно визнавати поєднану з відповідною погрозою вимогу безоплатно передати іншій особі належні потерпілому корпоративні права або фіктивно зарахувати на роботу особу і незаконно виплачувати їй грошові кошти начебто у вигляді зарплати.

Погроза насильства над потерпілим або близькими йому особами як спосіб протидії законній господарській діяльності означає обіцянку негайно або у майбутньому застосувати до них фізичне насильство.

Погроза пошкодження чи знищення майна має місце в тому разі, коли вона стосується: майна, яке належить потерпілому або його близьким на праві приватної власності; майна, що перебуває в їх віданні чи під їх охороною. Фактичне знищення або пошкодження майна у процесі протидії законній господарській діяльності залежно від тяжкості суспільно небезпечних наслідків потребує кваліфікації за частинами 2 або 3 даної статті.

Передбачений ч. 1 ст. 206 КК злочин визнається закінченим з моменту пред’явлення однієї з указаних вимог, поєднаної з відповідною погрозою, незалежно від того, чи вдалося винній особі змусити потерпілого вчинити бажані для неї дії або не вчиняти їх.

3. Суб’єктом злочину за частинами 1, 2 даної статті визнається фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Частина 3 ст. 206 КК передбачає спеціальний суб’єкт — службову особу.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою – домогтися припинення господарської діяльності або її обмеження, укладення чи невиконання угоди.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206 КК) є:

вчинення його повторно (див. ст. 32 КК), за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК); погроза вбивства чи тяжких тілесних ушкоджень (див. ст.ст. 129 та 121 КК); застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров’я (див. ст. 186 КК); пошкодження чи знищення майна (див. ст. 194 КК).

6. До особливокваліфікуючих ознак злочину (ч. 3 ст. 206 КК) належать: вчинення його організованою групою (див. ст. 28 КК); використання службовою особою службового становища (див. до ст. 364 КК); застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я (див. до ст. 187 КК); заподіяння великої шкоди (див. примітку до даної статті); спричинення інших тяжких наслідків (заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, смерті або доведення до самогубства).

6. Кваліфікація випуску або реалізації недоброякісної продукції (ст. 227 КК).

Стаття 227. Умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції

Умисне введення в обіг (випуск на ринок України) небезпечної продукції, тобто такої продукції, що не відповідає вимогам щодо безпечності продукції, встановленим нормативно-правовими актами, якщо такі дії вчинені у великих розмірах, -

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Під введенням в обіг (випуском на ринок України) небезпечної продукції, вчиненим у великих розмірах, слід вважати введення в обіг продукції, загальна вартість якої перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття 227 в редакції Закону № 2735-VI від 02.12.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4025-VI від 15.11.2011)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок виготовлення, випуску на товарний ринок і реалізації продукції та товарів, а також інтереси споживачів у частині забезпечення належної якості й безпечності продукції та товарів. Додатковим безпосереднім об’єктом можуть бути здоров’я та життя особи.

Предмет злочину — небезпечна продукція, яка не відповідає вимогам щодо безпечності продукції, встановленим нормативно-правовими актами.

Небезпечною є продукція: яка не відповідає вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів стосовно відповідних видів продукції щодо її споживчих властивостей, або щодо її безпечності для життя та здоров'я людини, майна і довкілля; якій з метою збуту споживачам виробником (продавцем) умисно надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного виду продукції, але яка не може бути ідентифікована як продукція, за яку вона видається; під час маркування якої порушено встановлені законодавством вимоги щодо мови маркування та (або) змісту й повноти інформації, яка має при цьому повідомлятися; строк придатності якої до споживання або використання закінчився; на яку немає передбачених законодавством документів, що підтверджують її якість і безпечність.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у введенні в обіг (випуск на ринок України) небезпечної продукції.

Введення в обіг — дії, спрямовані на виготовлення або ввезення на митну територію України продукції з подальшою самостійною або опосередкованою реалізацією на території України.

Випуск на ринок України передбачає появу на товарному ринку виготовленої певним виробником небезпечної продукції, тобто передачу предметів злочину для реалізації (продажу) або ж їх передачу в будь-якій формі безпосередньо від виробника споживачеві. Випуск здійснюється безпосередньо виробником (виготовлювачем) або суб’єктом, якого виробник уповноважив збувати свою продукцію.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину є великі розміри введення в обіг (випуску на ринок України) небезпечної продукції.

Якщо внаслідок введення в обіг зазначеної продукції спричинено шкоду здоров’ю споживача або його смерть, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 227 та відповідною іншою статтею КК.

У разі маскування небезпечної продукції під час реалізації товарними знаками фірмових найменувань вчинене потребує кваліфікації за сукупністю за статтями 227 та 229 КК, а за наявності елементів обману споживача в такий спосіб з корисливого мотиву — ще й за ст. 190 КК як шахрайство.

Злочин є закінченим з моменту, коли небезпечна продукція чи товари у передбаченому законом розмірі реально випущено на товарний ринок, тобто передано споживачу, а у випадках їх випуску виробником — споживачу або продавцю.

3. Суб’єктом злочину можуть бути: працівник підприємства, установи, організації, що виробляють продукцію чи товари, який відповідає за дотримання (перевірку) якості, комплектності, відповідності стандартам продукції, що випускається підприємством на товарний ринок, або за її реалізацію; працівники (у тому числі службові особи) торговельних організацій, які реалізовують недоброякісну продукцію чи товари; індивідуальні підприємці, які виробляють або реалізовують певну продукцію чи товари.

4. Суб’єктивна сторона злочину може мати форму як умисної, так і необережної вини.

Отже, злочини у сфері господарської діяльності – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на систему господарювання, заподіюючи шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг.

Родовим об’єктом цих злочинів є сфера господарської діяльності, тобто врегульовані державою відносини між членами суспільства щодо виробництва та реалізації товарів, продукції різного призначення, виконання робіт та надання послуг, які складають систему господарювання.

Господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, якщо безпосередня участь особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Безпосередній об’єкт аналізованих злочинів – конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності.

Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути життя та здоров’я особи, її психічна недоторканність, власність, право інтелектуальної власності, права й інтереси споживачів, громадська безпека тощо.

Переважна кількість злочинів у сфері господарської діяльності мають свій предмет. Предметами розглядуваних злочинів можуть бути:

національна та іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї (ст. 199), документи на переказ грошових коштів, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків (ст. 200), алкогольні напої, тютюнові вироби, інші підакцизні товари (ст. 204), бюджетні кошти (ст. 210), податки, збори, інші обов’язкові платежі, що входять до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку (ст. 212 тощо.

З об’єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються як дії (наприклад, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття чи використання за межами України валютних рахунків, контрабанда, комерційне шпигунство тощо). Деякі злочини можуть виявлятися в бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів тощо).

Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності складають злочини з формальними складами (наприклад, статті 199, 200, 201, 204, 205, 222 тощо).

На кваліфікацію злочинів, передбачених розділом VII Особливої частини КК, може місце (митний кордон України – ст. 201) вчинення діяння.

Більшість диспозицій статей, у яких установлюється відповідальність за господарські злочини, бланкетні, тобто відсилають для встановлення змісту ознак протиправних діянь до інших нормативних актів у підприємницькій, банківській, митній, податковій, валютній сферах, які не є кримінальними законами (приміром, статті 203-1, 210 тощо).

Суб’єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб’єктом деяких із цих злочинів може бути спеціальний суб’єкт (службова особа, платник податків, засновник або власник суб’єкта господарської діяльності та ін.).

Суб’єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері господарської діяльності характеризується тільки умисною формою вини. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву (наприклад, відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає тільки, якщо це діяння вчинено з корисливих або інших особистих мотивів) і мети (наприклад, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утворюють склад злочину за наявності спеціальної мети – розголошення чи іншого використання цих відомостей).

Приклад вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ст.227 КК України:

В жовтні 2014 року, більш точна дата розслідуванням не встановлена, ОСОБА_2, перебуваючи за місцем свого фактичного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, дізнався про можливість придбання в Об'єднаних Арабських Еміратах через мережу Інтернет великої партії недоброякісних цигарок іноземного виробництва різного асортименту, які не відповідають державним стандартам України та підпадають під критерії небезпечної продукції і не можуть бути випущені у вільний обіг на території України, за цінами, суттєво нижчими за ті, що склались на території України на аналогічну продукцію.

В той час у ОСОБА_2 виник злочинний намір на умисне введення в обіг (випуск на ринок України) небезпечної продукції - тютюнових виробів іноземного виробництва, які не відповідають вимогам щодо їх безпечності, в особливо великих розмірах.

З жовтня 2014 року по лютий 2015 року ОСОБА_2, реалізовуючи власний злочинний намір, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи злочинність своїх дій, передбачаючи наслідки такої діяльності та бажаючи їх настання, а саме введення в обіг (випуск на ринок України) небезпечної продукції, здійснив сукупність дій, направлених на досягнення свого злочинного наміру.

Так, через мережу Інтернет, на невстановленому досудовим розслідуванням сайті, за допомогою засобів мобільного та Інтернет зв'язку, замовив на своє ім'я, тютюнові вироби марок: «Miles» в кількості 1 216 500 пачок (24 330 000 сигарет), «Raguel» в кількості 1 820 000 пачок (36 400 000 сигарет), «Conrad» в кількості 735 000 пачок (14 700 000 сигарет), «Dubao» в кількості 1 680 500 пачок (33 610 000 сигарет), «Police» в кількості 1025 000 пачок (20500 000 сигарет), «Montreal» в кількості 50 000 пачок (1 000 000 сигарет), «Hatamen» в кількості 50 000 пачок (1 000 000 сигарет), «Саnаrу Kingdom» в кількості 280 000 пачок (5 600 000 сигарет), які не відповідали державним стандартам України. При цьому, ОСОБА_2 обрав морські судна, як спосіб доставки вантажу, із кінцевим пунктом призначення - територію складів ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» (м. Іллічівськ Одеської області) та ДП «Одеський морський торговий порт» (м. Одеса, пл. Митна, 1).

На виконання свого злочинного задуму, ОСОБА_2, через невстановлену банківську установу на території м. Одеси, перерахував на невстановлений розрахунковий рахунок іноземної банківської установи, вказаний на Інтернет сайті, грошові кошти у сумі 35000 доларів США, як оплату за придбання небезпечного вантажу - тютюнових виробів, які не відповідають вимогам державним стандартів України.

Крім того, ОСОБА_2, усвідомлюючи небезпечність придбаних ним цигарок, умисно, в порушення вимог Наказу Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 378 від 13.09.1996 «Про затвердження Правил обов'язкової сертифікації тютюнових виробів», не звернувся до Державної системи сертифікації УкрСепро, для проведення сертифікації ввезених ним на митну територію України партії цигарок вищеозначених марок, для встановлення їх відповідності обов'язковим вимогам нормативних документів, щодо безпеки життя, здоров'я людей та охорони довкілля.

Вчинивши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, ОСОБА_2 закінчити його не зміг, з причин, що не залежали від його волі, оскільки в період лютого 2015 року по квітень 2015 року, співробітниками Управління СБ України в Одеській області, вилучено з території складів ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» та ДП «Одеський морський торговий порт», вантаж тютюнових виробів,

СУД УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ст.227 КК України, та призначити йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 11305 ( одинадцять тисяч триста п’ять) гривень з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах будь-якої форми власності та займатись зовнішньо- економічною діяльністю, строком на 3 (три) роки.