Навчальні теми
ТЕМА 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ВІДНОСИНИ
§ 1. Механізм адміністративно-правового регулювання
Ефективність правового впливу на суспільні відносини в сфері публічного адміністрування залежить не тільки від їх природи та особливостей, правильно знайденого методу регулювання, а й від успішного використання всіх елементів механізму, за допомогою якого правова воля переводиться у фактичну поведінку суб’єктів адміністративного права.
Механізм адміністративно-правового регулювання — це сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на відносини, що виникають у процесі реалізації адміністративних зобов’язань публічної адміністрації.
До структури цього механізму входять наступні елементи (засоби):
- норми адміністративного права, об’єктивно виражені в законах та інших нормативних актах;
- адміністративно-правові відносини;
- акти застосування норм адміністративного права;
- акти тлумачення норм адміністративного права;
- правосвідомість;
- правова культура;
- законність.
Кожний елемент цього механізму виконує специфічну роль у регулюванні поведінки людей. Ці елементи одночасно виступають як юридичні засоби адміністративно-правового регулювання. При цьому адміністративно правові засоби включаються в процес регулювання в певній послідовності. Таким чином, адміністративно-правове регулювання являє собою процес послідовного використання адміністративно-правових засобів для досягнення цілей регулювання дій учасників суспільних відносин.
В адміністративно-правовій науці та практиці діяльності публічної адміністрації велике значення надається чіткому правовому регулюванню суспільних відносин, що виникають у сфері публічного адміністрування.
Найважливішими засобами механізму адміністративно-правового регулювання є норми права. За їх допомогою, з одного боку, регулюється поведінка суб’єктів адміністративного права, охороняються права фізичних та юридичних осіб, встановлений в державі правопорядок, з іншого, виникають адміністративні правовідносини, в яких статус суб’єктів реалізується. В адміністративно-правових відносинах, як елементі правового регулювання, індивідуалізуються положення тієї або іншої норми адміністративного права, визначаються характер, права й обов’язки їх учасників. Акти застосування норм адміністративного права включаються в механізм адміністративно-правового регулювання як засоби індивідуалізації прав, обов’язків і міри відповідальності. Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з якими пов’язують виникнення, зміну та припинення адміністративно-правових відносин (їх поділяють на дії та події (не залежать від волі людини). Правова свідомість — це система відображення правової дійсності у поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, що складається з правової ідеології, правової психології та правової поведінки. Правова культура це система правових цінностей, завдяки яким правильно розуміються та виконуються положення норм адміністративного права. Законність — це правовий режим, за допомогою якого дотримуються норм права всі суб’єкти адміністративно-правових відносин. Акти тлумачення норм адміністративного права роблять легшим та доступнішим їх сприйняття, разом із іншими елементами механізму вони сприяють якіснішому досягненню цілей правового регулювання.
§ 2. Адміністративно-правова норма та її структура
Адміністративно-правова норма — це вид правової норми, за допомогою якої формуються, охороняються і захищаються публічні правовідносини, організується і забезпечується функціонування публічної адміністрації.
Адміністративно-правовим нормам притаманні такі риси:
- це вид правової норми, а отже, їй притаманні всі ознаки останньої (загальнообов’язковість, формальна визначеність, забезпечення її виконання державними примусом та ін.);
- вони спрямовані на реалізацію не приватного, а публічного інтересу;
- за їх допомогою забезпечується функціонування публічної адміністрації;
- предмет їх регулювання становить широке коло суспільних відносин, що складаються в процесі публічного управління, надання адміністративних послуг, застосування заходів адміністративного примусу до фізичних та юридичних осіб, оскарження дій та рішень суб’єктів владних повноважень;
- вони забезпечують реалізацію регулятивної та охоронної функцій адміністративного та інших галузей права в багатьох сферах суспільного життя (економіка, освіта, будівництво, охорона здоров’я, внутрішні справи та ін.);
- вони є головним інструментом реалізації методу адміністративного права, тобто в них закріплюються приписи, заборони та дозволи, що використовуються публічною адміністрацією для регулювання суспільних відносин;
- вони не систематизовані, а містяться в різних за юридичною силою нормативно-правових актах: законах, підзаконних нормативно-правових актах публічної адміністрації, в тому числі органів місцевого самоврядування;
- серед джерел адміністративно-правових норм домінують акти одностороннього волевиявлення (укази, розпорядження, накази).
Кожна норма адміністративного права має свою структуру, яка складається, як і норми інших галузей права, із трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції.
Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою. Вона частіше за все в нормативних актах повністю не формулюється і присутня тільки в теоретичній конструкції правової норми. Гіпотеза може бути абсолютно визначеною (досягши 16 років, громадянин зобов’язаний отримати паспорт) або відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду, містити вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника). Такі гіпотези містять формулювання: «може бути», «у разі необхідності» тощо (наприклад, військовозобов’язаний, який без поважних причин не з’явився за викликом військкомату, може бути притягнутий до адміністративної відповідальності; у необхідних випадках працівник міліції може перевірити документи).
Диспозиція закріплює конкретне правило поведінки суб’єктів адміністративного права, яке сформульовано у вигляді приписів, заборон, дозволень (16-річному громадянину необхідно здійснити низку дій, щоб одержати паспорт; призовник зобов’язаний особисто з’явитися до військкомату).
Санкція вказує на вплив, який застосовується державою у випадку порушення тих чи інших правил, передбачених нормою, тобто це конкретний захід дисциплінарного або адміністративного примусу. Наприклад, за появу в нетверезому вигляді в громадському місці, згідно зі ст. 178 КУпАП, до громадян застосовуються такі адміністративні стягнення, як попередження, штраф або адміністративний арешт.
Санкція — не обов’язковий елемент адміністративно-правової норми. Більшість адміністративно-правових норм носить не санкційний, а рекомендаційний характер. Замість санкції також може міститись заохочення.
§ 3. Класифікація адміністративно-правових норм
Адміністративне право є найбільшою галуззю законодавства України. У зв’язку з цим значний масив адміністративно-правових норм можна класифікувати за різними критеріями: функціонального призначення, ступеня загальності, спрямованістю змісту, форми припису, за межами дії та повнотою викладення змісту.
За функціональним призначенням виділяють регулятивні та охоронні; за змістом — матеріальні та процесуальні; за ступенем загальності — загальні, міжгалузеві, локальні.
За спрямованістю змісту адміністративно-правові норми поділяють на види, які: визначають правовий статус суб’єктів і об’єктів адміністративно-правових відносин, форми і методи адміністративної діяльності, порядок проходження державної служби; забезпечують законність у державному управлінні; регулюють публічне управління в окремих галузях (сферах); визначають підстави притягнення до адміністративної відповідальності та процедурні питання її реалізації.
За формою припису адміністративно-правові норми класифікують на: зобов’язуючі — які зобов’язують здійснити певні дії; заборонні — забороняють вчиняти певні дії; дозвільні (повноважні, диспозитивні) — надають дозвіл діяти в межах вимог норми, вчиняти активні дії; стимулюючі (заохочувальні) — забезпечують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів морального і матеріального характеру.
Адміністративно-правові норми поділяються за межами дії: у просторі, часі та за колом осіб. За повнотою викладення змісту виділяють: абсолютно визначені та відносно визначені; відсильні та бланкетні.
1) Залежно від предмета регулювання:
а) матеріальні норми - закріплюють комплекс прав та обов’язків, а також відповідальність учасників управлінських відносин;
б) процесуальні норми - закріплюють порядок, процедуру здійснення прав та обов’язків суб’єктів адміністративного права. Адміністративно-процесуальні норми є формою життя, засобом здійснення норм адміністративного матеріального права.
2) За спрямованістю змісту:
а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів;
б) такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності;
в) такі, що встановлюють порядок проходження публічної служби, права і обов’язки службовців;
г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;
ґ) такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями;
д) норми, що встановлюють права і обов’язки громадян у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави.
3) За адресами або суб’єктами:
а) адресовані органам державно-виконавчої влади;
б) адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;
в) адресовані державним службовцям;
г) адресовані державним підприємствам, закладам, організаціям;
ґ) адресовані недержавним об’єднанням, підприємствам, закладам;
д) адресовані громадянам.
4) За формою припису:
а) зобов’язуючі (приписні) — ці норми зобов’язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов’язана видати наказ;
б) заборонні — ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які нею визначені. Заборони можуть мати або загальний, або спеціальний характер. Наприклад, заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх — спеціальною;
в) повноважні (дозвільні, диспозитивні) — ці норми уповноважують адресата (або дозволяють йому) діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, який нею встановлено. Фактично ці норми надають адресату вибір: або чинити певні дії, або не чинити їх. Конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей їх адресата. Так, громадянину надається можливість самостійно вирішувати питання реалізації свого права на скаргу. Він може, на свій розсуд, подати або не подати скаргу на неправомірні дії посадових осіб;
г) стимулюючі (заохочувальні) — це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин, встановлюють різні пільги (наприклад у сфері оподаткування).
ґ) рекомендаційні — особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, які містяться у таких нормах, як правило, не мають юридично-обов’язкового характеру. Такого роду норми не містять у собі прямо виражених приписів, а дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв’язання завдань, що виникають.
5) За галузевою належністю:
а) матеріальні — характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обов’язків і прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. У них знаходить вияв той правовий режим, у рамках якого повинна функціонувати система публічного управління. Такі норми нерідко називають статичними;
б) процесуальні — регламентують динаміку публічного управління і пов’язаних з ним управлінських відносин. Ними визначається порядок прийому, розгляду, вирішення скарг і заяв, порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення тощо. Їх призначення — визначати порядок реалізації юридичних обов’язків і прав, встановлених матеріальними нормами.
6) За межею дії:
а) у просторі — дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі економічні зони;
б) у часі — дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими термінами (строкові норми) або і не обмежуватися (безстрокові норми).
7) За ступенем загальності:
а) загальні — мають загальне значення, наприклад: документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років — свідоцтво про народження;
б) міжгалузеві — регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях (норми міжгалузевого управління);
в) галузеві — регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств та відомств;
г) місцеві — норми місцевих органів виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.
8) За повнотою викладених велінь:
а) визначені;
б) бланкетні (відсильні) — норми непрямої дії, які самі не встановлюють правил поведінки, а мають відсильний характер до інших нормативних актів. Наприклад, посадові особи міліції мають право у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших органів, громадських об’єднань або трудових колективів.
9) За юридичною силою:
а) викладені в законах;
б) викладені в указах;
в) викладені в постановах;
г) викладені в рішеннях;
ґ) викладені в наказах тощо.
§ 4. Дія норм адміністративного права
Норми адміністративного права діють через їх застосування та виконання. Такі дії називаються правозастосовчою та правовиконавчою діяльністю.
Правозастосування виражається у вирішені на основі норм адміністративного права конкретних справ уповноваженими на те державою суб’єктами. Наприклад, начальник ОВС приймає постанову про притягнення громадянина до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство.
Правозастосовчий процес пов’язується з виконанням конкретних вимог:
- застосування норми адміністративного права повинно відповідати змісту і цілям для досягнення яких вона встановлена;
- адміністративно-правова норма застосовується тільки органом або його представником, які мають на це повноваження;
- норма адміністративного права повинна застосовуватись з виконанням необхідних процесуальних вимог;
- акт застосування адміністративно-правової норми повинен мати своє документальне відображення;
- правозастосовчий орган повинен забезпечити виконання акта правозастосування.
Правовиконавча діяльність є другою формою втілення адміністративно-правової норми, яка виражається в підпорядкуванні поведінки учасників суспільних відносин у сфері публічного управління звернених до них вимог, які закладені в самій нормі. Норми адміністративного права діють: у просторі; в часі; щодо окремих осіб; в окремих галузях.
За дією в просторі вони бувають: загальнодержавними, міжтериторіальними, місцевими.
За дією в часі — строкові та безстрокові.
Щодо окремих осіб норми адміністративного права діють стосовно громадян України та іноземних громадян, повнолітніх та неповнолітніх, чоловіків та жінок і таке інше. Норма перед її застосуванням повинна бути правильно витлумачена суб’єктом правозастосування.
§ 5. Реалізація норм адміністративного права
Вимоги, закріплені в нормах адміністративного законодавства постійно удосконалюються. За своєю природою норми адміністративного права, як жодні інші, відповідають змінам і розвитку суспільства. Навіть дуже гарний закон не буде діяти, якщо його не так будуть тлумачити. Тому недостатньо прийняти необхідний законодавчий акт, важливо відпрацювати шлях його реалізації в життя.
Реалізація норм адміністративного права — це процес практичного втілення в життя суб’єктами адміністративного права волі, вираженої в нормах.
Iснує чотири форми реалізації норм адміністративного права: виконання, використання, додержання і застосування.
Виконання — це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків. До даного варіанта реалізації адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо.
Використання — це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей). Діями щодо використання адміністративно-правових норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо.
Додержання — це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон.
Застосування — це діяльність публічної адміністрації з вирішення конкретних справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.
Норми адміністративного права здебільшого реалізуються шляхом виконання та застосування.
Застосування норм адміністративного права, на відміну від інших форм реалізації, має активний публічно-владний характер і здійснюється в установленому законом порядку.
Суть застосування адміністративно-правових норм проявляється в діяльності органів публічної влади, посадових осіб щодо конкретного факту, який має юридичне значення, і підведення його під певну адміністративну норму.
У результаті застосування норми адміністративного права виникають, змінюються або припиняються відповідні адміністративно-правові відносини.
Такі зміни проходять у результаті дії суб’єкта, який застосовує норми права і своїми діями хоче досягти мети, закладеної в нормі. Правозастосовча діяльність суб’єктів адміністративного права складається із встановлення обставин справи, вибору норми права, яка регулює конкретні відносини, з’ясування її змісту та прийняття у справі конкретного рішення.
Прийняття рішення у справі і буде реалізацією публічної влади. Дії уповноважених органів щодо застосування норм адміністративного права залежно від їх цілей можна розділити на кілька груп, до змісту яких повинні входити:
- дії, які мають своєю метою юридичне забезпечення, задоволення тих чи інших потреб суспільства і людини зокрема;
- дії з притягнення до відповідальності порушників адміністративно-правових норм.
Для з’ясування суті застосування адміністративно-правових норм правозастосовчу діяльність уповноважених органів треба розглядати в регулятивній та правоохоронній формах.
Регулятивна форма правозастосовчої діяльності допомагає вирішенню конкретних справ публічного адміністрування: організаційних, господарських, соціально-культурних та зовнішньополітичних питань, вирішення яких допомагає реалізації прав та законних інтересів: громадян, державних органів, підприємств, установ, громадських організацій в сфері публічного управління.
Правоохоронна форма слугує для охорони адміністративних відносин, урегульованих нормами адміністративного права.
З допомогою правоохоронної форми діяльності вирішуються суперечності щодо юридичних фактів, які виникають у сфері публічного управління, в охороні правового статусу державних органів і громадських організацій, їх посадових осіб і громадян та в застосуванні до цих суб’єктів заходів адміністративного примусу за невиконання юридичних обов’язків.
Застосування норм адміністративного права органами публічної влади ділиться за цілеспрямованістю, засобом вираження та методом застосування.
Зміст цілеспрямованості складають внутрішня та зовнішня правозастосовча діяльність публічної адміністрації.
Внутрішня правозастосовча діяльність забезпечує вирішення організаційно-штатних питань, керівництво підрозділами в органах виконавчої влади, а також управління підлеглими органами та співробітниками.
Зовнішня правозастосовча діяльність спрямована на реалізацію покладених на публічну адміністрацію адміністративних зобов’язань.
За засобом вираження правозастосовча діяльність може проявлятися в словесній і конклюдентній формах.
Словесна форма вираження правозастосовчої діяльності виступає в письмові та усній. Більше всього використовується письмовий спосіб вираження. Усний спосіб використовується при вирішенні управлінських питань, які мають оперативний характер.
Конклюдентна форма правозастосування може виражатися у вигляді жестів, рухів, знаків, сигналів та інших дій (наприклад правила дорожнього руху), які виражають волевиявлення суб’єктів застосування норм адміністративного права.
§ 6. Адміністративно-правові відносини та їх особливості
Адміністративно-правові відносини — це відносини, які виникають з приводу виконання адміністративних зобов’язань публічною адміністрацією. Характерною ознакою адміністративно-правових відносин є те, що органи публічної адміністрації виступають у них владною стороною, яка реалізує свої виконавчо-розпорядчі повноваження. Тобто має право на прийняття владного (обов’язкового) рішення.
Особливості адміністративно-правових відносин:
- вони є видом правових відносин та формою існування соціальних відносин. Вони виникають, змінюються та припиняються в сфері публічного адміністрування;
- вони формуються у рамках і на основі адміністративно-правових норм, які містять у собі абстрактну конструкцію відносин;
- відносини об’єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно-правовими нормами;
- одна із сторін адміністративно-правових відносин завжди є носієм владних повноважень (публічна адміністрація), без якого існування адміністративно-правових відносин неможливе;
- такі відносини можуть існувати за принципом «влада — підпорядкування», коли одна сторона має владні повноваження щодо іншої (наприклад, відносини між обласною та районною державними адміністраціями);
- адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. При цьому згода або бажання другої сторони не є обов’язковою умовою їх виникнення, так само, як і наявність або відсутність у неї владних повноважень. Яскравим прикладом у цій ситуації є реординаційні відносини, що виникають за ініціативи громадян, зокрема при оскарженні дій та рішень публічної адміністрації;
- спори між сторонами таких відносин переважно вирішуються в адміністративному порядку, хоча можуть бути вирішені і в судовому (зокрема в порядку адміністративного судочинства).
§ 7. Структура адміністративно-правових відносин
Складовими частинами адміністративно-правових відносин є юридична основа, юридичні факти, суб’єкти і об’єкти.
Юридична основа — це адміністративно-правові норми — як матеріальні так і процесуальні, на підставі яких виникають відносини.
Юридичні факти — це певні дії та події, які слугують фактичною підставою для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин.
Дії — це факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути правомірними і неправомірними. Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Неправомірні дії — це правопорушення, проступки, що тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. Правовідносини, викликані протиправними вчинками, називають деліктними.
Події — це явища, що не залежать від волі людей, але призводять до певних правових наслідків (повені, землетруси, пожежі тощо).
Суб’єкти — це конкретні учасники адміністративно-правових відносин — юридичні та фізичні особи, наділені правами та обов’язками у сфері управлінської діяльності. Передумовою вступу названих суб’єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності.
Адміністративна правоздатність — це спроможність суб’єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов’язки у сфері виконавчої влади. Адміністративна правоздатність юридичних осіб виникає, як правило, з моменту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквідацією чи реорганізацією. У фізичних осіб адміністративна правоздатність виникає з моменту народження і припиняється з їх смертю. Адміністративна правоздатність є основою дієздатності.
Адміністративна дієздатність — це здатність своїми діями набувати і реалізовувати права та обов’язки у сфері управління. Правоздатність і дієздатність складають правосуб’єктність.
Об’єкт — це те, щодо чого виникають, розвиваються і припиняються адміністративно-правові відносини.
Особливості адміністративно-правових відносин:
- однією із сторін є суб’єкт владних повноважень (між звичайними громадянами такі відносини не виникають);
- сторони в таких відносинах є, як правило, нерівними;
- можуть виникати і без згоди сторін.
§ 8. Класифікація адміністративно-правових відносин
В зв’язку з багатоаспектністю предмета адміністративного права виникає кілька критеріїв класифікації адміністративних правовідносин. Наведемо деякі з них.
- Залежно від галузевої належності виділяють матеріальні адміністративні правовідносини і процесуальні.
- За характером зв’язків між сторонами адміністративно-правових відносин: вертикальні та горизонтальні.
- Залежно від виконуваних функцій вони поділяються на регулятивні та правоохоронні.
- За характером дій зобов’язаного суб’єкта можуть бути активними та пасивними.
- Залежно від адміністративно-правового статусу суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах, виділяють:
Матеріальні правовідносини — це відносини пасивного типу. Вони виражають статичну функцію права. Такі відносини складаються на основі уповноважуючих і заборонних адміністративно-правових норм, тобто норм матеріальних. Відносини такого типу, виникнувши одного разу, можуть тривалий час залишатися «нерухомими», статичними. Так відносини між громадянином, що одержав право на пільги, і органом публічного управління, який надає ці пільги, будуть перебувати у статичному стані (залишатися матеріальними) доти, поки громадянин не вважатиме за потрібне реалізувати дане право.
Процесуальні відносини — це відносини активного типу. Вони виражають динамічну функцію права. Для їх виникнення потрібна процесуальна норма. Такі відносини постійно перебувають у розвитку, тобто є динамічними. Як правило, вони складаються у процесі вирішення управлінських справ (наприклад, справ про адміністративні правопорушення).
Вертикальні — це відносини субординаційного характеру, тобто відносини влади і підкорення. Вони мають місце там, де одна сторона підпорядкована другій.
Горизонтальні — правовідносини, в яких сторони фактично і юридично рівноправні. В них відсутні юридично-владні веління однієї сторони, обов’язкові для другої. Адміністративно-правовими такі відносини робить державна воля, що вимагає від суб’єктів вступити у правові зв’язки між собою на паритетних засадах. Ця воля завжди виражена у формі адміністративно-правового акта. Таким чином, підставою для виникнення даних відносин є та сама адміністративно-правова норма. Внаслідок цього суб’єкти (адресати норми) не можуть відмовитися від вступу в правовідносини, а також не можуть вийти за рамки настанов, якими регламентовано їхні взаємні права та обов’язки.
Одним із видів горизонтальних адміністративних правовідносин є реординаційні, що виникають за ініціативою фізичних та юридичних осіб у разі їх звернення до публічної адміністрації з метою реалізації свого адміністративно-правового статусу. Яскравим прикладом таких відносин є такі, що виникають з приводу надання фізичним та юридичним особам адміністративних послуг.
Діагональні — відносини між суб’єктом і об’єктом управління, які знаходяться в різних галузях управлінської системи.
Регулятивні — ті, що пов’язані з реалізацією позитивних завдань публічного управління. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.
Правоохоронні — відносини, які виникають з приводу відповідальності за адміністративні провини. Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою).
Активні — зобов’язаний суб’єкт повинен вчинити певні дії (громадянин, якому виповнилося 16 років, зобов’язаний отримати паспорт).
Пасивними — зобов’язаний суб’єкт мусить утриматися від вчинення певних дій — вчинення правопорушення.
- між підпорядкованими суб’єктами публічного управління, що перебувають на різному організаційно-правовому рівні, тобто між вищестоящими і нижчестоящими органами;
- між непідпорядкованими суб’єктами однакового організаційно-правового рівня. Це відносини між двома міністерствами, адміністраціями районів області тощо. Такі відносини прийнято називати горизонтальними;
- між органами публічного управління і підпорядкованими їм організаційно підприємствами, корпораціями, концернами тощо. Це відносини між адміністрацією і безпосередньо підприємством;
- між органами публічного управління і підприємствами, установами, організаціями, які організаційно їм не підпорядковані (організаційно від них незалежні). Це, приміром, відносини між податковою адміністрацією і підприємствами;
- між органами державного управління і структурами місцевого самоврядування. Такі відносини складаються, наприклад, між державною адміністрацією району і виконкомом селищної ради;
- між органами державного управління і недержавними підприємствами, установами, організаціями;
- між органами публічного управління і об’єднаннями громадськості.
Отже, механізм адміністративно-правового регулювання складається з адміністративно-правових норм, відносин та актів тлумачення. Адміністративно-правова норма має трьохелементну структуру і складається з гіпотези, диспозиції і санкції. Адміністративно-правові відносини виникають між суб’єктами адміністративного права. Акти тлумачення більш докладно з’ясовують зміст правових норм.