Національна академія внутрішніх справ

За визначенням письменника Олекси Воропая звичаї народу – це прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в його історичних вимірах. Народні звичаї – це неписані закони, що охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя.

Українці – давня нація і свою духовну культуру вони почали творити далеко до християнського періоду. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, а не культуру взагалі. В Україні вже була своя національна культура. Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури.

Староукраїнські традиції увійшли в плоть і кров наших звичаїв, що тепер ми не уявляємо Різдва без куті, Великодня - без писанки, святої Трійці – без клечання. Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введення» просимо щастя на майбутній рік, на «Катерини» кличемо долю, а на « Андрія» - дівоче ворожіння. Все це – наша дохристиянська культура. Кутя – це символ урожаю, писанка – символ народження весняного сонця, а зеленим гіллям наші предки охороняли житло від нечистих духів тощо.

Деякі грудневі свята вже минули. Попереду – Різдво Христове. Колись, ще до християнства на Україні, припадало це свято до зимового повороту сонця на весну. Це був час ворожіння на майбутній рік, а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів, що призначені накликати добрий урожай у наступному році. Про все це співається у колядках, що були відомі ще до початку християнських часів в Україні.

Багато із нас пам’ятають слова відомої пісні:

«А ми просо сіяли, сіяли,
Ой, дід-Ладо, сіяли, сіяли…»

Ладо – це поганський бог кохання. Співають подібне і сьогодні окремі хорові колективи.

Після свята «Миколая» в селах України колись молоді люди збирались на вечорниці. Це був свого роду клуб сільської молоді. Приміщення для вечорниць наймали зазвичай дівчата. Здебільшого це була хата самотньої вдовиці, або бездітного подружжя. За хату платилося печеним хлібом, пшоном, борошном або полотном. Плата грішми не здійснювалась. «Гроші, - говорили колись наші селяни, - бере тільки шинкар».

Свята вечеря відбувалась урочисто і розпочиналась тоді, коли на небі засяяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, господар оселі повинен нагодувати худобу. Повернувшись від худоби, господар набирав у чисту миску по ложці всіх святвечірніх страв, зверху ставив кухоль з медом та склянку з водою, клав калач, кілька горіхів і яблуко. Спочатку їли кутю, а потім голубці, вареники, смажену рибу, капусту – все, що готувалось до вечері, а запивали узваром.

Колядки в різних місцевостях України відбувались по різному: на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та на Гуцульщині – на перший день Різдва Христового після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західному Поділлі йшли колядувати на другий день свята ранком. Але по всій Україні першими колядниками були діти. Засіваючи збіжжям, вони приспівували:

«Сіємо та посіваємо,
З Новим роком Вас вітаємо!
Щоб прийдешній Новий рік
Був би краще як торік».

Олексій Стародуб