Національна академія внутрішніх справ

На братских могилах не ставят крестов,
И вдовы на них не рыдают,
К ним кто-то приносит букеты цветов,
И Вечный огонь зажигают.

Здесь раньше вставала земля на дыбы,
А нынче — гранитные плиты.
Здесь нет ни одной персональной судьбы —
Все судьбы в единую слиты.

Друга світова війна... Як багато приховано в цих словах. Пекучий біль, гіркі сльози, довгі, болісні дні, місяці, роки, коли кожна секунда наповнена страхом. Не за себе, а за близьких, рідних, коханих, які там, десь далеко, не шкодуючи життя, б'ються за свою Батьківщину, за щастя, за спокійне життя своїх родин, своїх дітей.

Війна залишила великий слід в історії кожної родини. І моя не виключення. Мій прадід, Полуянов Тимофій Іванович, загинув від отриманих поранень на території колишньої Східної Пруссії в 1945 році в боях за висоту в районі міста Алленштайн, попередньо знищивши три німецько-нацистських загарбники, за що був посмертно нагороджений медаллю "За відвагу".

Довгі 40 років він вважався безвісти зниклий. Увесь цей час мій дідусь та батьки намагалися знайти хоч якусь інформацію про його подальшу долю. І ось, лише наприкінці 80-х років прийшла довгоочікувана вісточка від Міжнародного комітету Червоного Хреста про місце захоронення, яким виявилась братська могила на території сучасного польського міста Щитно, за визволення якого і віддав життя мій прадід.

Напередодні 70-річчя від Дня Перемоги над нацистськими загарбниками я зі своєю сім'єю вирішив навідати могилу Героя нашої сім'ї.

Приїхавши на місце захоронення, я нарешті серед великих кущів знайшов завітну братську могилу під номером п'ять, яка і стала останнім притулком для мого прадіда.

Впорядкувавши могилу, ми поїхали додому, але душевний біль ще довго переслідував нас.

Так. Війна закінчилася давно. Але ми завжди повинні пам'ятати про неї, про ті страждання, які пережили люди, що побували на ній, і які не повернулися, залишилися в сирій землі. Про це було сказано вже сотні разів, але я не боюся повторитися, адже пам'ять про ті жорстокі, тяжкі роки повинна жити в нас вічно. Ми повинні навчитися цінувати мирне життя, адже саме заради нього билися, віддавали життя всі ті, хто брав участь у тій війні. І вічний вогонь не повинен згаснути в наших серцях ніколи.

Ростислав Тютюнник