Національна академія внутрішніх справ

Вшанування історичних драм – цінна частина народної пам’яті. Через трагедії люди пізнають сили окремих людей і цілого народу. Крім того, історія любить повторюватися, особливо якщо не вивчені її уроки. Адже, не дослідивши власних трагедій і поразок, та, особливо, їхніх причин, не можна виключити їхнього повторення. Як людина без пам’яті є цілком безпорадною, так і народ без історичної пам’яті є приреченим на повторення історичних помилок.

5 травня в рамках загальнонаціональних заходів вшанування 71-ї річниці завершення Другої світової війни та з метою увічнення пам`яті воїнів, які брали участь у захисті України в роки Другої світової війни курсанти ННІ № 3 під керівництвом старшого наукового співробітника Андрія Плаксіна та куратора організації науково-дослідної роботи перемінного складу інституту Олени Шевченко відвідали презентацію книжки «Війна і міф. Невідома Друга світова», яка зібрала в собі 50 сюжетів від 15 авторів, що досліджували та опрацьовували розсекречені документи та білі плями нашої історії.

Авторами цієї книжки є півтора десятка істориків, які працюють у різних установах і організаціях: Українському інституті національної пам’яті, Інституті історії України та Інституті історіографії та джерелознавства НАНУ, Центрі досліджень визвольного руху, Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Ідея книги – необхідність протидіяти поширенню старих і нових історичних міфів. Книжка «Війна і міф. Невідома Друга світова» «розміновує» кілька десятків міфів про Другу світову війну, що функціонують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на замовчуванні фактів.

Під час проведення зазначеного заходу учасники уяснили, що міф – це спотворене, часом спрощене, а часом сфальсифіковане бачення минулого. Таким чином міфи небезпечні: коли наше знання про минуле наповнене міфами, а не фактами, - ми втрачаємо розуміння природи історичних процесів. Причинно-наслідкові зв’язки розриваються тими міфами і ми опиняємося у пастці власного спотвореного міфом бачення минулого. А з часом – втрачаємо навичку адекватно оцінювати не тільки причинно-наслідкові зв’язки між фактами минулого, але і природу різноманітних процесів сьогодення. Водночас важливо, щоб наша пам’ять не опинилась у пастці новостворених міфів.

В історії України чимало драм. Чимало іноземців заздрять нашій героїчній історії, так що навіть прагнуть її поцупити. Здавна вороги кожного народу намагаються не допустити достовірного знання про історію, аби позбавити народ досвіду.

Україні не потрібні історичні міфи. По-перше тому, що неправда не може бути надійним ґрунтом для творення майбутнього. А по-друге, українська історія багата настільки, що в ній без пересмикування можна знайти майже все.

Історія – це більше, ніж дати. Як кажуть англійці, сторінка історії коштує підручника логіки. Історія не дає зникнути урокам, які бере для себе кожне нове покоління, вона по суті є союзом між живими, мертвими і ненародженими. Пам’ять про минуле допомагає людям глибше зрозуміти сучасність, усвідомити своє місце у світі, ясніше прогнозувати своє майбутнє. Історія вчить одне схвалювати й ставити собі за зразок, а іншого – уникати.

Під час заходу автори книги дали зрозуміти головний урок подій 1939-1945 років: така війна не повинна повторитися більше ніколи. І запорукою цього може бути лише правда про неї.

Виходячи з того, що Україна є серцем Європи, це обумовлює стратегічний шанс стати зоною миру, а не конфліктів, мостом взаєморозуміння та партнерства між цивілізаціями, різноманітними за своїми ментальними засадами, культурою, релігією та традицією.

Відзначення річниці завершення війни – не привід для мілітаристської пропаганди, а нагода згадати всіх загиблих у ті страшні роки.

Андрій Плаксін, Олена Шевченко, ННІ № 3