Національна академія внутрішніх справ

Голодомор, його жертви. Знищення українських синів і доньок – ця тема найболючіша з усіх, яких торкаєшся, вдивляючись у ті страшні роки. Голодомор - масовий голод, що охопив великі території і призвів до значних людських жертв на території Української РСР в 1932-33 роках.

В Україні «День пам'яті жертв Голодомору» щорічно відзначається в четверту суботу листопада. Курсанти та здобувачі магістратури ННІПФПСКМ за сприяння активу самоврядування не могли залишитись осторонь проведення таких важливих заходів в нашій столиці, напередодні провівши виховний лекторій і організувавши зустріч та долучившись до всенаціональних дійств 28 листопада, що почались біля метро «Арсенальна», де відбувалися заходи на вшанування пам'яті жертв голодомору. Від «Арсенальної» хода рушила до Національного меморіалу жертв Голодомору, біля якого була відправлена панахида Патріархом Київським та всієї України Філаретом. До участі долучились представники всіх церков та релігійних організацій в Україні, дипломатичні представники та громадськість міста. Загальнонаціональна хвилина мовчання, після якої мільйони українців запалили свічки біля меморіалу голодомору та на вікнах своїх домівок, справила велике враження та викликала бурю емоцій у присутніх . Також у Києві пройшли жалобні заходи на території Національного музею «Меморіал пам'яті жертв Голодомору», до участі в якому залучились курсанти нашого інституту. Так, як в музеї відкрилася виставка «Люди правди», експозиція якої присвячена тим, хто не боявся розповідати правду про голодомор, бажаючі мали можливість переповісти спогади рідних та близьких про часи тих страшних років. А ті, кому судилося пережити трагедію, розповіли про моторошні випадки з минулого.

Голодомор, великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини. Ті, що жили в 1932-33 роках, хотіли одного – вижити. Мільйони людей тоді не могли навіть цього. У них забрали їжу, щоб убити голодом, а у батьків наших батьків хотіли забрати пам’ять – забороняючи їм згадувати про голодомор. Більшість мовчала, однак були ті, хто не міг забути. Наші батьки знали про голодомор дуже мало. Навіть ті їх ровесники, котрі знали про масштаби і причини трагедії, не могли відкрито про це говорити. Та знайшлися ті, хто не міг мовчати…

Сьогодні ми можемо те, чого не могли попередні покоління українців – прийти в День вшанування пам’яті жертв голодомору на пам’ятний захід і відкрито поставити свічку. Тож, в нас є одне правило: щоб зберегти свої можливості – потрібно ними користуватися.

Андрій Синоверський,
голова курсантського самоврядування ННІПФПСКМ