Національна академія внутрішніх справ

Сьогодні ми – покоління народжених в незалежній Україні – формуємось і виховуємось не на історичних, не на книжних, а на реальних прикладах героїзму і звитяги наших воїнів, на зразках небаченої досі самоорганізації небайдужих українців, які тут, в Україні, ведуть свій бій з ворогом.

Маючи розуміння того, що кожний з нас є творцем нової України, що в буремний для Батьківщини час кожний складає іспит з гідності, мужності, патріотизму, людяності і милосердя, студентська спільнота навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ вже вкотре долучилась до добрих справ.

Нещодавно старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін ННІПП Тетяна Лозова, яка ще з червня 2014 року займається волонтерською роботою, надаючи допомогу військовим на передовій, розповіла нам про тяжкопораненого 27-річного воїна-добровольця Євгена Городничука, позивний «Гриць». Історією молодого бійця, всього на кілька років старшого за нас, перейнялися студенти і вирішили в міру своїх можливостей опікуватися ним.

Перше знайомство з Женею відбулося на початку лютого в Інституті нейрохірургії, де йому зробили складну операцію на хребті.

І, як тільки Женю перевели на реабілітацію до Ірпінського військового шпиталю, студенти нашого інституту поїхали його навістити. Невелика палата ледь вмістила відвідувачів. Студентки метушилися і сортували привезені гостинці, щоб наділити кожного пораненого відділення, хтось фотографувався з бійцем, розпитував про здоров’я, про плани на майбутнє… «Щодо моїх планів – збираюсь якнайшвидше пройти реабілітацію і повернутися на фронт. Бо які можуть бути плани, коли ворог на рідній землі,» - сказав, як відрізав, боєць. Запанувала тиша. А Євген, ледь відвівши в бік погляд, ніби виправдовуючись, говорив: «Там мої побратими: не можу їх покинути». Потім розповідав про загиблих героїв, з якими йому довелося служити в батальйоні «Айдар», розповідав, аби пам’ять про них жила.

Хтось зі студентів запитав: «Що тебе спонукало піти добровольцем в той час, коли хлопці твого віку намагаються уникнути мобілізації?». Відповідь була передбаченою: «Любов до України!». У січневому номері газети «Незборима нація» Євген Городничук написав: «Я пішов на війну, захоплюючись козаками Армії УНР і мріючи продовжити їхню боротьбу. У мене і позивний «Гриць» - на честь Григорія Хмеленка, мого земляка, командира Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії».

Женя пройшов Майдан і, коли російський агресор ступив на українську землю, молодий патріот з Харківщини не роздумуючи записався добровольцем до батальйону «Айдар». Воював на Луганщині. «5 серпня наша група рушила в передмістя Луганська із завданням прикрити відхід розвідників, – розповідає боєць. – Під час танкової атаки мене поранило. Нижньої частини тіла геть не відчував, тоді я ще не зрозумів, що маю поранення хребта. До наших позицій метрів 600 було – подумав, що не доберусь, проте й в полон не здамся. Тримав напоготові гранату. Помітив мене Леонід Ярьомін, позивний «Таксист», корінний луганчанин. Спочатку допомагав батальйону «Айдар», а згодом вступив до наших лав. Не зважаючи на своє поранення, Льоня надав мені першу допомогу, наклав жгут. Виходити під вогнем було складно: я міг тільки повзти. Просив «Таксиста» лишити мене і вибиратися самому, а він: «Ми або разом вийдемо, або разом поляжемо»…

Ще встиг зі шпиталю зателефонувати Леоніду і подякувати за врятоване життя, бо 5 вересня група, у складі якої був «Таксист», потрапила в засідку - всі загинули… У Льоні в окупованому Луганську лишилась мама одна. Дасть Бог звільнимо місто – навідаю її».

Ми б ще довго слухали бійця-айдарівця, але його покликали на процедури…

Це був урок патріотизму, незламної стійкості і сили духу.

Слава Україні!

Героям слава!

З вдячністю хочеться згадати Тетяну Лозову, завдяки якій стала можливою ця поїздка до шпиталю, Світлану Головатюк за організацію заходу, кафедру господарського права і процесу, кафедру загальноправових дисциплін, кафедру психології та педагогіки та голову батьківського комітету Наталю Андріященко за фінансову підтримку.

Студентське самоврядування