ТЕМА 2. МИТНА ПОЛІТИКА І МИТНА СПРАВА.

§ 1. Державна політика у сфері державної митної справи. § 2. Державна митна справа. § 3. Митна територія і митний кордон. Контрольні запитання.

§ 1. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ МИТНОЇ СПРАВИ.

Державна політика у сфері державної митної справи - це система цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави, спрямованих на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету, які реалізуються через:
1) механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
2) участь у митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних договорах (конвенціях) з митних питань;
3) встановлення порядку переміщення товарів через митний кордон України та здійснення їх митного контролю;
4) законодавство України з питань державної митної справи.

Митні інтереси України - це національні інтереси України, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення державної митної справи. Митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України.

Митна політика та митна діяльність завжди були нерозривно пов’язані в першу чергу з зовнішньоекономічною діяльністю держави, оскільки причиною їх виникнення є наявність міждержавних економічних (торговельних) зв’язків в якості об’єкта державного впливу та контролю. Цей факт зумовлює переважання економічного характеру функцій митної політики.

На сьогоднішній день можна виділити три базові функції митної політики:
1) фіскальну;
2) регулятивну;
3) захисну.

Зміст фіскальної функції митної політики полягає в наповненні державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон.

Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі як: збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження тощо.

Ці платежі не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці.

Якщо за 2007 рік Державною митною службою фактично забезпечено грошовими коштами надходження до Державного бюджету у сумі 54 119,5 млн. грн., що становить 101,8% показника розпису доходів на 2007 рік, то в 2012 році надходження вже перевищили 130 млрд. грн.

Розмір щоденного середнього перерахування митних платежів та інших податків і зборів за 2007 рік складала 217,3 млн. грн. В 2008 році розмір щоденного середнього перерахування митних платежів та інших податків і зборів досяг 232 млн. грн. Розмір щоденного середнього перерахування митних платежів та інших податків і зборів за 2012 р. склав 345,2 млн грн..

Регулятивна функція митної політики на сьогоднішній день має пріоритетне значення.

Регулятивна функція передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру з метою регулювання останніх в цілях забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики в сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави.

Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мита та митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень. Вперше подібні функції в митній сфері почала здійснювати Великобританія, приблизно з середини XVII ст.

Слід зазначити, що закріплення у законодавчому акті основ правового регулювання припускає активну підзаконну нормотворчість, що здійснюється органами державного управління.

В основному парламент наділяє будь-який державний орган правом видавати підзаконні акти, надаючи йому повноваження загального характеру чи встановлюючи спеціальні умови (обсяг повноважень, термін їх делегування і т.д.). Лише для рішень із кардинальних, найбільш важливих питань митної політики потрібна згода парламенту. У всіх інших випадках повноваження щодо зміни митного режиму передаються уряду. Подібна практика відома у фінансово-правовій науці як “закон висячого замка“. Делеговане законодавство забезпечує еластичність правової бази митної політики.

Існують і певні пояснення такого положення. Наприклад, розробники Митного закону Німеччини так пояснили необхідність еластичності митного правового регулювання: “Митне право регулює відносини, особливістю яких є раптові важливі зміни. Технічний прогрес, коливання курсу валют, страйк, політичні кризи та неврожай, рекордні урожаї і т.п. – все це впливає на товарні потоки. Митне право має бути еластичним, щоб не виникла необхідність його зміни в кожному із цих випадків“.

Залежно від органів, до яких належить видання актів, а отже, і за юридичною силою останніх розрізняють п’ять видів джерел: закони України; Постанови Кабінету Міністрів України; Укази Президента України; акти Міністерства доходів і зборів України; акти Міністерства фінансів України.

Третьою базовою функцією митної політики є захисна функція.

Іноді цю функцію ще називають “правоохоронною“ але вона як функція державної політики має дещо ширше значення ніж просто правоохоронна діяльність держави.

Ця функція в першу чергу спрямована на захист держави від зовнішніх загроз і в широкому розумінні включає: захист національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, забезпечення екологічної безпеки, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів та транспортних засобів, ефективну боротьбу з контрабандою та іншими порушеннями митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо.

Велика частина подібних завдань реалізується в процесі виконання митними органами своїх таких контрольних функцій, як: митний, валютний, екологічний, медико-санітарний та інші види контролю, а також при виконанні завдань по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил (треба зазначити, що в українському національному законодавстві не врегульоване питання щодо надання митним органам статусу правоохоронних, хоча фактично вони виконують подібні функції). Відповідно до статті 319 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати державному санітарно-епідеміологічному, ветеринарно-санітарному, фітосанітарному, екологічному та радіологічному контролю. У пунктах пропуску через державний кордон України зазначені види державного контролю (крім радіологічного) здійснюються митними органами у формі попереднього документального контролю на підставі інформації, отриманої від державних органів, уповноважених на здійснення цих видів контролю, з використанням засобів інформаційних технологій. Митні органи взаємодіють з державними органами, уповноваженими на здійснення зазначених видів контролю, координують роботу з їх здійснення у пунктах пропуску через державний кордон і в зонах митного контролю на митній території України.

Задля виконання державою своїх функцій в рамках митної політики існують певні засоби впливу на відповідну групу суспільних відносин, що входять до одного специфічного інституту держави, який визначається поняттям “митна справа“.

Вони класифікуються на дві великі групи – засоби тарифного та нетарифного регулювання.

Подібні засоби державного впливу, в більшості випадків, реалізуються під час переміщення фізичними та юридичними особами товарів та транспортних засобів через митний кордон України; вони закріплюються відповідними нормами законодавства, носять загальнообов’язковий характер і забезпечуються примусовою силою держави.

У процесі реалізації митної політики кожен з її засобів може реалізовувати не одну окрему функцію, а декілька, наприклад, сплата мита виконує і фіскальну і регулятивну функції; адміністративне стягнення за порушення митних правил у вигляді штрафу виступає в якості покарання щодо суб’єкта правопорушення та в якості компенсації державному бюджету платежів, що не були стягнені в результаті цього правопорушення. Таким чином, окремі засоби митної політики, об’єднуючись в специфічному державному інституті під назвою “митна справа“, кінцевою метою свого застосування мають реалізацію головної функції митної політики України – захист національних інтересів та національної безпеки.

Характеризуючи митну політику необхідно виділити основні її форми. Основними історичними формами митної політики є:

• політика державного протекціонізму;
• політика вільної торгівлі (лібералізація).

Зміст протекціоністської політики полягає в створенні умов для розвитку національної економіки шляхом штучного обмеження конкуренції з боку інших держав та допомозі національним виробникам в освоєнні закордонних ринків збуту, використовуючи зовнішньополітичні позиції держави та державну підтримку експорту.

Політика протекціонізму передбачає завищені ставки ввізного мита, застосування нетарифних, адміністративно-правових обмежень або повної заборони щодо імпорту певних видів товарів, державне субсидування, кредитування, надання податкових пільг національним виробникам-експортерам.

Цей вид митної політики був першим, що сформувався в рамках регулятивної функції і був започаткований Великобританією приблизно з середини XVII ст. для регулювання відносин метрополії з її колоніями. Подібні дії (зобов’язання купувати лише англійські товари, використовувати для перевозок англійські судна) ґрунтувалися на тодішньому зовнішньополітичному положенні держави, залежності колоній і обумовлювалися станом розвитку виробничих сил.

Однак будь-які заходи щодо обмеження іноземної конкуренції, як правило, викликають адекватну реакцію з боку інших держав, що призводило до великої кількості так званих “торговельних війн“ – введення державами все нових та нових тарифних та нетарифних обмежень щодо одна одної, що в кінцевому результаті негативно позначалося на стані міжнародної торгівлі взагалі.

На сьогоднішній день політика державного протекціонізму суперечить міжнародно-правовим актам з питань торгівлі та митного регулювання і в своєму чистому вигляді майже не зустрічається, поступившись місцем політиці вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі в своєму ідеальному варіанті ґрунтується на чотирьох базових свободах, вільному русі:

• товарів;
• послуг;
• капіталів;
• людей.

що зокрема передбачає створення рівних умов для національних та іноземних товарів, зменшення ставок імпортного мита та ліквідацію нетарифних обмежень тощо.

Саме принципи вільної торгівлі стали головними в розвитку міжнародного економічного співробітництва у XXI ст.

Слід розуміти, що в даному випадку розглядаються так звані “класичні“ форми митної політики, які в чистому вигляді існують лише в теорії.

Сучасна світова практика регулювання зовнішньоекономічних відносин іде шляхом поєднання протекціоністських та вільно-торговельних форм задля найбільш повного забезпечення національних інтересів конкретної держави.

§ 2. ДЕРЖАВНА МИТНА СПРАВА.

Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Державна митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів.

Засади державної митної справи, зокрема, статус митної служби України та основні питання організації її діяльності, митна територія та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним Кодексом та іншими законами України.

Безпосереднє керівництво здійсненням державної митної справи покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.

Державна митна справа здійснюється на основі принципів:
1) виключної юрисдикції України на її митній території;
2) виключних повноважень органів доходів і зборів України щодо здійснення державної митної справи;
3) законності та презумпції невинуватості;
4) єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України;
5) спрощення законної торгівлі;
6) визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності;
7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб;
8) заохочення доброчесності;
9) гласності та прозорості;
10) відповідальності всіх учасників відносин, що регулюються цим Кодексом.

§ 3. МИТНА ТЕРИТОРІЯ І МИТНИЙ КОРДОН.

Територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також території вільних митних зон, штучні острови, установки і споруди, створені у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять митну територію України.

Для цілей застосування положень розділів V (Митні режими) і IX (Митні платежі) Митного Кодексу території вільних митних зон вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України.

До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать:

1) суходіл, зокрема острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів – це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берегу розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою даного порту (крім прибережних установок та штучних островів);

2) внутрішні води, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм;

3) надра в межах кордонів України, зокрема, надра під територіальним морем (на глибину, доступну для їх геологічного освоєння);

4) повітряний простір над суходолом і водним простором, зокрема, над територіальним морем (на висоту до 100-110 км над рівнем моря);

5) територіальне море (прилеглий морський пояс) - смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських міль (майже 19 км), відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки;

6) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), зокрема, континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу).

Територія України в існуючих кордонах є цілісною, недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.

Для розуміння змісту поняття митна територія необхідно розглянути особливості утворення вільних митних зон.

Розділ V Митного Кодексу визначає поняття та систему митних режимів в Україні. Як вже було зазначено вище для цілей застосування положень розділів V і IX Митного Кодексу території вільних митних зон вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України.

Вільна митна зона - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари ввозяться на територію вільної митної зони та вивозяться з цієї території за межі митної території України із звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а українські товари ввозяться на територію вільної митної зони із оподаткуванням митними платежами та застосуванням заходів нетарифного регулювання. Товари, поміщені в митний режим вільної митної зони, протягом усього строку перебування у цьому режимі перебувають під митним контролем.

Вільна митна зона - це відповідним чином облаштована територія або склад, що призначені для зберігання товарів під митним контролем, їх переробки та/або виробництва нових товарів.

Вільні митні зони можуть бути комерційного, сервісного та промислового типів.

Вільні митні зони комерційного типу створюються з метою забезпечення вільного зберігання товарів без обмеження строків.

Вільні митні зони сервісного типу створюються з метою забезпечення вільної діяльності підприємств з ремонту, модернізації, будівництва повітряних, морських і річкових суден, інших плавучих засобів, їх складових частин.

Вільні митні зони промислового типу створюються для цілей переробки (виробництва) товарів на територіях відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон.

Вільні митні зони можуть створюватися у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, а також в інших місцях, у яких можливо забезпечити режим вільної митної зони відповідно до Митного Кодексу.

Відкриття вільних митних зон промислового типу здійснюється окремими законами України.

Вимоги до облаштування вільних митних зон комерційного та сервісного типів установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Взаємовідносини утримувача вільної митної зони комерційного або сервісного типу з особами, які розміщують товари у цих зонах, визначаються відповідним договором.

Взаємовідносини утримувача вільної митної зони комерційного або сервісного типу з митним органом визначаються затвердженою начальником митного органу та погодженою утримувачем вільної митної зони процедурою експлуатації такої зони, що встановлює:
1) перелік категорій посадових осіб, які мають право доступу у вільну митну зону;
2) особу керуючого вільною митною зоною;
3) мінімальну кількість посадових осіб митного органу, які будуть залучені до здійснення митного контролю та митного оформлення;
4) режим роботи вільної митної зони;
5) терміни подання утримувачем вільної митної зони звітів про рух товарів у вільній митній зоні;
6) інші вимоги та умови, пов’язані з функціонуванням вільної митної зони.

Орган доходів і зборів, у зоні діяльності якого знаходиться вільна митна зона, з метою належної організації митного контролю вимагає від утримувача вільної митної зони та органів управління відповідної спеціальної (вільної) економічної зони забезпечення:
1) спорудження огорожі по периметру території вільної митної зони та належного обладнання пропускних пунктів (крім вільних митних зон сервісного типу);
2) встановлення обмежень щодо порядку та засобів доступу на зазначену територію, відповідних годин, протягом яких дозволяється доступ на цю територію;
3) охорони території вільної митної зони.

Розглянемо питання митного кордону.

Межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, крім меж штучних островів, установок і споруд, створених у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України. Межі території зазначених островів, установок і споруд становлять митний кордон України.

Державний кордон України це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України.

Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:

1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;

2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

3) на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з’єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд, або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

Державний кордон України на місцевості позначається видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Що таке митна політика?
2. Які визначають функції митної політики?
3. Які існують форми митної політики?
4. З якими країнами Україна має спільні кордони?
5. Що включає в себе митна територія України?
6. Яка територія України не входить до її митної території?
7. Що таке вільна митна зона?
8. Який існує порядок утворення вільних митних зон?
9. Яка особливість ввезення та вивезення товарів на територію, де запроваджено митний режим вільної митної зони?
10. Які є вимоги до облаштування вільних митних зон?
11. Що собою являє митний кордон України?
12. Чи співпадають митний та державний кордон?
13. В яких випадках митний кордон не співпадає з державним кордоном?
14. Який кордон має більшу довжину – митний чи державний? Обґрунтуйте відповідь.
15. Яка мета створення вільних митних зон?

© НАВС, 2014