Розділ І. Предмет інформатизації управління, основні етапи розвитку, сучасний стан та проблеми інформатизації правоохоронних органів. Структура та завдання навчального курсу.

Зміст розділу:

1.1. Значення достовірної та повної інформації для аналізу та прийняття управлінського рішення в діяльності ОВС. Інформатизація управління як науковий напрям та навчальна дисципліна.

Під інформацією Закон України "Про інформацію" розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
В ст 5 цього закону вказано, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність, повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Відомо, що продукт діяльності управлінця - прийняття рішень (підкреслимо, що рішення - це те, що реалізується, інакше слід вести мову лише про бажання чи наміри).
Будь-яке управлінське рішення (в тому числі - й рішення нічого не змінювати) має свою ціну і свої наслідки. На базі чого керівник приймає рішення? Практика свідчить, що досить часто "сировиною" і приводом для прийняття серйозного управлінського рішення слугують такі випадкові фактори:
- керівник побував у відрядженні (у тому числі - за кордоном), щось цікаве там побачив та вирішив використати у своєму підрозділі;
- керівнику доповіли про якийсь кричущий факт, і він приймає рішення негайно вжити певних заходів;
- із засобів масової інформації керівник отримав дані про впровадження чогось у подібному підрозділі, терміново зібрав своїх заступників - а ми що ж, гірші?
Це далеко не повний перелік прикладів, коли управлінське рішення приймається на базі випадкових факторів. І хоча іноді такі рішення бувають ефективними, такий підхід ніяк не можна назвати науковим.
У цьому плані можна зрозуміти дії керівника. Існує три основних постачальника "сировини" для прийняття управлінських рішень:
- зовнішній світ (держава, партнери, засоби масової інформації). Якщо інформація, що надходить від державних органів, є, як правило, достовірною і повною, то інформацію з інших джерел трудно контролювати, вона може бути неповною, недостовірною або навіть сфальсифікованою;
- саме відомство чи установа (керівники всіх рівнів, виконавці). Цю інформацію начебто можна контролювати і управляти нею. Але люди мають різну освіту і досвід, різні погляди і цілі. Про деякі факти вони доповідають, про щось замовчують, перевантажують керівника безліччю непотрібних йому деталей і подробиць і т. ін.;
- безпосередньо керівник (його інтелект, досвід, інтуїція, зв'язки).
Третє джерело представляється керівнику самим надійним, але можливості його, нажаль, не безмежні. Слабо реагуючи на інформацію, що надходить із зовнішнього світу і з своєї організації, керівник ризикує стати заручником власних уявлень та ілюзій.
Інформація - таке звичне, начебто б не утримуюче нічого незрозумілого поняття, воно міцно ввійшло в повсякденне життя, ми користаємося їм часто і впевнено, не вдумуючись у його зміст. Але з деяких пір людство не відчуло величезний, усе зростаючий вплив інформаційних процесів на історію свого розвитку і можливі наслідки, які вкрай важливо передбачати сьогодні.
Що несе людині інформація, що сприймається із зовнішнього світу в наш час? На перший погляд - комфорт. Інформація - це газетні смуги, екрани телевізорів, прогноз погоди, об'яви та ін. - відчутні елементи життя сучасності, які несуть незчисленні зручності і дозволяють зробити висновок про те, що чим більше інформації, тим впевненіше почуває себе людина, тим більше її можливості і тим вище ступінь комфорту, який вона відчуває.
Однак, придивившись уважніше, можна побачити, що інформація несе не тільки комфорт, але й піддає серйозному випробуванню наш організм, все більше "переключаючи" його з фізичної діяльності, яка так природна для нього, на діяльність розумового, інформаційного характеру, в якій м'язи не беруть участі. Ми є свідками все більшої заміни фізичного труда трудом розумовим, тобто трудом, пов'язаним з обробкою інформації. Разом з тим обробка інформації вимагає більшої напруги, і перевантаження інформаційні не менш страшні для організму, ніж перевантаження фізичні. Якщо врахувати, що професій, пов'язаних з важким фізичним трудом, залишилося вже не так багато, а професій, що вимагають від людини напруженої розумової праці, стає все більше і, крім того, тенденція збільшення "інформаційного навантаження" на людину зберігається, то, мабуть, настав час серйозно замислитися над тим, що ж несе людству надзвичайна здатність обробляти інформацію. З одного боку, ми вдячні їй, користуємося комфортом, а з іншого - вона стає причиною величезних нервових перевантажень.
Отже, вплив інформації на сучасне життя значний та суперечливий. Щоб уявити, яким буде цей вплив у майбутньому, треба зрозуміти, чому він став таким, яким ми спостерігаємо його сьогодні.
Історія свідчить про те, що дозволило людині успішно боротися з силами природи. Згадаємо: людина, здавалося, програвала у життєздатності багатьом тваринам. У неї не було міцних зубів, волосяного покриву, здатного захистити її від холоду. У швидкості і силі вона не могла зрівнятися з крупними хижаками. Швидкість, силу і міцність зубів їй заміняло вміння обробляти інформацію на такому високому рівні, якого ми не зможемо знайти у жодного представника тваринного світу.
Однак не слід пов'язувати вираз "використання інформації" тільки з людиною, щоб пояснити різну сутність людини і тварини. Можна тільки захоплюватися польотом птиць чи організацією колоній бджіл і мурах. У якихось межах тварини також обробляють і використовують інформацію. В цьому нема нічого дивного, тому що біологічні начала людини принципово не відрізняються від тварини. Тобто, коли йдеться про те, що здатність людини обробляти інформацію є її монополією, треба враховувати, що у тварин теж є така здібність. Однак вже на початку людської історії здатність людини оцінювати інформацію досягла рівня, якій у тваринному царстві не спостерігався і у зародку.
Той рівень обробки інформації, якого досягла людина, та ступінь складності інформаційних процесів, їй доступний, є виключно її надбанням.
Хоч фізична сила, витривалість, спритність мали велике значення для людини, ці якості поступово відходили на другий план. Розумові здібності у боротьбі за існування почали відігравати головну роль. То, що раніше давали фізична сила, рухливість, швидкість, тепер гарантує мистецтво володіння інформацією. Володіти інформацією - значить володіти силою.
Людству органічно властива нагальна потреба в інформації. Не тільки здатність сприймати і обробляти інформацію, але й відчуття в ній потреби, іноді такої ж сильної, як і потреба в одязі, їжі є дивними і найхарактернішими якостями, що різко виділяють людину з всіх представників живої природи.
Знання - це сила, а інформація, що живить знання, - джерело цієї сили. Помножені на труд, упертість і натхнення, знання можуть творити чуда. Протягом багатьох тисячоліть саме інформація полегшувала труд людини: знання дозволяли їй придумувати різноманітні пристосування. Все, що має людина зараз - завдяки своєму вмінню сприймати і обробляти інформацію. Вся історія становлення і розвитку людства супроводжувалась удосконаленням цього вміння і ростом обсягу інформації, що накопичена суспільством.
Першим досить ефективним засобом зберігання і розповсюдження інформації стала книга. Кількісний зріст носіїв інформації - книг, - сприяв якнайшвидшому розповсюдженню інформації. Людині стало набагато легше здобувати її у потрібній йому області знань. Потім на допомогу книгам прийшли інші засоби зберігання і розповсюдження інформації: радіо, кіно, телебачення, магнітофон, інформаційні технології.
Потік інформації на різноманітних носіях зростав все більше. І трапилося те, що повинно було рано чи пізно відбутися: люди зіткнулися з труднощами в переробці цього потоку.
Людині стає все трудніше справлятися з різко зрослими інформаційними навантаженнями у всіх областях її діяльності. Зріст потоків інформації такий значний, що його часто називають інформаційним вибухом, вживаючи цей вираз без лапок - настільки точно він відображає дійсне положення справ. Прикладів більш ніж достатньо. За даними ЮНЕСКО, на початку XIX в. у всьому світі виходило біля 100 періодичних наукових видань. К 1850 р. їх кількість збільшилася до 1000, к 1900 р. перевищило 10 000, а тепер, за оцінкою деяких фахівців, наближається до 100 000. Збільшується кількість статей в журналах: нині щорічно публікується біля 3 млн. статей. Книг за останні 25 років випущено майже стільки ж, скільки за попередні 500 років.
Сьогодні одне покоління читає наукових і технічних документів в десять разів більше, ніж їх прочитали за всю історію цивілізації! Однак не вся інформація, накоплена людством, міститься у загальнодоступних друкованих виданнях. Більш половини її приходиться на долю так званих недрукованих джерел - звітів, докладів, меморандумів і т.д. Накопичені величезні обсяги інформації, яка зберігається на магнітних стрічках, мікрофільмах, формулярах і т. ін.
Тисячоліттями люди накопичували інформацію, озброювалися знаннями, не замислюючись, як це відбувається. Тепер подальше оволодіння знаннями неможливе без пильного вивчення цього процесу. З'ясувалося, що нам потрібні не просто знання і не просто інформація. Необхідні знання о знанні та інформація про інформацію. В результаті з'явилося багато наукових дисциплін, що вивчають різноманітні аспекти поняття інформації, все, що так чи інакше пов'язано з цим поняттям. І перші результати цього розгорнутого "наступу на інформацію" дають можливість думати, що інформаційну кризу буде переборено.
Оскільки інформація у зв'язку з науково-технічною революцією набула виключного значення у житті суспільства, закономірно, що сама вона з певного часу стала об'єктом вивчення та наукових досліджень. Діалектико-матеріалістичне розуміння відношення науки і суспільства виходить з того, що людське пізнання взагалі визначається практичними потребами суспільства.
Як реалізація одної з цих потреб і з'явилась область науки, яка вивчає інформацію. Ця область науки зветься інформатикою. В англійській мові терміну "інформатика" відповідає англо-американський термін "Information Science" (наука про інформацію).
Інформатика - порівняно молода наукова дисципліна, що бурхливо розвивається. Предмет дослідження її постійно уточнюється. Тому різними вченими пропонувалися різноманітні визначення інформатики.
Інформатика - це система знань про виробництво, переробку, зберігання і розповсюдження всіх видів інформації в суспільстві, природі і технічних пристроях. Тобто, це єдність і взаємодія природних і штучних систем.
Відомі вчені А.І.Михайлов, А.І.Черний, Р.С.Гіляревський визначають інформатику як наукову дисципліну, яка вивчає структуру і загальні властивості наукової інформації, а також закономірності всіх процесів наукової комунікації. Предметом вивчення інформатики є структура і загальні властивості наукової інформації; закономірності всіх формальних і неформальних процесів наукової комунікації.
Тут поряд з поняттям наукової інформації фігурує і поняття "наукова комунікація". Щоб плодотворно займатися наукою, підкреслював Н. Вінер, треба мати можливість обміну думками з іншими вченими. Причина необхідності такого обміну, на його думку, полягає в тому, що важливі дослідження затримуються із-за того, що в одній області невідомі результати, які вже давно стали класичними у суміжній області.
Розвиток науки і техніки неможливий без процесів обміну науковою інформацією, які узагальнюються поняття наукової комунікації - сукупності процесів уявлення, передачі і отримання наукової інформації, що утворює основний механізм існування і розвитку науки.
Наукова інформація в суспільстві може передаватися двома шляхами: або за допомогою особистих контактів, особистої участі вчених чи спеціалістів в процесі передачі інформації (виступ на конференції, листування, бесіда і т. д.), або за допомогою науково-технічної літератури. Відповідно з цим процеси наукової комунікації поділяються на неформальні і формальні. До предмету вивчення інформатики, таким чином, входять ті й інші процеси комунікації, тому що у сукупності вони являють собою єдиний процес розповсюдження інформації у суспільстві.
Розглядаючи предмет інформатики, треба сказати і про сфери компетенції економіки. Це не випадково, тому що наукова інформація все з більшими підставами є поняттям економічним. Це свідчить про складність предмета досліджень інформатики, що охоплює ряд самостійних наук, починаючи з кібернетики і теорії інформації та закінчуючи наукознавством і документалістикою.
Задачі інформатики, як і для більшості галузей науки, можна розділити на теоретичні і прикладні. Теоретичні задачі, що стоять перед цією науковою дисципліною, полягають у з'ясуванні закономірностей створення семантичної інформації, її перетворення і використання в різноманітних сферах діяльності людини. Прикладні задачі інформатики полягають у розробці найбільш раціональних методів здійснення інформаційних процесів, у визначенні способів найбільш оптимальної організації зв'язку як усередині науки, так між наукою і практикою. Таким чином, інформатика розвивається, з одного боку, як наука, з іншого, - як прикладна дисципліна.
Знайомство з визначенням, предметом дослідження і задачами інформатики свідчить, що саме на долю цієї дисципліни випала честь теоретичної розробки і втілення в життя конкретних методів боротьби з інформаційною кризою. Зародження і розвиток інформатики можна розглядати як реакцію людства на прояви інформаційної кризи, спрямовану на її послаблення чи, якщо це можливо, на її ліквідацію.
З самого зародження інформатики був визначений її особливий інтерес до сутності інформації, її природи, до визначення змісту і обсягу поняття інформації. Хоча сама ця проблема виходить за рамки інформатики, являючись об'єктом філософських досліджень, інформатика ніяк не могла залишитися до неї байдужою, без співвіднесення із загальним поняттям інформації неможливо глибоке пізнання одного з її видів - інформації наукової. Щоб успішно займатися інформатикою, вирішувати поставлені перед нею задачі, необхідно достатньо знати і про інформацію взагалі.
Серед методів дослідження особливе місце займає інформаційний підхід до пізнання дійсності, який полягає у розгляді оточуючих нас явищ з точки зору інформаційних процесів, що відбуваються в них. Якщо знання математики передбачає не тільки знання набору формул, але й уміння застосовувати їх до вирішення конкретних задач, то пізнання інформатики неможливо без вміння глянути на світ через призму інформаційних уявлень, а саме в цьому і полягає інформаційний підхід Можна сказати, що інформатика починається з інформаційного підходу, який в ній застосовується до конкретного предмету дослідження - інформації.
Смисл поняття старіння не потребує пояснень. Старіє наша планета, старіють дерева, речі, люди, документи. Жовтіють листи книг.
Однак застарівають книги, на вигляд ще зовсім нові. Книга нова, однак інформація, що в ній міститься, застаріває. Стосовно документів старіння розуміється не як фізичне старіння носія інформації, а як досить складний процес старіння самої інформації, що міститься в ньому. Зовні цей процес проявляється у втраті вченими і спеціалістами інтересу до публікацій із зростом часу, що пройшов від дня їх видання. До давніх публікацій звертаються набагато рідше, що дає привід для ствердження про їх старіння.
Які ж механізми керують процесом старіння документів? Один з них безпосередньо пов'язаний з акумуляцією, агрегуванням наукової інформації. Часто матеріал, на викладення якого сто років тому треба цілий курс лекцій, тепер можна пояснити за декілька хвилин за допомогою двох-трьох формул. Відповідні курси лекцій безнадійно старіють: ними ніхто вже не користується.
Після отримання більш точних старіють приблизні дані, а отже, і документи, в яких вони опубліковані. Тому, коли говорять про старіння наукової інформації, найчастіше мають на увазі саме її уточнення, більш строге, стиснуте і узагальнене викладення в процесі створення нової наукової інформації. Це можливо завдяки тому, що наукова інформація має властивість комулятивності, тобто допускає більш коротке, узагальнене викладення.
Іноді старіння документальної інформації має інший механізм: об'єкт, опис якого є, з часом змінюється настільки, що інформація про нього стає неточною. Так старіють географічні карти: на зміну пустелям приходять пасовища, виникають нові міста і моря. Процес старіння можна розглядати і як втрату інформацією практичної корисності для користувача.
Нарешті, цей процес може бути розглянутий з позицій зміни тезаурусу людини. Так, одна і та ж сама інформація може бути "застарілою" для одної людини і "не застарілою" для іншої.
Для того, щоб якось кількісно оцінити швидкість старіння інформації, Р.Бартон і Р.Кеблер по аналогії з періодом напіврозпаду радіоактивних речовин впровадили "напівперіоди життя" наукових статей. Напівперіод життя - це час, за який була опублікована половина всієї літератури у якійсь галузі чи предмету, яка в цей час використовується. Однак, хоча властивість старіння інформації і носить об'єктивний характер, але не розкриває внутрішнього процесу розвитку даної області знання і має скоріше описовий характер. Тому до висновків про старіння інформації слід відноситися дуже обережно.
Разом з тим, навіть приблизна оцінка швидкості старіння інформації і документів, що її містять, має велику практичну цінність: вона допомагає держати в полі зору тільки ту частину документів, в якій, вірніше всього, знаходяться документи, що несуть основну інформацію про певну науку. Це важливо не тільки для працівників науково-технічних бібліотек і органів науково-технічної інформації, але і для самих користувачів НТІ.
Чи кожному керівнику потрібна інформація та інформаційна система? Якщо керівник, отримуючи свідомо "незвідну" інформацію, всім довіряє і ні з ким не хоче псувати відносини, то йому не зможе допомогти будь-яка інформаційна система. Тому що у керівників подібного типу просто нема бажання сприймати і аналізувати зовнішню інформацію, щось міняти у своїй роботі, змушувати домовлятися інших людей. Вони свідомо заганяють себе в умови "гострої інформаційної недостатності".
Існує також прямо протилежний міф, який полягає у тому, що чим більше інформації у керівника, тим краще. У нього на столі - штабелі первинної документації, яку надають йому підлеглі - керівники нижчих рангів. По декілька годин на день керівник проглядає їх, вихоплює якісь окремі цифри, факти, викликає до себе підлеглих, робить їм відповідні "розноси". Однак, як правило, досить важко вловити зв'язки і тенденції у цьому хаосі, тому керівник намагається управляти, але реально мало що виходить.
Крім того, при наявності багаторівневої системи управління багато управлінських рішень приймається на різних рівнях, вони можуть суперечити одне одному, стикатися. Керівник побоюється делегувати повноваження до низу (не бажає втрачати владу, не впевнений у своїх заступниках, у середній ланці управлінців, не вміє відокремлювати головне від другорядного), а управлінці низьких рівнів побоюються відповідальності і прагнуть перекласти її до верху. Внаслідок цього зверху виникають "пробки", керівник щодня займається вирішенням безлічі управлінських завдань не свого рівня. Природно, часу на вирішення стратегічних питань при цьому не залишається.
Враховуючи викладене вище, а також значну чисельність публікацій, що з'явилися останнім часом, можна сказати, що управління в умовах інформатизації набуває багато специфічних особливостей. При цьому виникає цілий ряд проблем, які на сучасному етапі наука управління самостійно вирішити вже неспроможна. Саме життя продиктувало потребу в інтеграції таких наук, як управління, інформатика та кібернетика. Сьогодні, на нашу думку, можна констатувати, що вже виник і формується новий науковий напрямок. Він має свої специфічні цілі і задачі, методи дослідження і т. ін.
Отже, вважаємо, можна вести мову про виникнення та формування шляхом інтеграції нової самостійної науки - інформатизації управління. Ці та інші обставини зумовили включення до навчального плану та впровадження у навчальний процес в Інституті управління Національної академії внутрішніх справ України відповідної спеціалізованої навчальної дисципліни -"Інформатизація управління в ОВС".
Основні цілі та завдання спеціалізованого курсу:
- надати слухачам комплекс знань про предмет інформатизації управління, основні етапи розвитку, сучасний стан та проблеми інформатизації правоохоронних органів;
- розглянути законодавство України в сфері суспільних інформаційних відносин, нормативно-правове забезпечення інформатизації управлінської діяльності правоохоронних органів;
- вивчити систему інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України, набути навичок роботи з деякими інформаційними підсистемами ОВС України та правовими інформаційно-пошуковими системами;
- вивчити питання інформаційної безпеки правоохоронних органів, мати уявлення про правопорушення у галузі інформаційних технологій;
- ознайомитися з можливостями локальних та глобальних комп'ютерних мереж (в тому числі - мережі "Internet") для обміну інформацією, в тому числі управлінською, системою електронної пошти та її використанням на різних рівнях управління ОВС;
- ознайомитися з базами та банками даних ОВС, Інтегрованим банком даних ОВС України та Національним банк даних АМТ;
- набути навичок щодо використання табличних процесорів та систем управління базами даних, комп'ютеризованих робочих місць співробітників ОВС;
- ознайомитися з можливостями автоматизації документообігу керівного складу;
- ознайомитися з основами моделювання та з використанням експертних систем та систем підтримки прийняття рішень у боротьбі зі злочинністю;
- відпрацювати навички роботи з прикладними програмами та інструментарієм для підготовки та подання графічної та мультимедіа інформації, розробки презентацій;
- оволодіти методикою комплексного використання засобів автоматизації в управлінській діяльності ОВС;
- набути уявлення про світові тенденції та перспективи розвитку інформаційних технологій в правоохоронній діяльності.
В результаті вивчення курсу слухачі повинні засвоїти основні уявлення про інформатизацію управлінської праці, ознайомитися з сучасними програмно-технічними засобами її автоматизації, отримати знання про принципи і методи використання засобів інформатизації, про сучасні технічні і програмні засоби, що застосовуються керівником, вміти самостійно користуватися сучасними засобами "Електронного офісу", готувати й оформляти документи, використовувати засоби мережних комунікацій, набути навичок самостійної роботи з електронними джерелами інформації.
Спеціалізований навчальний курс "Інформатизація управління в ОВС" складається з дванадцяти тем. Загальний обсяг дисципліни - 66 годин, з них лекцій - 16, семінарів - 12, практичних занять (в тому числі імітаційних ділових ігор та лабораторних робіт) - 38. По завершенню вивчення дисципліни слухачі здають іспит.
Викладання спеціалізованого навчального курсу "Інформатизація управління в ОВС" безумовно, підвищить рівень підготовки слухачів Інституту управління НАВСУ.